Тема 2. Художня література та драматургія

Художня література як один із основних видів творчої діяльності.

Людина та людське життя як специфічний об’єкт вивчення та зображення в літературі. Література та суспільне життя. Пізнавально-виховне значення літератури та її ідейно-емоційний вплив. Література, що є “підручником життя” (М.Г. Чернишевський).

Художня література як різновид творчої діяльності, яка найактивніше втручається в життя та бере участь в її перетворенні. Зображення життя у художніх образах, література як засіб прилучення читача до пізнання життєвих явищ, про які йдеться, щоб краще зрозуміти та відчути їх. Різноманітність знайомства з життям, яке дає література. Обов’язковість турботного впливу літератури на читача.

Три роди художньої літератури – епос, лірика, драма.

Думки Аристотеля, Г. Лессінга, Г.В. Гегеля, В.Г. Белинського про розподілення творів художньої літератури на окремі роди. Групування засобів створення художнього образу за трьома головними прикметами: засіб авторського (від імені автора) розкриття змісту твору, засіб саморозкриття (від імені персонажу) та засіб взаємного розкриття (персонажі розповідають один про одного). Зв’язок вказаних засобів відтворення життя в літературі з реалізацією епічних, ліричних та драматичних варіантів.

Епос, походження цього терміну, його первісний зміст – слово. Епос розповідає про людське життя в більш-меньш складних його проявах, бо йдеться про життєвий шлях людини, про події, в яких людина брала участь, про її вчинки. Розгорнутий показ життєвого шляху людини та його вчинків, подій, в яких персонаж брав участь. Розподіл епічних творів на епос великий, середній та малий. Великий епос – показ життя героя в його найскладніших проявах, у сплетінні з життєвими шляхами інших людей, на тлі громадсько-політичних подій. Середній епос – показ життя у певний період, один або декілька таких епізодів. Малий епос – показ життя людини в якомусь одному конкретному епізоді, характерному для життя персонажа. Відповідні літературні форми – роман, повість, оповідання.

Лірика, походження цього терміну від назви музичного інструменту, який супроводжував читання віршів – ліри. Ліричний твір як розповідь про окреме людське переживання. Суб’єктивність зображення в ліриці, яке подається не як зовнішня подія по відношенню до оповідача, як це робилося в епосі, а у формі безпосереднього переживання. Індивідуальність почуттів ліричного героя як характерна риса цього роду художньої літератури.

Драма та її спрямованість до індивіду, що спілкується з таким самим індивідом. Предмет драматургії – міжлюдські відносини у складних ситуаціях, що виникають під тиском обставин, в сплетінні, в протиборстві бажань та цілей, позицій та характерів, подій та соціальних сил. Незадоволеність героя драми ситуацією, що склалась, бажання її перетворення як стимул вчинків персонажів. Виникнення в результаті нових положень та взаємозв’язків.

Безпосереднє зображення міжлюдських відносин та подій, що народжуються ними, виникнення нових рис характерів, колізій та конфліктів в процесі взаємодії, діалогічне сполучення персонажів “на очах” глядачів – царина драматичної поезії та драматичної сцени. Зрушення, кризи, конфлікти у відносинах між персонажами, альтернативні ситуації, що змінюють одна одну, що вимагають певної поведінки та здатні на неочікувані результати – це і є головні особливості дії у драмі.

Різне розуміння часу в драмі, епосі та ліриці. Час епосу – те минуле, що було, що відчувається знову, що відновлюється посередником – оповідачем. Зображення в ліриці протиставлень, що відновлюють минуле як тривале сьогодення. Час драматургії пов’язаний з минулим, це нескінченне сьогодення, що народжує ситуації, які змінюють одна одну. Взаємодія епосу, лірики та драми, їх взаємозбагачення та переплетіння.

Зміст та форма літературного твору.

Єдність та взаємовплив змісту та форми літературного твору. Присутність об’єктивного та суб’єктивного, загального та окремого, емоційного та раціонального в літературному творі.

Вигадка та дійсність в літературі, їх співвідношення. Художня фантазія літератора як обов’язковий елемент літературного твору. Зв’язок минулого та майбутнього з сьогоденням як один з найголовніших законів літератури взагалі та драматургії зокрема.

Типове явище як об’єкт зображення в літературному творі. Типове не є найбільш розповсюдженим, а тим, що відбиває різноманітні конкретні зв’язки людини із суспільством і тим, що міцно увійшло в життя.

Літературні типи як образи, що втілюють різноманітні людські типи та долі, які з найбільшою точністю та повнотою зображують закономірності суспільного розвитку.

Художні витоки образної структури драматургічного твору.

Умовність творів драматургічного роду літератури та специфіка їх образного строю. Деякі елементи театральної образності, яка за своєю природою є імітацією, наслідуванням уявних ситуацій з життя природи та людей.

Система умовностей та образного строю видовищ, що склалися ще за античну добу як специфічна форма емоційного сприйняття оточуючої дійсності людиною. Значення художньо-образної структури для подальшого розвитку світової драматургії та театру.

Розкриття загальних особливостей художнього відображення життя та його конкретне визначення, яке закладене в поняття художньої образності.

Художній образ як таке відтворення людського характеру та долі, що створює умови для співвідношення в безпосередній життєвій формі певних закономірностей розвитку суспільства та ідеалів прекрасного.

Поняття характеру як сукупність основних рис та якостей, що є типовими для людської особистості в її відносинах з людьми, суспільством та відповідає її індивідуальним особливостям. Зображення характеру людини в процесі його розвитку як одна з найхарактерніших прикмет літератури та її частини – драматургії.

Осягнення людиною за допомогою драматургічної образності закономірностей свого безумовного, реального існування у світі міжлюдських відносин, своєї долі. Поняття доля як загальний зміст проживання певного людського життя, його залежність від суспільних умов існування.

Художньо-образна структура літературного твору як багатогранний показ особистості. Єдність, цілісність характеру, що зображується навіть за умови показу нетипових рис та якостей.

Форма існування драматургічного твору, її чинники.

Існування всіх драматургічних творів (театральної п’єси, сценаріїв кіно, радіо, телебачення або масових театралізованих заходів) у традиційній двочастній формі, складовими частинами якої є пряма мова дійових осіб та авторські вказівки-ремарки.

Розподіл складових елементів прямої мови драматургічного твору на монологи (мову однієї дійової особи) та діалоги (мову двох або кількох дійових осіб). Окремі висловлювання персонажів, так звані репліки як складові елементи діалогів.

Розподіл авторських ремарок драматургічного твору на ремарки вступні (ремарка місця дії), ремарки дійові, ремарки обставини образу дії, ремарки часу тощо.

Виникнення в структурі драматургічного твору певних колізій у суперечливих ситуаціях, які вимагають від дійових осіб рішень та вчинків, вибору системи поведінки. Розвиток драматургічного конфлікту, без якого неможливий розвиток дії у драматургічному творі, який є важливим чинником кожної п’єси або сценарію, незалежно від теми або жанру.