Тема 4. Дія в драматургічному творі.

Головні чинники сценічної дії.

Дія драми як вольовий акт поведінки персонажа драматургічного твору, що спрямований на досягнення певної мети, в якому дійова особа веде боротьбу з протидією інших осіб та з об’єктивними обставинами, що виникають. Характеристика головного спонукального мотиву дії драматургічного героя, такого як його незадоволеність ситуацією, що склалася і яку він у існуючих обставинах повинен радикально змінити.

Г.В. Гегель про драматургічну дію як не обмежену досягненням певної цілі, а таку, що залежить від обставин, пристрастей та характерів, які складають колізію, тобто дію та протидію.

К.С. Станіславський про драматургічну дію, що обов’язково зустрічається з протидією, тим самим підсилюючи дію. В кожній п’єсі з наскрізною дією у зворотному напрямку прямує зустрічна, ворожа йому контрдія.

Головні особливості дії в драматургічному творі, що формують структуру: зсуви, конфлікти, кризи, зломи у взаємовідносинах персонажів, що вимагають від дійових осіб певної поведінки. Репліка як прояв дійової активності персонажа драматургічного твору. Одержання та підсилення дійового елементу репліки в діалогічному контексті драматургічного твору, що забезпечує як дію, так і протидію.

.Подія у драматургічному творі.

Подія як факт, обставина, випадок, які змушують героїв п’єси до дії. Подія як окрема зміна обставин, виникнення нової ситуації. Подія як кордон епізоду, що народжує нові задачі, цілі та вчинки.

Початкова подія як зачин головного конфлікту драми, який лежить за межами п’єси, який фокусує початкові запропоновані обставини. Г.В. Гегель про проблему початкової події на різноманітних передумовах, в яких дуже важко визначити справжній початок драматургічної дії, а також її перспективи. Основна подія.

Центральна подія за К.С. Станіславським – найважливіший елемент, до якого стягуються всі нитки дії, навколо якого зіштовхуються всі характери дійових осіб. Фінальна подія драматургічної боротьби у запропонованих обставинах. Головна подія як елемент, що остаточно формує ідею п’єси, вирішує долю початкової події.

Сюжет драматургічного твору – все те, що відбувається між початком та кінцем п’єси, найважливіші обставини, найзначніші події, певні етапи драматургічної боротьби. Сюжет як шлях від зав’язки до розв’язки як сукупність усього розвитку відносин між персонажами, відтворення розвитку певної життєвої ситуації, яка витікає з особливостей життєвих умов, характерів та положень. Узагальнення автором типових для даного місця та часу міжлюдських відносин та конфліктів.

Характер подій, які становлять сюжет та залежать не лише від життєвих обставин, певного оточення, але й від характерів персонажів, жанру твору і т. ін. І характери ці будуть вимагати напруження та подій, в яких відбиваються найтиповіші їх риси, що їм відповідають.

Складові елементи сюжету – вчинки дійових осіб, які складають події, що становлять сюжет драми. Але зі зміною характерів дійових осіб змінюються і їх вчинки – і виникає новий сюжет. У більшості випадків сюжет драматургічного твору пов’язаний з якимось різким відхилом від норми, від звичного перебігу подій.

Сюжет як основна лінія розвитку драматургічної дії, він повинен бути закінченим, сукупність розвитку відносин між дійовими особами, розвиток певної життєвої ситуації.

Позасюжетні елементи драматургічного твору. Головний сюжет та паралельні сюжети. Фабула як короткий переказ сюжету. Різноманітні схеми побудови сюжету драматургічних творів (“піраміда” Г. Фрейтага, схема “гори”, схема “річки” тощо).

Перипетія у сюжеті драматургічного твору.як форма показу змін у взаємовідношеннях дійових осіб, у ситуаціях та подіях у долях персонажів. Сюжет драми – головна структуростворююча функція емоційно-моральних перипетій як “випробувань”, через які проходить персонаж із своїми прагненнями, цілями, переконаннями та ціннісними орієнтаціями.

“Впізнавання”, що пов’язане із перипетією переживання та осмислення героєм результатів своїх вчинків та відповідних реакцій. Емоційно-духовне осягнення персонажем загальної ходи подій усієї п’єси в цілому через драматичне впізнання. Різноманітність форм драматургічних перипетій – “впізнавань” – перш за все, страждань персонажу, що викликані його вчинками та очікуванням, які ведуть його до надзвичайних переживань.

Два роди драматичних перипетій. Перший рід – повтори у відносинах через підвищену активність персонажів, які зтикаються або у протиборстві, або під час руху назустріч один одному. Другий рід перипетій – вторгнення у хід дії якихось нових обставин, подій, нових персонажів, які змінюють хід подій, а герої зазнають неочікуваних випробувань. Взаємозв’язок перипетій першого та другого роду в драматургічному сюжеті.

Мотивування вчинків дійових осіб драматургічного твору.

Образи – характери дійових осіб, що розкриваються у драматургічному творі в подіях драматичної боротьби та залежать від того, як відбуваються події, тобто від ідейної концепції драматурга.

Мотивування – пояснення всіх вчинків дійових осіб. Існування двох різновидів мотивувань: об’єктивне мотивування (авторське) та суб’єктивне мотивування (персонажне). Вчинки персонажів п’єси та їх мотивування як засіб характеристики дійових осіб. Проблема мотивування драматургічних подій як проблема художньої правдоподібності та психологічної вірогідності, переконливості драматургічного твору.

Мова персонажів в драматургічному творі як форма дії.

Усна мова як одна з форм людської життєдіяльності, її домінуюча роль в процесі драматургічного спілкування. Можливості, які відкриває мова для виявлення соціально-етичних, психологічних та духовних колізій і конфліктів, які зазнають персонажі. Мова як словник дійових осіб, яким вони користуються, граматична структура та ритм їх мовлення. В мові дійових осіб виявляються їх почуття та думки, в ній відбивається соціальне середовище, в якому мешкає персонаж, географічне середовище, його національність, його фах, його особисті схильності та смаки.

Репліка як висловлювання, як виявлення драматичної енергії героїв. Функції реплік, їх співвідношення в процесі діалогічного спілкування. Послідовність реплік та контрреплік, що створюють діалог драматургічного твору. Репліка як удар в драматургічному двобої. Відбиток вольового зусилля в кожній репліці. Різний зміст драматургічних реплік: висловлення, домовлення, допит, прохання, вимагання, спокуса, звинувачення, докір, осторога, виправдання, стурбованість, умовчання тощо. Необхідність одразу ж відповідати на репліку партнера, ніби вони і справді імпровізують. Різна ступінь змістовної визначеності та виразності у репліках різних драматургічних систем.

Монолог як розширена, об’ємна репліка, що відбиває світогляд персонажу, фіксує його позицію, його відношення до того, що відбувається у п’єсі. Звертання монологу до інших персонажів, до глядачів, до себе самого. Монолог як розповсюджена форма заяви персонажа про свою позицію, форма констатації та переконання у чомусь.

Діалог та становлення мистецтва драми. Прояв у діалозі особливого типу міжлюдського спілкування, тому що персонажі, не схожі один на одного, демонструють не лише свій взаємозв’язок, але і залежність від об’єктивної течії життя.

Діалог у драмі як складний контрапункт прагнень, цілей, взаємодій та переживань. Взаємозалежність героїв драми та пов’язані з цім різноманітні можливості діалогу. Розширення часо-просторових меж дії завдяки діалогу. Драматичний діалог, сюжетно-композиційний устрій п’єси, її темпоритм.

Емоційно-діалогічне спілкування персонажів п’єси як форма демонстрації драматичних відношень, ситуацій та станів, почуттів, переживань та пристрастей, колізій та конфліктів. Вербальний діалог. Театральний характер драматичного діалогу, який виникає в процесі спілкування між персонажами, але спрямований до глядачів.

Інтонація як дуже важливий елемент художньої мови, засіб, за допомогою якого стає зрозумілим сенс того, що промовляється, який підказує характер дії та паузи.

Пауза як мовчання, як невимовлена думка, зміст якої стає зрозумілим у співвідношенні мовних значень з контекстом.

Підтекст – текст, який мав на увазі персонаж, але з багатьох причин не вимовив. Репліка, що має один зміст та одну спрямованість та підтекст, який може мати зовсім протилежну спрямованість. Пряма мова п’єси як одна з двох головних форм існування драми. Хвороба багатослів’я як типове явище сучасної драматургії.