- •1. Літературна мова, ознаки
- •2. Типи мовних норм
- •3.Мовна компетенція та мовний культ особистості
- •4.Функціон стилі, оф-діловий
- •5.Науковий стиль
- •6. Етика ділов. Мовлення
- •7. Усна і писемна мова, усна публічна
- •8.Виразність усної мови. Інтонація
- •9.Орфоепічні норми укр. Мови. Вимова голосних та приголосних
- •10.Особливості вимови сполук приголосних
- •11. Складні випадки наголошування слів української мови у професійному спілкуванні.
- •12. Лексика офіційно-ділового та наукового стилів.
- •13. Правопис и та і у словах іншомовного походження(правило «девятки»)
- •14.Подвоєні і не подвоєні в словах іншомовного походження
- •15. Уживання мякого знака
- •16. Уживання апострофа
- •17. Чергування голосних звуків в українській мові.
- •18. Чергування приголосних звуків в укр. Мові
- •19. Зміни приголосних звуків перед суфіксами –ськ;-ств
- •20. Подвоєння приголосних української мови внаслідок їх подовження і збігу.
- •21. Спрощення в групах приголосних.
- •22. Правопис префіксів в українській мові.
- •23. Складні та складноскорочені слова в українському діловому мовленні. Правила написання складних слів.
- •24. Складні слова, які пишуться через дефіс.
- •26. Правопис закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку однини. Групи іменників, що мають закінчення –а ( -я).
- •27. Правопис закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку однини. Групи іменників, що мають закінчення –у ( -ю).
- •28. Особливості відмінювання та правопису прикметників.
- •29. Відмінювання та вживання кількісних числівників.
- •30. Відмінювання кількісних числівників на позначення сотень і десятків.
- •31.Відмінювання складених кількісних і порядкових числівників
- •32. Утворення форм ступенів порівняння якісних прикметників.
- •33. Особливості зв’язку числівників з імениками
- •34. Правопис прислівників і прислівникових сполук
- •35. Правопис особових закінчень дієслів
- •70.Основні вимоги до реферату
9.Орфоепічні норми укр. Мови. Вимова голосних та приголосних
Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.
Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків.
Особливості:
– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о] не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука); ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст);
– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і префікс з перед глухими послідовно оглушуються(з товаром, з попитом); звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом'якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом'якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю, бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер) тощо.
10.Особливості вимови сполук приголосних
1. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: хліб [хл'іб], досвід [досв'ід], сторож: [сторож], мороз [мороз], об'їзд [обйізд], книжка [книжка], рідко [р'ідко], могти [могти]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких українських говорах (а також властива російській мові), є порушенням орфоепічних норм української літературної мови.
В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [х]: нігтик [нуітиек], кігтя [куіхт'а].
2. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко: вокзал [воґзал], молотьба [молод'ба].
3. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р] вимовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема послідовно в кінці слова або складу: осіб [ос'іб], кров [кров], ], верф [верф], повір [пов'ір], секретар [сеикреитар], серйозний [сеирйозний]. Напівпом'якшені вони перед [і]: біржа [б'іржа], пінта [п'інта], мінус [м'інус], ефір [еиф'ір], гіркий [г'іркий], в іншомовних словах: бюро [б'уро], Мюнхен [мунхеин], пюре [п'уре]) та у словах на зразок свято [св'ато] цвях [ц'в'ах], тьмяний [т'м'аний].
4. Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як правило, тверді: гиря [гир'а], геолог [геиолог], ґанок [ґанок], килим [килим], хиткість [хитк'іс'т']. Пом'якшуються вони тільки перед [і] та в деяких іншомовних словах: кіоск [к'іоск], хірург [х'ірург], енергія [еинерг'ійа], кювет [к'увет], гюйс [г'уйс].
5. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м'яко, за винятком іншомовних слів: кінець [к'інец'], хлопець [хлопеиц'], палець [палеиц'], продавець [продавец'], але: палац [палац], шприц [шприц].
6. Розрізняються приголосні — проривний ґ (ґудзик, ґанок, ґрунт, ґрунтовний) і щілинний г (генеральний, голова, гнучкий).