46. Дидактика розвиваючого навчання і теорія національного виховання.

Інтелектуальне виховання Песталоцці ґрунтує на ідеї розвиваючих цілей і завдань навчання. Він був першим з педагогів, хто диференціював змістову і розвиваючу сторони навчального процесу та розвинув ідею розвиваючого шкільного навчання. Надаючи велике значення оволодінню знаннями він вважає, що воно повинно підкорятися більш головному – розвитку здібностей дитини. Песталоцці намагається здійснити навчання через розроблену ним систему спеціальних вправ. Процес навчання повинен будуватися на принципі послідовного і повного переходу від частини до цілого, від простого і легкого до більш складного і важчого. Оволодіння знаннями необхідно поєднувати з розвитком у дітей уміння користуватися ними. Пізніше К.Д.Ушинський назвав ідею розвиваючого навчання “великим відкриттям Песталоцці“, яке назавжди залишить за ним ім’я першого народного вчителя. Хоч слід відзначити, що Песталоцці дещо розмежовує i протиставляє розвиток мислення дитини i нагромадження нею знань.

Дистервег думав, що розумно організоване виховання повинне будуватися з обліком трьох принципів: природо відповідність (облік вікових і індивідуальних особливостей фізичного і психічного розвитку дитини), культури-згідності (облік умов, у яких дитина живе, національної культури), самодіяльності (прагнення розвивати дитячу творчу активність). Спираючи на ці принципи, Дистервег сформулював цілу систему дидактичних правил, викладених у його знаменитому «Керівництві до утворення німецьких учителів» (1835). У цій роботі міститься багато важливих для вчителя рад і рекомендацій щодо самоосвіти, удосконалення у своїй спеціальності, систематичного вивчення педагогіки і методики Дистервег гаряче популяризував професію вчителя і визнавав, що учитель відіграє вирішальну роль у вихованні і навчанні дітей

47. Теорія «трудової школи» і «громадського виховання»

Найвиразнішим представником даного напрямку розвитку педагогіки був німецький педагог Георг Кершенштейнер (1854- 1932).

Після закінчення Мюнхенського університету, де він вивчав математику і природознавство, Г.Кершенштейнер з 1883 р. працював викладачем у середніх навчальних закладах різних міст Баварії. У 1895-1919 pp. був міським шкільним радником у Мюнхені. З 1918 р. - професор Мюнхенського університету. У 1912 р. був обраний депутатом у рейхстаг, де виступав прихильником агресивної політики німецького імперіалізму. Г.Кершенштейнер відомий як автор теорії громадянського виховання, яку достатньо повно виклав у книгах “Професійне виховання німецького юнацтва” (1901 р.) і “Поняття громадянського виховання” (1909 p.). Сутність цієї теорії полягає в тому, що школа за допомогою спеціально організованого виховання повинна забезпечувати “примирення” класових суперечностей. Метою народної школи має бути не всебічний розвиток особистості, а лише послідовне прилучення її до старанності, сумлінного виконання високоякісної праці, вироблення звички до безумовної покірності й підпорядкованості авторитету. Найважливішими державними закладами Г.Кершенштейнер вважав народну школу й армію, через які мають проходити вихідці з народу. Діти заможних класів і станів отримають потрібне для держави виховання в сім’ї і школі, перебуваючи під впливом останньої до 18 років. Діти ж трудящих завершують народну школу в 13-14 p., коли в них ще не сформувався характер, влаштовуються на роботу і часто попадають під вплив “нездорових” ідей. Вважаючи таке становище загрозливим для держави, Г.Кершенштейнер пропонував залишати їх у школі ще на декілька років, створивши для цього обов’язкові школи (призначені для вже працюючих підлітків, що закінчили 8-річну народну школу). Ці школи повинні мати трудовий характер, повідомляти дітям мінімум знань при максимальному розвитку “навичок, здібностей і насолодження працею на службі громадському образу думок”. Власне громадянське виховання Г.Кершенштейнер особливо тісно пов’язував з заняттям певною професією. Додаткові школи створювались переважно для робітників одних професій, до потреб яких пристосовувалося вивчення всіх предметів.

Для забезпечення “корисних громадян” держави ці школи повинні були, з одного боку, забезпечувати практично-технічне і теоретично-професійне навчання, а з другого - ознайомити з основними обов’язками громадянина і виробити відомі навички виконання цих обов’язків. Особливо велика увага приділялася вихованню в дусі шовінізму. Г.Кершенштейнер велику роль відводив різноманітним позашкільним дитячим організаціям. Свої ідеї намагався реалізувати в практиці шкіл Мюнхена, перебудувавши навчальний план народної школи, відвівши в ньому значне місце математиці, природознавству і малюванню, сприявши введенню активних методів навчання з широким використанням наочних посібників, екскурсій і практичних робіт. Значний інтерес для свого часу становила організація і методика ручної праці в народних школах і професійного навчання в додаткових школах. Досвід мюнхенських шкіл отримав поширення і в інших містах Німеччини та за її межами.