53.Громадсько-педагогічний рух в Україні /60-ті роки хіх ст./

Доказом національного пробудження галицьких українців та пожвавлення українського народного життя стала поява в кінці XIX ст. на теренах Західної України цілої низки культурно-освітницьких гуртків, товариств, часописів. Неквапно відроджуючись, Галичина зміцнювала свої взаємини з Україною. Цензурні утиски в Україні все зростали й наддніпрянці стали думати про працю у західних землях. 1873 р. з ініціативи чернігівця Олександра Кониського у Львові виникло Товариство ім.Т.Шевченка. За його ж пропозицією 1892 р. це товариство було перейменовано на Наукове товариство ім.Т.Шевченка. З 1894 р. головою НТШ обрано Михайла Грушевського.

НТШ стало провідним українським центром на зразок європейських Академій наук. В його рамках діяло три наукових секції: історико-філософська, філологічна, математично-природничо-лікарська, а також цілий ряд комісій, в тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. В НТШ працювали М.Грушевський, 1.Франко, В.Гнатюк, І.Горбачевський, І.Пулюй, І.Раковський. Товариство заснувало власне видавництво, силами якого науковці І.Франко, К.Студинський, О.Колесса, Ф.Вовк, В.Гнатюк, І.Верхратський та інші започаткували кілька серійних видань, таких як "Записки НТШ' (120 томів), "Пам'ятки українсько-руської мови", "Етнографічний збірник"(38 томів), "Матеріали до української етнології' (26 томів), "Збірник філологічної секції (23 томи), "Українсько-руський архів". Ці видання збагатили українську науку вагомими працями переважно в галузі українознавства, стали потужним засобом піднесення рівня національної культури.

54. Зміст освіти тенденції національного виховання в Колегії Павала Ґалаґана і Чернігівській семінарії.

Григорій Ґалаґан заснував колегію як пам'ять про свого померлого сина, відписавши на її утримання великі маєтності в Полтавській і Чернігівській губерніях. Загальна вартість земель, подарованих на утримання колегії, складала 275 тис. карбованців, що на той час становило величезну суму. Г.Ґалаґан також подарував колегії велику бібліотеку (по революції частково передану до Державної Публічної Бібліотеки УРСР). Назву колегії взято для збереження традиційної назви колишніх колегій. Архітектурний ансамбль колегії складався з 5 споруд по вулиці Фундуклеївській (тепер Богдана Хмельницького), реконструйованих 1870 року архітектором О.Шілле. Навчальний заклад був розрахований на навчання і проживання в інтернаті 70 вихованців. Учні приймалися з усіх українських земель, зокрема з тих, що перебували у складі Австро-Угорщини. Колегія за програмою дорівнювала 4 старшим класам класичної гімназії і була розрахована на виховання 70 учнів (30 стипендіатів Г.Ґалаґана і 40 своєкоштних), що всі мали жити в інтернаті.

Науково-методичне піклування над колегією здійснював Київський університет Святого Володимира. По революції більшовики ліквідували Колегію, перетворивши її на «трудову школу». За радянських часів у приміщенні колегії знаходилась спочатку с/ш № 92 імені Івана Франка, а після пожежі й до сьогодні там міститься Національний музей літератури України. Директори і випускники колегії[ред. • ред. код] Директорами й учителями Колегії було багато членів Старої Громади й визначних українських діячів: Павло Житецький, Володимир Науменко, Микола Мурашко, Микола Пимоненко, Єлисей Трегубов, Іван Ничипоренко, Зиновій Архимович та інші. Директорами колегії були, зокрема: І. Ничипоренко (1879–1890) і І. Анненський (1890–1893).

Колегія виховала плеяду визначних учених, юристів, медиків, літераторів. Серед них: Бердяєв Сергій Олександрович, Агатангел Кримський, Володимир Липський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Олександр Богомолець, Андрій Лівицький, Оникій Малиновський, Михайло Чубинський, Володимир Грабар, Дмитро Петрушевський, Й.Петрушевський, Микола Максимейко, Іван Балінський, Григорій Костюк, Н.Котляревський та ін. У 1885 і 1886 рр. в бібліотеці КПГ тривалий час працював Іван Франко. 1886 року в каплиці при колегії І.Франко вінчався з Ольгою Хоружинською[1] (сестрою дружини викладача колегії Є.Тригубова). Чернігівська духовна семінарія — середній духовний навчальний заклад для підготовки священнослужителів. Заснований 1776 шляхом реорганізації Чернігівського колегіуму. Підпорядковувалася архієпископам. Складалася з 4-х загальноосвітніх і 2-х спеціальних богословських класів-відділень. З 1853 року мала місіонерське відділення у розкольницьких справах. Відала духовними повітовими та парафіяльними училищами. Ліквідована після Жовтня 1917.

Чернігівська духовна семінарія містилася в комплексі одно-, триповерхових будівель, який склався на просторій садибі XVII століття чернігівського полковника, наказного гетьмана Лівобережної України Павла Полуботка (1660—1723). Розташований у північно-східній частині міста за річкою Стрижнем на розі сучасної вулиць Павла Полуботка та Воїнів-інтернаціоналістів. У комплекс будівель, зведених у XVIII—XIX століттях, включені залишки будинку Полуботка XVII століття. Храм св. кн. Михайла і боярина Федора Складається комплекс з трьох корпусів, розміщених хрестоподібно і з'єднаних між собою на рівні 2-го поверху переходами над арочними проїздами. Центральний корпус зорієнтований по осі на південь-схід і північ-схід. Південно-західний корпус, розташований ближче до річки, з півночі має бокові ризаліти з восьмикутними вежами, винесеними за межі основного об'єму корпусу.

З південного боку головного корпусу по межі дільниці розміщена однобанна церква Михайла і Федора. Будівля семінарії віддалена від вулиці за винятком церкви, розміщеної по червоній лінії вул. Богуславської (тепер вулиця Гетьмана Полуботка). Вона завершує видову перспективу вулиці від Красної площі. До кінця XVIII століття була в комплексі трьох церков, дві з яких (Варваринська і Вознесенська) були розібрані. Зведення будівель для Чернігівської духовної семінарії та їх перебудова тривали до початку XX століття з участю ряду архітекторів. Це залишило свій відбиток на композиції всього комплексу та архітектурі окремих корпусів. Якщо у двоповерховому корпусі з вежами помітні барочні риси, то в центральному триповерховому та двоповерховому східних корпусах чіткіше виступають риси класицизму. У 1928—41 роках у будівлях колишньої семінарії містився Чернігівський педагогічний інститут. Під час німецько-фашистської окупації будівлям завдано значних руйнувань. Після проведення ремонтно-реставраційних робіт тут розміщені медичні установи.