1.2. Стратегічні пріоритети підготовки та розвитку педагогічної компетенції вчителів.

1.2.1. Філософія вищої та післядипломної педагогічної освіти.

В українській педагогічній освіті можна виділити чотири основних філософських підходи, які є основою вибору завдань і цінностей навчання і виховання педагога і змісту педагогічної освіти. Охарактеризуємо їх коротко:

Догматичний реалізм. Завдання навчальних закладів: виховати раціональну особистість з розвинутим інтелектом. Дати їй знання фактів і принципів, що нібито “не піддаються впливові часу”. Викладачі допомагають майбутньому учителю навчитися раціонально мислити, їхні пояснення побудовані за сократичним методом, вони експліцитно передають традиційні цінності. Навчальний план будується класично - аналіз літератури, усі предмети обов`язкові. Виділяються, як правило, “великі книги”. Філософська основа цього напряму - різноманітні версії реалізму, які об`єднуються під назвою переніалізму.

Академічний раціоналізм. Завдання - сприяти інтелектуальному зростанню особистості, розвивати її компетентність. Освітній ідеал - громадянин, здатний до співробітництва з метою соціальної ефективності. Основна увага приділяється оволодінню основоположними поняттями і принципами академічних предметів. Формується учитель як авторитет у своїй галузі, що експліцитно передає традиційні цінності. Основні навички і предмети - рідна мова, арифметика, природничі науки, історія та іноземна мова. Педагог прагне дати глибокі, основоположні знання, а з іншого боку, відбувається відбір здібних і нездібних їх засвоїти.

Прогресивістський прагматизм. Завдання: удосконалення демократичних начал соціального життя. Освітній ідеал - особистість, здатна до самореалізації. Програми навчання педагога зорієнтовані на можливість здійснення ними у майбутньому такого шкільного навчального плану, який буде зосереджуватися на особистості дитини, орієнтоватися на інтереси учнів, прагнутиме відповідати на реальні життєві проблеми, включаючи міждисциплінарне знання. Вважається, що знання сприяє зростанню і розвитку особистості, процес навчання йде не лише у класі, але й у житті, основна увага надається активному й цікавому навчанню. З`являються факультативні предмети, гуманістичні методи викладання, альтернативне і вільне навчання.

Соціальний реконструкціонізм. Мета - поліпшення і перетворення суспільства, виховання для змін і соціальних реформ. Звідси завдання - навчати таким навичкам і знанням, які б дозволили встановити проблеми, від яких потерпає суспільство, і розв`язати їх. Активне навчання націлюється на сучасне і майбутнє суспільство. Учитель виступає як агент соціальних реформ і змін, як керівник проектів і лідер досліджень, допомагає учням усвідомити проблеми, що стоять перед людством. У навчальному плані значне місце приділяється суспільним наукам і методам соціального дослідження, підкреслюються тенденції сучасного і майбутнього розвитку, національні й міжнародні питання. У навчанні прагнуть утілити ідеали рівності, культурного плюралізму.

У дійсності жодний навчальний заклад не опирається у своїй роботі на який-небудь єдиний філософський підхід: звичайно комбінуються різні принципи. ВНЗ реалізують власну філософію освіти. У класичних університетах реалізується переважно філософія догматичного реалізму або академічний раціоналізм. Прогресивістський прагматизм панує в педагогічних училищах. Соціальний реконструкціонізм - найменш уживаний й найбільш потрібний у педагогічній освіті філософський підхід. Адже навіть у порівняно молодих учителів спостерігається скепсис, зневіра, нігілізм у сприйнятті всього нового, неадекватне трактування проблем нашої нації. Ці руйнівні настрої шкідливі не тільки для учительства, але й передаються учням, можуть згубно впливати на них.

У післядипломній освіті ній переважає педагогічний прагматизм, що не долає хибні стереотипи, стару психологію значної частини учительства, що є найскладнішим у реформуванні школи.

Отже, при наявності найрізноманітніших філософсько-освітніх та педагогічних теорій, які функціонують сьогодні в освітньому просторі України, єдину реальну філософію системи педагогічної освіти можна визначити як інкрементальну (тобто спрямовану на незначне збільшення) філософію конвеєрної лінії.

Фiлософiя педагогiчної освiти, як i фiлософiя освiти в цiлому, - сфера, яка разом з еволюцiєю передбачає певнi стабiльнi основи, що зберiгають своє значення на будь-яких етапах розвитку людства. Але пiд впливом тих чи iнших процесiв окремi з цих iдей набувають особливого значення. З'являються новi iдеї, якi повиннi враховуватися особливо в педагогiчнiй освiтi.Першою такою iдеєю називають сьогодні iдею людиноцентризму в освiтi i в педагогiцi. Сьогоднiшнi обставини зумовлюють орiєнтацiю на розвиток особистiсних рис людини з огляду на ефективнiшу її працю в умовах сучасного виробництва. Людиноцентристський особистiсний вимiр не суперечить тим принципам, якi ранiше сповiдувалися в Україні, коли надмiрна увага придiлялася колективiстському началу.

Справа сьогодення - поєднати особистiсний вимiр у педагогiцi, освiтi з феноменом колективiстських взаємин. Завдання полягає у змiнi прiоритетiв, за яких людина жила для колективу, а не колектив задля розвитку людини. Для України ця проблема особливо важлива бо, як показує iсторичний досвiд, общиннiсть завжди проймала всi сфери українського суспiльства. Общиннiсть не є негативним явищем, оскільки вона захищала людину вiд фiзичної смертi, сприяла розвитковi людини на рiвнi общини. Але община виступила і гальмом розвитку особистості.