2.4 Основні сфери діяльності та функції центральних банків

Основні сфери діяльності центрального банку:

1) емісія грошей і підтримка стабільності національної валюти;

2) реалізація грошово-кредитної політики країни;

3) забезпечення ресурсами комерційних банків (кредитор останньої інстанції);

4) нагляд і регулювання банківської діяльності (гарант стабільності);

5) підтримка курсу національної валюти на міжнародному валютному ринку (валютний центр);

6) виконання фінансових доручень уряду (банк уряду).

Основними функціями центральних банків, що визначають його місце і роль в економіці, є:

1) емісія готівки й організація грошового обігу; 2) функція «банку банків»; 3) функція банку уряду; 4) реалізація грошово-кредитної політики.

1) Емісія готівки й організація грошового обігу. За умов золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під забезпечення золотом та комерцій­ними векселями, а розміри емісії були чітко регла­ментованими. Це певною мірою забезпечувало належний зв'язок грошової маси з товарним оборотом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.

Тепер банкнотна емісія здійснюється центральними банками у по­рядку кредитування уряду й комерційних банків під заставу дер­жавних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи централь­ного банку - переважно у формі державних боргових зобов'язань.

Щодо емісії розмінних монет, які є другою складовою готівки нарівні з банкнотами, то їх карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замовлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартістю. Відтак держава має дохід (сеньйораж) від різниці між номіналом монет та фактичними витра­тами на їх виготовлення. Однак у багатьох розвинутих країнах обіг монет досить часто обмежується певними максимальними сумами платежу, а то і зовсім відсутній).

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зо­бов'язання з організації грошового обігу в країні, запровадження єдиних правил ведення касових операцій у країні, забезпечення інкасаторських послуг, заміни зношених банкнот і монет та ін.

Слід зазначити, що значення емісійної функції центрального банку нині дещо знижується, оскільки постійно зменшується пи­тома вага готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосу­вання обмежена в основному роздрібним товарооборотом. За безго­тівкових платежів, що здійснюються переважно комерційними бан­ками, джерелом емісії стають їхні позичкові операції. Тому завдан­ням центрального банку є регулювання не лише обороту готівки, а й кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

2) Функція «банку банків». Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з під­приємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція «банку банків» передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

З метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов'язкових резервів у відповідній пропорції до розміру депозитів у комерційних банках. Депонування таких резервів у центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.

Акумуляція цих сум на рахунках у центральному банку дає можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення тимчасового браку коштів. Центральний банк у такий спосіб забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дає змогу запобігти масовому банкрутству банків унаслідок якоїсь несподіваної фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постійну можливість надавати такі кредити, навіть тоді, коли це суперечить іншим цілям його діяльності (наприклад боротьбі з інфляцією).

Крім кредитування й розрахунків, на центральний банк як «банк банків» досить часто покладаються обов'язки з ліцензування й контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обов'язкові для комерційних банків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, розробляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва працівників банківських установ. Ця діяльність цен­трального банку має на меті запобігати зловживанням у банків­ській сфері, забезпечити стабільну роботу кредитних інститутів, безпеку вкладів юридичних і фізичних осіб, зменшення ризику банкрутств у економіці в цілому.

3) Функція банку уряду. Центральний банк виконує роль фіс­кального агента уряду, забезпечуючи касове виконання дер­жавного бюджету та здійснюючи операції, пов'язані з обслуго­вуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються всі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно з рішеннями урядових органів. Тобто, центральний банк стає для міністерства фінансів посередником у всіх його розрахунках і платежах.

У деяких країнах операції з касового виконання дер­жавного бюджету нарівні з центральним банком виконують також окремі комерційні банки. Наприклад, у США казначейство має відкриті на своє ім'я рахунки у федеральних резервних банках, а в тих місцях, де таких банків немає, або там, де казначейству потрібна централізація фондів, рахунки відкрито у великих комерційних банках, що мають назву генеральних депозитаріїв.

Як банк уряду центральний банк є також його кредитором, здійснюючи коротко- і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування держави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а у розвинутих країнах ним користуються рідко - як правило, у вигляді невеликих позик, що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження в бюджет. Кредитування уряду здійснюється переважно способом придбання державних цінних паперів, які можуть мати значну питому вагу в активі балансу центрального банку. Крім того, на центральний банк можуть покладатися всі обов'язки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів держави, але також у розміщенні їх на фондовому ринку від імені і з доручення уряду, погашенні цінних паперів, виплаті доходів на них та в інших посередницьких операціях з державними борговими зобов'язаннями.

Операції центрального банку з розрахунково-кредитного обслуговування держави включають також надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання.

Як банк уряду центральний банк зберігає офіційні золото­валютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для під­тримування курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.

4) реалізація грошово-кредитної політики – це об’ємна і складна функція, яка включає в себе:

— визначення напрямів розвитку грошово-кредитної політики;

— вибір основних інструментів грошово-кредитної політики;

— створення та впровадження інформаційної бази даних щодо грошової маси, кредитних ресурсах та заощаджень;

— проведення аналізу і досліджень з проблем економіки та грошово-кредитної сфери даної країни або інших держав;

— розробка програм удосконалення механізму грошово-кредитного регулювання макроеко­номічних про­цесів та контроль за їх виконанням.

Виконання всіх цих функцій дає змогу центральному банкові най­більш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи для забезпечення потреб суб'єктів ринку в різно­манітних кредитно-фінансових послугах.