3. Основні категорії психовалеології

Психовалеологія (від гр. Psychё – душа, Valeo – бути здоровим) – це окремий освітній напрямок валеології, який займається розробкою принципів, спрямованих на формування, збереження та зміцнення психічного здоров’я. Вона є складовою частиною загальної валеології, тому предмет, об’єкт, мета, завдання, методологія в принципі такі ж як і в загальній валеології.

Об’єктпсиховалеології – індивіди, що знаходяться у всьому діапазоні психічного здоров’я.

Метапсиховалеології в системі вищої педагогічної освіти – формування психовалеологічної культури майбутніх педагогів як невід’ємного елемента їхньої професійної компетентності.

Ця мета досягається шляхом вирішення наступних головних завдань:

1. Формування глибоких теоретичних знань з валеології та психовалеології.

2. Формування системно-цілісних уявлень про фізичне та психічне здоров’я як ціннісну категорію.

3. Формування усвідомленої мотивації до збереження і зміцнення як свого здоров’я, так і здоров’я оточуючих.

4. Оволодіння валеопрактичними технологіями.

Перш, ніж ми продовжимо розглядати основні категорії психовалеології як науки, спочатку коротко зупинимося на структурі психічного.

Під психічним розуміється сфера емоцій, почуттів і мислення. Крім того, відповідно до сучасних уявлень, заснованих на роботах К.Г. Юнга, психіка має усвідомлювану (власне свідомість) і неусвідомлювану частину. Перша містить у собі близько 10% психічного матеріалу. Неусвідомлювана частина психіки – це позасвідомість і надсвідомість. Позасвідомість – це той психічний досвід, який людина вже пройшла, але все ще продовжує нести його в собі. Цей досвід пов’язаний з біологічним існуванням людини. Надсвідомість – це вищі рівні психіки, це те, до чого людина ще тільки йде, але вже відчуває в цьому потребу.

Усвідомлювана частина психіки (за К.Г. Юнгом¹) містить у собі Его (наше уявлення про себе) і Персону або Особистість (ті наші якості, які ми презентуємо суспільству). У структурі позасвідомості Юнг виділяє два особливо важливих рівні – Тінь і Аніму (Анімус). Аніма – жіноче в чоловікові, Анімус – чоловіче в жінці. У Тіні знаходяться ті наші якості, які нам не подобаються. Крім того, у Тіні фіксуються всі наслідки психічних стресів, психотравмуючі переживання, психокомплекси. Однак, як вказує К.Г. Юнг, неусвідомлювана сфера – це не просто «передсвідомий додаток» або ще гірше – «схованка для сміття» свідомої сфери, а навпаки – автономна (багато в чому) психічна структура, що: 1) функціонально компенсує помилки однобічності свідомого мислення; 2) якщо це необхідно, примусово їх виправляє.

Людська свідомість (усвідомлювана частина психіки) виражає себе в знаковій системі (букви, слова), користується законами формальної логіки. Прояви її пов’язані в основному з діяльністю лівої півкулі головного мозку.

Неусвідомлювана частина психіки, яка досліджується глибинною і трансперсональною психологією, має свою мову – мову образів і символів (синтетичних образів), які продукуються в основному правою півкулею. Неусвідомлювана частина психіки має свої особливості функціонування. Так, позасвідомість зберігає пам’ять про всі об’єкти і події, з якими коли-небудь зустрічалася людина; вона «розуміє» тільки однозначні команди без підтекстів і без частки «не»; позасвідомість не визнає етичних норм, тому що вся її діяльність спрямована на індивідуальне виживання.

Надсвідомість, за К. Г. Юнгом, представлена Самістю, тобто людською сутністю без масок, Справжнім Я, ірраціональним відчуттям себе, непов’язаним з особистісним середовищем, що дає відчуття мети життя, правильності Шляху, обов’язку, совісті й інших вищих людських цінностей.

Інтегральна особистість людини складається з багатьох субособистостей, які втілюють окремі якості, окремі життєві програми. Ці субособистості можуть знаходитися в різних взаєминах одна з одною (гармонії, компенсації, конфлікту). Кожна з них у цілісній структурі психіки виконує неповторну роль, і при зміні вектору дії однієї субособистості неминуче змінюється вся особистість людини. Тому з психіки нічого не можна вийняти або щось «привнести» в неї без урахування внутрішніх зв’язків.

Ще один значимий аспект психіки – субособистість «ВНУТРІШНЬОЇ ВРАЗЛИВОЇ ДИТИНИ». У кожній дорослій людині живе «ВРАЗЛИВА ДИТИНА» із власним особистим досвідом, проблемами, винесеними з дитинства, бажанням захисту і любові. Звідси – особлива значимість періоду становлення психіки для подальшого життя, тому що перший психічний досвід значною мірою визначає формування психічного здоров’я і подальшу долю індивіда¹.

ПРЕДМЕТ ПСИХОВАЛЕОЛОГІЇ

Предмет психовалеології – індивідуальне психічне здоров’я і його механізми (валеогенез)². Прокоментуємо цю категорію докладніше.

Психічне здоров’я асоціюється з третьою і, в певній мірі, з четвертою базовою метою існування людини – потребою в самоактуалізації і творчому самовираженні, тобто психічне здоров’я забезпечує ту сферу життя, яку ми називаємо соціальною і духовною.

Психічне здоров’я характеризується:

1) достатнім рівнем психічної енергії, яка визначає працездатність індивіда;

2) достатньою пластичністю, гармонійністю психіки, що дозволяє індивіду адаптуватися до суспільства і бути адекватним його вимогам;

3) стійкою «Я – концепцією» – позитивною, адекватною, стабільною самооцінкою.

Як бачимо, в означенні психічного здоров’я, так само як і фізичного, присутні два ключових слова – сила (потужність) і гармонія (пластичність). Ці критерії в прямих і непрямих виразах являються основними при охарактеризуванні психічного стану і діагностуванні психічного здоров’я. Проте внаслідок слабкої наукової розробки даних питань таке оцінювання поки що має велику частку відносності і суб’єктивізму. У практичному аспекті соціальної адаптації найважливішим є показник психічної адекватності. (Л.А. Попова, 1998).

МЕХАНІЗМИ ВАЛЕОГЕНЕЗУ

Згідно до сучасних уявленнь, механізми валеогенезу – це переважно автоматичні механізми самоорганізації індивіда, які забезпечують формування, збереження і зміцнення його здоров’я. В основі їх лежать регуляторні контури, які представлені прямими і зворотними зв’язками. За рахунок принципу самоорганізації жива істота підтримує свою упорядкованість, цілісність і, тим самим, вступає в протиріччя з другим законом термодинаміки³ . Ці механізми працюють постійно – і коли людина здорова, і коли вона хвора. Чим міцніше механізми валеогенезу, тим вища динамічна стійкість організму.

На соматичному рівні механізмами валеогенезу є регенерація (накопичення маси тканин і відновлення їхньої цілісності після ушкодження), фізична адаптація (пристосування організму до реальних умов функціонування) і компенсація (заміщення недостатньої, втраченої чи ослабленої функції).

Валеогенез на психічному рівні варто розглядати у світлі здатності психіки до 1) самоорганізації (самовідтворення, самовідновлення, компенсаці]; 2) розширення свідомості.

Приклад самовідновлення.Втомлена людина лягає спати. Наступного дня вона прокидається з відчуттям бадьорості і припливу свіжих сил. Її енергетичний потенціал повністю відтворений. Тобто відбулося самовідновлення. Отже така людина цілком здорова.

Приклад самовідтворення.Людина пережила стрес. У цьому випадку може порушитися цілісність її «душевної тканини». На деякий час людина наче «виштовхнута» зі звичного устрою життя, втрачає душевну рівновагу або навіть зовнішню і внутрішню орієнтацію. Але якщо людина здорова, то незабаром порушена «душевна тканина» відтворює себе, знаходячи знову свою цілісність, і стрес перестає бути актуальним. У людини ще можуть спостерігатися незначні коливання настрою, але адаптація до середовища відбувається ефективно.

МЕХАНІЗМИ КОМПЕНСАЦІЇ

Психічне здоров’я індивіда багато в чому визначається необхідністю задоволення потреб через взаємодію з об’єктами зовнішнього світу. Середовище забезпечує організм їжею, водою, повітрям і т д. Крім цієї ролі – джерела забезпечення – зовнішній світ відіграє й іншу роль у житті людини. Він може загрожувати і заподіювати біль.

Звичайна реакція індивіда на зовнішні погрози, з якими він інколи не готовий впоратися, – тривога.

Функція тривоги– застереження індивіда про небезпеку, яка насувається.

Тривога являє собою стан напруги. Розрізняють 3 типи тривоги: реальна, невротична і моральна (З. Фрейд, 1926).

Реальна тривога– це страх реальних небезпек зовнішнього світу.

Невротична тривогаявляє собою страх того, що інстинкт вийде з-під контролю і змусить людину зробити те, за що буде покарання. Отже невротична тривога – не стільки страх перед інстинктами як такими, скільки страх покарання за те, що може статися після задоволення інстинктів. Невротична тривога заснована на реаліях повсякденного життя, оскільки в особі батьків чи інших авторитетних фігур світ карає дитину за її імпульсивні дії.

Моральна тривога– це страх совісті. Моральна тривога у своїй основі також реалістична: колись людину карали за порушення морального плану і така погроза покарання зберігається постійно.

Основна проблема психіки полягає в тому, як звільнитися від тривожності.

Якщо психіка не в змозі впоратися з тривогою раціонально, то в цьому випадку включаються компенсаторні захисні механізми (придушення, проекція, регресія, реактивне утворення, сублімація й ін.).Компенсаторні механізми захисту мають дві загальні характеристики: 1) усі вони, крім сублімації відкидають чи спотворюють реальність; 2) усі вони діють позасвідомо, так що людина не підозрює про їхнє існування.

Придушення. Сутність придушення полягає у видаленні психотравмуючого переживання зі свідомості в позасвідомість і утриманні цього переживання на безпечній відстані від свідомості. Придушення не здійснюється раз і назавжди, воно вимагає постійної затрати психічної енергії для підтримки придушення, яке постійно прагне знайти вихід. Придушення може порушувати нормальне функціонування органів і призводити до астми, артриту, виразкової хвороби, імпотенції, істеричних симптомів, хронічної втоми й ін.

Проекція. Зазвичай психіка справляється з реальною тривогою легше, ніж із невротичною чи моральною тривогою. Отже, якщо джерело тривоги адресоване зовнішньому світові, а не власним інстинктуальним імпульсам або погрозам із боку совісті, людина скоріше звільниться від тривожного стану. Механізм, за допомогою якого невротична чи моральна тривога переходить в об’єктивний страх (реальну тривогу), називається проекцією. Це перетворення відбувається просто, тому що споконвічним джерелом як невротичної, так і моральної тривоги є реальний страх, тобто страх за покарання з боку зовнішнього агента. Таким чином, проекція – це приписування іншій людині, тварині або якомусь об’єкту тих якостей, властивостей, почуттів чи намірів, дій, які йдуть від самої людини. При проекції людина говорить: «Вона мене ненавидить» замість «Я її ненавиджу» чи «Вона мене переслідує» замість «Мене мучить совість». Проекція часто виконує подвійне завдання. Вона знижує тривогу, заміняючи велику небезпеку меншою, і дозволяє людині виражати свої імпульси у вигляді захисту від ворогів.

Регресія.Цей компенсаторний механізм являє собою повернення до більш раннього рівня розвитку чи до більш простішого способу вираження, що властиво дітям. Наприклад, дитина, яка налякана першим днем перебування в школі, може поводитися так, як колись поводилася у ранньому віці: починає плакати, смоктати палець, ховатися в куток. Молода дружина, яка відчуває труднощі у стосунках із чоловіком, може повернутися в безпечну ситуацію рідного дому. Людина, яка втратила роботу, може шукати радість у пияцтві. Тривожність послабляється тут за допомогою відходу від реалістичного мислення в ті форми поведінки, які колись зменшували тривожність. Це – більш примітивний спосіб впоратися з ситуацією.

Реактивне утворення.Це заміщення тривожного імпульсу чи почуття протилежними станами. Наприклад, ненависть замінюється любов’ю. Початковий імпульс все ще існує, але маскується таким, котрий не викликає тривоги. Коли дитина усвідомлює своє сексуальне збудження, яке не може бути задоволеним, то це збудження ініціює виникнення протилежних психічних сил, які сприяють придушенню наростаючої тривоги. Так створюються компенсаторні психічні перешкоди: відраза, сором і т.п. . Головна характеристика, за якою можна довідатися про реактивне утворення – це перебільшення і зовнішня помітність, екстравагантність. Будь-які крайні форми поведінки можуть свідчити про формування реактивного утворення.

Вищеописані компенсаторні захисні механізми – це способи, якими психіка захищає себе від внутрішніх і зовнішніх напружень.

Крім свого позитивного значення, захисні компенсаторні механізми мають і негативний бік (за винятком сублімації). Коли захист стає надмірно впливовим, він починає деформовувати природні психічні процеси, що знижує їхню динамічність і адаптивність. Така деформація психічних проявів приводить (згідно З. Фрейдом) до невротизації особистості.

Сублімація.За допомогою цього компенсаторного механізму енергія, яка спочатку спрямовувалася на сексуальні чи агресивний напрямок, трансформується в іншому напрямку художнього, інтелектуального чи культурного плану. Сублімацію називають «успішним захистом». При сублімації переміщення енергії керується процесом індивідуації і трансцендентною функцією.

ІНДИВІДУАЦІЯ І ТРАНСЦЕНДЕНТНА ФУНКЦІЯ

Уся еволюція психіки, від перших примітивних організмів до людей – це «парад прогресу». Люди постійно прогресують чи намагаються прогресувати від менш досконалого до більш досконалого. Психіка має тенденцію до саморозвитку в напрямку стабільної єдності. Розвиток – це розкриття споконвічної вродженої недиференційованої цілісності. Головна мета розкриття – самоактуалізація.

Для досягнення цієї мети необхідно, щоб різні частини психіки диференціювалися і повністю розвинулися. Інакше, якщо якась частина психіки відкидається, то відкинуті і менш розвинуті структури будуть чинити опір, щоб захопити енергію більш розвинутих систем. Якщо протидій занадто багато, людина стає невротичною. Щоб психіка була здоровою, кожна її частина повинна мати можливість досягти повної диференціації і прояву. Процес досягнення такого стану називається процесом індивідуації (К. Юнг, 1939,1950). Індивідуацію можна розглядати як процес становлення «самого себе», коли людина стає тією, якою вона є «насправді».

Завдяки процесу індивідуації досягається внутрішня різноманітність. Наступний крок полягає в тому, що диференційовані частини психіки потім інтегруються за допомогою трансцендентної функції.

Ця функція наділена здатністю поєднувати протилежні частини психіки, наприклад, раціональні й ірраціональні психічні аспекти. Дія цієї функції завершується синтезом протилежних систем, що проявляється в стабілізації й інтеграції особистості. Центр цієї інтегрованої особистості – самість.

Трансцендентна функція виявляє себе двома способами – через творче вираження (образне мислення, метафоричну мову) і через розуміння (концепції, логічне мислення). Перший спосіб пов’язаний із правою, а другий – з лівою півкулею.