27.Шизотипічний особистісний розлад

Диватство ідей і поведінки,труднощі в спілкуванні.Ознаки( 5 із 9):

1.знижена потреба в соц контактах

2.сильна тривого в спілкуванні з ін людьми

3.неадекватність ем реагування

4.спотвореня в сприйнятті

5.незвичайні переконання

6.ідеї відношення

7.дивна мова

8.підозрілість

9. Ексентричність в поведінці і одязі

Додаткові ознаки:дратівливість.тривожність у спілкуванні з ін,марення галюценації,депресія

Напрямки психол роб-допомогти пристосуватися до суспільства, сформ. Навички спілкування,сформ логічне мислення,вміння контролювати тривогу.

28.Антисоціальний особистісний розлад

антисоциа́льное расстройство личности, социопати́я — расстройство личности, характеризующееся игнорированием социальных норм, импульсивностью, агрессивностью и крайне ограниченной способностью формировать привязанности.

Для диагностирования необходимо, кроме общих критериев расстройства личности, наличие трёх и более из нижеперечисленных пунктов:

1. Неспособность соответствовать социальным нормам, безвольно уважать законы, проявляющееся в систематическом их нарушении, приводящем к арестам.

2. Лицемерие, проявляющееся в частой лжи, использовании псевдонимов, или обмане окружающих с целью извлечения выгоды.

3. Импульсивность или неспособность планировать наперёд.

4. Раздражительность и агрессивность, проявляющиеся в частых драках или других физических столкновениях.

5. Рискованность, без учёта безопасности для себя и окружающих.

6. Последовательная безответственность, проявляющаяся в повторяющейся неспособности выдерживать определённый режим работы, или выполнять финансовые обязательства.

7. Отсутствие сожалений, проявляющееся в рационализации или безразличном отношении к причинению вреда другим, дурного обращения с другими, или воровства у других людей.

Умови формування:

1.дитинство повязане з хаусом і небезпекою

2.батьки антиоціальні(алкоголіки,наркомани)використовують дитину для маніпуляцій

3.в багатих сімях форуєтся якщо любов замінюєтся подарунками,підтримують дитину в її неправильних діях

Билет 29

Патопсихологічна семіотика і корекція особових розладів: межовий особистісний розлад

Межовий розлад особистості — психічне захворювання, що характеризується нестабільністю настрою, міжособистісних стосунків і самоусвідомлення ще з молодих років.

Симптоми:

1. Нестабільність і напруженість в міжособистісних стосунках, що характеризуються коливаннями між надмірною ідеалізацією і розчаруванням

2. Імпульсивність принаймні в двох сферах, що є потенційно небезпечними, наприклад, грошові витрати, секс, крадіжки, нерозважливе поводження за кермом, ненажерливість, уживання наркотиків (сюди не входить суїцидальна або самоушкоджуюча поведінка, яка зазначена в п.5)

3. Афективна нестабільність, помітні зміни настрою від нормального до депресії, дратівливості чи страху, що звичайно триває декілька годин і лише зрідка декілька днів

4. Неадекватний за інтенсивністю гнів або безконтрольна гнівливість, наприклад часті напади люті, постійна злостивість, повторювані бійки

5. Повторювані суїцидальні погрози, жести, суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка

6. Виражені й стійкі порушення ідентифікації, що виявляються невизначеністю щонайменше в двох з наведених далі сфер: образ власного «Я», довготривалі цілі, вибір кар'єри, бажаний тип друзів, пріоритетні вартості

7. Хронічне відчуття спустошеності або нудьги

8. Несамовиті зусилля, спрямовані на те, щоб уникнути реального або уявного стану «всіма кинутого» (сюди не включена суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка, яка зазначена в п.5

Лікування :Психотерапія-Це головна складова лікування межового розладу особистості. Для лікування цього типу розладу було розроблено так звану терапію діалектичної поведінки. Цей тип лікування проводиться індівідуально, групово або через телефонну підтримку і в ньому задіюється вмілий підхід, навчаючи людей регулювати свої емоції, переносити тяжкі періоди в житті та поліпшувати стосунки з іншими.

Билет 30

Патопсихологічна семіотика і корекція особових розладів: Істеричний особистісний розлад

Характеризується егоцентризмом, прагненням здаватись у власних очах і серед оточення значною особистістю, що об'єктивно не відповідає реальності. Бажання привернути до себе увагу оточуючих виявляється у таких осіб у самодраматизації, театральності, демонстративності, по-зерстві. Вони постійно прагнуть бути в центрі уваги, емоційно жваві, здатні до наслідування різних форм поведінки, фантазування, псевдо- логії. У відповідь на несприятливі ситуації виявляють бурхливі афек-тивні реакції з риданнями, виразною жестикуляцією, "розігруванням" різних сцен, що часто закінчуються істеричними нападами, биттям посуду, погрозами самогубства. Однак суїцидальні спроби у них зу-стрічаються рідко і тільки тоді, коли хворі не здатні цілком оцінити реальну ситуацію

Істеричні психопатії виявляються доволі рано (у віці 4-6 років) і на ранніх етапах мають форму аномальної поведінки, що значною мірою визначається умовами виховання й оточення. Остаточне формування розладів особистості такого типу настає до 20 років. На цьому етапі відбувається стабілізація істеричних розладів, які виявляються у незрілості психіки, емоційній лабільності, перебільшеному вираженні своїх емо-

цій; підвищеній навіюваності і легкому впливові навколишніх обставин на їхні судження і вчинки; постійному прагненні до стану збудження, інтриганства; проявах неадекватної звабливості в зовнішньому вигляді й поведінці, надмірній заклопотаності своєю фізичною привабливістю; егоцентризмі, тобто у власних життєвих невдачах і неприємностях вони обвинувачують оточення і збіг обставин; легкому виникненні образи і постійному маніпулюванні поведінкою для задоволення власних потреб. Найвиразніше істеричні розладивияв-ляються в період статевого дозрівання й в інволюційному віці (період клімаксу).

Істеричну психопатію прийнято вважати жіночою патологією особистості. Однак дослідження засвідчують, що у чоловіків такі розлади особистості зустрічаються так само часто.

Билет 31

Патопсихологічна Семіотика і корекція особових розладів:нарцисичний особистісний розлад

Нарцисиковий розлад особистості характеризується переконаністю людини у власній унікальності, особливому високому положенні, перевазі над рештою сірою масою людей, завищенням самооцінки і думки про власні таланти і досягнення. Нарциссическое розлад особистості також є станом, при якому людина поглинений власними фантазіями про успіхи, він чекає і вимагає від оточуючих повного підпорядкування і любові, беззаперечного послуху. Хворий шукає підтвердження своєї унікальності та значущості, при цьому не вміє проявляти співчуття, думає, що звільнений від правил, яким підкоряються всі навколо. Частотним ознакою є переконаність у тому, що всі навколо цієї людини заздрять.

Нарциссическое розлад особистості близько за своїм характером до истероидному типу розладів. У разі тяжких внутрішньоособистісних розладів симптоми декількох видом порушення психіки і самосвідомості можуть поєднуватися. Проблема людей з нарциссическим розладом в тому, що вони з працею будують міжособистісні стосунки. Партнер потрібен людині з такими якостями лише як дзеркало для себе ж, що обмежує його можливість любити, співчувати, ревнувати. Сучасна медицина розглядає подібне порушення особистості як патологію, яка передається з покоління в покоління, тому що заснована на емоційної незадоволеності людини спілкуванням з коханою людиною (при нарцисичної матері дитина також виростає нарцисом, так як вона не здатна повністю дати йому кончина про нормальну любові).

При подібних розладах використовують складні методи психоаналітичної терапії, яка важка, довготривала. Прояви нарцисизму можуть не зникнути навіть через десятки років після початку лікування через властивості самого розладу, при якому людина має грандіозне зарозумілість, демонструє зверхнє поведінку, гордовитий, відчуває наявність яких-небудь особливих прав за собою, експлуатує людей і рідко приходить до усвідомлення, що у нього є особистісний розлад.

Билет 32

Патопсихологічна семіотика і корекція особових розладів.:обсессивно-компульсивний особистісний розлад

Обсесивно-компульсивний розлад (від англ. obsession - «одержимість ідеєю» і англ. compulsion - «примус»);Невроз нав'язливих станів- психічний розлад. Може мати хронічний, прогресивний або епізодичний характер. При ОКР у хворого мимоволі з'являються нав'язливі думки, що заважають або лякають (обсессії). Він постійно і безуспішно намагається звільнитись від викликаної думками тривоги за допомогою настільки ж нав'язливих і виснажливих дій (компульсія). Іноді окремо виділяються обсесивний (переважно нав'язливі думки) і компульсивний (переважно нав'язливі дії ) розлади.

ОКР характеризується розвитком нав'язливих думок, спогадів, рухів і дій, а також різноманітними патологічними страхами (фобіями).

Симптоми Обсесивно-компульсивного розлади:

Скарги наповторювані тяжкі стереотипні, нав'язливі (обсессивное) думки, образи чи потягу, сприймаються як безглузді, які в стереотипної формі знову і знову приходять на розум хворому і викликають безуспішну спробу опору. Компульсивні дії аборитуали є повторювані знову і знову стереотипні вчинки, сенс яких полягає в запобіганні будь-яких об'єктивно малоймовірних подій. Обсессіі і компульсии переживаються як чужорідні, абсурдні та ірраціональні. Пацієнт страждає відних і їм пручається. Найбільш часто зустрічається нав'язливий страх забруднення (мізофобія), який супроводжується багатогодинним миттям; нав'язливі сумніви, що супроводжуються компульсивними перевірками (закрита чи двері, вимкнений газ), і нав'язлива повільність,при якій обсессии і компульсии об'єднані і пацієнт дуже повільно виконує повсякденні справи.

Діагностика Обсесивно-компульсивного розлади:

Для точного діагнозу, обсессивное симптоми або компульсивні дії, або і ті йінші повинні мати місце найбільша кількість днів за період принаймні 2 тижні поспіль і бути джерелом дистресу і порушення активності. Обсессивное симптоми повинні мати такі характеристики:* вони повинні бути розцінені як власні думки чи імпульси хворого;

 повинні бути принаймні одна думка або дія, якою хворий безуспішно пручається, навіть якщо наявні інші, яким хворий більше не пручається;

 думка про виконання дії не повинна бути сама по собі приємна (просте зменшення напруженості або тривоги не вважається в цьому сенсі приємним);

 думки, образи чи імпульси повинні бути неприємно повторюваними.

Билет 33

Патопсихологічна семіотика і корекція особових розладів:тривожний(уникаючий) особистісний розлад

Переважний стиль виховання, а також генетична обтяженість тривожно-фобічні розлади. Депривація в ранньому дитячому віці з сепарацією від матері, яка призводить до високого рівня тривоги.

Симптоми Тривожного (ухиляється) розлади особистості:

Основна риса - сором'язливість. Скарги на відчуття напруженості і важкі передчуття, крайня чутливість до відкидання, що призводить до соціальної замкнутості. В період стресу характерно втечу. Боязнь виступати публічно. Будь-яка відмова сприймають як образу, в роботі проявляють себе сором'язливими і намагаються догодити всім оточуючим. Не бажають вступати у відносини без гарантій сподобатися. Іхжізненний уклад обмежений через потребу у фізичній безпеці, вони ухиляються від соціальної чи професійної діяльності, пов'язаної зі значимими міжособистісними контактами через страх критицизму, несхвалення або відкидання. У момент відкидання тривога генерализуется і може виступати як панічний розлад.

Лікування Тривожного (ухиляється) розлади особистості:

Групова терапія, яка допомагає виробити і закріпити нові форми поведінки і реагування, пов'язані з ризиком відкидання.

Билет 34

Види і характеристика порушень відчуттів і сприйняття

Розлади відчуттів розподіляють на патологічні послаблення (гіпестезії та анестезії), посилення (гіперестезії) та збочення (сенестопатії). Гіперестезія — це загострення сприйняття звичайних зовнішніх подразників. За такого стану нормальне денне світло засліплює, звуки оглушують, запахи дратують, а найменший дотик до тіла стає нестерпним. Гіперестезія органів відчуття спостерігаєтьсяпри астенії, неврозах, органічних ураженнях головного мозку, початкових проявах гострого психозу. Гіпостезія виявляється зниженням чутливості до подразників. При цьому навколишнє оточення втрачає для хворого чіткість і визначеність. Звуки стають глухими, невиразними, кольори тьмяними, неясними, предмети втрачають форму і яскравість, стають малорухомими. Гіпестезія характерна для неврозів, реактивних психозів, органічних уражень мозку. Анестезія полягає у повній втраті чутливості до подразників і клінічно виявляєтьсясліпотою, приглухуватістю, втратою нюху, смаку, чутливості шкіри. Часто виникає при істеричному неврозі (і має функціональний характер), а також ураженнях центральної та периферичної нервової системи (органічного походження)..

Розлади сприймання

Із специфічних і патологічних змін сприймання виділяють такі.

1. Ілюзії - викривлене сприймання реального об'єкта; це відхилення сприймання конкретного об'єкта за формою, кольором, величиною, консистенцією, віддаленістю від сприйнятого.

Зорові ілюзії проявляються у вигляді викривлення зорового образу (сприймання пальто, що висить у шафі, за реальну людину на основі схожості контурів).

Слухові ілюзії характеризуються порушенням сприймання реальних шумів, звуків, які можуть сприйматись як мовлення чи інші звуки (крик на вулиці може сприйматись як оклик на ім'я; різкий шум за дверима - як дзвінок у двері).

Смакові ілюзії проявляються видозміною звичного для об'єкта смаку (поява "присмаку"), нюхові ілюзії - запаху.

Часто трапляються дотикові ілюзії, що формуються на підставі реальних відчуттів (тактильних, больових, температурних).

Появі ілюзій сприяють якісь фізіологічні або психологічні (афективні) особливості.

2. Галюцинації - сприймання, що виникає без наявності реального об'єкта і супроводжується переконаністю в тому, що даний об'єкт і в даному місці дійсно існує; це найбільш яскраві порушення процесу сприймання, які істотно змінюють поведінку людини і можуть бути хворобливими спонуканнями до дій.

Галюцинації виникають без залежності від існування об'єкта і в переважній більшості випадків супроводжуються переконаністю хворого в реальності галюцинаторних образів.

За реальністю проекції галюцинаторного образу галюцинації бувають:

- істинні - людина вказує місце розташування образу, як правило, ззовні і на реальній для сприймання відстані (наприклад, образ людини, який вона бачить, бачить на вулиці, а не на місяці; звук чує за стіною, а не з відстані тисячі кілометрів чи з голови);

- псевдогалюцинацїї - помилкові образи без проекції зовні.

3. Ейдетизм - слід збудження, яке тільки що закінчилось, у якомусь аналізаторі у вигляді яскравого і чіткого образу.

4. Сенестопатії - різноманітні неприємні відчуття в різних частинах тіла, які важко піддаються опису хворим, і які сприймаються як мігруючі образи.

5. Агнозії - розлади впізнавання. Це невпізнання знайомих образів (слухових, зорових, просторових), є результатом відносно локальних органічних уражень тім'яно-потиличних зон: правої півкулі - розлади впізнавання зорових образів (невпі-знання людей), лівої півкулі - розлади впізнавання знайомих слухових образів, мовлення, музики при збереженні впізнання слів (О. Р. Лурія).

6. Соматоагнозія - розлад впізнавання частин власного тіла.

7. Дереалізаційні розлади - особливий вид розладів сприймання (психосенсорних розладів), при яких істотно змінюється сприймання об'єктів. Серед них:

- мікропсія - розлад сприймання у вигляді зменшення розмірів навколишніх предметів;

- макропсія - розлад сприймання у вигляді збільшення розмірів навколишніх предметів;

- дисмегалопсія - розлад сприймання у вигляді видовження, розширення, скошеності, перекрученості навколо осі оточуючих предметів;

- поропсія - розлад сприймання у вигляді зміни відстані, що відділяє предмет від людини за незмінних розмірів самого об'єкта.

8. Деперсоналізація - викривлене сприймання власної особистості в цілому, окремих якостей, а також частин тіла.

її різновид - синдром Аліси в країні чудес - характеризується поєднанням деперсоналізаційних розладів з явищами дереалізації у вигляді викривлення уявлень про простір і час, зоровими ілюзіями, почуттями роздвоєння особистості. Можливе виникнення порушень сприймання (при цьому синдромі) у вигляді видовження, скорочення, відриву кінцівок.

9. Прушення сприймання часу:

- "зупинка часу" - відчуття того, що час ніби "зупинився", кольори у сприйманні хворого стають тьмяними, об'ємні предмети - плоскими; людина відчуває ніби втратила зв'язки із зовнішнім світом, оточуючими людьми;

- "розтягування часу" - у відчуттях людини час переживається як більш довгий, ніж вона звикла; плоске здається тривимірним, живим, рухливим, а чорно-біле - кольоровим; людина стає розслабленою чи ейфоричною;

- "втрата відчуття часу" - людина говорить: "часу ніби немає", "звільнився від тягаря часу". Це завжди супроводжується зміненим сприйманням світу. Предмети і люди здаються більш контрастними і більш приємними;

- "сповільнення часу" - рухи людей сприймаються уповільненими, а їх обличчя - похмурими;

- "прискорення часу" - людині час здається швидкоплинним, зміненим видається весь оточуючий світ і власне "Я". Люди здаються метушливими. Гірше, ніж зазвичай, відчувають своє тіло. З помилками визначають час доби і тривалість подій;

- "зворотне протікання часу" - говорять: "час тече вниз", "час іде у зворотному напрямі", "я іду назад у часі". Груба помилковість відтворення давності уже пережитих подій (події, що відбулися хвилину-секунду тому, сприймаються як такі, що були давним-давно).

Такі розлади сприймання часу трапляються при ураженні правої півкулі головного мозку.

Билет 35

Види і характеристика галюцинацій

Галюцинації представляють собою нереальні сприйняття, які відрізняються від реальних речей тим, що не мають в своїй основі дійсно існуючого предмета. Види галюцинацій діляться на прості і складні. Прості види галюцинацій представлені такими явищами, як, наприклад, раптово з'являються звуки стукоту або іншого шуму, які не існують в реальності.

Складні види галюцинація - це галюцинації, які вкупі становлять єдину нереальну картину, яка виникає перед поглядом пацієнта, який страждає розладами психіки. Складні види галюцинацій можуть складатися в сюжети, пісні, в членороздільні голосу.

Види галюцинацій по органам сприйняття світу поділяються на:

- слухові галюцинації;

- візуальні галюцинації;

- смакові галюцинації;

- тактильні галюцинації.

Слухові види галюцинацій, які ще називаються вербальними галюцинаціями, відрізняються від усіх інших тим, що пацієнт чує певні слова або пропозиції, які не вимовляються насправді. В окремих випадках слухові галюцинації мають характер загрози або призову до якого-небудь дії. При цьому пацієнт нездатний не підкоритися, завжди роблячи те, про що говорять голосу. Дії його можуть нести загрозу для нього самого і для оточуючих людей.

Візуальні галюцинації можуть бути представлені нереальними картинами і сюжетами. Причому ці картини і сюжети можуть виникати як в звичайному вигляді, так і в спотвореній, в знівеченої формі. Візуальні галюцинації можуть мати вигляд розрізнених зображень або цілих пов'язаних картин. Такі види галюцинацій можуть передавати хворій людині сприйняття не предмета в цілому, а його окремих складових, наприклад, пацієнт може бачити дерево, листя і гілки якого ростуть окремо.

Тактильні види галюцинацій відчуваються хворим як дотик до нього предметів, що не існують в реальності. Хворий може відчувати, що по його тілу щось повзає, до нього торкається щось неприємне і липке, наприклад, комахи. Тактильні види галюцинацій завжди мають відношення до якого-небудь предмету, тобто хворий завжди може дати відповідь на питання, що по ньому повзе, до чого він доторкається.

В окремих випадках галюцинації можуть з'являтися у пацієнта не завжди, а тільки в разі впливу зовнішнього подразника, який впливає на відповідні рецептори. Наприклад, якщо йде дощ, хворий може почути голоси, що припиняються, коли закінчується дощ. А візуальні види галюцинацій можуть стає більш інтенсивними при чиненні тиску на очне яблуко, наприклад, під час білої гарячки.

Всі види галюцинацій не можуть існувати самостійно, вони є складовою різноманітних синдромів, наприклад, потьмарення свідомості. В окремих ситуаціях перед пацієнтом розгортаються цілі сцени та історії, до яких він ставиться як очевидець. При таких галюцинаціях хворий переживає і тактильні, і візуальні, і слухові відчуття.

Серед усіх галюцинацій виділяють окремий їх вид, коли пацієнт чує голоси, які належать кільком людям, які ведуть розмову. Такі види галюцинацій можуть відзначатися при білій гарячці або при сифілісі, який зачіпає головний мозок.

Окремий вид галюцинацій становлять хронічні тактильні явища, при яких пацієнту здається, що по його тілу або всередині тіла повзають комахи. Такі галюцинації можуть відзначатися у людей, страждаючих старечими розладами психіки, або порушеннями роботи ЦНС органічного характеру.

36. патопсихологічна ха-ка порушень памяті

Память – это познавательная (гностическая) функция, позволяющая накапливать воспринимаемую информацию. Проявляется в виде способностей (функций) записывать, удерживать и воспроизводить информацию (фиксация, ретенция и репродукция).

Нарушения памяти по видам разделяют на

количественные – дисмнезии (гипермнезия, гипомнезия, амнезия)

Гипермнезия – оживление памяти, повышение способности вспоминания давно забытых, не актуальных в настоящее время событий. Это состояние сочетается с ослаблением запоминания текущей информации. Также к гипермнезии относят парадоксальное усиление способности к запоминанию. Расстройство встречается при маниакальных состояниях, при некоторых видах наркотического опьянения, во время ауры при эпилепсии.

Гипомнезия (дисмнезия) – снижение памяти. Как правило, снижаются все три функции. Нарушается процесс запоминания, уменьшаются запасы памяти, и ухудшается воспроизведение. Ранними признаками гипомнезии являются нарушения воспроизведения необходимой в данный момент информации (нарушение элективной репродукции). Наблюдается при любых органических заболеваниях головного мозга.

Амнезия– утрата способности сохранять и воспроизводить ранее приобретенные знания.

Палимпсест – запамятование отдельных событий и деталей своего поведения, возникающее в период алкогольного опьянения. Общий ход событий сохраняется в памяти. По мере нарастания симптомов алкоголизма палимпсест сменяется алкогольной амнезией (забывается все, что было в период опьянения).

Псевдореминисценции. Прошедшие события воспроизводятся, но нарушается их временной порядок (иллюзии памяти). В воспоминаниях больного прошлое переплетается с настоящим. Содержание псевдореминисценций, как правило, обыденного характера.

Конфабуляции – вымысел в форме воспоминаний (галлюцинации памяти). По содержанию бывают фантастическими и бытовыми, последние сложно дифференцировать с псевдореминисценциями. Выраженность расстройств может достигать состояния конфабуляторной спутанности сознания – состояния с обилием конфабуляций, ложных узнаваний, растерянности.

Криптомнезии. При данном виде патологии памяти прочитанное в книгах, увиденное в кино или во сне воспроизводится больными как события, реально имевшие место в их жизни.

Синдром Корсакова(. Больной при наличии у него данных расстройств памяти не может определить точно свой возраст, назвать текущую дату, не способен запомнить, где его койка (амнестическая дезориентировка).

37 патопси. ха-ка порушень мислення

Мышление – это функция познания, с помощью которой человек анализирует, связывает, обобщает, классифицирует. В основе мышления лежат два процесса: анализ (разложение целого на составляющие части с целью выделения главного и второстепенного) и синтез (создание целостного образа из отдельных частей). О мышлении судят по речи человека и иногда по действиям и поступкам.

Расстройства формы ассоциативного процесса

Ускоренный темп (тахифрения) – мышление носит поверхностный характер, мысли текут быстро, легко сменяют друг друга. Характерна повышенная отвлекаемость, больные постоянно перескакивают на другие темы. Речь ускоренная, громкая.

Наиболее выраженная степень ускоренного мышления – скачка идей (fuga idiorum).Мыслей так много, что больной не успевает их проговорить, характерны незаконченные фразы, речь взахлеб. Необходимо дифференцировать с разорванным мышлением, при котором ассоциации полностью отсутствуют, темп речи остается обычным, нет характерной эмоциональной насыщенности. Ускоренный темп мышления характерен для маниакального синдрома и для опьянения стимуляторами.

Ментизм – субъективное ощущение, когда в голове присутствует масса мыслей, не связанных между собой. Это кратковременное состояние. В отличие от ускоренного мышления, крайне тягостное для больного состояние.

Замедленный темп (брадифрения).Мысли с трудом возникают и подолгу держатся в сознании. Медленно сменяют одна другую. Речь тихая, бедна словами, ответы с задержками, фразы короткие.

Шперунг– обрывы мыслей, «закупорка мышления», больной внезапно теряет мысль. Чаще всего переживания субъективные и в речи могут быть не заметны. В тяжелых случаях – внезапное прекращение речи. Часто сочетается с мысленными наплывами, резонерством, наблюдается при ясном сознании.

Соскальзывающее мышление– отклонение, соскальзывание рассуждений на побочные мысли, нить рассуждений теряется.

Разорванность мышления. При данном расстройстве наблюдается утрата логических связей между отдельными мыслями. Речь становится непонятной, грамматический строй речи сохраняется. Расстройство характерно для отдаленного этапа шизофрении.

Резонерство– пустые, бесплодные, расплывчатые рассуждения, не наполненные конкретным смыслом. Пустословие. Отмечается при шизофрении.

Аутистическое мышление – рассуждения опираются на субъективные установки больного, его желания, фантазии, заблуждения. Часто присутствуют неологизмы – слова, придуманные самим больным.

Символическое мышление– больные придают особый смысл случайным предметам, превращая их в особые символы. Содержание их не понятно окружающим.

Паралогическое мышление– рассуждения с «кривой логикой», основывается на сопоставлении случайных фактов и событий. Характерно для параноидного синдрома.

Двойственность (амбивалентность) – больной утверждает и отрицает одновременно один и тот же факт, часто встречается при шизофрении.

Навязчивые идеи. Навязчивые мысли (обсессии) – воспоминания, сомнения, ненужные мысли, переживания, чуждые личности больного, возникающие в сознании больного помимо его воли. Больной критичен к таким посторонним мыслям, осознает их болезненный характер, борется с ними.

Синдром навязчивых состояний (обсессивно-компульсивно-фобический) встречается при неврозах (невроз навязчивых состояний), при декомпенсации астенической психопатии, на начальных этапах малопроградиентной шизофрении.

Варианты навязчивостей: 1) мысли хульного содержания; 2) арифмомания – навязчивый счет; 3) фобии – навязчивые страхи (огромное количество вариантов, из-за чего перечень фобий получил неофициальное название «сад греческих корней

Компульсии – навязчивые желания (например, тяга к наркотическим препаратам без явлений физической зависимости).

Ритуалы – особые навязчивые защитные действия, всегда сочетаются с фобиями.

Привычные навязчивые движения (не имеющие для больного защитного компонента) – обкусывание ногтей, волос, сосание пальца.

38. патопси. ха-ка порушень емоцій і відчуттів

Эмоциями называют чувственные реакции (аффект) человека на предметы и явления окружающего мира, они всегда отражают субъективную оценку, отношение к происходящему.

Виды расстройств эмоций

Гипертимия (мания)проявляется в виде неадекватно повышенного фона настроения, который сопровождается повышенным стремлением к деятельности, переоценкой своих возможностей, двигательно-речевым возбуждением.Экстаз – гипертимияс преобладанием восторга, крайней степени восхищения, ощущения прозрения, постижения высшего смысла, недоступного для понимания людей.

Эйфория – состояние немотивированного благодушия в сочетании с пассивностью. Стремления к деятельности нет, характерно пассивно-созерцательное состояние. Отмечается при наркотическом опьянении, сифилисе, туберкулезе легких.

Мория– состояние приподнятого настроения с оттенком детскости, дурашливости. Часто сопровождается нелепыми поступками, неадекватной мимикой. Наблюдается при органической патологии лобных долей головного мозга.

Дисфория– немотивированное состояние злобно-раздражительного аффекта («не тронь меня»). Встречается при органической патологии головного мозга, при эпилепсии («дурные дни эпилептика»).

Амбивалентность (двойственность) эмоций. У больных одновременно возникает два противоположных чувства, например любовь и ненависть («обнять и придушить»). Характерна для шизофрении, для детей и женщин истерического склада характера.

Слабодушие – недержание аффекта. Характерны реакции в виде умиления, смеха или плача по незначительным поводам (трогательные сцены, увиденные по ТВ, прочитанные в книгах, воспоминания). Встречается при органической (сосудистой) патологии головного мозга.

Эмоциональная лабильность (неустойчивость)– легкий переход от хорошего настроения к плохому. Смена аффекта может происходить по любому незначительному поводу.

Эмоциональная холодность (тупость)проявляется в снижении аффективного резонанса на события окружающего мира и собственное состояние. Относится к психонегативным симптомам, характерным для шизофрении.

Эмоциональная неадекватность. При этом нарушении эмоциональные реакции не соответствуют ситуации в качественном или количественном соотношении. Для больных шизофренией характерны эмоциональные реакции по типу дерева и стекла, когда какие-нибудь мелочи вызывают бурные аффективные проявления, и наоборот, более эмоционально значимые для здоровых людей ситуации оставляют больных совершенно равнодушными

Вязкий аффект –сильный продолжительный аффект, не поддающийся отвлечению при новых впечатлениях. Характерен для больных эпилепсией, чаще возникает в виде аффекта злобы, неприязни.

Застойный аффект(аффективное оцепенение) – состояние резкого эмоционального напряжения, не получающее разрядки в действиях. Характерны состояния злобы, страха.

Гипотимия (тоска) – эмоциональное состояние с преобладанием грусти, подавленности, как правило, сопровождается угнетением всех психических процессов. Свойственно снижение самооценки. Входит в структуру депрессивных и невротических синдромов.

Кататимия (аффективное мышление)– искажение объективной оценки предметов и явлений за счет эмоциональной подоплеки. Мыслительный процесс не опирается на реальные факты и события, а подвластен господствующим в данный момент переживаниями. Преломление всего через чувства, часто наблюдается у онкологических больных.

Апатия – выраженное или полное безразличие к окружающему и к себе. Паралич эмоций сопровождается бездеятельностью, отсутствием побуждений, желаний.

Депрессия – состояние, сопровождаемое аффектом тоски (гипотимией), заторможенностью мышления и снижением двигательной активности (депрессивная триада). В классификации по происхождению депрессий выделяют следующие виды.

Маниакальный синдром. Для маниакального синдрома характерно наличие повышенного настроения, аффекта радости и счастья, ускоренного темпа мышления с характерной отвлекаемостью и легкостью образования ассоциаций, повышенным стремлением к деятельности.

39. патопси. ха-ка порушень свідомості

40. патопси. ха-ка порушень структури ієрархії мотивів

Изменение мотивов мы часто наблюдаем у людей, страдающих разными формами психических заболеваний. Психологический анализ этих мотивационных изменений и является, адекватным способом исследования личности больного человека. Кроме того, и это особенно значимо, патологический материал дает в некоторых случаях возможность не только проанализировать изменения мотивов и потребностей, но и проследить процесс формирования и коррекции этих изменений.

Такое прослеживание требует уточнения тех основных характеристик мотивов, на которые психологический анализ может опираться. К таким характеристикам относится их опосредованный характер и иерархичность их построения.

Наличие ведущих мотивов не устраняет необходимости мотивов дополнительных, непосредственно стимулирующих поведение, однако без ведущих мотивов содержание деятельности лишается личностного смысла. Именно этот ведущий мотив обеспечивает возможность опосредования и иерархии мотивов. Иерархия мотивов является относительно устойчивой и этим обусловливает относительную устойчивость всей личности, ее интересов, позиций, ценностей. Патологический материал позволяет проследить закономерности изменения мотивационной сферы человека, которые приводят к смене позиций, интересов, ценностей личности. Как нам, кажется, наиболее отчетливо эти закономерности можно обнаружить у больных психическими заболеваниями, при которых процесс нарушения мотивов, установок и ценностей происходит достаточно развернуто, позволяя проследить его отдельные этапы. Одной из адекватных моделей для анализа оказались нарушения личности, выступающие при хроническом алкоголизме.

В качестве методического приема в этой работе был применен предложенный нами в 1965 г. метод психологического анализа историй болезни в их сопоставлении с данными экспериментально-психологических исследований. При таком подходе имеют место две группы фактов: одна из них касается нарушения иерархии мотивов, другая – способа формирования новой потребности (патологической).

Приведенные данные показывают, как происходило изменение личностной сферы больного. До, болезни – это активный человек художественного склада, живой, общительный. Еще в школе он занимался художественной самодеятельностью, а после войны становится актером, пользуется успехом у зрителей, имеет много друзей. В результате пьянства меркнут эти интересы. Работа актера перестает «быть праздником», становится лишь обязанностью, больной отходит от друзей, семьи. Изменяются и характерологические черты больного: делается раздражительным, придирчивым к окружающим, прежде всего к родным, циничным, грубым.

Из данных истории болезни мы видим снижение личности до полной ее деградации. Б.С. Братусь правильно указывает, что это снижение идет в первую очередь по линии изменений в сфере потребностей и мотивов, разрушения преморбидных установок, сужения круга интересов. Экспериментально-психологическое исследование не обнаруживает грубых изменений познавательных процессов: больной справляется с заданиями, требующими обобщения, опосредования (классификации объектов, метод исключений, пиктограмма). Однако вместе с тем при выполнении экспериментальных заданий, требующих длительной концентрации внимания, умственных усилий, быстрой ориентации в новом материале, отмечается недостаточная целенаправленность суждений больного, некритичность: больной не всегда замечает допущенные им ошибки, а главное, не реагирует на исправления и замечания экспериментатора, легковесно их отмечает и не руководствуется ими в дальнейшей работе.

В опыте на выявление «уровня притязаний» обнаруживается завышенная самооценка; вместе с тем кривая выбора заданий по сложности носит лабильный характер: переживание успеха и неуспеха у больного не выступает.

Анализ историй болезни может оказаться пригодным для выделения вопросаа о нарушении иерархии мотивов.

У больных меняется не только содержание потребностей и мотивов, меняется их структура: они становятся все менее опосредованными.

Только в том случае, когда потребность становится опосредованной (сознательно поставленной целью), возможно сознательное управление ею со стороны человека. У больных отсутствует, как мы говорили выше, возможность опосредования сознательной целью, поэтому их потребности неуправляемы – они приобретают строение влечений.

Мы видим из историй болезни, как под влиянием алкоголизма у больных разрушается прежняя иерархия мотивов. Иногда у больных проявляется желание работать, стремление к общению с прежними друзьями, больной совершает какие-то действия, руководствуясь прежней иерархией мотивов, но все эти побуждения не носят стойкого характера. Главенствующим мотивом, направляющим деятельность больного, становится удовлетворение потребности в алкоголе. Перестройка иерархии мотивов больных особенно ярко проявляется в способе удовлетворения потребности в алкоголе и способе нахождения средств для ее удовлетворения.

Начинает выделяться ряд вспомогательных действий. На выполнение этих действий уходит со временем вся сознательная активность больного. В них отражается новое отношение к окружающему миру; это ведет к новым оценкам ситуаций, людей. С полным правом Б.С. Братусь подчеркивает, что со временем все проблемы начинают разрешаться через алкоголь, с его помощью, и алкоголь становится смыслообразующим мотивом поведения.

По мере того как в ходе болезни алкоголь становится смыслом жизни, прежние установки, интересы отходят на задний план. Здесь мы имеем дело с центральным пунктом личностной деградации, а именно с постепенным нарушением прежней, до болезни сложившейся иерархии потребностей мотивов и ценностей и формированием взамен ее новой иерархии. Оттесняются и разрушаются высшие потребности и установки личности. Как отражение этого процесса сужается круг интересов. Больные становятся инактивными, теряют свои прежние социальные связи с миром, ибо измененная алкоголем личность становится неадекватной этим связям. Поэтому и профессиональная линия больных снижается, и это изменение обусловлено в первую очередь не интеллектуальной деградацией, а изменением мотивов личности.

Изменение иерархии и опосредованности мотивов означает утерю сложной организации деятельности человека. Деятельность теряет специфически человеческую характеристику: из опосредованной она становится импульсивной. Исчезают дальние мотивы, потребность в алкоголизме переходит во влечение, которое становится доминирующим в жизни больного.

41. порушення особистості: формування патологічних потреб і мотивів

Формирование патологических потребностей и мотивов

Различные стрессовые ситуации (тяжелая болезнь, смена образа жизни) могут изменить самосознание человека.

Изменение самосознания является результатом нарушения рефлексии, которая может привести к изменению мотивов, менять их смыслообразующую функцию, нарушать эмоциональную реактивность. Искаженное отражение сознания собственной личности может привести к специфическим расстройствам, принять характер изменения физического «образа-Я». Нарушение физического «образа-Я» описано в психиатрической литературе не только в виде синдрома дисморфобии, деперсонализации, но и нервной анорексии.

Речь идет о девушках, которые произвольно и длительно голодают с целью исправления своей внешности. У большинства больных заболевание началось в подростковом возрасте. Все девочки отличались некоторой полнотой (но не ожирением). В школе сверстники шутили над ними, дразнили, называли «толстушками», «пончиками» и т.д.

Кроме того, эти девочки находились в окружении взрослых, которые всячески подчеркивали, «как важно для женщины обладать красивой фигурой». В результате у этой группы девочек сложился некий «идеал красивой женщины». Так, одна хотела быть похожей на Наташу Ростову, другая мечтала о «фигуре кинозвезды». Девочки начинали беспокоиться о своей внешности и изыскивать средства для ее исправления.

У наших больных такие аффективные переживания возникали вследствие несоответствия «идеала красоты» и собственной внешности.

Вначале способы коррекции своей внешности носили адекватный характер (девочки исключали из своего пищевого рациона определенные продукты). Окружающие стали отмечать, что девочки стали «изящнее». В дальнейшем они стали прибегать к более изнурительной диете.

Следует отметить в биографии девочек еще одно важное обстоятельство. Почти все девочки хорошо учились, занимали позицию «хороших учениц», и это обстоятельство способствовало их самоутверждению. В старших классах девочкам стало труднее учиться. В большей мере этому содействовала астения, возникшая как следствие изнуряющей диеты. Родители, близкие стали контролировать пищевой рацион девочек, мешали, естественно, всячески голоданию. Девочки вступают в конфликт с семьей, скрывают, что они сознательно голодают, объясняют это отсутствием аппетита.

Так как избранная диета не всегда помогала, девушки начинают прибегать к другим способам: едят один раз в день, если же не могут устоять против чувства голода, вызывают искусственную рвоту, принимают большие дозы слабительного, занимаются по многу часов гимнастикой, тяжелым физическим трудом. Такие болезненные симптомы, как амонеррея, выпадение волос, их радуют, так как они являются доказательством, «что они не поправляются».

Приведенная иллюстрация показывает, что мотив к похуданию не носил первоначально патологического характера. Голодание было вначале лишь действием для осуществления некоей духовной ценностной ориентации «быть красивой», «обладать красивой фигурой». Однако в дальнейшем эти действия по похуданию вступают в противоречие с органической природной потребностью в пище. При этом антивитальные действия не только не прекращаются, но сами преобразуются в мотив (сдвиг мотива на цель действия). Более того, этот мотив становится доминирующим, смыслообразующим в иерархии мотивов. Учеба, которой девочка отдавала вначале много сил, отходит на задний план, уступая свое место деятельности по похуданию.

Приведенные факты чрезвычайно важны, ибо они могут служить известным подтверждением положения А.Н. Леонтьева о том, что человеческие потребности (а следовательно, и мотивы) проходят иной путь формирования, чем потребности животных. Это путь «отвязывания» человеческих потребностей от органических состояний организма.

42 патопси. ха-ка порушень сенсоутворення

Нарушение смыслообразования

Слияние обеих функций мотива – побуждающей и смыслообразующей – придает деятельности человека характер сознательно регулируемой деятельности. Ослабление и искажение этих функций – смыслообразующей и побудительной – приводят к нарушениям деятельности.

Это выражается в одних случаях в том, что смыслообразующая функция мотива ослабляется, мотив превращается в только знаемый. Так, больной знает, что к близким надо хорошо относиться, но при этом он оскорбляет и избивает свою мать.

В других случаях выступало сужение круга смысловых образований. Это выражалось в том, что мотив, сохраняя до известной степени побудительную силу, придавал смысл относительно меньшему кругу явлений, чем до заболевания. В результате многое из того, что ранее имело для больного личностный смысл (например, учеба, работа, дружба, отношение к родителям и т.п.), постепенно теряется. В результате теряется и побудительная сила мотива.

Для исследования механизмов измененного смыслообразования больных шизофренией М.М. Коченовым было проведено специальное экспериментально-психологическое исследование, которое заключалось в следующем: испытуемый должен выполнить по собственному выбору три задания из девяти предложенных экспериментатором, затратив на это не более 7 минут. Предлагалось нарисовать сто крестиков, выполнить двенадцать строчек корректурной пробы (по Бурдону), восемь строчек счета (по Крепелину), сложить один из орнаментов методики Кооса, построить «колодец» из спичек, сделать «цепочку» из канцелярских скрепок, решить три различные головоломки. Таким образом, испытуемый оказался перед необходимостью самостоятельно выбирать именно те действия, которые наиболее целесообразны для достижения основной цели. Для этого, в сознании испытуемого должна сложиться смысловая иерархия действий, способствующих достижению цели.

В результате апробации методики на здоровых испытуемых М.М. Коченов установил, что для достижения заданной цели необходима активная ориентировка в заданиях (иногда методом проб). Активность поисков наиболее целесообразных действий, наиболее «выигрышных» заданий отражает процесс переосмысления, происходящий в сознании испытуемого.

Этот ориентировочный этап был четко выражен у здоровых испытуемых. Помимо того что каждый испытуемый выбрал не менее трех заданий (когда он не укладывался в отведенное время, ему прибавляли еще несколько минут, давая возможность сделать третью пробу), он выполнял еще несколько ориентировочных проб.

Все испытуемые заявили, что при выборе заданий они руководствовались оценкой степени их сложности, стараясь выбрать те, выполнение которых займет меньше времени. Все испытуемые отмечали, что стремились уложиться в отведенные 7 минут.

Таким образом, в результате апробации было установлено, что у здоровых испытуемых в ситуации эксперимента происходит структурирование отдельных действий в целенаправленное поведение.

Иным было поведение больных шизофренией (вялотекущая, прогредиентная форма). Ориентировочный этап у них отсутствовал.

Они не выбирали «выигрышных» заданий, часто брались за явно невыполнимые в 7 минут. Иногда больные проявляли интерес не к исследованию в целом, а к отдельным заданиям, которые они выполняли очень тщательно, не считаясь, что время истекло. Количество дополнительных проб у больных было сведено до минимума. Распределение частоты выбора отдельных заданий показывает, что отношение к ним менее дифференцировано, чем у здоровых испытуемых.

Следует отметить, что все больные знали, что им надо уложиться в 7 минут, но это знание не служило регулятором их поведения. Они часто даже спонтанно высказывались: «Я должен в 7 минут уложиться», но не меняли способов своей работы. Таким образом, исследования М.М. Коченова показали, что нарушение деятельности данной группы больных определялось изменением мотивационной сферы. Самое главное в структуре изменения мотивационной сферы было то, что больные знали, что им надо делать, они могли привести доказательства, как надо поступать в том или ином случае, но, становясь просто «знаемым», мотив потерял как свою смыслообразующую, так и побудительную функцию. Это и служит причиной многих странных, неадекватных поступков, суждений, дающих возможность говорить о парадоксальности шизофренической психики, о нарушении селективности деятельности больных.

Таким образом, смещение смыслообразующей функции мотивов, отщепление действенной функции от «знаемой» нарушало деятельность больных и было причиной деградации их поведения и личности.

С полным правом автор отмечает, что редукция мотивов приводит к оскудению деятельности больных. Оскудение деятельности оказывает и «обратное» влияние: не формируются новые мотивы.

Анализ данных историй болезни также выявил ослабление побудительной функции мотивов и превращение их в знаемые. Эти изменения не носят однослойного характера. М.М. Коченову удалось выявить подобные смысловые нарушения.

43. патопси. ха-ка порушень криточності і спонтаності

Нарушение критичности и спонтанности поведения

\. Нарушение критичности проявляется по-разному; оно может выступать в виде нецеленаправленных действий, расторможенности поведения, нецеленаправленности суждений, когда человек не сравнивает свои действия с ожидающимися результатами, когда он не замечает своих ошибок и не исправляет их. Понятие критичности носит в психиатрии неоднозначный характер; часто имеется в виду критичность к бреду, галлюцинациям и другим болезненным переживаниям. Особенно важен тот вид критичности, который состоит в умении обдуманно действовать, проверять и исправлять свои действия в соответствии с объективными условиями реальности. Нередко некритичность принимает особую форму, проявляясь в виде нарушений спонтанности поведения, инактивности. Подобное поведение мы часто наблюдали у больных с грубыми поражениями лобных отделов мозга. При поверхностном наблюдении эти больные производили впечатление относительно сохранных людей. Они усваивали предъявляемые им вопросы, были ориентированы в месте и времени, в общественных событиях, принимали участие в трудовых процессах, выполняли поручения, читали книги, запоминали прочитанное, слушали радио. Однако при ближайшем наблюдении можно было отметить неадекватность их поведения. Вслушиваясь в их беседы с родными, можно было установить, что больные правильно отвечали на вопросы, но сами их не задавали, не интересовались жизнью своих близких, не говорили о своих планах на будущее. Они сами не предъявляли жалоб, считали себя здоровыми, готовыми нести и дальше свои трудовые обязанности; лишь путем настоятельных опросов и бесед удалось выяснить, что у них имеют место головные боли и другие недомогания, которым они не придавали значения: «пустяки, поболит голова и пройдет», «чувствую некоторую слабость, отлежусь недельку и могу обратно пойти на фронт» – подобные фразы были частыми их высказываниями. Соматическое состояние этих больных часто было хорошим.

Однако поведение этих больных обнаруживало патологические особенности. Адекватность их поведения была кажущейся. Так, они помогали сестрам, санитарам, если те их просили, но они с той же готовностью выполняли любую просьбу, даже если она шла вразрез с принятыми нормами поведения.

Эти больные не строили никаких планов на будущее: они с одинаковой готовностью соглашались как с тем, что не в состоянии работать по прежней профессии, так и с тем, что могут успешно продолжать прежнюю деятельность. Больные редко писали письма свои родным, близким, не огорчались, не волновались, когда не получали писем. Отсутствие чувства горести или радости часто выступало в историях болезни при описании психического статуса подобных больных. После выписки из госпиталя такой больной мог с одинаковым успехом поехать домой или к товарищу, который случайно позвал его.

Действия больных не были продиктованы ни внутренними мотивами, ни их потребностями.

Анализ трудовой деятельности этих больных был предметом исследования С.Я. Рубинштейн. С.Я. Рубинштейн отмечает, что больные, начав что-либо делать, редко прекращали работу по своей инициативе: это случалось лишь при каких-либо внешних поводах, например при поломке инструмента, запрещении персонала и т.п. Обращало на себя внимание то обстоятельство, что они почти не регулировали своих усилий, а работали с максимально доступной интенсивностью и темпом, вопреки целесообразности. Так, например, больному А. поручили обстрогать доску. Выполняя простейшее задание, больные всегда совершали множество излишних суетливых движений. Они, как правило, работали по методу «проб и ошибок

Пассивное, аспонтанное поведение сменялось нередко у этих больных повышенной откликаемостью на случайные раздражители. Несмотря на то, что такого рода больной лежит без всякого движения, не интересуясь окружающим, он чрезвычайно быстро отвечает на вопрос врача; при всей своей пассивности он часто реагирует, когда врач беседует с соседом по палате, вмешивается в разговоры других, становится назойливым. В действительности же эта «активность» вызывается не внутренними побуждениями. Подобное поведение следует трактовать как ситуационное.

Мы имели возможность наблюдать больного, который был как бы образцом аспонтанности. По целым дням он лежал на кровати, ничем не интересуясь, когда к нему приходили на свидание товарищи или родные, он не изъявлял никаких желаний, ни о чем их не расспрашивал и не просил – у этого больного не было никаких побуждений к какому-нибудь действию; тем более были все удивлены, когда узнали, что этот больной украл у соседа по палате папиросы. Как потом выяснилось, он совершил этот поступок не из-за корыстных целей, а лишь исключительно из-за того, что какой-то малознакомый ему сосед по палате «попросил его». Такое поведение явилось лишь ответом на требование извне.

Ситуационное поведение таких больных не ограничивается внушаемостью и подчиняемостью. В некоторых случаях оно принимало гротескный характер.

44. шизофренічний патопси. синдром: клінічні ознаки шизофренії, причини виникнення

шизофренія – психічне захворювання, що хаа-ся дезінтеграцією псих. функ-й і дефектом особистості особливого типу, який більш-менш швидко розвивається.

15-25 р. найчастіше починається шизофренія.

причини щизофренії недостатньо добре вивчені. Гіпотези:

1. генетична (у спадок перед. схильність до зах-ня) 1 5 населення

2. дофомінова( ш. виникає через надлишок нейромедіатора – дофаміна в гм. 1%

клінічні ознаки:

1 груп: позитивні( виник. при гострому синдормі ш) –галюцинації, марення

2. гр. негативні( зявл. при хронічному перебігу шизоф.) –абуляція(ослаблення волі) –байдужість –збіднення мови – соц. відгородженість.

3 гр симптоми дезорганізації( при гострому перебігу) –розлад мислення( поруш. асоціації, безладні вислови, придумув. нових слів) –розірвана мова – поруш. пов-ки (нервове збудження, катотонічний ступор, воскова гнучкість)

клін. ознаки:

-резонерствування(мудрування заради мудрування)

-ментизм(наплив думок)

-шперунг( умовільнення думки)

Шизофрения является наследственно-конституциональным прогредиентным психическим заболеванием, характеризующимся рядом патогаомоничных психопатологических симптомов и синдромов. К характерным проявлениям относят так называемые «симптомы первого ранга» Курта Шнайдера: комментирующие и императивные вербальные псевдогаллюцинации; чувство «изымания или «вкладывания» посторонними людьми мыслей в голову пациента; убежденность в том, что мысли пациента известны окружающим и передаются другими людьми как по радио; «вкладывание» в сознание пациента ощущений других людей их,бредовые идеи воздействия.

Наряду с перечисленными симптомами, выявление которых существенно увеличивает вероятность диагностики шизофрении, наблюдается большое количество иных, затрагивающих патологию различных познавательных процессов. В первую очередь, при шизофрении страдает мыслительный процесс, восприятие, эмоционально-волевая сфера, тогда как расстройства памяти и интеллекта не являются типичными.

Первые проявления шизофрении обычно наблюдаются у людей в возрасте от 18 до 35 лет (АРА, 1994). В основном больные проходят через три стадии - продромальную, активную и резидуальную. Во время продромальной стадии симптомы шизофрении еще не очевидны, но человек уже перестает функционировать на прежнем уровне. Такие люди подвержены социальной изоляции, странным высказываниям, или проявляют дефицит эмоций. Во время активной стадии симптомы шизофрении становятся явными. Иногда причиной перехода в эту стадию является стрессовая ситуация в жизни человека.. Наконец, некоторые люди переходят в резидуальную фазу, в которой они возвращаются к уровню функционирования, аналогичному продромальной стадии. Позитивные симптомы активной фазы уходят, но некоторые негативные симптомы, например эмоциональная тупость, могут оставаться. Хотя около четверти пациентов полностью выздоравливают от шизофрении, у большинства до конца жизни сохраняются по крайней мере некоторые остаточные проблемы (Putnam et al., 1996).

Генетические теории

Генетические теории происхождения шизофрении можно от¬нести к числу наиболее старых, самых популярных и наибо¬лее проверенных теорий. Согласно этим теориям, шизофре¬ния является наследственным заболеванием, передаваемым одним или несколькими генами.

Дофаминовая и другие нейрохимические теории

Нейрохимические теории возникновения шизофрении вос¬ходят еще к началу нашего века и с тех пор подвергались неоднократной проверке. В последние два десятилетия основное внимание было приковано к нейромедиатору дофа¬мину — одному из химических веществ класса катехолами-нов, которые передают информацию от одних нервных кле¬ток к другим. Дофамин попал под подозрение, так как было замечено, что большие дозы амфетаминов вызывают увели¬чение содержания дофамина и в то же время дают симпто¬мы, напоминающие шизофренические. И аналогично, когда больным шизофренией дают препарат, содержащий L-дофу, то часто их состояние ухудшается. Наконец, сейчас уже известно, что лекарственные препараты, оказывающие эф¬фективное действие при лечении шизофрении, блокируют действие дофамина. Вследствие всего этого многие ученые подозревают, что одной из причин возникновения шизофре¬нии является именно повышение уровня дофамина

Вирусные теории

.Современные теории инфекционного происхождения ши¬зофрении сосредоточены главным образом на вирусах.

Не очень популярные теории

Расстройства иммунной системы1

Вопросы питания и пищевая аллергия

Расстройства эндокринной системы

Взаимоисключение шизофрении и ревматоидного артрита

Стрес

клинические

Позитивные симптомы - симптомы шизофрении, кажущиеся избытками, то есть причудливыми дополнениями к нормальным мышлению, чувствам или поведению.

Бред. У многих людей, страдающих шизофренией, формируется бред, идеи, в которых они полностью убеждены, но которые в действительности не имеют никакого основания. У некоторых людей формируется только одна линия бреда, которая влияет на их жизнь и поведение, в то время как у других - несколько линий бреда. При шизофрении наиболее часто встречается бред преследования (АРА, 1994). Бред величия. 

Дезорганизованное мышление и речь. Люди с шизофренией могут быть неспособными мыслить логически и порой высказываются причудливым образом. Эти формальные расстройства мышления могут вызывать сильное смущение у страдающих ими и чрезвычайно затруднять . например, речевая спутанность, неологизмы, персеверации и рифмование.

Формальное расстройство мышления - нарушение в продукции и организации мышления.

. Речевая спутанность - распространенное нарушение мышления при шизофрении, при котором человек быстро переходит с одной темы разговора на другую.

Некоторые люди с шизофренией демонстрируют формальное расстройство мышления, выражающееся в использовании неологизмов (выдуманных слов). Как правило, эти слова имеют какое-либо значение только для человека, использующего их. У других формальное расстройство мышления может проявляться в персеверациях, когда больные снова и снова повторяют свои слова и высказывания (Capleton, 1996). Наконец, некоторые для мышления и самовыражения используют рифмование.

Обостренное восприятие и галлюцинации. Видимо, у некоторых людей с шизофренией восприятие и внимание обострены. Эти больные могут ощущать, что их сознание переполняют знаки и звуки окружающего мира. В связи с этим им практически невозможно браться за что-либо серьезное.

Другой проблемой восприятия при шизофрении являются галлюцинации, ощущения, которые возникают в отсутствие внешних стимулов. Люди, у которых имеются слуховые галлюцинации, наиболее часто встречающиеся при шизофрении, слышат звуки и голоса, идущие как бы извне (АРА, 1994; Mueser, Bellack & Brady, 1990). Голоса могут обращаться непосредственно к галлюцинирующему, возможно, отдавая приказы или предупреждая об опасности, или же кажутся подслушанными. . Галлюцинация - ощущение воображаемых знаков, звуков или других сенсорных переживаний, как будто они существуют в действительности.

Галлюцинации могут также задействовать другие органы чувств.

Эмоциональная неадекватность. Эмоциональная неадекватность - симптом шизофрении, при котором человек демонстрирует эмоциональные реакции, не соответствующие ситуации.

У многих людей, страдающих шизофренией, наблюдается эмоциональная неадекватность, заключающаяся в несоответствии их эмоциональных реакций ситуации. Они могут улыбаться, произнося серьезное высказывание или сообщая ужасные новости, или же расстраиваться в ситуациях, когда скорее должны чувствовать радость.

Негативные симптомы

Негативные симптомы являются "патологическим дефицитом", свойствами, которых человеку недостает. При шизофрении наиболее часто встречаются алогия (бедность речи), эмоциональная тупость и эмоциональное уплощение, абулия ("дефицит воли") и социальная изоляция. Этот дефицит оказывает сильное влияние на жизнь и деятельность больных шизофренией.

Алогия. Некоторые люди с симптомом алогии или бедности речи думают и говорят очень мало. Другие говорят несколько больше, но смысла в их словах сравнительно немного (Chen et al., 1996; Baltaxe & Simmons, 1995).

Эмоциональная тупость и эмоциональное уплощение. У многих людей с шизофренией наблюдается эмоциональная тупость - они демонстрируют гнев, грусть, радость и другие чувства в меньшей степени, чем другие люди. Некоторые не демонстрируют вообще никаких эмоций. Это состояние называется эмоциональным уплощением.

Абулия ("дефицит воли"). Многие люди с шизофренией испытывают утрату желаний или апатию, ощущая энергетическое истощение и отсутствие интереса к нормальным целям, а также неспособность начинать или выполнять ряд действий (Lysaker & Bell, 1995). Эти трудности наиболее свойственны тем людям, которые страдают шизофренией много лет, они словно бы изнурены ею

Социальная изоляция. Больные шизофренией могут отдаляться от своего микросоциального окружения и полностью уходить в свои собственные идеи и фантазии. Психомоторные симптомы

У людей с шизофренией иногда встречаются психомоторные симптомы - в частности, у больных скованные движения или они воспроизводят странные гримасы и жесты (Carnahan, Elliot & Velamoor, 1996; АРА, 1994). Они могут постоянно повторять необычные движения, и иногда кажется, что больные делают это с какой-то тайной целью.

Психомоторные симптомы шизофрении могут принимать крайние формы, объединяемые под названием кататония. Люди в кататоническом ступоре перестают реагировать на сигналы из окружающей среды, оставаясь тихими и неподвижными на протяжении длительного времени.

45. шизофренічний патопси. синдром: зміни психічної ді-ті

при шизофренії переважно поруш. когнітивна, емоц-вольов. сфера, особистість хворого. При госторму перебігу зниж. концентрація уваги, критичність до свого стану.

память і інтелектуальний рівень не поруш.

Особливості поруш. мислення:

1спотворення процесу узагальнення (йдуть від конкретних звязків між предметами, уловлюють випадкові звязки явищ)

2. поруш. цілеспрямованості мислення( хворий не може викон. завдання до кінця)

3. неадекватні асоціації

Порушення мови:

-тривалі вислови в яких немає сенсу

- відсутність обєкту думки

-відсутність зацікавленості в увазі співбесідника

афективно-особ. зміни:

-емоц. байдужість

-поруш. почутя гумору

-відсутність емпатії

порушення уваги:

1. порушення мехвнізму фільтрації, переробки інфо.

2. зниж. концентрації уваги

порушення сприйняття:

1. галюцинації

2. інколи зникає відчуття болю або ж загострення сприйняття

клін. ознаки:

-резонерствування(мудрування заради мудрування)

-ментизм(наплив думок)

-шперунг( умовільнення думки)

емоц. порушення:

-апатія-амбівалентність емоцій

-зниження вираженості

воля і мотивація:

-абулія(відсутність волі)

-аутизація(відгородженняя від оточення)

-імпульсивні дії

-стереотпні дії(повторення)

Порушення свідомості і самосвідомості:

-онероїдний (сновидний) розлад свідомості

-розщеплення особстості

46. шизофренічний патопси. синдром: психологічна допомога хворому

шизофренія –піддаєтьс лікуванню.

найважливіші елементи лікування – медикаментозне лі-ня і психолог. допомога

осн. напрми пси. роботи:

1. навчання ран. розпізнаванню рецидиву хвороби:

ранні ознаки загострення зах-ня:

-порушення сну

-дратівливість

-непосидючість

-надмірна балакучість/ мовчазність

-погана концентр. уваги

-зміни поведнки

2. профілактика шизофренії:

-первинна (встановл. рівня схильності до захворювання)

-вторинна( корекція психолог. складових, які можуть спровукати хворобу)

3. формув. більш широкого соц. оточення (психіатри встановили, що люди, які широке коло спілкування значно рідше хвор. на психіч. захво-ня. потрібно форм. зовн. підтримку для хворого, яка допомагає справитись з хворобою)

осн. обєкти психолог. допомоги:

-соц. перцепції

-верб. комунікація

-соц.навики вирішення міжособист. проблем

-формув навиків ран. розпізнання хвороби

ПСИХОТЕРАПИЯ

Важными задачами психотерапии при шизофрении являются:

• профилактика рецидива заболевания;

• уменьшение выраженности того или иного симптома шизофрении;

• восстановление нарушенных когнитивных функций;

• сохранение и развитие различных видов активности, социальной деятельности.

Выбор методов психотерапии шизофрении определяется особенностью фаз, форм и типов течения заболевания.

ОСНОВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ПСИХОСОЦИАЛЬНОЙ ПОМОЩИ

• Индивидуальная  поддерживающая психотерапия направлена на предупреждение и коррекцию нарушений поведения в критических ситуациях, помогает избегать стрессовых ситуаций. Традиционно рекомендуется во время острой фазы.

• Индивидуальная когнитивно-бихевиоральная терапия воздействует на искаженные процессы восприятия; демонстрирует пациенту связь между мышлением, эмоциями и поведением; формирует навыки самообладания.

• Психообразование (индивидуальное, групповое и семейное) направлено на ознакомление  пациента и его семьи с основными знаниями о шизофрении, ее лечении, возможностях борьбы с недугом и способах препятствования рецидиву болезни.

• Тренинг социальных навыков (групповая терапия) направлен на улучшение социальных способностей и умений решать проблемы улучшению социальной адаптации, содействует формированию собственной деятельности и способности развития стратегии преодоления.

• Когнитивная реабилитация в индивидуальной и групповой формеспособствует коррекции когнитивных нарушений и отработке основных когнитивных функций (память, внимание, мышление).

• Семейная терапия играет важную роль при нарушенных семейных связях.

• Профессиональная реабилитация (индивидуальная и групповая)разрабатывается стратегия включения больного в трудовую деятельность, с последующей постепенной реализацией.

• Терапевтический менеджмент в индивидуальной и групповой форме.

47 загальна ха-ка органічних порушень психіки

орган. ураження – порушення р-ку і функціонування психіки на основі пошкодження цнс.

ха-ні ознаки:

1. мають тривал. перебіг

2. залежить від тяжкості, можлива компенсація або декомпенсація порушення.

3. відрізн. нерівномерним ро-к псих. фу-й.

причини орг. порушень:

-різні інтоксикації під час вагітності(прийняття ліків)

-інфекційні захво-ня майбут. матері(краснуха, кір, грип)

-фізичні травми під час вагітності( вібрація, випромінювання)

-важкі пологи, родові травми, афіксія

-перенесені в перший рік життя інфекц. зах-ня (інцифаліт, міненгіт, скарлатина, кір)

Особенности патопсихологического исследования при органических заболеваниях Патопсихологическое исследование памяти больных с этими видами патологии выявляет снижение объема непосредственного и опосредованного запоминания.

Нарушения речи. Для получения более четкой картины органических изменений используют методы нейропсихологии: исследования речи больных, зрительного гносиза, конструктивного праксиса. Вот наиболее распространенные нарушения, выявляемые с помощью спе-циальных методов: 1) контаминации – сплавление частей отдельных слов; 2) персеверации – застревание на отдельных словах; 3) парафазии – искажение слов или замена одного слова другим, часто сходным по звучанию, но далеким по значению; 4) аграфия – нарушение письма, проявляющееся как  утрата способности писать буквы в словах при сохранном интеллекте, часто в результате недоразвития фонематического слуха; 5) алалия – нарушение речи при сохранном слухе; 6) дизартрия – нарушение произношения; 7) афазии – расстройство речи, состоящее в утрате способности пользоваться словами, фразами как средством выражения мысли; 8) паралексии – возникающие при чтении нарушения, идентичные парафазии. Нарушения восприятия. Наиболее распространенной при поражении затылочно-теменных и затылочных отделов коры головного мозга является зрительная агнозия, реже – слуховая агнозия и тактильная агнозия. Разные виды агнозии появляются вследствие нарушения мыслительного синтеза отдельных элементов в целые группы. То есть испытуемый акцентирует внимание на отдельных "ярких", но второстепенных раздражителях, не выделяя существенных признаков. Нарушения праксиса. У больных с поражениями нижнетеменной  области головного мозга обнаруживаются апрактические расстройства, которые  характеризуются затруднениями произвольных движений, потерей сформированных ранее навыков\

мін. мозкова дисфункція-біолог. обумовлена недостатність фу-й нс, що призводить до легких розладів пов-ки і зниження здатності до навчання групи ммд:

1. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги, який вияв. у формі підвищ. збудливості( агресивність, імпульсивність, розсіювання уваги)

2. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги в поєднанні з загальмованістю реакцій і млявість

3 порушення загал. і тонкої моторики(поруш. координації рухів)

4. зміни сприйняття (не можуть орієнт. в складних ситуаціях)

5. мовні дисфункції (поруш. експресивності мови)

при проведені патопси. дослідження можна виявити декілька груп порушення:

1. церебральні стани – висока виснажливість псих. процесів,поруш. обєму і концентрації увги, недостатність механ. запамятовування, емоц. лабільність)

2. поруш. псих. процесів памяті і уваги –особист. р-к у межах вікової норми, виник. вторинні порушення (заїкання, поруш. сну, хар-на низька самооцінка)

3. переваж. порушення емоц-вольов. сфера – підвищена збудливість, образливість прагнення до бродяжництва, агресивність. відсутня критичність до своїх досягнень, екстернальний, локус контрролю, завищена або недеференц. самооцінка

4. порушення рух. активності

5. поруш. уваги (труднощі у переключенні, концентрації уваги, постійне забування своїх речей)

міжпівкульна дисфункція – поруш. ро-ку однією з півкуль ГМ або недостатність взаємодії між ними.

при домінуванні правої – переважає наочно-образний тип мислення і сприйняття. важко засвоюються абстрактні схеми ( труднощі в читанні, письмі, математиці), але немає поруш. памяті, уваги. Дітей слід заохочувти до малювання, складання схем, ілюстрацій матем. задач. при домін. лівої півкулі: домінує логічне мислення. виник. труднощі при операціях з образами(малювання, переказ тексту) при виконанні завдань, які вимагають зорового аналізу і синтезу (розуміння ілюстрацій схем). можливе деяке недорозв. емоц. сприйняття (емпатія) мета пси. корекції::

-р-к образного сприйняття

-розуміння емоц. стану ін. людей

-ро-к емпатії, навички спілкування.

ранній дитячий аутизм – переважно вродж. розлад. який вияв. в зниженні або зникненні контактів з середовищем у відсутності помітного інтересу до оточення, адекватних емоц. реакцій, цілеспрям. активність і д-ті.

гіпотези причин РДА:

1. початк. п-д шизофренії або важка форма шиз. особ-го розладу.

2. спадковий псих. розлад повяз. з олігофренією.

3. самост. розлад викликаний порушеннями внутрішньоутроб. р-ку або хворобами перших років життя( поруш. підкоркових центрів)

4 форми прояву аутизму:

1 повна відмова від активних контактів із зовн. світом

2. більша активність, але відстороненість від контактів із зовн. світом

3. захопленість власними інтересами

4. трудщові в спілкуванні і соц. взаємодії

порушення псих. ді-ті:

відчуття і сприйняття – гіперчутливість, навкол. світ сприймається як загрозливий, предмети сприйм. не цілісно, а на основі окремих афект. ознак.

увага – концентрація уваги, виснаження уваги

память – механ. память добре розвинута гірше розвинута смислова память

мова – великий соварний запас, але діти не корист. мовою для спілкування.

про себе – кажуть в 2-й або 3 –й особ. можуть придумувати нові слова, безцінно маніпулювати звуками.

емоції і воля – відсуттній емоц резонанс на ситуацію, холодність, байдужість до близьких людей. Чутливі, полохливі, тривожні. хар-на слабкість спонук і низький рівень активної ді-ті

48. мінімальна мозкоа дисфункція

мін. мозкова дисфункція-біолог. обумовлена недостатність фу-й нс, що призводить до легких розладів пов-ки і зниження здатності до навчання групи ммд:

1. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги, який вияв. у формі підвищ. збудливості( агресивність, імпульсивність, розсіювання уваги)

2. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги в поєднанні з загальмованістю реакцій і млявість

3 порушення загал. і тонкої моторики(поруш. координації рухів)

4. зміни сприйняття (не можуть орієнт. в складних ситуаціях)

5. мовні дисфункції (поруш. експресивності мови)

при проведені патопси. дослідження можна виявити декілька груп порушення:

1. церебральні стани – висока виснажливість псих. процесів,поруш. обєму і концентрації увги, недостатність механ. запамятовування, емоц. лабільність)

2. поруш. псих. процесів памяті і уваги –особист. р-к у межах вікової норми, виник. вторинні порушення (заїкання, поруш. сну, хар-на низька самооцінка)

3. переваж. порушення емоц-вольов. сфера – підвищена збудливість, образливість прагнення до бродяжництва, агресивність. відсутня критичність до своїх досягнень, екстернальний, локус контрролю, завищена або недеференц. самооцінка

4. порушення рух. активності

5. поруш. уваги (труднощі у переключенні, концентрації уваги, постійне забування своїх речей)

49. міжпівкульна дисфункція

міжпівкульна дисфункція – поруш. ро-ку однією з півкуль ГМ або недостатність взаємодії між ними.

при домінуванні правої – переважає наочно-образний тип мислення і сприйняття. важко засвоюються абстрактні схеми ( труднощі в читанні, письмі, математиці), але немає поруш. памяті, уваги. Дітей слід заохочувти до малювання, складання схем, ілюстрацій матем. задач. при домін. лівої півкулі: домінує логічне мислення. виник. труднощі при операціях з образами(малювання, переказ тексту) при виконанні завдань, які вимагають зорового аналізу і синтезу (розуміння ілюстрацій схем). можливе деяке недорозв. емоц. сприйняття (емпатія) мета пси. корекції::

-р-к образного сприйняття

-розуміння емоц. стану ін. людей

-ро-к емпатії, навички спілкування.

50. ранній дитячий аутизм

ранній дитячий аутизм – переважно вродж. розлад. який вияв. в зниженні або зникненні контактів з середовищем у відсутності помітного інтересу до оточення, адекватних емоц. реакцій, цілеспрям. активність і д-ті.

гіпотези причин РДА:

1. початк. п-д шизофренії або важка форма шиз. особ-го розладу.

2. спадковий псих. розлад повяз. з олігофренією.

3. самост. розлад викликаний порушеннями внутрішньоутроб. р-ку або хворобами перших років життя( поруш. підкоркових центрів)

4 форми прояву аутизму:

1 повна відмова від активних контактів із зовн. світом

2. більша активність, але відстороненість від контактів із зовн. світом

3. захопленість власними інтересами

4. трудщові в спілкуванні і соц. взаємодії

порушення псих. ді-ті:

відчуття і сприйняття – гіперчутливість, навкол. світ сприймається як загрозливий, предмети сприйм. не цілісно, а на основі окремих афект. ознак.

увага – концентрація уваги, виснаження уваги

память – механ. память добре розвинута гірше розвинута смислова память

мова – великий соварний запас, але діти не корист. мовою для спілкування.

про себе – кажуть в 2-й або 3 –й особ. можуть придумувати нові слова, безцінно маніпулювати звуками.

емоції і воля – відсуттній емоц резонанс на ситуацію, холодність, байдужість до близьких людей. Чутливі, полохливі, тривожні. хар-на слабкість спонук і низький рівень активної ді-ті

51. Особливості патопси. обстеження дітей дошкільного і молодшого віку та підлітків. Збір анамнезу , встановлення контакту

51) особливості патопсихологічного обстеження дітей дошкільного віку

За Н. Ю. Максимовою, К. Л. Мілютіною, В. М. Піскун, патопсихологічне обстеження дітей дошкільного віку проводиться в ігровій формі. Завдання, спрямовані на виявлення рівня розвитку пізнавальних процесів, доцільно об'єднати в один ігровий сюжет. Для цього вводять персонажа чи ряд персонажів, заради яких виконуються усі завдання. Персонажі беруть участь в оцінюванні діяльності дитини: радіють за правильного виконання, засмучуються за неправильного, дають поради, підказують, просять.

Порядок пропонування завдання - довільний, головне, щоб дитина не втрачала зацікавленості.

Дослідження уваги, сенсомоторної сфери та наочно-дійового мислення.

1. Дитині пропонують 10 кубиків розміром 8 см3. Показують побудовану з них "башту", "потяг", "міст".

У 3 роки: дитина сама будує "башту" з дев'яти кубиків, копіює модель "потяга" (4 кубики в ряд), будує за показом "міст" (1 кубик на 2-х).

У 3,5 роки: дитина сама копіює "міст" з моделі і виконує найпростіші завдання з кубиками Кооса, копіюючи їх із зразка, виконаного з кубиків такого самого розміру.

Після 4-х років: дитина виконує ці завдання (кубики Кооса), копіюючи із зразка, виконаного на папері в натуральну величину.

З 5-ти років: зразок - у зменшеному розмірі, норма - дитина виконує перші 6 таких завдань.

2. Завдання з геометричними формами:

o Методика "Дошки Сегена" (коло, трикутник, квадрат). Дитині демонструють зібрану дошку, яка потім у неї на очах "ламається". Дитину просять її "поремонтувати", знайти кожному шматку своє місце так, щоб стало усе рівненько, гладенько. У віці 3 років дитина легко порається з цим завданням і починає виконувати вже складніші - складання фігур з елементів. У 4 роки - може зібрати перші три з усіх дошок Сегена, у 5 років - виконує усі завдання.

Дитині показують набір з 10 карток із зображеннями нескладних та знайомих їй предметів. Показуючи картки по одній (2 секунди), просять назвати їх. Поклавши картки у свою руку віялом, протилежною до дитини стороною, психолог говорить: "Відгадай, які картки у мене в руці? Ті, що відгадаєш, я віддам тобі". Після того, як дитина відгадає декілька карток, їй показують ті, що залишились, по одній та просять її знову назвати їх. За необхідності повторюють ці дії. З 3-х років діти вгадують 3-6 карток після шести повторів; з 4-х років - до 7 карток, але вже при меншій кількості повторів; у 5 років - 8-9 карток.

o Дитину просять виконати декілька дій підряд, наприклад, встати зі стільця, обійти навколо столу, взяти книжку, розкрити її, закрити, підійти з нею до дверей, постукати рукою в двері, відчинити їх та повернутися на місце. З віку 3-х років дитина виконує 4-6 дій, після 4,5 року - усі дії.

o Дитину просять повторити фразу з 6-7 слів, потім ряд цифр (3-4 цифри). У 3 роки дитина повторює просту фразу з 6-7 слів та сполучення з 3-х цифр. З 4-х років повторює складні фрази та сполучення з 4-5 цифр. У 5 років з набору 10 слів запам'ятовують 6-7.

Дослідження процесів мислення.

o Дошки Сегена, кубики Кооса.

o Методика складання малюнків, спочатку розрізаних на 3-4 рівних частини, а потім - на більшу кількість частин із складнішою конфігурацією.

o Класифікація предметів за родовою і функціональною ознакою (для чого призначений), розуміння змісту сюжетних картинок.

У 3 роки дитина правильно називає усе, що зображено на малюнку, пояснює, хто та що робить, орієнтується в часі дії. У 4 роки дитина чітко орієнтується ще й у порах року. У 5 років дитина може згрупувати малюнки за сюжетами.

За нормального розвитку дитини в кінці дошкільного віку такі операції мислення, як аналіз, порівняння, узагальнення вже виконуються згорнуто.

Специфічні форми прояву емоційно-вольової сфери дошкільнят:

- ускладнюється встановлення контакту - у дітей із підвищеним рівнем тривожності, загальмованістю, невротичними реакціями;

- відхід від контакту - в аутичних дітей;

- легкість контакту, що поєднується з поверховістю - може бути пов'язана з інтелектуальним недорозвитком;

- відсутність реакції на похвалу - або не розуміє змісту і значення похвали, або байдужа до оцінки дорослого;

- різке поліпшення результативності виконання завдань після похвали - властиве невротизованим дітям;

- відсутність реакції на зауваження - це ознака або зниження інтелекту (не розуміє його значення), або розбещеність (обмеження та вказівки незвичні для дитини);

Термин «анамнез» довольно часто встречается как в специализированной, так и в популярной медицинской литературе. Как правило, это анамнез (греч. Anamnesis — воспоминание) означает наиболее полную информацию о состоянии здоровья пациентки (текущем и прошлом) и факторах, на него влияющих. Сбор анамнеза является первичным и одним из основных методов медицинских исследований. В некоторых случаях, в совокупности с общим осмотром, он позволяет точно поставить диагноз без дальнейших процедур, а также подобрать необходимое лечение. Сбор анамнеза — это универсальный метод диагностики, применяемый в любой области медицины.

В гинекологии условно различают общий и специальный гинекологический анамнез, которые соответственно представляют собой информацию об общем состоянии здоровья женщины, условиях ее жизни и информацию о специфических, сугубо гинекологических особенностях.

Анамнез хвороби повинен допомогти встановити характер початку хвороби (гострий чи поступовий), її подальший перебіг (прогресуюче, ослабевающее або переривчасте) і проведене раніше лікування.

Анамнез життя повинен містити ті особливості біографії хворого і умов його життя, які могли стати причиною розвитку цього захворювання. Слід з'ясувати, які захворювання переніс хворий у минулому, так як даний захворювання може бути ускладненням або загостренням перенесеного в минулому захворювання. Необхідно уточнити реакцію хворого на проводилося лікування (непереносимість тих чи інших лікарських засобів). Оскільки соціальне середовище справляє певний вплив на виникнення захворювання, при збиранні анамнез має бути приділено увагу з'ясуванню матеріально-побутових умов у всі вікові періодижиття обстежуваного, умов праці та відпочинку. Необхідно з'ясувати наявність шкідливих звичок: куріння (кількість викурених цигарок в день) та вживання алкоголю (кількість, частота).

Далі необхідно з'ясувати стан здоров'я найближчих родичів хворого (батьків, дітей) - сімейний анамнез. Це має значення з точки зору можливості спадкових захворювань.

52. Патопси. ха-ка затримки псих. ро-ку

Различают четыр е основны х вариант а задержки психического развития [Лебединская К.С, 1969]:

1) задержка психического развития конституционального происхождения;

2) задержка психического развития соматогенного происхождения;

3) задержка психического развития психогенного происхождения;

4) задержка психического развития церебрально-органического генеза.

В клинико-психологической структуре каждого из перечисленных вариантов задержки психического развития имеется специфическое сочетание незрелости эмоциональной и интеллектуальной сферы.

При задержке психического развития конституционального происхождения (гармонический, психический и психофизиологический инфантилизм), по определению Лорена и Ласега [см.: Сухарева Г. Е., 1965], инфантильности облика часто соответствует инфантильный тип телосложения с детской пластичностью мимики и моторики. Эмоциональная сфера этих детей находится как бы наболее ранней ступени развития, соответствуя психическому складу ребенка более младшего возраста: яркости и живости эмоций, преобладанию эмоциональных реакций в поведении, игровых интересах, внушаемости и недостаточной самостоятельности. Эти дети неутомимы в игре, в которой проявляют много творчества и выдумки и в то же время быстро пресыщаются интеллектуальной деятельностью. Поэтому в первом классе школы у них иногда возникают трудности, связанные как с малой направленностью на длительную интеллектуальную деятельность (на занятиях они предпочитают играть), так и неумением подчиняться правилам дисциплины.

При так называемой соматогенной задержке психического развития эмоциональная незрелость, как указывалось, обусловлена длительными, нередко хроническими заболеваниями, пороками развития сердца и т.д. Хроническая физическая и психическая астения тормозит развитие активных форм деятельности, способствует формированию таких черт личности, как робость, боязливость, неуверенность в своих силах.^Эти же свойства в значительной степени обусловливаются и созданием для больного или физически ослабленного ребенка режима ограничений и запретов. Таким образом, к явлениям, обусловленным болезнью, добавляется искусственная инфантилизация, вызванная условиями гиперопеки.

Задержка психического развития психогенного происхождения связана с неблагоприятными условиями воспитания. Социальный генез этой аномалии развития не исключает ее патологического характера. Как известно, при раннем возникновении и длительном действии психотравмирующего фактора могут возникнуть стойкие сдвиги нервно-психической сферы ребенка, обусловливающие патологическое развитие его личности. Так, в условиях безнадзорности может формироваться патологическое развитие личности с задержкой психического развития

по типу психической неустойчивости: неумение тормозить своиэмоции и желания, импульсивность, отсутствие чувства долга и ответственности. ^

Задержка психического развития церебрально-органического генеза имеет наибольшую значимость для клиники и специальной психологии ввиду выраженности проявлений и необходимости (в большинстве случаев) специальных мер психолого-педагогической коррекции. Причины церебрально-органических форм задержки психического развития (патология беременности и родов, инфекции, интоксикации, травмы нервной системы в первые годы жизни), как видно, в определенной мере сходны с причинами олигофрении. Это сходство определяется органическим поражением централь­

ной нервной системы на ранних этапах онтогенеза. Пойдет ли речь о выраженном и необратимом психическом недоразвитии в виде олигофрении либо только о замедлении темпа психического созревания — будет зависеть в первую очередь от массивности поражения.

Термин «задержка психического развития» был предложен Г. Е. Сухаревой еще в 1959 г. Под задержкой психического развития (ЗПР) понимают замедление нормального темпа психического созревания по сравнению с принятыми возрастными нормами. ЗПР начинаются в раннем детском возрасте без предшествующего периода нормального развития, характеризуются стабильным течением (без ремиссий и рецидивов, в отличие от психических расстройств) и тенденцией к прогрессивному нивелированию по мере взросления ребенка. О ЗПР можно говорить до младшего школьного возраста. Сохраняющиеся признаки недоразвития психических функций в более старшем возрасте свидетельствуют об олигофрении (умственной отсталости).

Состояния, относимые к ЗПР, являются составной частью более широкого понятия «пограничная интеллектуальная недостаточность» (Ковалев В. В., 1973

Распространенность задержек психического развития среди детского населения (как самостоятельной группы состояний) составляет 1%, 2% и 8–10% в общей структуре психических заболеваний (Кузнецова Л. М.). Задержки психического развития в качестве синдрома, естественно, встречаются значительно чаще.

Патогенез ЗПР малоизучен. По мнению Певзер (1966), основным механизмом ЗПР является нарушение созревания и функциональная недостаточность более молодых и сложных систем мозга, относящихся главным образом к лобным отделам коры больших полушарий, которые обеспечивают осуществление созидательных актов поведения и деятельности человека. Единых форм систематически пограничных форм интеллектуальной недостаточности в настоящее время не существует. Наиболее подробной является классификация пограничных состояний интеллектуальной недостаточности, представленная Ковалевым В. В. (1973).

Существует деление ЗПР на первичную и вторичную. При этом вторичная задержка психического развития возникает на фоне первичного неповрежденного головного мозга при хронических соматических заболеваниях (пороки сердца и пр.), сопровождающихся церебральной недостаточностью.

В первые годы жизни в силу незрелости нервной системы у детей чаще наблюдается дисфункция созревания двигательных и общепсихических функций. Поэтому обычно в раннем детстве речь идет об общей задержке психомоторного развития с большей выраженностью отставания психических функций.

У детей же старше трех лет становится возможным выделение уже более очерченных психоневрологических синдромов. Главным клиническим признаком ЗПР (по М. Ш. Вроно) являются: запаздывание развития основных психофизических функций (моторики, речи, социального поведения); эмоциональная незрелость; неравномерность развития отдельных психических функций; функциональный, обратимый характер нарушений.

Если интеллектуальная недостаточность в дошкольном возрасте маскируется речевыми расстройствами, то в школьном возрасте она проявляется отчетливо и выражается в бедном запасе сведений об окружающем, медленном формировании понятий о форме и величине предметов, трудностях счета, пересказа прочитанного, непонимании скрытого смысла простых рассказов. У таких детей преобладает конкретно-образный тип мышления. Психические процессы инертны. Выражены истощаемость и пресыщаемость. Поведение незрелое. Уровень наглядно-образного мышления довольно высок, а абстрактно-логический уровень мышления, неразрывно связанный с внутренней речью, оказывается недостаточным.

В отдельные формы интеллектуальной недостаточности В. В. Ковалев выделяет интеллектуальную недостаточность, возникшую в результате дефектов анализаторов и органов чувств, при ДЦП и синдроме раннего детского аутизма.

Синдром ЗПР полиэтиологичен, основными причинами являются:

1) перинатальные поражения центральной нервной системы (гипоксически-ишемического, травматического, инфекционного, метаболического характера; алгокольная и другие фетопатии); 2) эпилепсия и эпилептические энцефалопатии; 3) гидроцефалия (в т. ч. и гипорезорбтивные нарушения); 4) краниостенозы; 5) новообразования головного мозга; 6) пороки развития головного мозга (дисгенезии мозолистого тела, голопрозэнцефалия, арахноидальные кисты и др.); 7) наследственные болезни (фенилкетонурия, гистидинемия, гомоцистинурия и др.); 8) митохондриальные заболевания; 9) болезни накопления; 10) хромосомные болезни (синдром Дауна, фрагильная Х-хромосома и др.); 11) наследственные синдромы; 12) нейрокожные синдромы (нейрофиброматоз, туберозный склероз, энцефалотригеминальный ангиоматоз и др.); 13) врожденные эндокринные заболевания (врожденный гипотиреоз и др.); 14) аутистические расстройства (синдром Канера, Аспергера, Ретта и др.); 15) соматическая патология (болезни сердца, почек и др.); 16) снижение зрительной и слуховой функции; 17) педагогическая запущенность.

В течение в основном последнего десятилетия выявлена закономерная связь когнитивных расстройств развития сэпилепсией и эпилептической активностью в мозге. Достаточно широко наблюдаются эпилептиформные разряды в ЭЭГ у лиц, никогда не имевших эпилептических припадков. Неконтролируемое распространение спонтанных эпилептических разрядов с каскадообразным вовлечением потенциально нормальных нейронов в патологическую синхронизацию вне припадков ведет к невозможности выполнения ими нормальных функций, что проявляется всем спектром когнитивных расстройств.

Для исследования уровня психического развития ребенка используются психологические тесты (шкала Бейли, денверовский тест и многие другие). Уровень интеллекта по системе IQ определяется у детей старше 3 лет.

В основе лечения ЗПР лежит мультидисциплинарный подход с активным участием неврологов, педиатров, психологов, психиатров, логопедов, педагогов-дефектологов (в т. ч. монтессори-педагогов). Коррекция должна проводиться длительно. Основным направлением помощи детям с ЗПР является разносторонняя психолого-педагогическая коррекция, направленная на улучшение когнитивного развития и эмоционально-коммуникативной сферы. В случае ее недостаточной эффективности применяется медикаментозная терапия.

53. Загальна ха-ка деменцій

) Деменцiя або слабоумство-це одна з рiзновидiв когнiтивних порушень психiки, пов’язаних з пiзнавальною сферою людини. Залежно вiд ступеня важкостi симптомiв деменцiї захворювання може бути легкої, помiрної або важкої форми При легкому ступенi деменцiї погiршуються тiльки професiйнi якостi хворого, i зменшується його соцiальна активнiсть. Симптомом деменцiї помiрному ступеня є втрата навичок користування бiльшiстю побутових предметiв. На стадiї важкої деменцiї людей повнiстю дезадаптирован i залежимо вiд навколишнiх. Вiн не в змозi самостiйно впоратися з найпростiшими проблемами гiгiєни або приймання їжi Залежно вiд причини розвитку деменцiї розрiзняють два основнi види захворювання: сенильную деменцiю (вона ж стареча деменцiя) або судинне слабоумство Стареча деменцiя Стареча або сенильная деменцiя викликається вiковими змiнами в структурi мозку. Змiни поступово вiдбуваються на нейронному рiвнi й провокуються як недостатнiм постачанням кров’ю мозку, так i iншими хронiчними захворюваннями або гострими iнфекцiями. Причиною сенильной деменцiї можуть послужити проблеми метаболiзму, патологiї бруньок i надниркова залоза, iмунодефiцит, злоякiснi новотворi або нейродегенеративные розладу, наприклад, Хвороба Альцгеймера. Сенильная деменцiя-необоротне порушення, що зачiпає всi когнiтивнi сфери психiки: мислення, пам’ять, мова, увага. Прогресування захворювання супроводжується втратою всiх придбаних навичок i вмiнь. Можливiсть придбання нових знань у хворих зi старечою деменцiєю також рiзко обмежена Одним з головних симптомiв деменцiї цього виду є стабiльнiсть прояву ознак слабоумства на вiдмiну вiд делiрiю, коли в пацiєнта спостерiгаються тимчасовi приступи дезорiєнтацiї У якостi побутового визначення для сенильной деменцiї нерiдко використовуються вираження «старечий маразм». Захворюванню пiддаються люди похилого вiку старше 65 рокiв. Вiд рiзних проявiв симптомiв деменцiї в середньому страждає 5-15% жителiв Землi пенсiйного вiку Судинна деменцiя Судинна деменцiя розбудовується в результатi порушень мозкового кровообiгу, викликаних поразками тканин головного мозку. До судинної деменцiї може привести бiльшiсть судинних захворювань, наприклад, артерiальна гiпертензiя, Атеросклероз, iшемiя посудин головного мозку i т. д. Результати посмертного вивчення мозкових структур хворих iз судинною деменцiєю дозволяють затверджувати, що причиною захворювання нерiдко виявляється iнфаркт. Вiрнiше не сам iнфаркт мiокарда, а, що утворювався внаслiдок його киста. При цьому ймовiрнiсть розвитку судинної деменцiї залежить не вiд розмiру ушкодженої мозкової артерiї, а вiд загального обсягу некротизированных мозкових артерiй

Загальнi симптоми деменцiї рiзного типу Середня тривалiсть захворювання 5 рокiв з поступовими наростаючими змiнами особистостi хворого. Першi явнi симптоми деменцiї-заострение певних рис характеру людину, наприклад, ощадливостi, упертостi, пiдозрiлостi i т. д. Хвора людина iз прогресуючою судинною або старечою деменцiєю проявляє консерватизм у вчинках, судженнях i iз труднощами ухвалює щось нове. Його iнтереси звужуються, погiршуються здатностi до розумової дiяльностi, втрачаються моральнi норми поведiнки У мiру прогресування захворювання людей iз труднощами може вiдтворити в пам’ятi недавно що вiдбувся подiї. Потiм втрачається орiєнтацiя в часi й просторi, хоча манера поведiнки, мова, мiмiка й жестикуляцiя ще довго залишаються незмiненими Фiзичнi симптоми деменцiї: виснаження, тремор кистей, змiни в ходi-розбудовуються лише на стадiї хвороби найважчому ступеня разом з наростаючими ознаками розпаду особистостi

54. Психічні порушення похилого віку. Хвороба Альцгеймера

почин. в 45-65 р. ранній поч.- після 40 р. пізній початок – після 70 р. більше страждають жінки.

Инволюционная меланхолия.

Инволюционная меланхолия отмечается чаще у женщин в возрасте 50-65 лет. Ведущим психопатологическим проявлением этого заболевания является затяжная тревожная или тревожно-бредовая депрессия, впервые возникшая в инволюционном возрасте.

Возникновению заболевания часто предшествуют стрессовые ситуации или изменения жизненного стереотипа.

В клинической картине доминирует подавленное настроение, с тревогой, страхом, растерянностью. В состоянии двигательного беспокойства, суетливости, тревожно-тоскливого возбуждения больные не находят себе места. Возможны суицидальные попытки. Депрессия может протекать и на фоне крайней двигательной заторможенности, которая принимает форму ступора, «меланхолического ступора». В таком состоянии больные сохраняют скорбное выражение лица, скорбную позу, мутизм в отличии от кататонического ступора отсутствует. При осмотре больного от него можно получить единичные односложные ответы.

На фоне депрессивно-тревожной симптоматики возникают слуховые иллюзии. В разговоре окружающих слышатся осуждение, упреки, обвинения. Со временем присоединяются бредовые идеи самообвинения, осуждения, разорения, обнищания или идеи ипохондрического содержания.

Отдельные бредовые идеи в течение заболевания разрастаются и формируется бредовой синдром, часто персикуторного или нигилистического содержания. Так ипохондрические и нигилистические идеи составляют бредовой синдром Катара, когда больные описывают драматические изменения в своем организме, отсутствие внутренних органов, разрастание опухоли до гигантских размеров и одновременно неизбежную смерть окружающих людей.

Инволюционная меланхолия отличается длительным течением, ее продолжительность может быть от нескольких месяцев до нескольких лет.

Также отличительными признаками от депрессивных расстройств другого генеза, в том числе и органической этиологии, является ее позднее начало (после 50 лет), отсутствие органических заболеваний головного мозга в анамнезе, затяжное течение, тревожное ожидание неминуемого несчастья, ипохондричность, отсутствие изменения личности и состояний нарушенного сознания.

Психозы, предположительно обусловленные биологическими и социально-психологическими последствиями старения и не приводящие к выраженному органическому дефекту психики или слабоумию, возникают не только в пресениуме, но и в старости (после 60-65 лет). У части больных проявления таких психозов идентичны или близки картине инволюционной депрессии или инволюционного параноида. В этих случаях одни психиатры квалифицируют их как поздние варианты пресенильных психозов, другие называют их функциональными психозами старческого возраста.

У престарелых наблюдаются и функциональные психозы иной психопатологической структуры: ворчливые депрессии, оптические, вербальные, тактильные и обонятельные галлюцинозы, острые состояния спутанности с грубой дезориентировкой в окружающем, отрывочными галлюцинаторно-бредовыми переживаниями, двигательным беспокойством и амнезией периода психотических расстройств.

Хвороба Альцгеймера-нерідко в розмові її не зовсім вірно називають старечим маразмом, — це хвороба, при якій певні системи клітин мозку (нейронів) як би відмирають, що призводить до розвитку старечого, або сенільного недоумства (деменції).

Хвороба Альцгеймера є найчастішою причиною слабоумства, що розвивається в похилому і старечому віці. Перші симптоми можуть з’явитися вже після 40 років, а після 70-річного віку частота захворювання доходить до 30%.

Це захворювання частіше спостерігається у людей малоосвічених, з некваліфікованими професіями. У людини з високим інтелектом менше шансів зіткнутися з проявами хвороби Альцгеймера з тієї причини, що у нього існує більшу кількість зв’язків між нервовими клітинами. А значить при загибелі одних клітин втрачені функції можуть передаватися іншим, які раніше не були задіяні. Частіше вікове слабоумство вражає жінок — можливо, причина цього криється в більшій тривалості життя жінок: багато чоловіків просто не доживають до хвороби Альцгеймера.

Хвороба починається снарастающіх порушень пам’яті. Рання стадія може залишитися непоміченою для оточуючих, оскільки людина, зазначивши у себе перші симптоми захворювання, всіляко намагається приховати їх. З наростаючою втратою спогадів з’являється почуття розгубленості, нерозуміння, подиву. Поступово людина перестає орієнтуватися в місці і часі, з його пам’яті випадають накопичені знання, досвід, навички, причому забуваються спочатку найближчі за часом події, а потім більш віддалені. Порушується впізнавання форми, кольору, осіб, почуття орієнтації в просторі. Це може позначатися, наприклад, в безладності та асиметрії почерку: літери скупчуються в центрі або в кутах сторінки, по вертикалі. Мова стає все більш незрозумілою.

Коли захворювання починає прогресувати, потрібно використовувати будь-яку можливість, щоб підтримати здатність хворого до самообслуговування, зменшити його ізоляцію від оточуючих, постаратися попередити розвиток депресії. Наприклад, можуть допомогти нові, краще підібрані окуляри, досконаліший слуховий апарат, простий в обігу радіоприймач, книги з картинками і великими літерами.

55. Псих. порушенн похилого віку. Хвороба Піка

) Хвороба Піка діагностується вже на перших тижнях життя дитини. Захворювання характеризується різким схудненням і все наростаючим опуханням живота. Ці симптоми мають у своїй основі збільшення печінки та селезінки. Хвороба Німана-Піка викликає збільшення лімфовузлів і пожовтіння шкірних покривів, в деяких випадках спостерігається лейкоцитоз і гіперхолестеринемія. Смерть пацієнта настає внаслідок наростаючого виснаження і проносу. При розтині виявляється ожиріла печінка, селезінка, збільшені в розмірах лімфатичні вузли. Хвороба Піка викликає забарвлення наднирників і всіх внутрішніх органів в яскраво-жовтий колір. Пов’язано це з відкладенням фосфатидів в тканинах клітин. Ліпоїдами можуть відкладатися у волокнах серця, клітинах нервової системи, скелетної мускулатури, епітелії та органах внутрішньої секреції.

Хвороба Піка має у своєму підставі порушення ліпоїдного і фосфатидного обміну. Захворювання носить вроджений і сімейний характер, хлопчики

і дівчатка хворіють однаково часто.

Хвороба Німана-Піка найчастіше спостерігається

серед євреїв-ашкеназі, в інших випадках захворювання зустрічається в

співвідношенні 1:100 000 новонароджених.

Захворювання супроводжується тяжкими ураженнями нервової системи, загальною затримкою розвитку. Вперше хвороба Піка була описана в 1922 році, на сьогоднішній момент описано близько 100 випадків захворювання. Причини

патології невідомі, але одним з несприятливих факторів є кровне

споріднення батьків дитини.

Клінічний прояв хвороба отримує в грудному віці, найбільш часто в перше півріччя життя новонародженого. Є, однак, розрізнені описи клінічних ознак захворювання у дитячому та навіть молодому віці. Поступово у пацієнта розвивається асцит, значно збільшуються лімфовузли. Шкірні покриви виглядають блискучими і воскоподібними, з’являються пігментовані ділянки.

При початкових стадіях захворювання з’являються рухові розлади – пірамідні знаки, підвищення сухожильних рефлексів і тонусу м’язів,

парези кінцівок. На пізніших стадіях хвороба Піка характеризується

гіпотонією м’язів і відсутністю сухожильних рефлексів. У дитини стрімко

розвивається глухота, сліпота і ідіотія. На очному дні часто виявляється

атрофія зорового нерва і плями в макулярної області. При паталогоанатомічних дослідженнях нерідко встановлюю лейкопенію і гіпохромну анемію.

Прогноз для життя несприятливий – хвороба характеризується злоякісним перебігом. Більшість пацієнтів гине в перші два роки життя. Причиною смерті служить серцево-легенева недостатність і інтеркурентних інфекції.

Ефективних методів лікування хвороби Німана-Піка на сьогоднішній день не існує. Для лікування застосовуються гормональні препарати, ферменти, екстракти печінки, переливання крові. Проте всі ці методи позитивних

результатів не дають, також як і спленектомія. З метою профілактики захворювання,

батькам, які мають дитину з хворобою Піка, рекомендується утримуватися від

подальшого дітонародження.

Тип успадкування цього захворювання до цих пір не встановлено, так як пацієнти гинуть у дитячому віці. Хвороба імовірно передається за аутосомно-рецесивним типом. Це призводить до накопичення в тканинах і органах сфінгоміеліна, при цьому шкіра дитини набуває коричнево-жовтий відтінок. При різних варіантах перебігу хвороби нервова система уражається в різному ступені. Виявляється зниження тромбоцитів, анемія, розм’якшення кісткових тканин. Діти з таким захворюванням, що не мають значних уражень нервової системи, мають більш сприятливий прогноз для життя.

56 Псих. порушення похилого віку. Хорея Гентінгтона

виникає переважно в серед. і похилому віці.

ха-ні ознаки:

1. гіперкінези(неконтрольовані свідомі рухи)

2 особистісні порушення: - ефективна нестійкість – дратівливість – істеричні аб шизоїдні риси – маревні розлади( ідеї ревнощів, переслідування, отруєння) – тактильні галюцинації

3. Залишвються навики самообслуговування, людина викон. просту дом. роботу, сенильна деменція (старече недоумство). зах-ня хар-ся прогресуючим розладом псих. д-ті і розвитком тактильної деменції

початок хвороби 65-75. після 80 -20% людей. до 80-від 3-5%

на початку захв-ня змін. особистість хворого. зявляються невластиві для людини жадібність, дрібязковість. Поруш. сон і апетит (пильнує вночі)

порушення памяті ( спочатку зменш. здатність запамят. поточні події, потім стирається події минулих років.

можлива дезорієнт. в просторі і часі. не памят. імен дітей і родичів. при важкій стадії старчого недоумства виникає зсув си-ї в минуле, хворий уявляє себе дитиною.

при старчому недоумстві на довгий час зберіг. темп, виразність мови. для хворих ха-на значна мовна активність. в мові хворих займають місце мовні обороти, стереотпії. при важкій стадії мова стає спутаною, беззмістовною.

57. Патопси. ха-ка сенильних деменцій

Сенильная деменция (старческое слабоумие). Данная патология развивается в возрасте 65–85 лет, однако возможно более позднее либо ранее развитие. В большинстве случаев заболевание начинается медленно, малозаметно, с появлением характерологических изменений, напоминающих личностные сдвиги, свойственные естественному процессу старения. От последних такие изменения личности отличаются большей выраженностью, утрированностью, а также более быстрым прогрессированием. Наступают патологические изменения личности, типичные именно для старческого слабоумия (сенильная психопатизация личности). В отношении особенностей характера больные становятся крайне похожими друг на друга. Характерологические отличия сводятся к появлению карикатурного эгоцентризма, черствости, скупости, больные начинают собирать старые ненужные вещи. У больных исчезают прежние интересы и увлечения. Одновременно с этим происходит растормаживание всех элементарных биологических потребностей. Неумеренно усиливается аппетит. У ряда лиц пожилого возраста может отмечаться появление признаков гиперсексуальности, что проявляется повышенным интересом к лицам противоположного пола молодого возраста, возникает склонность к беседам на эротические темы. С течением времени мнестико‑интеллектуальная недостаточность достигает уровня глубокого слабоумия и распада всей психической деятельности.  Прежде всего страдает механическая память. Расстройства мышления начинаются с трудностей при абстрагировании и обобщении, при установлении причинно‑следственных связей. Помимо того, постепенно доходит до непонимания простейших вопросов, развивается невозможность осмысления окружающей обстановки. Поведение больных в начале ослабоумливающего церебрально‑атрофического процесса относительно упорядоченное. По мере прогрессирования патологии они становятся все более суетливыми и бестолковыми, беспомощными в бытовых делах, неспособными к самообслуживанию, неряшливыми. Довольно часто больные вдруг уходят из дома и не могут найти дорогу назад, заполняют дом газом, затопляют его, совершают необоснованные поджоги.  Течение сенильной деменции непрерывно– или волнообразно прогрессирующее. Нередко отмечается разрыв между глубоким распадом психической деятельности и относительной физической сохранностью. Некоторое количество больных доживает до стадии маразма. На этой стадии они почти неподвижны, безучастны, лежат в эмбриональной позе, практически недоступны общению, речевому контакту. Сохраняются лишь некоторые жизненные биологические

58. патопси. ха-ка неврозів. Дитячі неврози

неврози – група функц. зворотних порушень нерв. д-ті, що виник. під впливом психотравм. чинників при недостатній ефективності механ-в пси. захисту

неврози – психвчні розлади, які не супроводж. галюцинаціями, маренням зикненням критичності до себе та ін.

причини неврозів:

стрес

фрустрація

конф. і кризові ситуації при яких психотравм. чинникі мають різну інфо про загрозу життя, здоровя, благополуччя

відсутність інфо про близьку людину

очікування неприємної події

психотравм. подразники можуть бути: -слховими, -зоровими, -письмовими

щоб привести до розвитку неврозу психотравм. чиниик поинет бути або тривалим або мати велику силу.

класифікація неврозів:

-з феноменологічної точки виділ.:

1. тривожно-фобічний

2. обессивно-компульсивний

3. астенічний

4 депресивний

5істеричний

6соц.-індукований

А.И. Захаров предлагает следующую схему формирования неврозов у детей и подростков.

Схема формирования неврозов

Биологическими особенностями ребенка, которые увеличивают вероятность формирования невроза, являются наличие невропатии, выраженная доминанта одного из полушарий и т. д. Если объем родительских требований и требований микросоциального окружения (детский садик, школа) не превышает реальных возможностей ребенка, если его воспринимают таким, каким он есть, проявления невропатии исчезают к 9–10 годам. Однако часто родители не учитывают особенностей ребенка, в семье преобладает нерациональный стиль воспитания: повышенная эмоциональность, гиперсоциализация (невосприятие возрастных особенностей, шалостей детей), чрезмерные надежды, которые возлагаются на ребенка, гиперопека, особенно в сочетании с требованиями самостоятельности, завышенная тревога у родителей, супружеские конфликты и противоречия в подходах к воспитанию.

Истерический невроз в детском возрасте проявляется весьма разнообразно. Чаще всего встречаются эмоциональные нарушения, фобии, астении, ипохондрические проявления, двигательные расстройства. Психологическим механизмом возникновения этого состояния является противоречие между обостренной потребностью в эмоциональном признании со стороны родителей и невозможностью ее удовлетворения. Это вызывает страх «быть не тем», быть нелюбимым для значимых людей. Страхи и эмоциональные реакции в виде слезливости, раздражительности всегда тесно связаны с конкретной ситуацией, рассчитаны на определенного «зрителя», демонстративны. Страхи не имеют большой стойкости, легко изменяется их содержание.

К двигательным нарушениям при истерическом неврозе относятся судорожные припадки, параличи, нарушения походки и чувствительности.

Истерические судорожные припадки ситуационно обусловлены, без «зрителей» случаются редко.

Встречается такое проявление как истерическая рвота, не связанная с приемом пищи и возникающая при значительном эмоциональном напряжении, например, утром перед школой, и не встречающаяся в каникулы и выходные дни.

Возможны также нарушения движений конечностей – истерический паралич, писчий спазм. Иногда, после значительной психотравмирующей ситуации, возникает истерический мутизм – невозможность говорить. При этом дети охотно пишут или сообщают о своих желаниях жестами.

Одним из наиболее частых проявлений невроза в детском возрасте является фобический невроз. Он характеризуется упорным страхом перед чем-либо, что может повредить жизни и здоровью ребенка (страх заражения, острых предметов, смерти). Другой формой страхов является страх деятельности в определенной обстановке (отвечать у доски, общаться с незнакомыми людьми и т.д.).

Ритуалы – определенные действия, совершаемые ребенком с целью избежать переживания страха. Часто трудно понять, каким образом ритуальное действие может повлиять на ситуацию возникновения страха, но оно успокаивает ребенка, снижает напряженность фобии.

Следующую группу неврозов представляет невроз навязчивых состояний. Он может проявляться в виде навязчивых движений, действий, иногда мыслей, счета, сомнений.

Противоречие между чувством и долгом, эмоциональными и рациональными страхами вызывает центральный страх изменения, страх «быть не собой», и проявляется в виде навязчивостей, обсессивного невроза.

Навязчивые действия и движения, в отличие от ритуалов, не связаны с каким-либо осознанным страхом, ребенок испытывает смутное напряжение, тревогу, которая ослабевает после совершения действия и усиливается, если какое-то время воздерживаться от него. Ребенок понимает чуждость этих действий и иногда стремится воздерживаться от них либо выполнять их незаметно от окружающих. Действия могут быть различными: дотрагивания до предметов, постукивание, многократное одевание и раздевание и т. д.

При патопсихологическом обследовании детей с неврозами отмечается истощаемость психических процессов по гипостеническому либо гиперстеническому типу.

Часто недостаточен объем или переключаемость (при неврозе навязчивых состояний) внимания. Механическое и смысловое запоминание – в пределах нормы. Мышление логично, с соответствующим возрасту уровнем интеллектуальных достижений. Часто при обследовании отмечается неравномерность развития полушарий: преобладание функционирования правого (при истерическом и фобическом неврозе) или левого (при ритуалах и навязчивостях) полушария. Это можно обнаружить при исследовании уровня достижений в тестах вербального и невербального интеллекта.

Самооценка занижена, часто выражена уверенность в плохой оценке со стороны окружающих. Отмечается хрупкость уровня притязаний.

В речи часто встречаются высказывания «должно – не должно», «правильно – неправильно». При выполнении заданий по методике ТАТ в рассказах детей часто встречается описание психотравмирующей ситуации и проекция невротического конфликта.