15. Характерні ознаки особи.

З виникненням суспільства біологічна категорія “людина” набирає соціального змісту і перетворюється в категорію “особа”.

Особа – людина, що має історично зумовлений ступінь розвитку, а також користується правами, що надаються суспільством, чи виконує обов’язки, що ним покладаються.

Для особи є характерними наступні риси:

1. Розумність – здатність мислити і приймати усвідомлені, а не інстинктивні рішення.

2. Індивідуальність – наявність певних характеристик, які вирізняють особу з маси інших людей.

3. Свобода – можливість вибору того варіанту поведінки, з встановлених суспільством, що задовільняє інтереси особи та не порушує прав інших суб’єктів.

4. Відповідальність – можливість розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також можливість виконання обов’язку щодо відповідальності перед суспільством у випадку порушення прав інших осіб чи невиконання власних обов’язків.

З виникненням держави категорія “людина” набирає політичного змісту і перетворюється у категорію “громадянин”.

Громадянин – це людина, що належить до постійного населення держави та користується захистом з її боку.

Для громадянина характерні слідуючі риси:

1. Належність до постійного населення держави.

2. Наявність юридично гарантованих прав та обов’язків.

3. Можливість користуватися правом на захист своїх інтересів як всередині держави, так і за її межами.

4. Необхідність нести юридичну відповідальність у чітко визначених державою випадках.

15. Правовий статус: поняття, зміст, структура.

Місце особи в суспільстві, а громадянина в державі визначається категорією “правовий статус”. Це складне юридичне поняття, що має зміст та структуру.

Змістом правового статусу є права та обов’язки суб’єктів.

Право – міра можливої поведінки, що надається для реалізації інтересів конкретного суб’єкта. Оскільки це право надається конкретному суб’єкту, то воно називається суб’єктивним.

Обов’язок – міра необхідної поведінки, що встановлюється з метою забезпечення реалізації суб’єктивного права. Оскільки обов’язки мають правову форму закріплення, вони називаються юридичними.

Класифікації прав і обов’язків:

1. конституційні права і оболв’язки;

2. закріплені галузевим законодавством.

1. Загальні;

2. Спеціальні.

1. Соціально-економічні;

2. Політичні;

3. Соціально-культурні;

4. Особисті;

5. І т. п.

Структуру правового статусу складають три елементи:

1. Можливість мати права та обов’язки (правоздатність).

2. Можливість власними діями виконувати обов’язки та реалізовувати права (дієздатність).

3. Можливість самостійно нести відповідальність у випадку невиконання обов’язків (деліктоздатність).

15. Правовий статус особи і громадянина: співвідношення.

Правовий статус особи і громадянина певним чином співвідносяться між собою, маючи як спільні, так і відмінні риси.

СПІЛЬНІ РИСИ:

1. Вказані статуси належать єдиному суб’єкту – людині;

2. Вони певним чином закріплюються та розробляються;

3. Встановлюють межі можливої та необхідної поведінки;

4. Певним чином гарантуються та забезпечуються;

5. Відображають рівень розвитку суспільства та держави.

ВІДМІННІ РИСИ:

П р а в о в и й с т а т у с
особи	громадянина
1. Існує в суспільстві і не залежить від держави.	1. Виникає з появою держави.
2. Встановлюється суспільством шляхом закріплення традиційних правил поведінки, що історично склалися.	2. Встановлюється державою шляхом прийняття правових норм чи санкціонування існуючих традицій.
3. Закріплюється соціальними нормами чи існує в усній формі.	3. Має форму правового документу.
4. Його зміст складають права та обов’язки, зміст яких не відокремлений.	4. Окрім прав та обов’язків, що є чітко визначеними, елементом змісту є громадянство.
5. Права і обов’язки не мають взаємного характеру.	5. Виконання обов’язку є засобом реалізації права іншою стороною.
6. Поширюється на все населення.	6. Поширюється на громадян.
7. Заснований на загальнолюдських принципах.	7. Заснований на принципах національної та міжнародної систем права.
8. Гарантується суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу.	8. Гарантується державою шляхом діяльності спеціальних органів та покладання юридичної відповідальності.
9. Відповідальність не має примусового характеру і застосовується від імені суспільства.	9. Відповідальність має примусовий характер і є засобом впливу держави.