- •Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV
- •3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
- •1. Загальними принципами господарювання в Україні є:
- •Гл а в a 2
- •Основні напрями та форми участі держави
- •І місцевого самоврядування
- •У сфері господарювання
- •1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
- •1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг),
- •1. У сфері господарювання застосовуються:державні стандарти України;
- •2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових
- •6. Порядок утворення та засади діяльності організацій та об'єднань роботодавціввизначаються законом.
- •1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
- •1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:
- •1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:
- •5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.
- •1. Підприємництво здійснюється на основі:
- •1.3 Метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:
- •2. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
- •2. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
- •1. Підприємницька діяльність припиняється:з власної ініціативи підприємця;
- •2. Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповіднодо вимог цього Кодексу.
- •Розділ II суб'єкти господарювання
- •5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно дозакону.
- •Глава 7 підприємство
- •1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- •10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних формпідприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
- •1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
- •2. Джерелами формування майна підприємства є:грошові та матеріальні внески засновників;
- •Глава 8 державні та комунальні унітарні підприємства
- •1. Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
- •Глава 9 господарські товариства
- •5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Господарське товариство є власником:
- •1. Учасники господарського товариства мають право:
- •5. Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.
- •Глава 10 підприємства колективної власності
- •1. Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних
- •2. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
- •1. Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами:
- •4. Членство у виробничому кооперативі припиняється у разі:добровільного виходу з кооперативу;
- •1. Основними правами членів виробничого кооперативу є:
- •1. Загальні збори:
- •Гл а в а 12 об'єднання підприємств
- •Глава 13
- •Розділ III майнова основа господарювання Гл а в а 14 майно суб'єктів господарювання
- •2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.
- •4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.
- •1. Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:
- •2. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цьогомайна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
- •Гл а в а 15 використання природних ресурсів у сфері господарювання
- •Гл а в a 16 використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
- •1. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: Івинаходи та корисні моделі;
- •2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у ційстатті, визначаються Цивільним кодексом України.
- •Гл а в а 17 цінні папери у господарській діяльності
- •4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.
- •Г п а в a 18 корпоративні права
- •2. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
- •3. Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюютьсябезпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі якщо:
- •1. Відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються цим Кодексом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
- •Глава 19 загальні положення про господарські зобов'язання
- •1. Господарські зобов'язання можуть виникати:
- •Глава 20 господарські договори
- •5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен від-. Повідати цьому замовленню.
- •Глава 21 ціни і ціноутворення у сфері господарювання
- •Глава 22 виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань
- •2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього Кодексу.
- •Глава 23 визнання суб'єкта підприємництва банкрутом
- •4. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть недодаватисядо претензії.
- •Гл а в а 25 відшкодування збитків у сфері господарювання
- •Глава 26 штрафні та оперативно-господарські санкції
- •1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
- •2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
- •1. У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:
- •1) Одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною,із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другоюстороною;
- •2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієїстатті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
- •2. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.
- •3. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.
- •Глава 28
- •1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання -юридичних осіб за:
- •1. Справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом.
- •Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання
- •Глава 29 галузі та види господарської діяльності
- •§1. Поставка Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут
- •§ 2. Контрактація сільськогосподарської продукції Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
- •§ 3. Енергопостачання Стаття 275. Договір енергопостачання
- •1. Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
- •§ 4. Біржова торгівля Стаття 278. Торговельно-біржова діяльність
- •1. Товарна біржа має право:
- •§ 5. Оренда майна та лізинг Стаття 283. Оренда майна у сфері господарювання
- •§ 6. Інші види господарсько-торговельної діяльності Стаття 293. Міна (бартер) у сфері господарювання
- •Глава 31
- •Глава 32 правове регулювання перевезення вантажів
- •Глава 33 капітальне будівництво
- •Глава 35
- •§ 1. Фінанси і банківська діяльність Стаття 333. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання
- •§ 2. Страхування Стаття 352. Страхування у сфері господарювання
- •§ 3. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами.
- •2. Торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види посередницькоїдіяльності:
- •3. Законом можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).
- •§ 4. Аудит Стаття 362. Аудиторська діяльність
- •Глава 36
- •Глава 39 спеціальні (вільні) економічні зони
- •1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної") економічної зони.
- •Глава 41 інші види спеціальних режимів господарської діяльності
- •Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV
- •Розділ II
- •Розділ III
- •Розділ IV
- •Розділ V
- •Розділ VI
- •Розділ VIII
- •Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV
- •Розділ V
1. Підприємництво здійснюється на основі:
вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільного найму підприємцем працівників;
комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Оскільки підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, остільки й принципи її функціонування невідривно пов'язані з загальними принципами господарювання (див. ст. 6 цього Кодексу та коментар до неї).
Принципи підприємницької діяльності являють собою основи правового регулювання відносин, які складаються при її здійсненні. Інакше кажучи, принципи закріплюють собою сутність правового регулювання таких відносин. У них не розкривається все багатство правових форм підприємництва. Вони лише інтегрують ці форми в якесь абстрактне ціле. За допомогою принципів конструюється їх суть. Перелічені в коментованій статті принципи загалом віддзеркалюють сутність механізму правового регулювання відносин, що складаються в процесі підприємницької діяльності. При цьому кожен з принципів охоплює одночасно як господарювання на підприємницьких засадах, так і регулювання його в рамках, встановлених і чітко окреслених законом.
Стаття 45. Організаційні форми підприємництва
Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.
Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідаціїсуб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом таіншими законами.
Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїмхарактером є підприємницькою.
1. Підприємець при здійсненні підприємницької діяльності не обмежений у виборі будь-яких організаційних форм, які передбачені законом. І як підтвердження цього правила у Господарському кодексі вельми широко представлена різноманітність таких форм (див. ст. 73, 74, 76, 78-80, 93, 95, 113-117,128, 129 Кодексу та коментарі до них).
Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва здійснюється у відповідності з цим Кодексом(див. гл. 6 цього Кодексу), а також із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [115].
Не всі громадяни та юридичні особи ставлять собі за мету здійснення господарськоїдіяльності, пов'язаної з отриманням прибутку, тобто вони здійснюють некомерційну діяльність. Але для отримання більш вагомих економічних та соціальних результатів вони маютьправо здійснювати і підприємницьку діяльність (як допоміжну). У такому разі на підприємницьку діяльність поширюються положення відповідних статей цього Кодексу.
Стаття 46. Право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці
1. Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.
Підприємець має право здійснювати підприємницьку діяльність як особисто, так і з залученням найманої праці. В останньому випадку він зобов'язаний додержуватись чинного законодавства, що регулює трудові відносини, забезпечувати належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижче встановленої законом (Верховна Рада України періодично встановлює мінімальний розмір заробітної плати, нижче якої підприємець не має права сплачувати винагороду за працю найманим працівникам). Підприємець повинен сплачувати за найманих працівників внески до Пенсійного фонду України, до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, до Фонду обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У разі отримання працівником професійного захворювання або втрати частини працездатності підприємець зобов'язаний у відповідності з чинним законодавством України відшкодовувати такому працівнику процент втрати працездатності.
Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців
Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційнихформ підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природнихта інших ресурсів.
Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцемпоставок, робіт чи послуг для державних потреб.
Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємцяосновних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майновихправ, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних абогромадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом,який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.
1. Підприємницьку діяльність неможливо здійснювати без залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Тому для забезпечення рівних умов розвитку суб'єктів підприємницької діяльності, неза-
лежно від обраних ними організаційних форм, держава гарантує усім підприємцям рівні прат ва та рівні можливості для залучення цих ресурсів. Наприклад, щодо інформаційних ресурсів стаття 9 Закону України «Про інформацію» [299] передбачає право всіх громадян України, юридичних осіб і державних органів на інформацію, тобто надає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Впровадження ринкових відносин значно звузило сферу централізованого розподілудержавою матеріально-технічних ресурсів. Здійснення підприємцями поставок, робіт чи послуг для державних потреб регулюється Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141]. Відповідно до цього Закону така закупівля може здійснюватися шляхом: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запитуцінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (учасника). При цьомувиконавці самостійно вирішують питання матеріально-технічного забезпечення реалізаціїукладених договорів. У той же час у деяких галузях централізоване забезпечення ресурсамизберігає актуальність. Так, відповідно до Закону України «Про державне оборонне замовлення» [96] виконавцям оборонного замовлення у разі необхідності можуть встановлюватисяквоти на обов'язковий продаж їм підприємствами та організаціями України окремих видів сировини, матеріалів та комплектуючих виробів у обсягах і за переліком, що затверджуютьсяКабінетом Міністрів України.
Недоторканність майна гарантується Конституцією України всім суб'єктам власності,у тому числі підприємцям.
Відповідно до статті 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Наприклад, відповідно до статті 55 Закону України «Про власність» [74] майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України, з виплатою йому вартості майна.
У разі порушення майнових прав суб'єкта підприємницької діяльності підприємець маєправо на відшкодування завданих цим порушенням збитків відповідно до норм цього Кодексу та інших законів. Відшкодування збитків докладно врегульовано главою 25 Кодексу.Крім того, відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про власність» в разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальноївартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.
Закон захищає суб'єктів підприємництва від незаконного втручання в їх діяльність з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Однак у деяких випадкахзалучення підприємців та осіб, які працюють у них за наймом, до виконання в робочий часдержавних або громадських обов'язків є необхідним. Таке залучення можливе відповідно донорм законів України «Про правовий режим воєнного стану» [411], «Про правовий режимнадзвичайного стану» [413], інших нормативних актів. Завдані підприємцю збитки маютькомпенсуватися у порядку, встановленому Господарськими кодексом та відповідним спеціальним законодавством.
Стаття 48. Державна підтримка підприємництва