1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

2. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не меншяк десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважаєтьсяіноземним підприємством.

3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду вУкраїні діють підприємства унітарні та корпоративні.

4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхіднедля того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки(паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, якийним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадахтрудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарнимиє підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управліннясправами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Кор-

поративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

7. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких серед-ньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

1. Поняття видів підприємств та їх організаційно-правових форм даний кодекс ототожнює, хоча, на наш погляд, такий підхід не є беззаперечним. Однак у практичному плані, залежно від форм власності, можна погодитися з легальним закріпленням поділу підприємств на види, запропоновані в цій статті:

1) приватне підприємство - те, яке засноване окремою фізичною особою на її власномумайні. У первісній редакції статті 2 Закону України «Про підприємства в Україні» [382] розрізнялися підприємства «індивідуальні» - без права наймання робочої сили (діяльність могла здійснюватися винятково на застосуванні праці засновника) і «приватні» — з правом наймання робочої сили. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України«Про підприємства в Україні» [81] поняттям «приватного» підприємства було поглинене поняття «індивідуального». Використовує найману робочу силу підприємство, засноване навласності фізичної особи, чи не використовує - воно є «приватним».

З прийняттям Господарського кодексу України приватним підприємством стає і таке, котре діє на основі приватної власності не тільки «окремого громадянина», як було раніш, а й «приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи)». У разі буквального тлумачення пункту, що цитується, у чинній нині редакції не можна не задатися запитанням: як у такому випадку провести розмежування між приватним підприємством і колективним, виявити їхні відмінні риси? Зазначена новація не є вдалою. Більш логічним слід вважати колишній законодавчий підхід, при якому до приватних підприємств відносилися лише ті, котрі ґрунтуються на майні одного громадянина (фізичної особи).

Що стосується вказівки частини 1 статті, що коментується, про те, що «приватне підприємство» може бути утворено і на приватній власності «суб'єкта господарювання (юридичної особи)», мабуть, слід розуміти передбачену законом можливість утворення дочірнього підприємства, створюваного приватним підприємством, коли в статутному фонді дочірнього підприємства майно закріплююється на обмеженому речовому праві;

2) підприємство колективної власності—це цілісний майновий комплекс, який у процесі приватизації державної власності викуплений трудовим колективом державного підприємства в установленому законом порядку і згодом не був перетворений у господарське товариство.

Одним з різновидів колективних підприємств, не зв'язаних з приватизацією державного майна, є колективні сільськогосподарські підприємства, що у свій час були перетворені з радянських колгоспів і продовжують функціонувати як КСП дотепер (див. Закон України

«Про колективне сільськогосподарське підприємство» [304]). Власниками майна колективних підприємств є вони самі як юридичні особи. Члени колективних підприємств зберегли стосовно них зобов'язальні права вимоги — корпоративні права, передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції від 22 травня 1997 р. [345]);

3. комунальне підприємство - те, яке не належить до державних підприємств. Воно утворюється на основі комунальної власності територіальної громади відповідних адміністративно-територіальних утворень: міста, району, селища, села тощо, тобто таких утворень, уяких створені органи місцевого самоврядування;

4. державне підприємство — те, яке засноване на майні загальнодержавної форми прававласності, що не відноситься до права комунальної власності. У їх числі й казенні підприємства, створення яких спочатку було передбачено Законом України «Про внесення змін доЗакону України «Про підприємства в Україні» [382]. Відмінні риси створення, ліквідації,реорганізації казенного підприємства регламентуються розділом VIII названого Закону(ст. 37-39). Відповідно до нього в казенне підприємство за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене державне підприємство, що згідно з законодавством Українине підлягає приватизації (див. коментар до ст. 76, 77 цього Кодексу);

5. на основі змішаної форми власності можуть створюватися такі підприємства, достатутного фонду яких вноситься майно, наприклад, приватних, колективних, комунальних,державних власників. Найбільш яскравим прикладом подібного підприємства є «оренднепідприємство» (більш докладно див. коментар до ст. 115 даного Кодексу);

Щодо підприємств інших видів, передбачених Кодексом, які можуть діяти в Україні (очевидно, маються на увазі ті, які не названі у статті, що коментується), то під ними можна розуміти, зокрема, «спільні», «іноземні», «орендні», «малі» та інші.

2. Розходження найменувань підприємств, виходячи з розміру вкладів до статутного фонду, зрозумілі. Якщо статутний фонд цілком складається з іноземних інвестицій, то це - іноземне підприємство, якщо ж у статутному фонді підприємства іноземних інвестицій не менше 10 відсотків - воно є підприємством з іноземними інвестиціями.

3. Розходження в характеристиці унітарних і корпоративних підприємств визначаютьсядвома моментами: а) способом створення підприємства і б) способом формування статутного фонду підприємства (див. коментар до наступних пунктів).

Головна відмінність поняття «унітарне підприємство» від поняття «корпоративне підприємство» криється в кількості їх засновників.

4. Унітарне підприємство створюється одним засновником будь-якої форми власності.При створенні унітарного підприємства засновник виділяє з власного майна якусь його частину і закріплює його в статутному фонді створюваного підприємства на праві господарського відання або на праві оперативного управління. Статутний фонд унітарного підприємства являє собою щось ціле, яке не поділяється на якісь частини (паї), оскільки засновник унього один. Залишаючись власником переданого унітарному підприємству майна, засновник затверджує статут підприємства, визначаючи при цьому мету і задачі діяльності підприємства, призначає керівника, формує трудовий колектив на засадах трудового договору, розподіляє доходи, вирішує питання реорганізації і ліквідації підприємства.

Унітарними є державні (див. коментар до ст. 73), комунальні (див. коментар до ст. 78) підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації чи на приватній власності одного громадянина.

Унітарні підприємства створюються в розпорядчому порядку — за розпорядженням власника майна.

5. Корпоративне підприємство, на відміну від унітарного, створюється не одним, а двома чи декількома засновниками за їх спільним рішенням (договором). У зв'язку з цим діє воно на базі об'єднаного ними майна, а також/чи на об'єднаній підприємницькій чи трудовійдіяльності засновників, їхнього загального управлння справами. Легальною основою загальної участі в управлінні справами корпоративного підприємства є так звані корпоративні права. Вони реалізуються через участь в органах управління корпоративного підприємства, ними (засновниками) створеного, та через розподіл доходів і ризиків підприємства.

Корпоративними, виходячи з цього визначення, є кооперативні підприємства, господар-

ські товариства, інші підприємства. До них відносяться також підприємства, засновані на приватній власності двох або більше громадян.

6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств передбаченіокремими статтями даного Кодексу (див. ст. 73, 76, 77, 78; 79-93; 113-117), іншими законами, що ще мають бути прийняті.

7. Усі підприємства в Україні, незалежно від форми власності, поділяються на три категорії: малі, середні і великі. Для такої класифікації використовується сукупність двох критеріїв:кількість працюючих і обсяг валового доходу підприємства від реалізації продукції за рік.

1. Для малих підприємств середньооблікова чисельність працюючих за звітний фінансовий рік не повинна перевищувати п'ятдесяти чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей період — суму, еквівалентну 500 тисячам ЄВРО, за середньорічнимкурсом НБУ відносно гривні.

2. Великими підприємствами вважаються ті, в яких середньооблікова чисельністьпрацівників за звітний (фінансовий) рік перевищила тисячу осіб, а обсяг валового доходу відреалізації продукції (робіт, послуг) за рік — суму, еквівалентну 5 млн. ЄВРО за середньорічним курсом НБУ до гривні.

3. За принципом виключення всі підприємства, що не потрапляють до категорій «малих»і «великих», є «середніми».

4. Тут слід підкреслити, що малі, середні і великі підприємства не утворюють якихосьособливих видів з погляду організаційно-правових форм господарювання. Тому безпідставною є вимога посадових осіб реєструючих органів, що нерідко пред'являється в їх практиці,вказувати в статуті підприємства, яке реєструється (у його фірмовому найменуванні), що воно «мале». У момент реєстрації воно ще ніяке, тим чи іншим підприємство стане в процесіфункціонування, залежно від того, в які класифікаційні критерії буде вписуватися.

Практичне значення поділу підприємств на вищевказані категорії полягає, зокрема, в тому, що законодавством можуть встановлюватися заходи державної підтримки, надання пільг малим підприємствам, інша нормативна диференціація, у тому числі з антимонопольних питань, стосовно великих підприємств.

8. Не є, з погляду організаційно-правових форм, якимось особливим видом і дочірнє підприємство, що перебуває у відносинах економічної чи організаційної залежності від «материнського» підприємства (див. коментар до ст. 126 даного Кодексу).

9. Для підприємств визначених видів і організаційно-правових форм законами можутьвстановлюватися певні особливості господарювання. Цим Кодексом, зокрема, встановленіособливості для таких підприємств, як державні комерційні підприємства (ст. 75), казенніпідприємства (ст. 77), комунальні унітарні підприємства (ст. 78), підприємства колективноївласності (гл. 10), приватні, іноземні (гл. 11) та інші підприємства.

Стаття 64. Організаційна структура підприємства

1. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, службтощо).

2. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаютьсяположеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

3. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

4. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи ідіють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

5. Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами.

1. Коментована стаття має на увазі внутрішню структурну організацію підприємства, йогопобудову чи склад підрозділів (ланок), більшою чи меншою мірою відособлених усерединіданого підприємства, що в загальній сукупності виробничих підрозділів (цехів, відділень,бригад, бюро, лабораторій тощо) і функціональних структурних підрозділів апарата управління (управлінь, відділів, служб тощо) утворюють організаційну єдність підприємства якцілісного суб'єкта господарювання, очолюваного єдиним органом управління.

Організаційна структура підприємства визначається насамперед цілями і задачами діяльності, його виробничими функціями і залежить від багатьох умов: типу виробництва, характеру продукції, що випускається, або робіт, які виконуються, масштабу підприємства, організації виробничих процесів, їх особливостей тощо.

Структура виробничих підрозділів підприємства залежить головним чином від характеру кінцевої продукції і виробничої технології. Виробничий підрозділ виконує свій визначений закінчений виробничий цикл або його частину. Від цього, у свою чергу, залежить, які підрозділи мають бути в ньому утворені. На структуру цеху впливає також наявність або відсутність у ньому допоміжних служб (ремонтних, транспортних та ін.), а також складність його виробничих і управлінських функцій.

Апарат управління підприємством формується за функціональним принципом, тобто створюються ланки, які здійснюють окремі спеціалізовані функції, що забезпечують виробництво, такі як конструювання виробів, розробка технології виробництва, фінансова діяльність, бухгалтерський облік, маркетинг тощо.

2. Структурним підрозділом підприємства є така його ланка, яка має відособлені, чітковизначені функції у виробничому процесі, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цьоговходить у ціле як організаційно відособлена від інших підрозділів частина підприємства.Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права йобов'язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства - положеннями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства впорядку, передбаченому установчими документами, статутом.

Застосування цих положень покликано сприяти зміцненню виробничої, господарської і фінансової дисципліни, підвищенню відповідальності за доручену ділянку роботи, ліквідації паралелізму і дублювання в роботі.

Положення про структурні підрозділи створюють правову основу для правильного й об'єктивного застосування заходів дисциплінарного і майнового впливу на посадових осіб, винних у порушеннях обов'язків, покладених на них Положенням. Компетенція внутрішніх структурних підрозділів підприємства дістає вияв у їх правах і обов'язках по організації виробничого процесу і правових відносин, що випливають з них, між ланками підприємства і між даним підрозділом і підприємством у цілому.

3. В останні роки, у зв'язку з тим, що державна форма власності в економіці перестає домінувати, тверда регламентація структури і штатів підприємства за допомогою законодавчого затвердження типових відходить у минуле. Тепер кожне підприємство, з урахуваннямволі власника, виходячи з належного підприємству майна, вправі самостійно визначати своюорганізаційну структуру, штатний розклад і чисельність працівників.

У той же час щодо державних (у т. ч. казенних), комунальних підприємств статтями глави 8 даного Кодексу допускається регулювання особливостей їх діяльності законами про державні (комунальні) підприємства, що ще мають бути прийняті.

4. Філії, представництва, відділення й інші відокремлені підрозділи (які не є юридичнимиособами) можуть створюватися підприємствами за своїм розсудом. Обов'язковою умовою їхстворення є узгодження питання про їх розміщення з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому порядку (закони України «Про місцеве самоврядування вУкраїні» [324], «Про місцеві державні адміністрації» [325]).

Вищезгадані структурні підрозділи, не будучи юридичними особами, функціонують на підставі не статуту, а індивідуальних положень, затверджених керівництвом підприємства.

5. Щодо діяльності розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, див. коментар до статті 116 цього Кодексу.

Стаття 65. Управління підприємством

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свогомайна і участі в управлінні трудового колективу.

2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо абочерез уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

3. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) абоуповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

4. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якомувизначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови йогоматеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

5. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє йогоінтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністраціюпідприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

6. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах,передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

7. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником абоуповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органомповинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

8. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) абоінших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цьогоКодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

9. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства,виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового ко- лекти-ву і уповноважених ним органів.