1О7

Розділ 6. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК СУСПІЛЬНИЙ ПРОЦЕС ЗАСВОЄННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ

РЗгГІ Логіка викладу та засвоєння матеріалу:

•сутність процесу соціалізації;

•характеристики сучасних моделей соціалізації;

•зміст основних етапів і стадій процесу соціалізації.

6.1. Сутність процесу соціалізації

Поняття "соціалізація " (від латинського зосіаіі$ — суспільний) усе активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук — філософії, соціології, психології, політології, педагогіки й інших. Виникнення цього поняття в американській і французькій соціології відносять до кінця XIX століття і пов'язують з іменами американського соціолога

Ф. Гіддінгса (1855-1931) і французького соціолога Г. Тарда (1843-1904).

Під соціалізацією в сучасній соціології зазвичай розуміють процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних механізмів, соціальних норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування індивіда в даному суспільстві [60, с.686-687]. Іншими словами, мова йде про придбання і нагромадження в процесі соціалізації індивідуального соціального досвіду, необхідного для нормальної життєдіяльності та взаємодії із соціальним оточенням в суспільстві.

Соціалізація охоплює всі процеси залучення до культури, комунікації і навчання, за допомогою яких людина набуває соціальну сутність і здатність брати участь у соціальному житті. У статті І. Кона і В. Ольшанського соціалізація визначається як "процес, у ході якого людська істота з визначеними особистісними задатками здобуває якості, необхідні їй для життєдіяльності" [20, с.9]. На відміну від близьких до категорії "соціалізація"

1 08 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

таких понять, як "розвиток" і "виховання", вона охоплює процес і результати взаємодії індивіда з усією сукупністю соціальних впливів. Таким чином соціалізація виступає як процес взаємодії індивіда із соціальним оточенням. У цьому вбачається певний відхід від розуміння пасивної ролі індивіда в процесі соціалізації.

У цьому зв'язку Н. Андрєєнкова [ 1, с.43-45] у дослідженні соціалізації як процесу становлення людини як суспільної істоти виділяє аспекти, важливі з погляду соціальних контактів індивіда з оточуючими її людьми. З цих позицій у структуру соціалізації вона включає: соціальне пізнання, оволодіння визначеними навичками практичної діяльності, інтеріалізація визначених норм, позицій і ролей, вироблення ціннісних орієнтацій і установок, а також включення людини в активну творчу діяльність. Поряд з цим авторка чітко визначає свою позицію стосовно взаємодії процесів соціалізації і виховання.

Соціалізація містить у собі таким чином і виховання. Цілеспрямована дія на індивіда задля прищеплювання йому визначених навичок, понять доповнюється при цьому практикою соціальної діяльності індивіда, участю його в різних неформальних групах і т.п. Справедливо відзначається велика автономія індивіда в процесі соціалізації. Будучи продуктом суспільства, він вільний самостійно вибирати ті чи інші цінності й установки, орієнтуючись не тільки на загальні регулятивні принципи середовища, але й на власні схильності. У ході соціалізації індивід грає як пасивну роль (засвоєння соціального досвіду, сприйняття цінностей і ін.), так і активну роль (вироблення визначеної системи орієнтацій, установок і т.п.). І хоча ця активність зосереджена лише на самовдосконаленні і не поширюється на середовище соціалізації, не можна не погодитися з твердженням авторки, що соціалізація "немислима без активної участі самої людини в процесі освоєння соціального досвіду і культури" [1, с.44].

Російський соціолог В. Харчева, у свою чергу, справедливо відзначає, що в процесі соціалізації людина завдяки властивій їй соціальній активності при взаємодії із середовищем не просто засвоює його вимоги, але й змінює це середовище, впливає на нього [54, с 158].

Аналіз сучасної соціологічної літератури дозволяє зробити деякі висновки й узагальнення. Зокрема, відзначається тенденція до врахування всієї сукупності соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких здійснюється соціалізація — як контрольованих, цілеспрямованих, так і стихійних, спонтанних. Деякі автори розуміють ці процеси як взаємодію.

Як зміст і результат процесу соціалізації визнаються засвоєння системи знань, норм і цінностей, соціального досвіду, соціальних якостей і рис, соціальних ролей, зразків і психологічних механізмів поведінки (див. рис.6.1).

Розділ 6. Соціалізація як суспільний процес засвоєння соціального досвіду 1 09

Засвоєння

ціннісних

орієнтацій

	Засвоєння		Засвоєння
			стереотипів
	інтересів
		Провідні	поведінки
		феномени

Засвоєння діючих соціальних норм

Рис. 6.1. Феномени соціалізації людини

Деякі автори намагаються об'єднати сукупність цих ознак у такому інтегральному понятті, як "соціальність", хоча можливості його використання викликають сумнів через передбачувані складності з його якісними і кількісними вимірами. У той же час аналіз показує, що практично всі автори визнають основними інститутами соціалізації систему освіти і виховання. Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації, ядро якого складає процес передачі накопичених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіту (рис.6.2).

Неформальні

об'єднання

Рис.6.2. Інститути соціалізації людини

1 1 0 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

Варто зазначити, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя індивіда і включає в себе такі стадії — дотрудову, трудову і післятрудову. Загальним є визнання того, що соціалізація носить діяльнісний характер і головний критерій її успішності є вільне функціонування індивіда в суспільстві. І, нарешті, загальновизнаною у вітчизняній літературі стає активність індивіда в процесі соціалізації. Головний висновок сучасної теорії соціалізації: " особистість, що формується — не об'єкт якихось зовнішніх впливів, а активний суб'єкт саморозвитку" [12, с.31].

Таким чином, соціалізація являє собою складний і багатогранний процес, що вивчається різними науками (від історії і психології до педагогіки, етнографії і філософії), кожна з яких досліджує свій аспект. Соціологія, зокрема, вивчає даний процес у наступних аспектах:

1) соціокультурному (тобто соціалізація поколінь у конкретно-істори- чних умовах);

2)біосоціогенетичному (тобто соціалізація індивідів у визначених соціально-економічних умовах);

3)генетико-віковому (тобто вікова соціалізація в умовах конкретного суспільства).

Важливо підкреслити, що процес соціалізації відбувається як стихійно, так і цілеспрямовано під впливом безлічі посередників, тобто суспільних структур і інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах

істадіях соціалізації. Серед посередників соціалізації людини виділяються такі як родина, родичі і друзі, навчальні заклади, трудові, спортивні та інші колективи, суспільно-політичні і культосвітні організації, засоби масової комунікації, література, мистецтво і т.ін.

В основі механізму соціалізації лежить активно-перетворювальна діяльність людини, за допомогою якої відбувається її включення в життя і культуру суспільства, формування соціальних зв'язків, засвоєння загальних способів практичної діяльності, розвиток свідомості і самосвідомості, систем соціальної орієнтації.

Отже, і це необхідно особливо відзначити, соціалізація за своєю суттю є процесом взаємо- і самореалізації особистості в ході її активної трудової діяльності. Тут важливо вказати, що соціалізація особистості — не просто односпрямований процес її навчання соціальним ролям (така точка зору переважає в деяких концепціях західної соціології), але й процес взаємовпливу. Можливість такого впливу закладена в наявності визначеної волі для активності особистості, що реалізується у різноманітних варіантах інтеракції особистості в ході соціалізації. Різноманітним є й поєднання основних сил, що впливають на цей процес. Це і фізичні, і психічні,