Розділ 3. СОЦІОЛОГІЧНІ ЗАКОНИ І КАТЕГОРІЇ

Логіка викладу та засвоєння матеріалу:

•сутність і зміст соціологічних законів;

•класифікація соціологічних законів;

•поняття і специфіка соціологічних категорій;

•типологія і зміст соціологічних категорій.

3.1. Сутність і зміст соціологічних законів

Під законом у соціології зазвичай розуміють внутрішній істотний зв'я- зок (чи відношення) явищ і процесів, що обумовлює їхній необхідний розвиток і якому притаманні загальність, необхідність і повторюваність при відповідних умовах. Наприклад, на ринок люди ходять не випадково, їхня дія підпорядковується закону попиту та пропозиції і т.ін. Отже, з одного боку, закон завжди універсальний, він відображає і виражає спосіб існування об'єктивної реальності, її стійку внутрішню і якісну визначеність. А з іншого боку він фіксує ті стійкі, об'єктивні і повторювані зв'язки елементів, що утворюють ціле, завдяки яким його якісна специфіка постійно відтворюється і тим самим зберігається в русі цього соціального цілого (суспільства, спільноти, групи і т.ін.), у його безперервній зміні і відтворенні.

Таким чином соціологічний закон — це істотні, необхідні, стійкі і повторювані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціальних системах і підсистемах, так і в суспільстві в цілому. Вони виникають, виявляються і реалізуються тільки в результаті масової практичної діяльності людей. У свою чергу люди не можуть скасувати дії соціологічних законів, якщо існують відповідні умови для їхнього виникнення. Вони здатні лише використовувати (уповільнювати чи прискорювати) їхні дії у своїх інтересах.

Соціологічні закони визначають відносини і зв'язки між різними індивідами й спільнотами, виявляючись у їхній діяльності. Це, перш за

48 Частина І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сутнісні характеристики

все, "відносно стійкі і систематично відтворювані відносини і зв'язки між народами, націями, класами, різними соціально-демографічними і со- ціально-професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією й особистістю і т.ін. [27, с.75].

Соціологічні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися сферою свого поширення. Так, існують закони, дія яких поширюється на малу групу, на визначену соціальну страту, соціальний прошарок чи клас і, нарешті, на все суспільство. Іншими словами, у сфері дії закону може знаходитися суспільство в цілому або його частини.

Як і всім науковим законам, соціологічним законам притаманні наступні основні ознаки: 1) закон може вступати в дію тільки за наявності визначених, чітко застережених умов; 2) за цих умов закон діє завжди і скрізь без яких-небудь винятків (виняток, що лише підтверджує закон, — нісенітниця); 3) умови, за яких діє закон, реалізуються не цілком, а частково і приблизно.

Із соціологічними законами люди стикаються постійно й або підкоряються їхній дії, або намагаються їх уникати, пристосовують свою поведінку до цих законів чи протестують проти них. Але очевидно одне: відкриваючи будь-який соціологічний закон, соціолог не відкриває ще невідомі, ніким не пізнані явища. Навпаки, люди завжди знаходять у законах риси свого повсякденного життя, завжди зіставляють їхні прояви з власним досвідом.

Таким чином, принципова схема дії соціологічного закону досить виразна і проста, його прояви завжди видимі для членів суспільства. Разом з тим дослідники одностайні в тому, що соціальні закони вкрай важко виявляти і вивчати. Це пояснюється існуванням безлічі умов, їх складністю, а також тим, що вони накладаються один на одного, переплітаються, ускладнюючи поле дослідження. Саме тому повторюваність поведінки людей у соціальних групах, а значить і дії соціологічного закону часто важко виокремити через надмірність деталей, забагато вихідних даних і припущень.

Однак існує обставина, що певною мірою спрощує науковий підхід до вивчення соціологічних законів. Завжди варто пам'ятати, що ці закони — це існуючі незалежно від свідомості об'єктивні правила, що регулюють поведінку людей по відношенню одне до одного й основу яких утворюють історично сформовані мотиви, інтереси і прагнення людей до задоволення своїх потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці і визнанні з

Розділ 3. Соціологічні закони і категорії

4

боку інших, у самовираженні тощо. Тому, вивчаючи соціологічні закони, необхідно в першу чергу виявляти потреби індивідів, що складають соціальну групу, страту, соціальний клас чи суспільство в цілому, і, виходячи

зцих потреб, шукати повторюваність у їхній поведінці, визначати умови,

вяких спостерігається ця повторюваність, і потім формулювати закони, знання яких необхідне для успішного управління соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві.

Іншими словами, досліджувати соціологічні закони і закономірності — значить установити істотні, необхідні і стійкі зв'язки між різними елементами соціальної системи (сфери), що, у свою чергу, припускає виявлення соціальної генези (походження чи виникнення) того чи іншого явища чи процесу (соціальну обумовленість і залежність між явищами чи процесами), їхні ролі і місця в розвитку і функціонуванні соціальної сфери (системи), суспільного життя в цілому.

Разом з тим, коли вчений-соціолог публікує матеріали щодо дії соціологічних законів, то у багатьох читачів вони можуть викликати певну недовіру. "Як же так, — міркує собі читач, — закон — це щось непорушне, його неможливо обійти, а я, якщо захочу, можу його порушити". І не можна сумніватися в тому, що якщо яка-небудь людина поставила за мету будь-що порушити соціологічний закон, вона обов'язково це зробить. Але чи означає це, що даний закон не існує?

Зовсім ні. Ця обставина не впливає на закон, що описує поведінку цілого. Окремо взятий індивід, член соціальної групи, що не підкоряється соціологічному закону, не може вплинути на дію цього закону в соціальній групі. Чому ж він випадає з загального руху? Тому, що він виявляється в умовах, не застережених даним законом. Але його індивідуальне відхилення і випадання зі сфери дії закону не можуть запобігти дії цього закону. Так, деякі індивіди можуть на якийсь період відмовитися від нагальних потреб, включаючи потребу в самозбереженні, але закон, заснований на цих потребах, продовжуватиме діяти в масштабі даної соціальної групи.

Крім того, відхилення якого-небудь індивіда від напрямку чинності соціологічного закону (через умови, що не відповідають застереженим) може послабити прояв цього закону в даній конкретній групі. Незважаючи на те, що закон повинен виконуватися без яких-небудь виключень, частина групи потрапляє в необумовлені законом умови, в результаті діяльність у рамках даного закону здійснюється меншим числом осіб, що послабляє його прояв. Оскільки люди в суспільстві потрапляють під вплив великої кількості різних сил і мають різні ресурси (як матеріальні, так і

50 Частина І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сутнісні характеристики

духовні), нерідко спостерігається їхнє відхилення (чи відхід) від дії соціологічного закону. Однак закон завжди прокладає собі дорогу там, де соціальні умови стають близькими до застережених.

Соціологічні закони не створюються свідомо членами суспільства чи групами як, наприклад, культурні норми чи правові закони. Люди діють відповідно до соціологічних законів несвідомо і навчаються такій "узаконеній" поведінці в процесі спілкування з іншими людьми і соціальними інститутами, виходячи при цьому зі своїх потреб.

Необхідно також відзначити, що соціологічним законам притаманне різноманіття властивостей, що фіксуються у таких поняттях і термінах, як вид, природа, зміст і структура закону; механізм, характер, сфера і спрямованість його дії; форма прояву, вимоги (умови) закону й ін.

Однак, незважаючи на різноманіття властивостей, головне в характеристиці соціологічних законів полягає в тому, що вони:

1) виражають процес об'єктивної людської діяльності у структурі певного типу суспільних відносин, а також зв'язок цієї діяльності з визначальними її умовами і результатами, завдяки чому ці закони розкривають і власне людську діяльність, і характер тієї чи іншої системи суспільних відносин;

2)на відміну від економічних та інших видів законів, соціологічні закони відображають функціонування і розвиток як усього суспільства, так і окремих соціальних груп (об'єктів) усередині суспільства як цілісної системи, утворюючи в цій цілісності системоутворюючі зв'язки;

3)виражають взаємозв'язок економічних, політичних, демографічних, психологічних, виховних, соціокультурних та інших сторін суспільного життя як компонентів конкретної соціальної системи суспільства;

4)мають статистичну природу, обумовлену вірогідним характером прояву соціальної причинності, тобто вони виражають як загальну спрямованість розвитку суспільства і його підсистем, так і пануючу тенденцію зміни масових явищ за визначений проміжок часу і тому часто виступають як закони-тенденції;

5)виконують функцію стабілізації як соціального організму (об'єкта), так і суспільства в цілому, забезпечуючи його цілісність;

6)діють у сукупності з іншими соціальними законами, насамперед економічними, психологічними, педагогічними і т.ін.;

7)реалізуються і виявляються не взагалі, а в конкретній формі у процесі практичної діяльності людей, у взаємодії всіх сил, що беруть участь у соціальному процесі — як особистостей, так і різних соціальних груп.

Розділ 3. Соціологічні закони і категорії

51

3.2. Класифікація соціологічних законів

Слід зазначити, що в суспільстві діють соціологічні закони різних видів і структурних рівнів. Це закони загальні, специфічні (особливі) і часткові, основні і неосновні, закони, що виражають причинні і функціональні залежності, закони розвитку, закони функціонування та інші.

За ступенем спільності і тривалості дії в соціології виділяють наступні закони.

•Загальні (чи загальносоціологічні) закони, що виявляються протягом усієї історії розвитку людства, діють у всіх суспільних системах і характеризують функціонування всього суспільства. Наприклад, закон соціалізації, закон суспільного поділу праці, закон соціальної гармонії, закон соціальної мобільності, закон вартості, закон товарно-грошових відносин, закон залежності будь-якого соціального явища від співвідношення базису і надбудови чи закон детермінації соціального явища станом матеріальних продуктивних сил суспільства й ін.

•Специфічні (чи особливі) закони, дія яких обмежена однією чи декількома суспільними системами. Наприклад, закони, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншого, закони первинного накопичення капіталу, закони класової боротьби і т.ін.

•Часткові (чи частковосоціологічні) закони, що діють протягом часу існування якої-небудь суспільної системи і характеризують функціонування окремих елементів соціальної сфери (соціальних спільнот, класів, груп і т.ін.) у їхньому взаємозв'язку із суспільством. Наприклад, закони організації і життєдіяльності колективу, родини, тієї чи іншої соціальної групи і т.ін.

Крім того, за способом прояву в соціології розрізняють також динамічні і статистичні закони.

Динамічні закони визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують твердий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Динамічні закони поділяються на причинні і функціональні. Причинні динамічні закони фіксують точно визначені зв'язки розвитку соціальних явищ. Наприклад, роль способу виробництва при переході від одного типу суспільних відносин до іншого. Що стосується функціональних динамічних законів, то вони відбивають зафіксовані емпірично і чітко повторювані взаємозалежності між соціальними явищами.

Динамічні закони охоплюють усі без винятку соціальні об'єкти і виражають причинні і функціональні зв'язки соціальних явищ. До них, Наприклад, може бути віднесений закон обумовленості (залежності)

52 Частина І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сутнісні характеристики

соціального стану людини (соціальної групи) від характеру розподілу праці в суспільстві й ін.

Статистичні закони, на відміну від динамічних, не детермінують соціальні явища, а відбивають основні напрями змін, їх тенденції при збереженні стабільності даного соціального цілого. Інакше кажучи, ці закони обумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не точно, а з визначеним ступенем імовірності. Сутнісною характеристикою статистичних законів є те, що вони виражають властивості системи, цілого на основі вірогіднісного зв'язку елементів даної системи. Ці закони розкривають необхідні внутрішні зв'язки між масовими явищами випадкового характеру, що мають загальну підставу. Прикладом прояву статистичних законів можуть бути демографічні процеси, процеси плинності робочої сили, процеси товарного виробництва і багато інших.

Крім того в соціологічній науці прийнято також виділяти два типи соціологічних законів, органічно пов'язаних між собою. Це закони розвитку (процесу) і закони функціонування (організації, будівлі, структури).

Закони розвитку характеризують переходи від одного етапу, стану соціального об'єкта, явища чи процесу до іншого етапу, стану, тобто їхні якісні зміни, перетворення і т.ін. Наприклад, закон прискорення історичного розвитку свідчить, що на кожну наступну стадію іде менше часу, ніж на попередню. Чим ближче до сучасності, тим сильніше стискується спіраль історичного часу, суспільство розвивається швидше і динамічніше.

Інший закон розвитку історії проголошує, що народи і нації розвиваються з неоднаковою швидкістю. От чому в Америці чи Україні поряд з індустріально розвиненими регіонами сусідять райони, де проживають народи з доіндустріальним (традиційним) укладом життя.

У свою чергу закони функціонування виражають зв'язки і взаємодії елементів соціального явища, процесу, цілісного соціального організму, спосіб їх взаємного існування у визначеній якості, соціальному просторі і часі. Украй важливо розрізняти форми прояву законів соціального розвитку і функціонування. Закони розвитку виявляються у причинах зміни процесів, ситуацій. Форма прояву законів функціонування — це наслідок функціонування явища, що служить збереженню соціальної системи, у якій дане соціальне явище діє. Наприклад, підготовка фахівців вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти. Удосконалювати цей наслідок (тобто систему освіти) — значить не тільки зберігати, але і зміцнювати ту соціальну систему, для якої готуються кадри фахівців.

Важливо підкреслити, що і закони функціонування (організації), і закони розвитку (процесу) розкривають дії одних соціальних сил — сил

Розділ 3. Соціологічні закони і категорії

5

даного суб'єкта соціального процесу. Однак результати їх взаємодії різні перші закони характеризують необхідність і визначеність саме даної організації сил даного суб'єкта, другі — визначеність і необхідність тієї

чи іншої тенденції зміни, розвитку.

Таким чином, система соціологічних законів є ніби "кістяком", до якого приростає "тіло" суспільного організму. А їх природа вказує на соціальний зміст, динамічні і статистичні особливості, форму і сферу реалізації цієї системи.

У цьому зв'язку механізм дії соціологічних законів є сукупністю ланок (явищ, процесів, відносин), через які реалізується об'єктивний зв'язок, що виражається ними. Серед цих ланок особливе місце посідає діяльність людей, соціальних інститутів і організацій, залежно від яких можуть змінюватися як механізм дії, так і форма прояву соціологічних законів, тобто стійке, послідовне наближення змін масового явища чи процесу до визначеного стану, рівня розвитку через інтеграцію великого числа індивідуальних соціальних дій.

Таким чином, соціологічні закони складаються як рівнодіюча сукупних дій усіх членів суспільства і реалізуються через зіткнення інтересів різних соціальних груп.

Дія соціологічних законів охоплює всю сферу соціальної дійсності (соціального виробництва), у якій ці закони виникають, реалізуються і діють. Вона здатна розширюватися і звужуватися. Соціологічні закони не можуть бути довільно скасовані людьми і діють незалежно від того, бажані вони людям чи ні, пізнали вони їх чи ні.

У соціології як відносно молодій науковій дисципліні ще не склалася чітка класифікація соціологічних законів. У той же час, як свідчить практика розвитку соціологічного знання, соціологічні закони можна класифікувати за різними критеріями і підставами.

По-перше, за критерієм специфіки соціальних систем, відображених даними законами. Тут можна виділити три групи соціологічних законів.

1. Закони, що діють на рівні соціальних інститутів (наприклад, діалектичної єдності людини і соціальної сфери).

2.Закони, що відображають розвиток компонентів соціальної структури суспільства (наприклад, постійного збільшення самостійного населення; прискореного зростання міського населення й ін.).

3.Закони, що діють на рівні конкретних суспільних систем (наприклад, закон самовдосконалення соціальних систем, пропорційного і планомірного їхнього розвитку й ін.).

54 Частина 1. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сутнісні характеристики

По-друге, при управлінні соціальними процесами в суспільстві, а також при розробці прогнозів і планів його розвитку важливо враховувати дію наступних соціологічних законів.

1. Закону соціального порівняння, що виражає суспільні зв'язки між індивідами (соціальними групами) на основі реального життєвого положення і його сприйняття, що складається шляхом зіставлення.

2.Закону вільного часу, який полягає в тому, що для підвищення ефективності виробничої діяльності суспільство повинне виділяти із сукупного часу частину вільного.

3.Закону зростання потреб, що характеризує об'єктивний характер динаміки людських потреб (участь одних, виникнення нових, їх розвиток, заміщення і т.ін.) із удосконаленням матеріального виробництва, зміною умов, якості і способу життя.

4.Закону великих чисел, що виражає логіку кількісних змін у суспільних системах. Соціальні процеси і дії людей (попит, народжуваність, міграція, задоволеність, суспільна думка), будучи явищами масовими, підкоряються статистичним закономірностям, соціологічний зміст яких —

уваріативності вибору, розходженні (збігу) інтересів, мотивів, переваг, матеріальних можливостей тощо.

По-третє, у практиці соціологічних досліджень велике значення має класифікація соціологічних законів за формами зв'язків. Виділяють такі групи соціологічних законів.

1. Закони, що відбивають інваріантне існування спеціальних зв'язків чи пов'язаних з ними явищ. Відповідно до них, якщо є явище А, то обо- в'язково повинне бути і явище Б. Наприклад, у будь-якому суспільстві, заснованому на системі тоталітарного управління, існує латентна (прихована) опозиція.

2.Закони, що відбивають тенденції суспільного розвитку. Вони обумовлюють динаміку структури соціального об'єкта, перехід від одного типу взаємин до іншого. Цей визначальний вплив попереднього стану структури на наступний носить характер закону розвитку (так, якісні зміни в трудовому колективі обумовлюють зростання його впливу на всі соціальні відносини).

3.Закони, що встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами. Закони функціонування забезпечують стан відносної стійкості тієї чи іншої соціальної системи (наприклад, чим активніше люди беруть участь у політичній практиці, в управлінні справами суспільства, тим вища в кінцевому рахунку їхня політична культура).