1 28 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

соціальних відносин і розвитку суспільної свідомості. Мова йде про розвиток самоврядування, винахідництва, інновацій, запровадження нових соціальних технологій і інше.

Слід зазначити, що приведений у даних класифікаціях далеко не повний перелік типологій соціальної дії може створити уявлення про те, що соціальна дія — найбільш важлива категорія соціології, за допомогою якої можна пояснити практично всі соціальні явища. Однак багато соціологів схиляються до визнання визначеного верховенства за іншою соціологічною категорією, хоча і тісно пов'язаною із соціальними діями. Ідеться, передусім, про таку соціологічну категорію, як категорія соціальної взаємодії.

7.2. Зміст і характерні ознаки соціальної взаємодії

У повсякденному житті люди здійснюють безліч елементарних актів соціальної взаємодії, навіть не підозрюючи про це. Зустрічаючись, вони вітаються за руку і говорять привітання, входячи в автобус, пропускають уперед жінок, дітей і людей похилого віку. Усе це — акти соціальної взаємодії, що складаються з окремих соціальних дій.

Однак далеко не все, що ми робимо у взаємозв'язку з іншими людьми, належить до соціальної взаємодії. Наприклад, якщо автомобіль збив пішохода, то це вважається надзвичайною дорожньо-транспортною подією. Водночас, вона може стати соціальною взаємодією лише тоді, коли водій і пішохід, розбираючи цю подію, починають відстоювати свої власні інтереси, як представники двох великих соціальних груп.

Таким чином, під соціальною взаємодією в соціології розуміється форма соціальної комунікації чи спілкування, що являє собою систему соціальних дій щонайменше двох осіб чи соціальних спільнот, або індивіда і соціальної спільноти. Більше того, соціальна взаємодія — це будь-яка поведінка індивіда чи групи індивідів, що має значення для інших індивідів і груп індивідів чи суспільства в цілому в даний момент і в майбутньому.

Категорія "соціальна взаємодія " виражає характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами як постійними носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними позиціями (статусами) і соціальними ролями (функціями). Незалежно від того, в якій сфері життєдіяльності суспільства (економічній, політичній, духовній тощо) має місце взаємодія, вона завжди є соціальною за своїм характером, оскільки виражає зв'язки між індивідами і групами індивідів, тобто

7. Соціальні взаємодії як основа життєдіяльності суспільства

129

зв язки, опосередковувані цілями, які кожна із взаємодіючих сторін переслідує.

Соціальні взаємодії мають також об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об 'єктивна сторона соціальної взаємодії — це зв'язки, незалежні від окремих особистостей, але які опосередковують і контролюють зміст і характер їх взаємодії. Суб 'єктивна сторона соціальної взаємодії — це свідоме ставлення індивідів одне до одного, засноване на взаємних експектаціях (очікуваннях) відповідної поведінки. Це міжособистісні (або ширше, соціально-психологічні) відносини, що являють собою безпосередні зв'язки і відносини між індивідами, що складаються в конкретних умовах визначеного місця і часу.

У цьому зв'язку особливу роль відіграє механізм соціальної взаємодії, що включає: а) індивідів, що здійснюють ті чи інші дії; б) зміни в зовнішньому світі, що викликані цими діями; в) вплив цих змін на інших індивідів; г) зворотну реакцію індивідів, на яких був здійснений вплив (рис.7.2).

Внутрішня духовна структура суб'єктів взаємодії (потреби, інтереси, цінності)

КУЛЬТУРА	ПРАВО
	Діяльність, поведінка
	суб'єктів взаємодії
ОСВІТА, НАУКА	ПОЛІТИКА

ЕКОНОМІКА

Рис. 7.2. Механізм соціальної взаємодії

Слід також усвідомити, що механізм взаємодії індивіда з іншими індивідами і соціальним оточенням в цілому визначає "відбиття" соціальних норм і цінностей крізь свідомість індивіда і його реальні дії на основі осмислення цих норм і цінностей. Крім того, на думку ряду дослідників, спосіб взаємодії включає, як правило, шість основних аспектів: І) передачу інформації; 2) одержання інформації; 3) реакцію на отриману інформацію; 4) переробка інформації; 5) одержання переробленої інформації; 6) реакцію на цю інформацію.

5 «з

1 ЗО Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

Під впливом поглядів німецького соціолога Г. Зіммеля і, особливо, американського соціолога російського походження П. Сорокіна саме соціальна взаємодія в її суб'єктивній інтерпретації була прийнята за основне поняття теорії соціальних груп, а потім вона стала вихідним поняттям і всієї американської соціології. З цього приводу П. Сорокін відзначав, що "взаємодія двох чи більшого числа індивідів є родовим поняттям соціального явища: воно може служити моделлю останніх. Вивчаючи будівлю цієї моделі, ми можемо пізнати і будівлю всіх суспільних явищ. Розклавши взаємодію на складові частини, ми розкладемо тим самим на частини найскладніші соціальні явища" [39, с .16].

Тим часом основоположником теорії соціальної взаємодії вважають видатного американського соціолога Джорджа Хоманса, автора теорії соціального обміну. Суть механізму соціальної взаємодії він вбачає у прагненні людей до одержання винагород, вигод і взаємному обміну ними. Найважливіші принципи концепі(ії соціального обміну (взаємодії) Дж. Хоманс

зводяться до наступного: 1) чим більше винагороджується визначений тип соціальної взаємодії, тим частіше він буде повторюватися; 2) якщо винагорода за визначені типи соціальної взаємодії залежить від якихось умов, то індивід (чи спільність) прагне відтворити ці умови; 3) якщо винагорода велика, то людина (спільність) готова витратити більше зусиль заради її отримання; 4) коли потреби людини близькі до насичення, то вона у меншому ступені готова до взаємодій заради їхнього задоволення.

Теорія соціального обміну Дж. Хоманса поклала початок розвитку безлічі теорій соціальної взаємодії, які видатний американський соціолог

Н.Смелзер систематизував у такий спосіб [36, с 138].

1.Теорія соціального обміну (Дж. Хоманс). Основна ідея цієї теорії полягає в тому, що люди взаємодіють між собою на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати.

2.Теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер). Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що поведінка людей по відношенню одне до одного і предметів навколишнього світу визначається тими значеннями, які вони їм надають.

3.Теорія управління враженнями (Е. Гоффман). Центральна ідея даної теорії — у розумінні соціальних ситуацій, схожих на драматичні спектаклі, в яких люди-актори своїми взаємодіями прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження.

4.Психоаналітична теорія (3. Фрейд). Заснована на ідеї, що міжособистісна взаємодія знаходиться під глибоким впливом понять, засвоєних у ранньому дитинстві, і конфліктів, пережитих у цей період.

7. Соціальні взаємодії як основа життєдіяльності суспільства			1 3 1

Варто звернути увагу на той факт, що при визначеному розходженні концептуальних ідей усі розглянуті вище теорії майже подібні у виділенні категорії "соціальна взаємодія" як головної, фундаментальної у поясненні соціального життя суспільства. Виходячи саме із цієї тенденції, П. Сорокін розробив свою власну теорію громадського життя, в основу якої за найпростішу модель соціального явища (а отже, і суспільства) взяв взаємодію двох індивідів [39, с 16-29].

Підставою для такого трактування ролі соціальної взаємодії є розуміння (як предмет вивчення соціології) групи людей, що спільно живуть і взаємодіють (тобто впливають один на одного). На думку П. Сорокіна, щоб було можливе суспільство, необхідна щонайменше наявність двох людей, поєднаних зв'язком взаємодії. Це і є найпростіший вид (модель) суспільства чи соціального явища, на який розкладається все громадське життя і всі складні соціальні явища. За П. Сорокіним, соціальна взаємодія будується на трьох складових частинах-елементах: 1) індивіди (щонайменше два); 2) їхні дії-акти; 3) провідники взаємодії.

Здійснюючи дії (вчинки, акти), люди, виходячи з концепції Сорокіна, "подразнюють " один одного, впливаючи один на одного. При цьому апаратом сприйняття роздратування слугує сукупність органів чуття людини (зору, слуху, нюху і т.п.), а апаратом посилання роздратувань — усе тіло і його окремі частини (гортань, руки, ноги й ін.).

Засоби, за допомогою яких роздратування, що йде від одних людей, може дійти до інших, на думку Сорокіна, є "провідниками взаємодії". Вони поділяються на: І) звукові (це передусім людська мова, музика й інші форми); 2) світокольорові (писемність, малюнки й ін.); 3) рухові (визначені рухи людини, зокрема рук, м'язів й ін.); 4) предметні (у виді визначених предметів, що сигналізують чи символізують переживання людей і зумовлюють їхні дії). Мова тут іде, наприклад, про гроші, прапор, національний герб, храм та про інші речі і предмети культури і побуту, на яких залишилися сліди діяльності людей і від зіткнення з якими в інших людей виникають ті чи інші враження і переживання. Уся сукупність таких предметів, на яких відбилася діяльність людей, і які ними створені, зветься "матеріальною культурою ". До провідників взаємодії він також відносить електричні (радіо, телефонний, телеграфний і інший види зв'язку), теплові (пов'язані з впливом зміни температури), хімічні і механічні провідники.

На основі своєї теорії громадського життя Сорокін побудував класифікацію основних форм взаємодії за такими підставами:

1. У залежності від кількості взаємодіючих індивідів: а) двох людей один з одним; б) одного і багатьох; в) багатьох і багатьох.

1 32 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

2.У залежності від якостей індивідів: а) одно- і різностатеві; б) осіб, подібних за рядом ознак; в) різних між собою.

3.За характером взаємовідносин: а) однобічні і двосторонні взаємодії; б) солідарні взаємодії; в) антагоністичні взаємодії.

4.За тривалістю взаємовідносин: а) короткочасні взаємодії; б) тривалі взаємодії.

5.За ступенем упорядкованості: а) організовані взаємодії; б) неорганізовані взаємодії.

6.З точки зору усвідомлення взаємодії: а) обоє індивідів взаємодіють свідомо; б) обидві сторони взаємодіють несвідомо; в) свідома реакція на несвідомий акт; г) несвідома реакція на свідому взаємодію.

7.У залежності від "матерії" обміну і процесу спілкування: а) інтелектуальні (розумові) взаємодії (обмін ідеями); б) чуттєво-емоційні взаємодії (обмін емоціями); в) вольові взаємодії (обмін вольовими рішеннями, наказами).

Відзначимо, що кожна форма соціальної взаємодії в теоретичній моделі Сорокіна поєднує і відповідні їм соціальні групи. На такі процеси спілкування і на такі дрібні групи взаємодіючих індивідів розпадається все людське середовище, в якому ми існуємо і яке покриває все населення земної кулі. Людський світ, на думку автора, можна уявити у вигляді величезного людського моря, в якому окремими хвилями є окремі процеси соціальної взаємодії й утворені ними соціальні групи.

Оскільки взаємодія в групах "зачіпає" і охоплює всіх членів тих чи інших соціальних груп, та оскільки вчинки і переживання кожного з них відбиваються на вчинках і переживаннях інших, отже, ця тісна (причинна) взаємозалежність їх поведінки дає підставу розглядати взаємодіючих осіб як колективне ціле, або колективну єдність. А оскільки суспільство також є сукупністю взаємодіючих людей, то будь-яке суспільство чи соціальна група являє собою колективну єдність чи колективне ціле.

Виникнення колективних єдностей пов'язано також з умовами, що спонукають людей шукати інших людей і вступати з ними у взаємодію. Серед цих умов виділяють такі: 1) космічні або фізико-хімічні умови; 2) біологічні умови; 3) соціально-психічні умови.

До космічних умов відносять ряд умов неорганічного світу, серед яких доводиться жити людині. Найважливіші з них: світло, звук, тепло, вологість, обриси води і суши, гористість і долинність земної поверхні, мінералогічна будівля ґрунту і т.п. У пошуках найбільш сприятливого сполучення цих умов для проживання люди концентруються в найбільш зручних місцях і змушені зустрічатися і вступати у взаємодію один з одним, тобто утворювати суспільства.

7. Соціальні взаємодії як основа життєдіяльності суспільства	1 33

Під біологічними умовами розуміють сукупність умов живої природи, в якій проживає людина. Вони зводяться до потреби одного тваринного організму в інших, однієї людини в іншій. Це умови задоволення таких життєвих потреб, як потреба розмноження, духовна потреба, батьківський інстинкт і батьківська симпатія; потреба в їжі та самозахисті. Усі зазначені потреби притягують людей одне до одного, змушують їх зустрічатися і взаємодіяти, тобто жити громадським життям.

Під соціально-психічними умовами розуміються ті, які, по-перше, по- в'язані з задоволенням сукупності потреб, властивих людині як живій істоті, що володіє свідомістю і розвиненим духовним життям; по-друге, це ті умови, що випливають із самого факту життя людини в суспільстві собі подібних. У першому випадку мова йде про умови задоволення потреби в спілкуванні, розумовій діяльності, чуттєво-емоційних переживаннях і потреб вольової діяльності. Друга група соціально-психічних умов охоплює умови розподілу праці, подібність, тяга до людей, подібних собі, рівень розвитку провідників взаємодії людей і т.п.

Як бачимо, прагнення до проживання у найбільш сприятливих для людини умовах зводить людей разом у тих частинах землі, де сукупні умови відповідають цим критеріям, і змушують їх вступати у взаємодію один з одним, створювати суспільства і жити соціальним життям. Тим часом тривалість і стабільність сприятливих космічних, біологічних і со- ціально-психологічних умов міцніше скріплюють спільно проживаючих у цих місцях людей і сприяють збереженню виниклої колективної єдності, її зміцненню і розвитку. Взаємовідносини членів суспільства, таким чином, стають більш ясними, визначеними, а також стійкими і шаблонними, тобто організованими.

Іншими словами, колективна єдність людей унаслідок продовження свого існування кристалізується й організується. Однак у тих випадках, коли сукупність зазначених умов веде до ізолювання (роз'єднання) взаємодіючих індивідів, це, як правило, обумовлює розпад взаємодіючих спільностей.

З вищевикладеного випливає, що оскільки міра співвідношення космічних, біологічних і соціально-психологічних умов для різних взаємодіючих груп неоднакова, а також різні і рівні колективної єдності групових утворень, то навряд чи викликає заперечення висновок про неоднорідність суспільства. Дійсно, спільно проживаючі люди з неоднаковою силою пов'язані між собою. Кожне населення розшаровується на ряд соціальних груп. Воно складається з безлічі колективних єдностей, а не є чимось цілим (єдиним), всі члени якого однаково пов'язані між собою.