1 68 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

проживали в сільській місцевості) до індустріального. Отже, розвиток людського суспільства послідовно проходить три стадії, що відповідають трьом головним типам суспільства: доіндустріальному, індустріальному і постіндустріальному.

9.2.Характеристика суспільства як соціальної системи

Осмислення й усвідомлення того, що людина живе в суспільстві, відбувалося в процесі тривалого розвитку соціально-філософської думки. В античні часи сфера людського буття ототожнювалася не з суспільством, а з державою. У філософії нового часу уявлення про суспільство спочатку формуються переважно в рамках теорії суспільного договору, відповідно до якої перехід людини з природного в суспільний стан пов'язується з виникненням держави. Великий крок уперед у цьому напрямі був зроблений Г. Гегелем, який відокремив громадянське суспільство як сферу приватних (майнових і ін.) інтересів людей від держави, що являє собою сукупність взаємозалежних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством, використовуючи владні функції.

У поясненні сутності й устрою суспільства як цілісної системи, механізмів його функціонування і розвитку особлива роль належить засновникам і видатним представникам соціологічної науки. О. Конт, наприклад, вважав суспільство функціональною системою, структуру якої складають сім'я, класи, держава і яка базується на розподілі праці і солідарності. Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну всеосяжну духовну реальність, засновану на системі колективних уявлень і цінностей. На думку М. Вебера, суспільство — це система взаємодій людей, що є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на людей, дій. Т. Парсонс визначав суспільство як систему соціальних дій і відносин між людьми, що пов'язують індивідів на основі єдиних норм і цінностей. З погляду К. Маркса, суспільство — це сукупність відносин між людьми, що історично розвивається та складається в процесі їхньої спільної діяльності.

Практично у всіх приведених вище визначеннях у тому чи іншому ступені, але достатньо чітко простежується системний підхід до аналізу суспільства, з точки зору якого воно розглядається як цілісна соціальна система, що складається з визначених елементів, які знаходяться між собою у тісному взаємозв'язку. Системний підхід до аналізу суспільства забезпечує, передусім, єдність трьох аспектів його вивчення, а саме: генетичного (чи конкретно-історичного), функціонального і структурного, що

Розділ 9. Системний погляд на суспільство

169

дозволяє об'єднати різні знання в єдину систему чи єдину теорію суспільства. В основі цього підходу лежить поняття "система" — певним чином упорядкована і взаємозалежна сукупність елементів, що утворюють певну цілісну єдність. Внутрішню природу, змістовну сторону всякої цілісної системи, матеріальну основу її організації визначає склад або набір її системоутворюючих елементів.

Узагалі система, на думку багатьох дослідників [47, с .119], — це предмет, явище чи процес, що складається з якісно визначеної сукупності елементів, які знаходяться у взаємних зв'язках і відносинах, утворюють єдине ціле і здатні у взаємодії із зовнішніми умовами свого існування змінювати свою структуру. Істотними рисами будь-якої системи є цілісність та інтеграція. Перше поняття фіксує об'єктивну форму існування явища, тобто його існування як цілого, а друге — процес і механізм об'єднання його частин. Ціле завжди більше суми частин, що до нього входять. Це означає, що кожне ціле має нові якості (які механічно не можуть зводитись до суми його елементів), виявляє деякий "інтегральний ефект". Ці нові якості, що властиві явищу як цілому, зазвичай позначаються як системні чи інтегральні якості.

У цьому зв'язку під соціальною системою розуміється цілісне соціальне утворення (суспільство, соціальна спільність, соціальна група тощо), де основними системоутворюючими елементами є люди, їх зв'язки і відносини. При цьому соціальні зв'язки і відносини людей виявляються в їхній діяльності, яку вони здійснюють не ізольовано, а в процесі взаємодії з іншими людьми, об'єднаними в різні соціальні спільності і групи в умовах визначеного соціального середовища. Ці зв'язки і відносини носять порівняно стійкий характер і постійно відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління (рис.9.1).

Виробництво	Народження і
товарів і послуг	соціалізація людей
Розподіл	Комунікація між
товарів і послуг	членами суспільства
Захист населення від хвороб,	Соціальний
стихійного лиха і ворогів	контроль

Рис.9.1. Умови цілісності суспільства (за Г. і Дж. Ленські)

1 70 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

Соціальні зв 'язки, у свою чергу, являють собою набір фактів, що детермінують спільну діяльність людей у конкретних суспільствах і в конкретний час для досягнення визначених цілей. Це — зв'язки індивідів між собою, а також їхні зв'язки з явищами і процесами навколишнього світу, що складаються в ході їх практичної діяльності. Сутність соціальних зв'язків виявляється у змісті і характері соціальних дій особистостей, чи, інакше кажучи, у соціальних фактах. Соціальні зв'язки носять об'єктивний характер, тобто їхнє встановлення не залежить від волі і примх індивідів, а диктується тими соціальними умовами, в яких живуть і діють люди, що складають ту чи іншу соціальну спільність.

У соціології на мікро- і макрорівнях виділяють зв'язки особистісні, соціально-групові, організаційні, інституціональні і соціетальні. Соціальними об'єктами, що відповідають цим видам зв'язків, виступають індивід (його свідомість і дії), соціальна група, соціальна організація, соціальний інститут і суспільство. У межах суб'єктивно-об'єктивного континууму розрізняються суб'єктивні, об'єктивні і змішані зв'язки і, відповідно, об 'єктивні (діюча особистість, соціальна дія, закон, система управління і т.п.), суб 'єктивні (особистісні норми і цінності, оцінка соціальної реальності тощо) та суб 'єктивно-об 'єктивні (сім'я, релігія і т. п.) об'єкти.

За допомогою механізму соціальної взаємодії людей здійснюється відтворення і становлення нових соціальних відносин. Ці відносини являють собою відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами, що посідають різне положення в суспільстві, а відтак і беруть неоднакову участь у його економічному, політичному і духовному житті, а також різняться між собою способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання. Отже, соціальні відносини

— це відносини рівності і нерівності індивіда і соціальних груп стосовно того соціального положення або тієї соціальної ролі, яку вони виконують у суспільстві.

Необхідно особливо підкреслити, що специфіка суспільства як соціальної системи полягає в тому, що воно утворюється на базі тієї чи іншої спільності людей (соціальна група, соціальна організація і т.д.), а її елементами є люди, чия поведінка детермінується визначеними соціальними позиціями (статусами), що вони посідають, і конкретними соціальними функціями (ролями), які вони виконують, соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній соціальній системі, а також їх різними індивідуальними якостями. Крім цього, до складу елементів соціальної системи можуть входити й різні ідеальні (вірування, уявлення і т.д.) та випадкові елементи.

Розділ 9. Системний погляд на суспільство	1 7 1

Таким чином, індивід провадить свою діяльність не ізольовано, а в процесі взаємодії з іншими людьми, об'єднаними в різні соціальні спільноти в умовах дії сукупності чинників, що впливають на формування і поведінку особистості. У процесі цієї взаємодії люди, соціальне середовище впливають на даного індивіда, так само як і він впливає на інших індивідів і середовище. У результаті така соціальна спільність людей стає соціальною системою, тобто певною цілісністю, що володіє системними якостями, тобто такими якостями, якими не володіє жоден із включених до неї окремо елементів.

Визначений спосіб зв'язку і взаємодії елементів, тобто індивідів, що посідають визначені соціальні позиції (статуси) і виконують визначені соціальні функції (ролі), відповідно до прийнятої в даній соціальній системі сукупності норм і цінностей, утворюють й відповідну структуру соціальної системи.

9.3.Сутність структури соціальної системи

Усоціології немає загальноприйнятого визначення поняття "структура соціальної системи ". У різних наукових працях це поняття визначається як "організація відносин "; "визначена артикуляція, порядок устрою частин"; "послідовні, більш-менш постійні регулярності"; "зразок поведінки, тобто неформальні дії чи послідовність дій, що спостерігаються"; "істотні, заглиблені, визначальні умови"; "характеристики більш фундаментальні, ніж інші, поверхові"; "устрій частин, що контролює все різноманіття феномена"; "відносини між групами й індивідами, що виявляються в їхній поведінці", і т.ін. Усі ці дефініції, на наш погляд, не суперечать, а доповнюють одна одну, а також дозволяють створити інтегральне уявлення про елементи і властивості структурної організації соціальної системи.

Отже, основними видами структури соціальної системи є:

1)ідеальна структура, що поєдує вірування, переконання, уяви;

2)нормативна структура, що включає цінності, норми, визначені соціальні ролі;

3)організаційна структура, що визначає спосіб взаємозв'язку соціальних позицій чи статусів індивідів, а також детермінує характер відтворення соціальних систем;

4)випадкова структура, що складається з елементів, включених до

їїфункціонування, а також наявних на даний момент (конкретний інтерес особистості, або ресурси що випадково надійшли і т.д.) [47, с.121].

172 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

Перші два види соціальної структури пов'язані з концепцією культурної структури, а два інших — з концепцією соціетальної структури. Нормативна й організаційна структури розглядаються як єдине ціле, а елементи, включені до їхнього функціонування, — як стратегічні. Ідеальна і випадкова структури та їх елементи, будучи включеними до функціонування соціальної структури як єдиного цілого, можуть викликати як позитивні, так і негативні відхилення в її поведінці. Це є наслідком неузгодженості у взаємодії різних структур, що виступають як елементи більш загальної соціальної системи, дисфункціональні розлади цієї системи.

Структура соціальної системи як функціональна єдність сукупності елементів регулюється тільки їй властивими законами і закономірностями, а також володіє власною детермінованістю. Унаслідок цього існування, функціонування та зміна структури соціальної системи визначається не законом, що стоїть ніби "поза нею", а має характер саморегуляції, що підтримує у визначених умовах рівновагу елементів усередині соціальної системи, а також відновлює цю рівновагу при відомих порушеннях та направляє зміну цих елементів і самої структури даної соціальної системи.

Закономірності розвитку і функціонування такої соціальної системи можуть збігатися або не збігатися з відповідними закономірностями соціетальної (великої соціальної) системи, можуть мати позитивні чи негативні соціально значущі наслідки для певного суспільства. Соціальна система, виходячи зі структурно-функціонального аналізу, може бути представлена п 'ятьма аспектами:

1) як взаємодія особистостей, кожна з яких є носієм індивідуальних якостей;

2)як соціальна взаємодія, що має своїм наслідком становлення соціальних відносин і утворення соціальної групи;

3)як групова взаємодія, в основі якої лежать ті чи інші загальні обставини (місто, село, трудовий колектив і т.д.);

4)як ієрархія соціальних позицій (статусів), що їх посідають особи, включені у діяльність даної соціальної системи, і соціальних функцій (ролей), які вони виконують на основі даних соціальних позицій;

5)як сукупність норм і цінностей, що визначають характер і зміст діяльності (поведінки) елементів даної системи.

Перший аспект, що характеризує соціальну систему, пов'язаний із поняттям індивідуальності, другий — соціальної групи, третій — соціальної спільності, четвертий — соціальної організації, п'ятий — соціального інституту і культури. Таким чином, соціальна система виступає як взаємодія основних її структурних елементів.