192	Частина III. Соціологічні теорії середнього рівня

ситуацій; бюрократія та її соціальні джерела; типологія політичних лідерів, методика визначення рейтингу їхньої популярності; нове політичне мислення; політичні конфлікти й політичний консенсус; політичні партії, населення і боротьба за владу та інші.

На завершення зробимо деякі висновки:

1) в умовах інтенсивної демократизації суспільного життя зросла об'єктивна потреба в докладному, комплексному науковому аналізі всіх аспектів, що вийшли на перший план у ході реалізації нового політичного мислення, нових процесів у сфері функціонування політичних відносин;

2)сфера політики є досить складною і відповідальною, тенденції її функціонування та розвитку найсуперечливіші, що вимагає її вивчення всіма соціальними науками, в тому числі й соціологією політики;

3)вченим належить довести, що соціологія політики здатна не лише дати точне знання про всі процеси — загальні й окремі, що перебувають

всистемі владних відносин, а й відповісти на поставлені життям запитання. Нині політика ще недостатньо озброєна соціологічною інформацією, мало знає тенденції політичного розвитку, що суттєво ускладнює процес політичного прогнозування та політичного управління;

4)серед наукових категорій та понять центральним, об'єднуючим поняттям соціології політики виступає "влада", яка характеризує політичне життя, політичні явища та процеси. Саме через ставлення до влади й визначається сутність політики, її роль у житті суспільства.

10.2. Політика як соціальне явище

Політика є сферою діяльності, що пов'язана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами з приводу державної влади — її завоювання, утримання і використання у власних цілях.

За визначенням М. Вебера, політика — це "прагнення до участі у владі або справляння впливу на розподіл влади чи то між державами, чи всередині держави, між групами людей, з яких вона складається" [2, с.646].

Поняття "політика " багатогранне. Воно, по-перше, охоплює політичну систему суспільства, роль і співвідношення в цій системі держави, партій

ігромадських організацій, зміст політичної влади, способи розроблення

ізапровадження в життя державної політики. По-друге, воно характеризує участь різних соціальних верств у політичному житті, їхню політичну культуру та її формування, регулювання суспільно-політичних відносин, становище особистості, питання демократії. По-третє, воно охоплює

Розділ 10. Соціологія політики

1 93

зовнішньополітичну активність держав, діяльність різних міжнародних рухів і об'єднань, міжнародні відносини.

При цьому політика, за визначенням відомого українського соціолога О. Якуби, постає як царина цілеспрямованих відносин між соціальними групами з приводу використання влади та її розподілу для реалізації життєво важливих інтересів [62, с 120].

У політиці найповніше й найглибше відбиваються докорінні економічні інтереси класів. Тому економічна політика виступає однією з важливих галузей політики держави. У той же час неприпустимим є диктат політики над економічною сферою, намагання підкорити розвиток виробництва, економіки політичним цілям чи, ще гірше, кон'юнктурним завданням.

Відомо, що економіка — не автоматичне утворення, яке існує саме по собі. Навіть у високорозвиненому громадянському суспільстві, де економіка стає дедалі самостійнішою, роль політики не применшується, а лише видозмінюється, а її вплив на економіку не припиняється. Цей вплив політики лише набуває нових форм, зв'язків і відносин. Активний вплив політики на економіку — одна із суттєвих глибинних її якостей, що може виявлятися в різних формах і мати далеко не однакову результативність.

Прогресивні зміни в економічній сфері під впливом наукової політики, у свою чергу, мають відповідно вплинути на всі інші сфери суспільства, а отже, й на саму політику. Таким чином, політика в реальному житті має відносну самостійність.

Розрізняють політику внутрішню і політику зовнішню, які тісно по- в'язані між собою. Так, зовнішньополітичний курс тієї чи іншої держави загалом визначається характером її внутрішньої політики. Разом з тим зовнішньополітична ситуація істотно впливає на політику внутрішню.

У кінцевому ж підсумку і зовнішня, і внутрішня політика вирішують одне завдання — забезпечують збереження й зміцнення системи суспільних відносин, що існують у цій державі. Але в рамках цієї принципової спільності кожна з двох основних галузей політики має і свою специфіку. Методи розв'язання внутрішньополітичних завдань визначаються тим, що держава — навіть за яскраво вираженої опозиції — володіє монополією на політичну владу в цьому суспільстві.

Розмаїття реального життя уможливлює і зобов'язує виділити в зовнішній і внутрішній сферах вужчі і, водночас, дуже важливі галузі політики. Прийнято зосереджувати увагу на економічній, соціальній, політичній та

духовній сферах життя. На основі такого розмежування в загальній структурі політики виділяють політику економічну, соціальну, національну, військову, культурну та ін.

1 94			Частина	НІ.	Соціологічні	теорії	середнього		рівня
	Водночас, кожна із зазначених сфер має свої складові. Наприклад, лише
до сфери економічної політики входять такі її складові, як науково-техніч-
на, структурна, аграрна, інвестиційна, зовнішньоекономічна політика.
Необхідно визначити й такі галузі політики, як екологічна, демографічна,
кадрова тощо.
	Різноманітними є також сфери і напрями зовнішньої політики, виокрем-
лення яких зумовлене діючими на міжнародній арені групами держав.
	Виходячи з розглянутої різноманітності сфер політики цьому соціаль-
ному явищу можна дати ширше визначення. Отже, політика як складова
надбудови містить у собі такі елементи:
«		політичні відносини			між державами,	націями,	класами і соціаль-

ними групами (політичні форми боротьби, форми класового і національного насильства, мир і війна, компроміс, консенсус тощо);

•діяльність суб'єктів політики (політична діяльність особистості, малих груп населення, політичних партій, громадських рухів і організацій, держав у цілому, діяльність їхніх законодавчих і виконавчих органів влади, а також міждержавних співтовариств і організацій);

•політична свідомість (це передусім погляди, концепції і теорії, якими керуються люди в суспільно-політичній діяльності).

Головна біда нашого пожовтневого історичного розвитку в XX ст. в тому, що політика в нашій країні так і не стала ні справжньою наукою, ні справжнім мистецтвом. Це дуже прикро тому, що передумови для цього були дуже обнадійливі. Основний недолік політики радянської держави полягав у тому, що з неї було виключено велику кількість трудящих. Політика була позбавлена гуманних основ, знелюднена і морально спустошена. Люди були відчужені від політики, вони не брали участі в її виробленні, а були лише статистами у її здійсненні.

Слід визнати, що за час перебудови в політичній сфері вдалося зробити набагато менше, ніж було потрібно. Процеси демократизації розгортаються непросто. їх роблять болісно тяжкими кризові прояви в усіх сферах суспільного життя, у тому числі і в політичній. Серед дефіцитів сьогодення гостро дає знати про себе дефіцит політичної компетенції, політичної культури, а отже, й дефіцит мудрої і далекоглядної політики.

Звичайно, визначення політики як науки передбачає образне усвідомлення цього суспільного явища. Політика може розглядатись як наука лише в тому розумінні, як вона може слугувати джерелом знань про одну з життєво важливих сфер людського буття.

Але політика повинна й сама будуватися на основі відповідних наукових знань і рахуватися з результатами дії об'єктивних закономірностей

Розділ 10. Соціологія політики

-і 95

суспільного розвитку, з наявністю певних соціальних механізмів, принципів і норм, що регулюють розвиток суспільного організму. Вона має виходити з визнання ролі всіх суб'єктів політики і насамперед дій індивідів, груп, спільнот, усіх громадян, які творять, іноді й стихійно, власне життя і долю, а також віддавати належне діяльності та ролі окремих осіб, що стоять на чолі політичних партій, класів, держав, політичних процесів, політичних рухів і мас людей.

У радянському суспільстві, де суспільні науки зобов'язані були, в основному, коментувати і виправдовувати політичні рішення, сприяти зведенню "загальнонародно-демократичного фасаду" для бюрократичної системи, природно, не могло бути місця для науки про політику. У той же час в усьому світі становлення політичної науки відбувалося за інтенсивного взаємовпливу і взаємодії із соціологією, точніше, із соціологією політики. Сьогодні вони практично неподільні. їх об'єднує орієнтація на об'єктив- но-критичне вивчення передусім емпіричних методів, сфери політичної діяльності, яка визначає такі проблеми:

функціонування і розвиток політичної влади і боротьба за неї;

•соціальні технології вироблення політики і прийняття політичних рішень;

•участь різних класів і соціальних груп у політиці й управлінні державою;

•роль політичних партій, інших громадських організацій і масових рухів у політичному процесі;

•політичне лідерство;

•політична культура;

•політичні режими;

•внутрішні й міжнародні соціально-політичні конфлікти;

•виникнення нового геополітичного світового порядку і вплив глобальних проблем та ін.

Зауважимо, що в нашій країні довгий час вивчення політичної системи і держави як особливої форми організації суспільства підмінювалось нескінченними розмірковуваннями про суть, функції і періодизацію розвитку держави, етапи якої визначалися такими, наприклад, періодами, як загальна колективізація, формування розвиненого соціалістичного суспільства і настання періоду побудови основ комуністичного суспільства.

Звичайно, було б недоцільно емпірично вивчати політичну участь радянських громадян у виборах, коли їхня участь, по суті, зводилася до опускання бюлетенів в урни під пильним наглядом членів дільничної комісії за одного кандидата, підібраного зверху апаратом за рознарядкою.

1 96 Частина ІШ. Соціологічні теорії середнього рівн

Депутати ж рад усіх рівнів скликалися на лічені дні, а то й години, щоб "одностайно схвалити" не ними підготовлені рішення.

Коли ідеологізованими засобами інформації проголошувались моральна і соціально-політична єдність, гармонія політичних відносин та інтернаціональне братерство, відпадала й потреба у вивченні громадської думки і політичної свідомості населення, соціально-професійних і національних груп та спільнот, їх реальних політичних інтересів і будь-яких конфліктів у суспільстві. В умовах декларування загальнонародної держави і вищого типу демократії не могло бути й мови про боротьбу за владу, порушення прав людини, її політичних свобод, а так само й про бюрократизм. Небагато місця залишалося в науці про політику і для вивчення громадських організацій, основне завдання яких зводилося до виконання ролі резерву, помічників однієї правлячої партії. Від імені ж багатомільйонної партії і десятків тисяч партійних організацій нерідко виступав партійний апарат, який будь-яку критику на свою адресу оголошував нападками власне на саму партію.

Світового порядку, глобальних проблем, як і загальнолюдських інтересів, начебто й не існувало, оскільки все на цій планеті, починаючи від культури, науки і завершуючи світовим співтовариством, поділялося на "біле і чорне", "ми і вони", "соціалізм і капіталізм".

Такі деякі об'єктивні й суб'єктивні причини нерозвиненості політичної науки в нашій країні. Наслідки цього сумного факту очевидні. Низький рівень політичної культури в суспільстві виявляється повсюдно, підігріває пристрасті, породжує екстремізм різних спрямувань. Без науки не може бути й змістовної наукової практики. Необхідно аналізувати результати діяльності політичних сил, розкривати причини труднощів та упущень, визначати довготривалі перспективи, політичні завдання в усіх основних галузях суспільного життя. Глибоке засвоєння і вирішення їх залежить від правильного розуміння змісту політики, її структури, основних форм і методів політичної боротьби та багатьох інших політичних питань, більшість з яких має чітко виражений соціальний характер.

Соціологія політики таким чином виступає як метод пізнання тенденцій і закономірностей суспільного розвитку сфери політичного життя і в цьому вимірі вона використовує науковий аналіз процесів суспільного життя. Такий аналіз, адекватний об'єктивним умовам, досягається на базі наукової методології. Сучасна соціологія політики використовує різноманітні методи дослідження політики, на основі яких склалися й різні наукові школи: соціологічного позитивізму (Дюгі), що грунтується на використанні в соціології політики методів природничих наук; історичного позитивізму,

Розділ 10. Соціологія політики

1 97

представники якого беруть до уваги соціально-політичні факти і лише факти; біхевіоризму (Парсонс, Істон), що грунтується на емпіричному дослідженні політичної поведінки людей; нормативізму (Г. Кельзен), що обстоює однотипність політичної людської поведінки, стандарти політичної дії людей у певному соціальному середовищі, що характеризується належністю індивіда до тієї чи іншої соціальної групи. Ж. Атталі активно обстоював використання аксіоматичного методу в соціологічних дослідженнях політичної сфери. У поєднанні з математичним моделюванням політичних процесів цей метод він вважав антидогматичним. У той же час учені-марксисти користуються головним чином методом діалектико-соціо- логічного і системно-функціонального аналізу політичного життя.

Названі методи, включаючи також кібернетичний, аксіоматичний та інші, в сукупності дають змогу реалізувати основні принципи наукового дослідження в суспільствознавстві, а саме: об'єктивність, обгрунтованість, послідовність, логічність, зіставлення з суспільною політичною практикою тощо. Використання цих принципів не завжди позбавлене суперечностей, що виникають на основі політичних симпатій і антипатій, конкретних вказівок представників різних наукових шкіл. Ці суперечності можуть матеріалізуватися у формі апологетики або надмірної ідеологізації наукових знань. Передбачено єдність цих форм з дією суб'єктивного чинника, поглиблення пізнання закономірностей соціально-політичного життя.

Загальні методи вивчення політичної сфери суспільства конкретизуються в таких методах емпіричного дослідження як спостереження, опитування, соціальний експеримент, вивчення документів. Характер їх використання залежить від мети і завдань соціально-політичного дослідження, умов, масштабу та діапазону його проведення. Застосовуються і такі специфічні методи як громадська атестація, програмовані, фіксовані ділові ігри, метод експертних оцінок та ін.

Отже, роль соціології політики в суспільному житті визначається тим, що вона:

взаємодіє з наймасовішими суспільними явищами, зокрема з політикою, що є надзвичайно складною сферою людської діяльності, пов'язаною з відносинами між класами, націями та іншими соціальними спільнотами і групами з приводу державної влади, її завоювання, утримання та використання у своїх цілях;

досліджує в політиці особливу сферу життя суспільства — соціаль- но-політичну, в якій найбільш гостро концентруються невідповідність інтересів і потреб індивідів, спільнот та суспільства загалом;

1 98

Частина

III.

Соціологічні

теорії

середнього

рівня

• поєднуючи різні рівні соціологічного знання, дає змогу створити цілісне уявлення про соціальні проблеми політичного життя всіх рівнів і верств суспільства, а науковий, точний характер соціологічних методів дослідження надає цьому уявленню науково обгрунтованого й адекватного характеру.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що соціологія політики — це галузева соціологічна теорія, предметом якої є соціально-політичні відносини, що виникають між індивідами, групами, спільнотами, організаціями, партіями, інститутами з приводу завоювання, розподілу та збереження влади. Об 'єктом соціології політики є політичне життя у суспільстві в усьому розмаїтті його проявів.

Структура соціології політики складається з трьох рівнів дослідження: теоретичного, інституційного та емпіричного. До структури також входять такі відносно самостійні напрями соціології політики, як соціологія держави, соціологія влади, соціологія політичних партій та рухів, соціологія міжнародних відносин.

Соціологія політики виконує в суспільстві такі функції: виміри рівня політичної стабільності суспільства; розроблення соціальних механізмів досягнення політичної злагоди в суспільстві; прогнозування політичних змін, процесів, конфліктів; розроблення соціальних технологій запобігання кризовим ситуаціям в політичній сфері та шляхів їх ефективного подолання.

Основні категорії та поняття соціології політики: політична сфера, політичне життя, політична культура, демократія, політична система, політика, держава, влада, політичний статус, політична роль, політична позиція і політична орієнтація, політична інституалізація, політична соціалізація, політичне очікування та ін. Центральною, об'єднуючою категорією є влада.

Політика — це сфера діяльності, пов'язана з відносинами між класами, спільнотами, націями з приводу завоювання, функціонування або зміни державної влади. Структуру політики становлять: політичні відносини, політичні процеси, політична діяльність, політична свідомість.

У дослідженні політики соціологія спирається на загальнонаукові методи та методи емпіричної соціології: спостереження, опитування, експеримент, аналіз документів. Крім того, застосовуються і такі специфічні методи, як громадська атестація, програмовані і фіксовані ділові ігри, метод експертних оцінок тощо.

Розділ 10. Соціологія політики		1	99

?Питання для самоконтролю

1.Визначте соціологію політики як галузеву соціологічну теорію, її об'єкт та предмет.

2.Охарактеризуйте структуру та функції соціології політики.

3.У чому полягають місце і роль соціології політики в системі соціологічного знання?

4.Який зміст основних наукових категорій та понять соціології політики?

5.У чому сутність політики та які основні проблеми, що досліджує сучасна соціологія політики?

6.Які існують соціологічні методи дослідження політики? У чому їх специфіка?

Список рекомендованої літератури

1.Амелин В. Н. Социология политики. — М.: Политиздат, 1992.

2.Бурдье П. Социология политики. — М.: Социологос, 1993.

3.Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003.

4.Кола Д. Политическая социология: Пер. с фр. — М.: ИНФРА-М, 2001.

5.Піча В. М., Стеблин Б. А. Соціологія політики. — Львів, 1994.

6.Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. / За ред. В. Є. Пилипенка.

—К.: Каравела, 2003.