123

Розділ 7. СОЦІАЛЬНІ ВЗАЄМОДІЇ ЯК ОСНОВА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

Логіка викладу та засвоєння матеріалу:

визначення сутності і механізмів соціальної

дії;

•зміст і характерні ознаки соціальної взаємо-

дії;

•поняття та особливості соціальних відносин.

7.1. Визначення сутності і механізмів соціальної дії

Соціологічні категорії "соціальна дія ", "соціальна взаємодія " і "соціальні відносини " посідають особливе місце в понятійно-категоріальному апараті соціологічної науки. З ними пов'язане розуміння насамперед динаміки людського суспільства — його функціонування, зміни і розвитку. Ці категорії є провідними при вивченні життєдіяльності людей в сучасному суспільстві, їх самореалізації. Багато соціологів вважають ці поняття вихідними (тобто ключовими, фундаментальними) у будь-яких соціологічних теоріях чи концепціях. Адже відправним моментом при виникненні будьякого соціального зв'язку є відносини, дії і взаємодії індивідів чи соціальних груп людей для задоволення тих або інших різноманітних суспільних потреб. Підтвердженням цьому може також служити велике різноманіття

іглибина концептуального опрацювання теорій соціальних відносин, дій

івзаємодій. Тому уявляється дуже важливим послідовно розглянути сутність і зміст цих фундаментальних соціологічних категорій.

Отже, соціальні дії, на думку видатного польського соціолога Яна Щепаньського, являють собою систему вчинків, засобів і методів, за допомогою яких особа чи соціальна група має намір змінити поведінку чи установки інших осіб чи груп [59, с.86]. Крім цього, Я. Щепаньський вказує на

124 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

взаємну спряженість системи дій, між якими виникає причинна залежність: вчинок особи А, який змінює поведінку чи установку особи Б, викликає вчинок особи Б, що у свою чергу змінює установки і поведінку особи А.

Варто зазначити, що початок соціологічному дослідженню проблем соціальної дії було покладено відомим німецьким соціологом М. Вебером. Ним же були сформульовані й вихідні положення теорії соціальної дії, які вже потім одержали подальший розвиток у працях інших дослідників. Узагалі М. Вебер визначав соціологію як науку, що вивчає соціальну дію, під котрою він розумів будь-яку дію людини, орієнтовану на мотиви інших людей. При цьому вона (тобто дія) володіє двома обов'язковими рисами: свідомою мотивацією та орієнтацією на інших (очікування). Без першої не можна говорити про неї як про дію, а без другої — називати її соціальною [2, с.264].

Поряд із визначенням сутності соціальної дії М. Вебер запропонував також і свою типологію соціальної дії, яка включає чотири її типи: 1) цілераціональна — дія, орієнтована на очікування певної поведінки інших людей і стану об'єктів зовнішнього світу, що раціонально регулює цілі, засоби і побічні наслідки власної поведінки, розраховані на досягнення певного успіху; 2) ціннісно-раціональна — дія, що характеризується свідомою вірою в етичну, естетичну, релігійну або іншу самоцінність певної поведінки, незалежно від успіху або вигоди; 3) традиційна — суб'єктивно-ірраціональна поведінка, що здійснюється за звичкою, а не за смислом, тобто протікає автоматично на підставі прийнятого зразка; 4) афективна — суб'єктивно-ірраціональна поведінка, яка обумовлена миттєвими почуттями. Тільки перших два типи дій, на думку М. Вебера, можна вважати власне соціальними, а останні два типи — ні, тому що вони не мають мети, результату, успіху, мотиву, орієнтації на інших, тобто позбавлені головних ознак соціальної дії.

Значний внесок у подальшу розробку теоретичних засад соціальної дії зробив і відомий американський соціолог Толлкот Парсонс. Вихідним пунктом його теоретичної моделі соціальної дії виступає схема елементарної соціальної дії, структуру якого утворюють: 1) діючі особи; 2) ситуація; 3) умови, що включають у себе ціль дії і нормативні розпорядження. Крім того, вся сукупність соціальних дій описується Парсонсом за допомогою п'яти "типових змінних дій ", кожна з яких вимагає ціннісного вибору.

Перший тип — "універсалізм-партикуляризм" — де вибір між поведінкою індивіда здійснюється відповідно до загального правила чи відповідно до орієнтації на специфіку ситуації.

7. Соціальні взаємодії як основа життєдіяльності суспільства

125

Другий тип — "досягнення-розпорядження" — орієнтує діючих осіб на соціальні характеристики іншого індивіда (професія, статус) або ж на особистісні якості (стать, вік і т.п.).

Третій тип — "аффективність-нейтральність" — містить альтернативу орієнтації дій на нагальні потреби індивіда чи на віддалені і важливі його потреби.

Четвертий тип — "специфічність-дифузність" — містить орієнтацію дії індивіда на специфічні або на загальні характеристики ситуації.

П'ятий тип — "орієнтація на себе — орієнтація на колектив" — відповідно направляє дії індивіда в особистих чи загальних інтересах.

При цьому все різноманіття дій, описуваних цими п'ятьма типами, Т. Парсонс групує за чотирма рівнями: 1) суб 'єкт дії— у виді варіантів дії; 2) особистість — у виді потреб-установок; 3) соціальна система — у формі рольових очікувань; 4) культурна система — як нормативні зразки (цінності). Тим часом кожний із рівнів утворює в моделі Т. Парсонса підсистему людської діяльності, а їхня взаємодія утворює "систему дії", тобто сукупність різних рівнів соціальної реальності, поєднуваних у визначене ціле (систему) за принципами інформаційно-кібернетичної моделі. Функціонування цієї системи спрямоване, насамперед, на виконання чотирьох основних завдань: 1) підтримка ціннісного зразка системи; 2) інтеграція системи; 3) досягнення цілісності системи; 4) адаптація системи (рис.7.1).

Підтримка ціннісного зразка взаємодії

Рис.7.1. Функції соціальної системи (за Т. Парсонсом)

Важливо підкреслити, що теорія "системи дії" поклала початок розвитку цілого класу соціологічних теорій, що пояснюють специфіку соціальної

1 26 Частина II. Людина і суспільство: взаємодія у соціальному просторі

дії за допомогою категорії "соціальна система ". Крім теорії соціальної дії Т. Парсонса, сюди також відносять теорію функціонального структуралізму Р. Мертона і різні теорії соціального конфлікту.

Вихідною позицією соціологічних теорій першого класу є пояснення

соціальної дії виходячи з потреб соціальної системи, в якій суб'єкти дії

— особи чи групи осіб — виступають як її елементи, що виконують соціальні ролі чи соціальні функції, або як джерела енергетичного й інформаційного обміну. Вони ніби не існують і не розвиваються поза соціальною системою.

Другий клас поєднує соціологічні теорії, що вбачають основу соціальної дії в потребах і внутрішній активності індивідів (наприклад, диспозиційна теорія особистості В. Ядова). Будучи вираженням природної основи людини, його задатки, здібності й потреби утворюють механізм соціальної дії, який у сполученні із соціальними зв'язками і формує соціальну систему.

Третій клас включає соціологічні теорії, що розглядають соціальну дію як результат діалектичної єдності суспільства, різних соціальних груп і окремих індивідів (подібний підхід характерний для марксистської соціології). Кожен окремий індивід розглядається в цих теоріях як індивідуальна форма вираження соціальної системи, як сукупність суспільних відносин, що характеризує сутність кожної окремо взятої особистості. Однак міра знаходження системних якостей особистістю залежить від структури її потреб і здібностей, природних особливостей і рівня розвитку свідомості. Ці й інші можливості особистості реалізуються за допомогою соціальної активності і спрямованості на взаємодію із системою, з її ситуаційними чинниками.

Розглянуті класи теорій соціальної дії, володіючи відзначеними розбіжностями, єдині в розумінні спрямованості соціальних дій — на зміну поведінки, установок чи прагнень індивідів або соціальних спільнот. Через це вони близькі і подібні тим, що соціальні дії є системами, що поєднують у собі визначені складові елементи. У цьому зв'язку основними елементами системи соціальної дії виступають: 1) діюча особа; 2) предмет дії чи особа, на котру діють; 3) метод впливу чи спосіб використання засобів дії; 4) реакція особи, на котру діють, чи результат дії.

Звернемо увагу і на той факт, що рушійною силою у будь-якій соціальній дії виступають як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. До перших належать риси і властивості людей, що являють взаємний інтерес, а також речі чи цінності, що знаходяться в їхньому розпорядженні і можуть бути використані ними для задоволення власних потреб або інтересів.

7. Соціальні взаємодії як основа життєдіяльності суспільства

127

До других (тобто суб'єктивних чинників) відносять наявність установки чи твердої готовності особи до виконання визначених дій.

Таким чином, соціальні дії спрямовані на таку зміну чужих установок і поведінки, що веде до задоволення визначених власних потреб, прагнень і інтересів. Тому найбільш важливим у структурі соціальної дії є засоби і методи дії, від правильного вибору яких власне і залежить успішність і ефективність будь-якої дії. Визначена структура дозволяє поєднувати досить широке коло соціальних дій. Однак існує ряд схем (зразків), відповідно до яких соціальні дії власне і протікають. Це дозволяє класифікувати соціальні дії за різними ознаками.

Перша, найбільш загальна класифікація дана Я. Щепаньським. Вона розподіляє соціальні дії на дві категорії. Першу категорію складає негативний примус, що виявляється найчастіше у вигляді заборон і наказів, спрямованих на репресію стосовно небажаної поведінки, а друга категорія передбачає позитивне переконання, засноване на дії за допомогою стимулів, що викликають бажану поведінку без звертання до репресій у будь-якій формі.

Друга, дуже подібна за підходом класифікація включає також дві категорії соціальних дій: 1) пристосування і 2) опозиція. До першої категорії

належать такі дії, що виникають у відповідь на прохання чи запрошення з боку керівництва і забезпечуються шляхом виховання, добровільного і свідомого підпорядкування в ході виконання власне дії для досягнення мети. До другої категорії належать протиставлення себе іншим, репресії і бунт, агресія і ворожість як реакції на примус. Проміжним, середнім варіантом між пристосуванням і опозицією є егоїстичний компроміс, що поєднує, з одного боку, добровільне підпорядкування примусу для досягнення особистих цілей, при збереженні, з іншого боку, готовності до застосування опозиційних дій.

Третя класифікація, запропонована А. Левко [43, с.281], також заслуговує на увагу, оскільки вона розділяє соціальні дії за змістом, обумовленим їх метою і спрямованістю. У цьому зв'язку автор виділяє три групи соціальних дій. Перша група поєднує репродуктивні дії, спрямовані на збереження і підтримку нормального функціонування конкретного соціального інституту. До таких дій належить соціальний контроль, підтримка традиції, дотримання трудової дисципліни тощо. Друга група — соціального заперечення — об'єднує дії, спрямовані на скасування яких-небудь елементів громадського життя. До них належить критика недоліків, подолання девіантної поведінки, конформізму мислення тощо. Третя група — соціальної творчості — охоплює дії щодо створення нових форм