20 Частина І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сугнісні характеристики

Подальший розвиток у цей період знаходять такі напрями соціологічного аналізу, як структурно-функціональний аналіз, конфліктний і системний підходи, формулюються положення символічного інтеракціонізму. У першій половині XX століття настає етап бурхливого розвитку емпіричної соціології. На цьому етапі розвиваються методи збору й аналізу емпіричної інформації, теорія виміру.

У другій половши XX століття усвідомлюється необхідність синтезу теорії й емпірії, йдуть пошуки загальної теорії, набувають бурхливого розвитку спеціальні соціологічні теорії. Великий внесок у розвиток соціології зробили на цьому етапі видатний американський соціолог російського походження Пітірім Сорокін (1889—1968) та його учні і послідовники, американські вчені Толкотт Парсонс (1902-1979) і Роберт Мертон (пар. 1910).

Разом з тим спеціалізація і методологічний плюралізм призвели в цей період і до певних негативних наслідків. Для соціології стають характерними розірваність елементів, фрагментація, піддається сумніву цілісність соціологічного знання, вона розглядається як набір безлічі спеціальних теорій і конкретних досліджень. Однак у 70-90-ті роки XX ст. соціологія приходить до розуміння необхідності сполучення різних методологічних підходів і напрямів соціологічного аналізу. Різні теоретичні підходи вже не розглядаються як протилежні, взаємовиключні.

У цьому зв'язку польський соціолог П. Штомпка наводить слова американського соціолога Дж. Александера про те, що "нормою стає синтезування, а не полемічне теоретизування" [49, с.8]. Прикладами такого синтезування П. Штомпка вважає концепцію багатомірності Дж. Александера, концепцію структуралізації Е. Гіденса, теорію соціальної комунікації Ю. Хабермаса, теорію символічних впливів П. Бурд'є, свою теорію соціального становлення й ін.

Варто особливо підкреслити, що сучасне відновлення соціології полягає в тому, що вона переходить від описовості фактів до їх аналітичних узагальнень. Так поступово, етап за етапом, відбувався розвиток усіх структурних елементів соціологічної системи наукового знання.

Приділивши багато уваги питанням становлення науки соціології, ми вважаємо за можливе орієнтувати Вас на самостійне ознайомлення з наступними, пізнішими етапами її подальшого розвитку (див. список літератури).

1.3.Розвиток соціології в Росії й Україні

Зогляду на недостатню висвітленість у навчальній літературі проблем становлення і розвитку вітчизняної соціології, необхідно хоча б коротко

Розділ 1 • Виникнення і розвиток соціології як галузі наукового знання 21

зупинитися на цьому питанні. Адже в нашій країні соціологія має свої особливості, свої етапи становлення і розвитку.

Звертаючись до історичних джерел соціологічної думки в Україні, варто згадати роботи митрополита Іларіона, Клима Смолятича, Володимира Мономаха, Ю. Рогатинця, І. Вишневського і Ф. Прокоповича, а також соціально-філософські здобутки Г. Сковороди. Усе це, а також подальші роботи українських етнографів-фольклористів, публіцистів і істориків, заклали основи духовної традиції, особливості якої проявилися й у розвитку української соціологічної думки: у ній велике значення приділялося внутрішньому світові людини, її самосвідомості, різним проявам су- б'єктивної історії народу.

Крім того, безпосередні передумови розвитку соціологічної думки були закладені соціально-філософськими уявленнями українських філософів Юркевича, Федоровича, Лесевича, Строніна й ін. Зокрема, П. Юркевича (1827—1874) по праву вважають основоположником (поряд з Г. Шпетом) екзистенціоналізму, широко розповсюдженої в наш час філософської течії. Основна тема "метафізики любові і філософії серця", яку він розробляв, пов'язана з ідеями Г. Сковороди. Соціально-філософські погляди П. Юркевича, у свою чергу, вплинули на погляди російських філософів кінця XIX — початку XX століття і, перш за все, В. Соловйова. Коли в 1861 році П. Юркевича запросили працювати до Московського університету, він, за свідченням сучасників, був єдиним достатньо підготовленим філософом, що без попереднього закордонного стажування міг посісти філософську кафедру Московського університету.

Ще одна фігура, на характеристиці якої варто зупинитися окремо, коли йдеться про "протосоціологію" в Україні, — український правознавець і соціолог Б. Кистяківський (1868—1920). Його погляди вже більшою мірою (особливо останній період його творчості) стосуються безпосередньо соціології, а точніше — соціології права. У 1918-1920 роках Б. Кистяківський очолював кафедру соціології в соціально-економічному відділі Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). Саме з діяльністю цієї кафедри в період роботи там Б. Кистяківського в 20-ті роки XX ст. пов'язані основні досягнення соціологічної думки в Україні.

Значний внесок у розвиток історико-соціологічної думки в Україні внесла також діяльність М. Грушевського. Його творчість, з одного боку, являла собою розвиток історико-соціологічного напряму західної суспільної думки (Е. Дюркгейм, М. Вебер, Л. Леві-Брюль), а з іншого боку — безпосередньо пов'язана з духовними національними традиціями народознавства і фольклористики. М. Грушевський відомий також як засновник

Частина І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сутнісні характеристики

(у 1921 році) Українського соціологічного інституту. У цьому ж році ним була опублікована лекція з генетичної соціології. В останні роки життя М. Грушевський тісно співпрацював з "Асоціацією культурно-істо- ричного досвіду", в рамках якої велася робота в галузі соціології, етнології і фольклору.

Крім того, на розвиток вітчизняної соціологічної думки вплинули не тільки західноєвропейська й американська соціологія, ідеалістична російська філософія, але й ідеї народництва, революційного демократизму

вУкраїні, традиції національно-визвольного руху.

Урезультаті вже на початку 20-х років XX ст. соціологічна наука в Росії (до складу якої входила й Україна) була повною мірою оформлена

внаціональну соціологічну школу. Соціологія в Росії, що розвивалася,

зодного боку, під впливом західноєвропейських соціологічних теорій, ще тривалий час залишалася на рівні механічного переносу наукових концепцій у національне соціокультурне середовище. З іншого боку, інституціалізація російської соціологічної школи відбувалася значною мірою і за рахунок розробок оригінальних наукових ідей вітчизняними вченими.

Серед них найбільш пріоритетними у світовій соціологічній науці прийнято вважати наступні: 1) обґрунтування психологізму як методологічної основи аналізу суспільних явищ (наприклад, механізм наслідування був досліджений М. Михайловським раніше, ніж Г. Тардом); 2) розробка типології культур (запропонована М. Данилевським і здійснена ним набагато раніше, ніж аналогічні ідеї, описані О. Шпенглером); 3) конструктивна наукова критика соціал-дарвінізму й органіцизму в рамках суб'єктивної російської соціологічної школи; 4) спроба обґрунтування дихотомії суспільного прогресу (була почата П. Струве і М. Туган-Барановським);

5)розробка концепції соціального біхевіоризму (була проведена

Г.Зеленим і В. Бехтєрєвим); 6) створення теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності (була здійснена П. Сорокіним).

Становлення держави (колишнього СРСР) збіглося з періодом прискореного процесу інституціалізації вітчизняної соціологічної науки. Якийсь час цей процес за інерцією продовжувався. Створювалися соціологічні наукові і навчальні заклади, проводилися теоретичні і прикладні дослідження, тематика яких визначалася новими потребами, породженими змінами в країні.

Однак цей період продовжувався порівняно недовго. Вже з кінця 20-х — початку 30-х років XX ст. термін "соціологія" починає вживатися з надмірними ідеологічними штампами переважно в негативному

Розділ 1 . Виникнення і розвиток соціології як галузі наукового знання

23

аспекті. Соціологія стала розглядатися як буржуазна наука. Ніхто вже не зважувався говорити, що історичний матеріалізм є соціологією марксизму. Викладання соціології було заборонено. Кращі підручники марксистської соціології 20-х років XX ст. (М. Бухаріна, С. Оранського й ін.) були вилучені з обігу. До кінця 30-х років минулого століття розгром соціологічної науки був завершений, а кращі вчені були змушені залишити країну. Тому протягом майже п'яти десятиліть соціологія в нашій країні могла розвиватися лише в рамках інших галузей знання (філософії, історії, економіки, права). Усе це підкреслює необхідність вичленовування соціологічного знання з інших наук, а також об'єднання його в рамках однієї науки — соціології.

Часткове відродження соціології стало можливим лише з початком демократичних процесів кінця 50-х років XX ст. Однак непослідовність політичних змін наклала істотний відбиток і на розвиток соціологічної науки, її предмет трактувався занадто звужено, стверджувалося, що вона займається тільки конкретними соціологічними дослідженнями. На озброєння було взято концепцію 30-х років, відповідно до якої історичний матеріалізм ототожнювався із соціологією, а конкретні соціологічні дослідження, як несумісні з філософською методологією, взагалі виводилися за рамки соціологічного знання.

Ідеологічні догми того часу призвели до того, що конкретні соціологічні дослідження давали в основному однобоку характеристику соціальних процесів, виділяючи лише їхню позитивну сторону. Це підтверджує той факт, що соціологічна наука була орієнтована на створення ідеологічного камуфляжу, коректування тих чи інших кроків політичного керівництва колишнього СРСР. Разом з тим, незважаючи на ідеологічну "зашореність", формувалися наукові колективи, які проводили об'єктивні дослідження, шукали шляхи вирішення різних соціальних проблем суспільства. Найбільш помітними в цьому сенсі були дослідження соціально-економічного розвитку села, трудової й управлінської діяльності у сфері промисловості, проблем освіти і виховання, родини і шлюбу, бюджетів вільного часу і багато інших.

Стали з'являтися перші значні соціологічні праці радянських авторів. Серед них — роботи А. Здравомислова, Т. Заславської, М. Іовчука, Г. Осипова, Б. Паригіна, М. Руткевича, А. Харчева, В. Ядова і багатьох інших учених, які намагалися своєю науковою діяльністю і конкретними Дослідженнями довести необхідність утвердження соціології як самостійної галузі людського знання. Завдяки цим зусиллям відбувався процес інституціалізації соціології як науки, а пізніше і як навчальної дисципліни

24Частина І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сутнісні характеристики

упровідних університетах країни (Москві, Києві і Ленінграді). У 1962 році була утворена Радянська соціологічна асоціація, а в 1969 році — Інститут конкретних соціальних досліджень, що у 1972 році був перетворений в Інститут соціологічних досліджень, а в 1988 році — в Інститут соціології Академії наук СРСР. З 1974 року почав видаватися спеціалізований журнал "Соціологічні дослідження".

ВУкраїні починаючи з 60-х років XX ст. соціологічна думка розвивалася в рамках Інституту філософії АН УРСР, де були створені три соціологічних відділи. Соціологічні дослідження проводилися в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі (переважно на базі різних вузівських кафедр). Соціологічний відділ Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР був загальновизнаним у колишньому СРСР науковим підрозділом,

урамках якого (разом з київськими соціологами) були створені методики соціального планування на промислових підприємствах. Ці методики і зв'язані з ними концепції, як і розробки Донецького та Одеського відділень Інституту економіки АН УРСР, зробили значний внесок у розвиток промислової соціології і соціології праці в Україні.

Разом з тим процес організаційної інституціалізації соціології в цей період був неповним. Він не торкнувся сфери освіти, — жоден навчальний заклад не готував професійних соціологів. Негативним було також і те, що вітчизняна соціологія розвивалася практично в умовах ізоляції, методологічного монізму, оскільки інші теоретичні орієнтації, крім марксизму, були фактично заборонені.

Однак у середині 80-х років минулого століття відбулися істотні і докорінні зміни в суспільстві, що сприяли створенню принципово нових умов для розвитку соціологічної науки. По-перше, виникло соціальне замовлення на об'єктивну соціологічну інформацію. Органи влади взяли орієнтацію на пошук нових підходів до вирішення реальних проблем суспільного розвитку, що, природно, було неможливо здійснити без соціальної діагностики, накопичення й аналізу соціологічної інформації. По-друге, в ідейно-теоретичному плані були створені необхідні умови для методологічного плюралізму різних підходів, поглядів і орієнтацій у соціологічних дослідженнях. По-третє, суспільні науки стали "відкритими" для широкого взаємообміну зі світовою науковою думкою.

Унаслідок створення таких умов склалася нова ситуація й у самій соціологічній науці. Почався активний процес її інституціалізації як галузі загальнолюдського гуманітарного знання. Такий процес характерний майже для всіх республік і регіонів колишнього СРСР.

Розділ 1. Виникнення і розвиток соціології як галузі наукового знання	25

В Україні, у зв'язку з утвердженням державного суверенітету, цей процес супроводжується хоча і повільним, але досить очевидним відродженням соціологічної науки, набуттям нею своїх національних рис. У 1990 р. створено Інститут соціології НАН України, починає виходити журнал "Філософська і соціологічна думка" (українською і російською мовами), засновується Соціологічна асоціація України. З 1998 року виходить щомісячний журнал "Соціологія, теорія, методи, маркетинг" (українською і російською мовами), який представляє інтереси Соціологічної асоціації України. Утворено соціологічні служби в Адміністрації Президента України, Верховній Раді, Кабінеті Міністрів України, а також в інших центральних та регіональних органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

При Київському, Харківському, Дніпропетровському, Львівському, Одеському та інших університетах почали працювати факультети соціології, а в багатьох інших вищих навчальних закладах — відповідні соціологічні відділення, що розпочали підготовку професійних соціологічних кадрів. Соціологія як обов'язкова навчальна дисципліна введена у всіх вищих навчальних закладах України.

З кожним роком росте число незалежних і державних соціологічних центрів, лабораторій і служб, що здійснюють прикладні соціологічні дослідження, проводять опитування громадської думки у сферах політики, економіки, культури, освіти, фізичної культури і спорту, інших сферах життєдіяльності українського суспільства. На разі їх нараховується понад сто. Незважаючи на певні економічні труднощі, діяльність соціологічних осередків в Україні стає все більш ефективною, привертаючи до себе увагу керівників державних органів, суспільних і комерційних організацій, політиків, вчених і широкої громадськості.

Значних успіхів українські соціологи досягли у сфері дослідження різноманітних соціальних і суспільних проблем. Зокрема, в дослідженні концептуальних засад загальносоціологічної теорії (В. Танчер, В. Тарасенко, В. Судаков), соціальної структури і соціальної стратифікації, професійній орієнтації молоді (С. Макєєв, О. Куценко, В. Черноволенко), впливу засобів масової інформації на самовизначення молодого покоління (Є. Головаха, Н. Костенко, В. Оссовський), застосування математичного апарату у соціологічних дослідженнях і вдосконалення методичних засобів соціологічного аналізу (А. Горбачик, В. Максименко, Н. Паніна, В. Паніотто, Ю. Яковенко), соціології освіти та вивчення проблем вищої школи (В. Андрущенко, В. Астахова, В. Волович, І. Гавриленко, М. Лукашевич, О. Якуба), соціології культури та закономірностей

26 Частина І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сугнісні характеристики

ціннісної самосвідомості (А. Ручка, В. Панюков, В. Піча, І. Попова, Н. Побєда, О. Семашко), електоральної соціології та вивчення громадської думки (І. Бекешкіна, О. Вишняк, В. Полторак, В. Хмелько, М. Чурилов), соціології політики та політичної свідомості (М. Головатий, В. Матвієнко, М. Михальченко), етносоціології та соціології міграцій (Л. Аза, В. Євтух, М. Шульга), соціології права та злочинності (О. Бандурка, І. Рущенко, В. Соболев), соціології організацій та управління (Ю. Бурега, Є. Суїменко, Ю. Сурмін, М. Туленков), економічної соціології та соціології праці (В. Ворона, В. Пилипенко, Ю. Саєнко, М. Сакада), соціології особистості та способу життя (В. Бакіров, Л. Сохань), соціальної інженерії та соціальних технологій (В. Патрушев, В. Подшивалкіна, О. Скідін) та ін.

Таким чином, історія соціологічної думки в Україні, як і історія світової соціологічної науки взагалі, свідчить про те, що для успішного розвитку соціології необхідні певні зовнішні умови, що значною мірою стають внутрішніми чинниками її розвитку. До них варто насамперед віднести те, що називають "відкритістю" суспільства, — ступінь його демократичності, здатність критично ставитись до того, що відбувається, реально оцінювати переваги і недоліки.

У цьому зв'язку сучасний історик соціології, французький дослідник Раймонд Арон у книзі "Етапи розвитку соціологічної думки", простежуючи самобутність, національні джерела й особливості соціології класиків, підкреслює, що це не означає, що соціологія національна. Як і кожна наука, вона зазнає впливу різних чинників, але це не змінює її інтернаціональної природи.

Отже, передумови виникнення соціології почали формуватися ще у творах вчених і мислителів стародавніх часів. Антична філософська думка, представлена працями Платона, Арістотеля, Полібія та ін. поклала початок вивченню суспільства та його складових. Нових поштовхів розвитку соціальної думки надали праці мислителів епохи Відродження (Е. Роттердамський, Т. Мор, Н. Макіавеллі, М. Монтень), які створили модель суспільства, що нагадувала громаду, де порядок і моральні засади регулювались волею Бога і традиціями. Діячі епохи Просвітництва (Гельвецій, Дідро, Руссо, Вольтер, Віко) створили механістичну, раціональну модель суспільства, в якій людина є незалежним суб'єктом, поведінка якого залежить від власних вольових зусиль. У той же час дослідження суспільства в період прото соціології суттєво відставало від розвитку інших наук.

Розділ 1 • Виникнення і розвиток соціології як галузі наукового знання		2 7

Виникнення соціології як самостійної науки було викликано потребами переходу від традиційного до індустріального суспільства. Початковий етап її становлення пов'язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та орієнтацією на перехід до позитивної науки.

Соціологічний позитивізм став провідним напрямом соціології XIX ст. Його основні концепції розроблялись Д. Міллем, Е. Дюркгеймом. У середині позитивізму з'явились школи і напрями: географічна школа (О. Монтеск'є, І. Мєчніков, К. Ріттер, Г. Букль та ін.); демографічна школа (А. Гійяр, А. Казані, В. Мірабо та ін.); расово-антропологічна школа (Ж. Гобіно, X. Чемберлен та ін.); соціальний дарвінізм (Г. Спенсер, Р. Ворме, Л. Гумплович, У. Самнер, А. Шефле та ін.); соціальний механіцизм (Л. Кетле, В. Парето та ін.).

На межі ХІХ-ХХ ст. поширилась психологічна школа: психологічний еволюціонізм (Л. Уорд, Ф. Гіддінгс, У. Мак-Дугал); біхевіоризм (Дж. Уотен, І. Павлов, В. Бехтерев); школа психології народів (М. Лацарус, X. Штейталь); групова соціологія (Г. Лебон); символічний інтеракціонізм (Ч. Кулі, У. Томас, Дж. Мід). Особлива роль в цьому напрямі належить 3. Фрейду.

Соціологія переживає новий етап — етап класичної соціології (М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркейм), де отримали розвиток структурно-функціональ- ний аналіз, конфліктний і системний підходи, символічний інтераціонізм, емпірична соціологія.

У другій половині XX ст. усвідомлюється необхідність синтезу теорії й емпірії, йдуть пошуки загальної теорії (П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Мертон, Дж. Александер, Ю. Хабермас, П. Штомпка та ін.).

Розвиток вітчизняної (російської та української) соціології відбувався під впливом західноєвропейських соціологічних теорій але на теренах національного соціокультурного простору. Оригінальні ідеї і концепції Н. Михайловського, М. Дашковського, П. Струве, М. Туган-Барановського, Г. Зеленого, В. Бехтерева, П. Сорокіна та ін. увійшли до світової системи соціологічного знання.

За радянської доби соціологія певний час заборонялась. Часткове її відродження спостерігалося у 50-ті роки XX ст. (А. Зравомислов, Т. Заславська, Г. Осипов, Б. Паригін, М. Руткевич, А. Харчев, В. Ядов та ін.).

В Україні соціологічна думка почала відновлюватись з 60-х років XX ст. Ґрунтуючись на національних культурно-наукових здобутках, відбувається її інституціоналізація, соціологічні дослідження практично всіх сфер суспільного життя набувають поширення, стають все більш важливим джерелом соціальної інформації, яка використовується в управлінні сучасним суспільством.

28 Частина І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сутнісні характеристики

?Питання для самоконтролю

1.Які основні передумови виникнення соціології як самостійної галузі наукового знання?

2.У чому полягає сутність концепції О. Конта?

3.Яка роль позитивізму і його основних напрямів у подальшому розвитку соціології?

4.Визначте основні етапи становлення і розвитку соціології як науки.

5.Які головні віхи розвитку соціологічної науки в Росії?

6.Охарактеризуйте роль і стан соціології в сучасній Україні.

Список рекомендованої літератури

1.Арон Р. Этапы развития социологической мысли. — М.: Прогресс, 1993.

2.Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології від античності до початку XX ст. — К.: Либідь, 1993.

3.Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2002.

4.Погорілий О. І. Соціологічна думка XX ст.: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1996.

5.Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. — К.: Наук, думка, 1995.

6.Соціологічна думка в Україні: Навч. посіб. /М. В. Захарченко, В. Ф. Бурлачук, М. О. Молчанов та ін. — К.: Заповіт, 1996.