социология / Черныш Социология

Тема 2. Виникнення і ставлення соціології як самостійної науки

Основні

положення групових теорій соціологічного психологізму

Інстинктивізм

Інстинкти та їх комбінації

Погодьмося, що змальована Ґ.Лебоном 1908 р. гіпотетична картина надзвичайно точно відтворила справжні події, які відбувалися після

захоплення політичної влади більшовиками в Росії у 1917 р. Віддаючи належне передбачливості Ґ.Лебона, не забудьмо його перестороги: слід, щоб хоч одна країна випробувала на собі цей страхітливий режим для науки і повчання всьому людству, бо лише це зможе витверезити інші народи, заражені хмільною маячнею соціалістичної віри.

Таким чином, головні положення теорій натовпу, групової поведінки та інших подібних їм у межах другої течії соціологічного психологізму полягають у твердженнях, що:

•основним інструментом пізнання соціальних процесів повинна бути соціальна психологія, яка орієнтується не так на пізнання свідомих вчинків людей, як на неусвідомлені моменти духовного життя;

•ці неусвідомлені душевні феномени та їхні прояви найчіткіше фіксуються у групових діях і поведінці в натовпі;

•приналежність людей до певної соціальної групи на зразок натовпу є достатньою для витворення в них свого роду колективної душі, завдяки якій вони зовсім інакше почуваються, діють і мислять, аніж кожна людина окремо;

•знання непривабливої сутності мас і натовпу має стати одним із наріжних каменів практичної політики, яка, володіючи цим знанням, не повинна допустити панування юрби або вміти обмежити її негативні риси.

До третьої, індивідуалістичної течії соціологічного психологізму входить багато теорій і концепцій, однак зупинимося лише на інстинктивізмі англійського, а згодом американського соціолога й психолога Вільяма Мак<Дуґала (1871—1938). Провідними в його концепції є соціально#психологічна теорія особи і класифікація соціальних інстинк# тів, імпульсів та емоцій. На його думку, основна рушійна сила поведінки людини — це інстинкти, або вроджена схильність сприйняття всього існуючого, що супроводжується певними емоційними станами, а також настанова на дію та вироблення імпульсу до такої дії. В.Мак#Дуґалу належить так звана гормічна концепція (від грецького hormao — приво# дити в рух). У «горме» уособлена вітальна, тобто життєва, енергія організ# му, яка спонукає його до руху й розвитку. На базі «горме» виникають інстинкти, яких В.Мак#Дуґал нараховує 18 (серед них інстинкти цікавості, відтворення подібних до себе, самоствердження тощо). Загальні, надіндивідуальні процеси він розглядає як прояв на соціаль# ному рівні окремих інстинктів чи їхніх комбінацій. Війни є наслідком

61

Розділ I. Загальна теорія та історія соціології

Емоції

Почуття

Соціальна дія

Основні

положення

індивідуаліс2

тичних

концепцій

Два основні напрями соціологічної думки другої половини ХХ ст.

прояву інстинктів войовничості та почуття гніву, схильності людей до

забіякуватості. Релігію трактує як наслідок прояву інстинктів втечі, цікавості, самоприниження та інших у їхньому сукупному вияві.

Кожному інстинктові відповідає певна емоція. Різноманітні емоції

об’єднуються у складні групи, на ґрунті яких утворюються почуття.

Серед них у структурі характеру людини домінує «еготичне» почуття, яке відповідає за формування людського «Я». Сукупність «горме», інстинктів, емоцій і почуттів утворює основу для певної соціальної дії. Соціологія власне і покликана досліджувати і пояснювати соціальну поведінку людей, але зробити це вона зможе тільки простеживши всі етапи виникнення спонукальних мотивів, які призводять до вчинку.

Отже, для індивідуалістичних концепцій на зразок інстинктивізму

характерними є:

•розгляд загальних, надіндивідуальних процесів як прояв на соціаль#

ному рівні окремих інстинктів чи позасвідомих сил;

•розуміння інстинктів та позасвідомого як першопричин і механізмів розвитку соціального;

•дослідження сфери інстинктів і позасвідомого для віднайдення

мотивів соціальних дій людини;

•примітивізація людини й суспільства, діяльність і культура яких узалежнюються від ірраціональних неусвідомлених духовних

чинників при знеціненні сфери розуму та інтелекту.

Таким чином, названі концепції і напрями у рамках соціологічного

психологізму дуже відрізняються, однак їм притаманна спільна риса —

психологічний редукціонізм, тобто зведення соціального до психоло# гічного, намір шукати ключ до пояснення всіх соціальних явищ і процесів у психології індивіда, групи чи суспільства як колективного цілого. Заслугою цього напряму є те, що його представники привернули увагу

до проблем суспільної свідомості в її співвідношенні з індивідуальною, збагатили соціологію знанням людської натури та її внутрішнього світу.

Пізніше проблематика, до якої звернулися прибічники соціологічного психологізму, набула свого подальшого розвитку й продовження у

символічному інтеракціонізмі, психоаналізі та сучасній соціальній психології.

Отже, на етапі становлення і формування соціології як самостійної науки розвиток соціологічної думки відбувався у двох основних напрямах: позитивістському (натуралістичному) та психологістському, що мало свої вади, оскільки в обох випадках соціальне розуміється і тлумачиться або як природне, або як психологічне. Подальший розвиток соціології вимагав позбавлення від цієї однобічності та обмеженості.

62

Тема 2. Виникнення і ставлення соціології як самостійної науки

ДЛЯ НОТАТОК

63

Розділ I. Загальна теорія та історія соціології

ДЛЯ НОТАТОК

64

РОЗДІЛ І

Загальна теорія та історія соціології

ТЕМА 3

Класична соціологія

66 Соціологія Е. Дюркгайма

70 Соціологія М. Вебера

74Німецька формальна соціологія (Ґ.Зіммель та Ф. Тьонніс)

65

Розділ I. Загальна теорія та історія соціології

Соціологія Е.Дюркгайма

	На межі ХІХ—ХХ ст. дедалі більше соціологів починає усвідомлювати
	обмеженість натуралістичних та психологічних тлумачень суспільного
	життя, неспроможність природничо#наукових чи психологічних понять
	і методів розкрити усю складність людини як істоти соціальної. Вини#
	кають і посилюються переконання, що суспільство має свою специфіку,
	що соціальні структури і відносини не є чимось зовнішнім стосовно
	людини, — це продукт минулої та сучасної людської діяльності і що їх
	можна зрозуміти лише у зв’язку з цією діяльністю. Як наслідок — зростає
	інтерес до проблем соціальної дії та взаємодії, розробки методів
	розуміючої соціології та концепції соціології особистості.
	Цей процес відбувається поступово, тому в працях багатьох пред#
	ставників класичної соціології кінця ХІХ — початку XX ст. можна
	знайти двоякість і суперечливість поглядів, розуміння недостатності
	попередньої соціологічної думки, наполегливі пошуки нових шляхів.
Суперечливість	Яскравим прикладом нових теорій є соціологічна концепція патріарха
учення	французької соціологічної школи Еміля Дюркгайма (1857—1917). У ній
Е.Дюркгайма	простежуються дві головні тенденції. Перша — позитивістський натура2
	лізм — випливає з розуміння суспільства та його закономірностей за
	аналогією до природи. Е.Дюркгайм продовжує, але вже на якісно вищому
	рівні, традиції позитивізму з його вимогами збору й аналізу вихідних
	емпіричних даних, пояснення встановлених на основі досліджень від#
	носин між ними й доведенням висунутих гіпотез. Він поділяє натураліс#
	тичні установки позитивізму, намагаючись будувати соціологію за
	зразком природничих наук. Саме тому, зазначають українські соціологи
	А.Ручка і В.Танчер, він різко критикує представників соціологічного
	психологізму: теорія, яка починається з індивіда та його психології,
	неспроможна пояснити специфіку соціального. Водночас друга
	тенденція концепції Дюркгайма — так званий соціальний реалізм —
	вимагає розуміння суспільства як реальності особливого типу, яка
	відрізняється від усіх інших її видів (хімічної, фізичної, біологічної,
	психічної) та домінує над індивідами.
Перша	Перша тенденція покликана забезпечити об’єктивний підхід до
тенденція	вивчення соціальної дійсності і знаходить вияв у принципі: «Соціальні
та її суть	факти слід розглядати як речі». На думку Е.Дюркгайма, це означає
	визнавати незалежне від суб’єкта існування соціальних явищ і
	досліджувати їх так, як досліджує свій предмет та чи та природнича
	наука. При цьому Е.Дюркгайм не стверджує, що соціальні факти — це у

66

Тема 3. Класична соціологія

Причинний і функціональний аналіз

Поняття

норми і патології

Друга

тенденція та її суть

Соціальні

факти

буквальному розумінні речі, а лише наголошує, що їх треба вивчати як речі, об’єктивно й неупереджено. Таке важко осягнути соціологові, який

вивчає суспільство, в якому живе сам, а отже, як і кожна людина, має свої уподобання і схильності, симпатії та антипатії. Однак це необхідно зробити, якщо ми хочемо, щоб соціологія була справжньою наукою. Згодом послідовніше вирішує цю проблему М.Вебер.

У практиці соціологічного дослідження Е.Дюркгайм застосовує два різновиди аналізу: причинний і функціональний. Він обумовлює це тим, що соціальні факти залежать від соціального середовища, тому соціологія повинна досліджувати причини появи цих фактів, відштовхуючись від наявного стану суспільства, та об’єктивні зв’язки соціальних фактів і явищ, або функції. Водночас саме суспільство Е.Дюркгайм тлумачить як соціальну цілісність, подібну до живого організму з його досконалою системою органів і функцій. Воно має свою структуру, всі складові елементи якої виконують певні функції. Історично суспільство розвивається від простого, до якого не входять інші, до складного, яке будується шляхом злиття простих суспільств або є новим синтезованим утворенням на зразок Римської імперії.

З аналогій до функціонування організму Е.Дюркгайм виводить поняття суспільств нормального типу, норми і патології. Зовнішньою, емпірично фіксованою ознакою норми чи патології є поширеність певного соціального явища або його рідкісність, винятковість. На основі цього він інтерпретує такі соціальні явища, як злочинність, кризи,

самогубства тощо.

Всі ці положення дають підстави визнавати Е.Дюркгайма одним з провідних науковців#соціологів, які заснували структурний функціо2 налізм — впливову течію сучасної соціологічної думки.

Друга тенденція, наявна в соціологічній концепції Е.Дюркгайма, — це утвердження принципу специфічності й автономності соціальної реальності. На думку Е.Дюркгайма, соціологія повинна вивчати соціальну реальність, яка має особливі, притаманні лише їй властивості. Елементи соціальної реальності — соціальні факти, сукупність яких утворює суспільство і які становлять предмет соціології.

Суспільство виникає у процесі причинної взаємодії індивідів, але згодом вивищується над ними. Тому одним із центральних положень соціального реалізму Е.Дюркгайма є визнання пріоритету соціальної реальності (суспільства) над індивідами. Намагаючись пояснювати со# ціальне соціальним, він розвиває положення про вирішальну роль колективних (моральних, релігійних тощо) феноменів щодо індиві#

67

Розділ I. Загальна теорія та історія соціології

	дуальної свідомості. Колективна свідомість має свій спосіб розвитку і
Колективні	свої умови існування, які не зводяться до матеріальної основи. «Колек-
уявлення	тивні уявлення» (новий термін, запроваджений Е.Дюркгаймом) є
	об’єктивними стосовно індивіда; вони співвідносяться як ціле й частина.
	Але у цьому зв’язку безумовну перевагу мають власне «колективні
	уявлення», суспільна свідомість або суспільство в цілому. Навіть більше,
Суспільство2	суспільство у концепції Е.Дюркгайма ототожнюється з Богом, впливає
Бог	на людей і робить їх розумними й моральними істотами.
Соціологізм	Отже, сукупність поданих положень учення Е.Дюркгайма утворює
	«соціологізм» — принцип специфічності й автономності соціальної
	реальності, її домінування над індивідами. Соціологізм вимагає також
	обов’язковості застосування соціологічного методу для всіх інших
	суспільних наук. На думку Е.Дюркгайма, наукові дисципліни, які
	досліджують різні сторони соціальної реальності, залежні від соціології,
	бо лише вона дає ключ до розуміння всіх без винятку соціальних явищ у
	їхній сукупності.
Соціальна	Наступним вагомим положенням соціологічної концепції Е.Дюрк#
солідарність	гайма є ідея соціальної солідарності, яка лягає в основу аналізу зв’язків,
	що об’єднують людей у суспільство. Автор переконаний, з’єднати людей
	може розподіл праці, який неминуче викликає потребу спільних дій.
	Спеціалізація праці, що зростає, розподіл виробничих ролей змушують
	людей обмінюватися своєю діяльністю та її продуктами; а це породжує
	свідому чи неусвідомлену взаємозалежність. У процесі еволюції людсь#
	кого суспільства відбувається перехід від суспільств із механічною до
	суспільств із органічною солідарністю.
Механічна	У примітивних і нерозвинених стародавніх суспільствах діє меха-
й органічна	нічна солідарність (за аналогією до зв’язків однакових молекул
солідарність	неорганічної речовини, зв’язаних між собою суто механічно). Внаслідок
	того, що в таких суспільствах розподіл праці ще незначний, тут діють
	колективна свідомість і уявлення як репресивна примусова сила для
	об’єднання людей в єдине суспільство, в якому колективне поглинає
	індивідуальність. Із зростаючим розподілом праці сила колективної
	свідомості послаблюється, — збільшується сила органічного солідарного
	зв’язку: кожний стає особистістю і бачить особистість в іншому. Такий
	зв’язок будується на залежності членів суспільства один від одного і
	забезпечує єдність соціального організму. Отже, солідарність, за
	Е.Дюркгаймом, — вищий моральний принцип і вища універсальна
	цінність.

68

	Тема 3. Класична соціологія
Аномія	Таким чином Е.Дюркгайм стверджує, що нормальний стан суспіль2
	ства повинен базуватися на професіоналізації, спеціалізації функцій,
	розвинутому економічному плануванні. Ненормальний стан суспільства
	він пов’язує зі зростанням суперечностей між працею і капіталом,
	анархією виробництва і аналізує його прояви як хвороби капіталізму, а
	саме: аномію (тобто дезінтеграцію суспільства й особи, брак чіткої
	моральної регуляції поведінки індивідів), соціальну нерівність, нестрим#
	ну конкурентну боротьбу, класові конфлікти тощо. Подолання цих хво#
	роб можливе через мирне розв’язання конфліктів, послаблення боротьби
	й конкуренції; через встановлення правил, які твердо регламентують
	стосунки класів, запровадження справедливості й рівності соціальних
	можливостей згідно з принципом «віддавати належне за заслугою».
Концепція	Але однієї економічної регуляції для лікування хвороб суспільства
релігії	недостатньо. Вирішальна роль у цьому плані належить моральній регу2
	ляції. Тому найяскравішим втіленням дюркгаймівського соціологізму є
	його концепція релігії. Саме вона повинна виконувати функції суспіль#
	ного об’єднувача: дисциплінарну (забезпечення порядку), цементуючу
	(забезпечення єдності суспільства), відтворюючу (забезпечення процесу
	передання культурної спадщини новим поколінням). Релігійні обряди
	виконують важливе соціальне завдання: вони підтримують і зміцнюють
	соціальну солідарність суспільства. Крім релігії та церкви, об’єднанню і
Мораль	цілісності суспільства сприяє мораль як система правил поведінки. Її
	складниками є сімейна, професійна та громадянська мораль, ієрархічну
	структуру яких завершують загальнолюдські цінності та ідеали. Одна з
	основних суспільних функцій моралі, за Е.Дюркгаймом, — виховна. Саме
	мораль здатна подолати роздвоєння людини, яка у нього трактується як
Двоїстість	hото duplex, тобто істота двоїста, що має біологічне та соціальне начала.
людини	Якщо суспільство послаблює свій контроль над людьми, то виникає стан
	аномії, протилежний моральному порядку і здоровому нормальному
	стану суспільства, утворюється моральний вакуум (старі норми й мо#
	ральні принципи вже не діють, а нові ще не сформувалися і не утверди#
	лися як такі, що визнаються всіма).
Концепція	Тісно пов’язана із попередніми частинами вчення Е.Дюркгайма його
самогубств	концепція самогубств. Автор переконаний, що саме аномія суспільства
	є головним, могутнім генератором самогубств: число самогубств є
	обернено пропорційним до ступеня інтеграції тих соціальних груп і
	спільнот, до яких цей індивід належить. Суть самогубства як патологіч#
	ного соціального явища зумовлена кризовим станом суспільства в
	цілому.

69

Розділ I. Загальна теорія та історія соціології

Роль

Е.Дюркгайма в історії соціології

Антипозити2

вістський

напрям у класичній соціології

Отже, роль Е.Дюркгайма в історії соціології є дуже важливою, він суттєво вплинув на подальший розвиток світової соціологічної думки.

Його внесок у поступ сучасної соціології полягає в обґрунтуванні особливого предмета й методу цієї науки, обстоюванні її окремого статусу серед інших наук, її методологічного та фахового суверенітету. Він звернув увагу на фундаментальні проблеми соціологічної науки, такі як:

•природа суспільства як системи, що саморегулюється;

•причини об’єднання людей у суспільство;

•нормальний і патологічний стан суспільства;

•значення інститутів виховання й контролю у процесі соціалізації людини;

•принципи функціонального підходу до аналізу суспільних явищ;

•соціологічне обґрунтування політики реформ тощо.

Усе це дає підстави вважати Е.Дюркгайма соціологом, який скерував

традиційний позитивізм у якісно нове річище.

Разом з тим майже одночасно в соціології поширюється інший, антипозитивістський підхід до вивчення соціальних явищ, в основі якого — думки про принципову протилежність законів природи й суспільства, про особливий статус соціальної дійсності, який вимагає застосування до неї інших, ніж природничо#наукові методи пізнання. Суспільство та індивіди, які його утворюють, розглядаються не як типові соціальні факти, а як такі, що постають унаслідок процесів соціальної

дії та взаємодії. Цей напрям у класичній соціології отримує назву гуманістичної соціології і протистоїть і соціологізму Е.Дюркгайма, і соціологічному психологізму. До цього напряму включають соціологічну систему М.Вебера, концепції Ґ.Зіммеля та Ф.Тьонніса

Соціологія М.Вебера

Предмет і методи соціології М.Вебера

Німецький соціолог Макс Вебер (1864—1920) вважається заснов# ником розуміючої соціології і теорії соціальної дії. В основі його соціо# логічної системи лежить ідея якісної відмінності соціогуманітарних

наук від природознавства. Ця відмінність полягає, по#перше, у предметі дослідження (природознавство досліджує живу і неживу природу, соціо# гуманітарні науки — людину й створене нею суспільство); по#друге — у методі дослідження (якщо у природознавстві використовується метод опису й пояснення, то у соціогуманітарних науках — метод розуміння діючих у суспільстві людей).

70