DF_11 / Сазонець І.Л. та ін. Управління місцевими фінансами
.pdfскладає проект Державного бюджету;
організовує виконання Державного бюджету;
забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює в межах своєї компетенції контроль за виконанням фінансового законодавства;
проводить методичну роботу з питань фінансового і бюджетного планування;
складає квартальний розпис доходів і видатків;
здійснює управління внутрішнім і зовнішнім боргом;
контролює виконання Державного бюджету, складає звіт про його виконання;
розробляє пропозиції щодо удосконалення податкової політики;
здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, бере участь у роботі керівних органів фондових бірж;
забезпечує впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності;
вивчає валютно-фінансові проблеми у сфері міжнародного економічного співробітництва;
розробляє і подає до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них;
виконує ряд інших функцій відповідно до Положення про Міністерство фінансів України.
При Міністерстві фінансів України діє Державна Контрольноревізійна служба, а також Державне Казначейство.
Головним завданням Державної Контрольно-ревізійної служби
єздійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітністю в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. Державна контрольно-ревізійна служба складається з:
Головного контрольно-ревізійного управління України;
Контрольно-ревізійного управління в Автономній Республіці Крим;
Контрольно-ревізійної служби в областях;
Контрольно-ревізійної служби в містах Київ та Севастополь;
Контрольно-ревізійних підрозділів у районах;
Контрольно-ревізійних підрозділів у містах;
71
Контрольно-ревізійних підрозділів у районах міста. Державне казначейство створено з метою ефективного
управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті. Основними завданнями казначейства є такі:
організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним;
управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період;
фінансування видатків Державного бюджету України;
ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;
здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;
розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
здійснення контролю за надходженнями, використанням коштів державних позабюджетних фондів;
розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.
Наприкінці XX століття актуальними стали питання щодо управління державними видатками. Причиною цього були бюджетні кризи, що зачепили у 80-х роках ряд країн світу. Незважаючи на фактори, які породили кризу, результатом її була проблема великого бюджетного дефіциту та пов'язані з цим диспропорції у сфері грошово-кредитних відносин, що у цілому призводило до значного зменшення потоку зовнішніх запозичень і підриву системи валютних курсів. Дефіцит бюджетних коштів, велика зовнішня заборгованість спричинили значну інфляцію, нестабільність валютних курсів, зростання відсоткових ставок. Усе це позначалося на рівні інвестицій, який став занадто низьким.
Вихід із такої ситуації вбачався у зміцненні державних фінансів шляхом мобілізації додаткових доходів, скорочення державних видатків або в одночасному здійсненні цих заходів.
72
Поряд із запровадженням інших заходів це мало сприяти процесам прискорення економічного зростання. Розуміння цих проблем викликало необхідність структурних змін в економіці й висновків про те, що макроекономічна стабілізація неможлива без глибокого реформування державних фінансів у цілому і видатків зокрема.
Системи управління видатками формувалися протягом багатьох років, відображаючи завдання держави. Ще не так давно бюджет розглядався лише як фінансовий план. Нині бюджет сприймається як основний важіль економічного планування, макроекономічної стабільності і зростання. Елементами управління державними видатками є верховенство закону, відкритість і підзвітність.
Верховенство закону передбачає існування і функціонування відповідної системи, яка ґрунтується на правилах, затверджених законодавчим органом. Комплекс законів, що визначають діяльність щодо управління державними видатками, має бути відомий усім тим, хто їх застосовує, а також тим, на кого вони поширюються.
Виконання умов законодавства щодо управління видатками не завжди може відповідати належному рівню управління. Це зумовлено тим, що не кожен вид діяльності можна точно або однозначно визначити в законодавстві.
Управління державними видатками надто складний процес, який сприяє забезпеченню прийняття своєчасних і дієвих рішень щодо використання бюджетних коштів. Такий процес передбачає:
визначення політики, мети і необхідних ресурсів для їх досягнення;
розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставленої
мети;
забезпечення економного та ефективного виконання конкретних завдань.
Традиційно управління державними видатками розглядалося як система контролю за правильністю витрачання бюджетних коштів. З роками вплив на зміст управління видатками справили економічні труднощі, завдання в цьому напрямі розширювалися і ускладнювалися. Виходячи із сучасних позицій вирішення питання управління державними видатками потребує комплексного підходу. Таке управління розпочинається з етапу складання бюджету і закінчується складанням звітності про використання бюджетних коштів.
73
Питання для самоконтролю
1.Що є суб’єктами та об’єктами управління місцевими фінансами?
2.Охарактеризуйте фінансовий апарат, що здійснює управління місцевими фінансами.
3.Які органи належать до місцевого самоврядування?
4.На яких принципах здійснюється місцеве самоврядування?
5.Які законодавчі акти регламентують управління місцевими фінансами в Україні?
6.На яких принципах має здійснюватися управління місцевими фінансами?
7.Назвіть основні етапи управління місцевими фінансами.
8.Охарактеризуйте основні методи управління місцевими фінансами.
9.Назвіть та охарактеризуйте види управління місцевими фінансами.
10. Які органи здійснюють управління місцевими фінансами?
Тестові завдання
1. Управління місцевими фінансами – це:
а) формування, використання та розпорядження коштами місцевих бюджетів, а також фінансами комунальних підприємств;
б) використання та розпорядження коштами місцевих бюджетів, а також фінансами комунальних підприємств;
в) формування, використання та розпорядження фінансами комунальних підприємств;
г) формування, використання та розпорядження коштами місцевих бюджетів.
2. До методів управління місцевими фінансами відносять:
а) оперативне управління, стимулювання; б) оперативне управління, стимулювання, фінансовий
контроль; в) стимулювання, стратегічне управління, фінансовий
контроль; г) оперативне управління, фінансовий контроль.
3. Метою оперативного управління є:
а) швидке реагування на зміни фінансових показників;
74
б) планування управління із застосуванням математичних методів;
в) досягнення певних результатів за короткостроковий період; г) досягнення максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин,
маневрування фінансовими ресурсами.
4. Метою стимулювання як методу управління місцевими фінансами є:
а)забезпечення розвитку явищ і процесів, які мають пріоритетне значення, або недостатньо сприятливі умови для саморозвитку;
б) забезпечення підготовчого етапу до контролю; в) забезпечення розвитку регіону;
г) забезпечення сприяння розвитку комунальних підприємств.
5. Стимулювання здійснюється за допомогою:
а) надання податкових пільг, пільгового кредитування, пільгового інвестування та інших фінансових методів;
б) надання пільгових умов для розвитку; в) адміністративних інструментів; г) вірні відповіді а) і б).
6. Фінансовий контроль – це:
а) цілеспрямована діяльність органів влади з метою виявлення законодавчих правопорушень;
б) цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів державної влади і недержавних організацій, спрямована на забезпечення законності фінансової дисципліни і раціональності в процесі формування, розподілу, використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою найефективнішого соціально-економічно розвитку всіх суб’єктів фінансових відносин;
в) цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів державної влади і недержавних організацій, спрямована на розподіл, використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою найефективнішого соціально-економічно розвитку всіх суб’єктів фінансових відносин;
г) цілеспрямована діяльність, що забезпечує фінансову дисципліну і раціональність у процесі формування, розподілу, використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів.
75
7. За часом проведення фінансовий контроль буває:
а) попередній, поточний, наступний; б) тактичний, стратегічний; в) вибірковий, скрізьний; г) постійний, частковий.
8.За сферою фінансової діяльності фінансовий контроль
буває:
а) бюджетний, податковий, валютний, кредитний, страховий, інвестиційний, контроль за грошовою масою;
б) бюджетний, податковий, валютний; в) бюджетний, податковий, страховий; г) бюджетний, страховий, інвестиційний.
9.Стратегічне управління місцевими фінансами – це:
а) управління з метою формування обсягів коштів фінансових ресурсів, які спрямовуються на соціально-економічний розвиток регіону;
б) управління на перспективу, спрямоване на встановлення обсягів фінансових ресурсів, на перспективу для реалізації цільових програм і вирішення соціальних проблем;
в) стратегічне та оперативне управління; г) вірні відповіді а) і б).
10. Управління державними видатками передбачає:
а) забезпечення економічного та ефективного виконання конкретних завдань;
б) розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставленої мети;
в) визначення політики, мети і необхідних ресурсів для їх досягнення; розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставленої мети; забезпечення економного та ефективного виконання конкретних завдань;
г) забезпечення економного та ефективного виконання конкретних завдань.
11. Забезпечення в Україні контролю за ефективним цільовим використанням бюджетних коштів покладено на органи:
а) Державної контрольно-ревізійної служби; б) Рахункової палати; в) Кабінету міністрів України; г) вірні відповіді а) і б).
76
12.За методами проведення фінансовий контроль класифікується як:
а) аналіз фінансової діяльності, спостереження, ревізії; б) перевірки, обстеження, нагляд, аналіз фінансової діяльності,
спостереження, ревізії; в) спостереження, нагляд, обстеження;
г) поточний, попередній, плановий.
13.За формою проведення фінансовий контроль як метод управління місцевими фінансами буває:
а) обов’язковий, ініціативний; б) зовнішній, внутрішній;
в) спостереження, нагляд, обстеження; г) вірні відповіді а) і б).
14.До місцевих органів влади відносяться:
а) територіальна громада, сільська, селищна, міська рада, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради; органи самоорганізації населення;
б) територіальна громада, сільська, селищна, міська рада; в) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; г) вірні відповіді а) і в).
Орієнтовна тематика рефератів
1.Інструменти управління місцевими фінансами.
2.Планування як метод управління місцевими фінансами.
3.Напрями вдосконалення управління місцевими фінансами.
4.Методи управління місцевими фінансами та їх сутність.
5.Законодавча база управління місцевими фінансами.
77
РОЗДІЛ 3. ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ І МІСЦЕВІ
ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ ТА РОЛЬ У БЮДЖЕТНОМУ ПРОЦЕСІ
3.1.Система місцевого самоврядування.
3.2.Повноваження органів місцевого самоврядування.
3.3.Роль місцевих фінансових органів в управлінні. місцевими фінансами
3.1. Система місцевого самоврядування
Сучасна історія місцевого самоврядування в Україні розпочалась після прийняття 7 грудня 1990 р. Закону “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”. Це стало першою спробою трансформувати місцеві ради (які на той час входили до єдиної системи органів державної влади) усіх територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування. Наступним кроком у становленні місцевого самоврядування в Україні стало прийняття 26 березня 1992 р. нової редакції Закону (тепер він має назву Закон України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”), в якій передбачалося впровадження інститутів місцевого і регіонального самоврядування.
Надійною правовою основою місцевого самоврядування стала Конституція України 1996 р., де самоврядування визнане одним із елементів конституційного ладу держави.
Правові засади місцевого самоврядування також закріплені в чинному Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р.
Європейська Хартія місцевого самоврядування дає визначення місцевого самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ й управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.
Конституція України визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
78
Детальніше визначення місцевого самоврядування дається в Законі “Про місцеве самоврядування в Україні”: місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Конституцією України та Європейською Хартією місцевого самоврядування встановлені принципи місцевого самоврядування, а їх деталізацію та конкретизацію здійснено в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Згідно з цим законом місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:
народовладдя;
законності;
гласності;
колегіальності;
поєднання місцевих і загальнодержавних інтересів;
виборності;
правової, організаційної і матеріально-фінансової самостійності територіальних громад та їх органів у межах повноважень, визначених законом;
підзвітності і відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;
державної підтримки і гарантій місцевого самоврядування;
судового захисту прав місцевого самоврядування.
Зпринципами місцевого самоврядування тісно пов’язані його завдання та функції.
До основних завдань місцевого самоврядування можна віднести:
зміцнення засад конституційного ладу України;забезпечення реалізації конституційних прав людини і
громадянина;створення умов для забезпечення життєво важливих потреб
та законних інтересів населення;розвиток місцевої демократії.
Відповідно до цих завдань визначаються і функції місцевого самоврядування, під якими розуміють основні напрями діяльності територіальних громад, органів місцевого самоврядування щодо вирішення завдань місцевого самоврядування. Найважливішими
зних є:
79
залучення населення до участі у вирішенні питань місцевого та загальнодержавного значення;
володіння, використання, а також управління комунальною власністю;
забезпечення комплексного соціально-економічного та культурного розвитку відповідної території;
надання соціальних послуг населенню;
забезпечення законності, громадської безпеки, правопорядку, охорона прав, свобод та законних інтересів громадян;
соціальний захист населення, сприяння працевлаштуванню громадян;
захист прав місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, місцеві ради та їх виконавчі органи, тобто через певний структурно-організаційний механізм – систему місцевого самоврядування.
Система місцевого самоврядування в структурноорганізаційному плані – це сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення (рис. 3.1).
Згідно з Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (стаття 5) система місцевого самоврядування включає:
територіальну громаду;
сільську, селищну, міську раду;
сільського, селищного, міського голову;
виконавчі органи сільської, селищної та міської ради;
районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст;
органи самоорганізації населення.
Крім того, у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні ради в місті. Районна рада в місті, відповідно, утворює свої виконавчі органи та обирає голову ради, який одночасно є головою її виконавчого комітету.
80