3.Діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів.

Діяльність банку як інвестора на ринку цінних паперів полягає у формуванні інвестиційного портфеля. До портфелю включаються цінні папери, що знаходяться у власності банку, і зорієнтовані як на власне володіння, так і на перепродаж; до інвестиційного портфеля банку можуть бути віднесені також цінні папери, які входять до резервів другої черги; інвестиційний портфель банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до обігу на фондовому ринку України відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»; похідні щодо цінних паперів фінансові інструменти (ф’ючерси та опціони на цінні папери та ринкові індекси) можуть використовуватися у складі портфеля для зниження рівня ризику; неакціонерні вкладення банку в статутні капітали підприємств та організацій, що оформлені цінними паперами, розглядаються як інвестиційні.

Слід зазначити, що інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів України, перш за все, від правового та інституційного забезпечення. В Україні в цілому вже сформувалися необхідні інститути та правове поле, покликане регламентувати та регулювати інвестиційну діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів, проте ще існує ряд проблем, які потребують вирішення, зокрема питання удосконалення діяльності інститутів депозитарної системи, удосконалення організаційної структури підрозділів, що відповідають за інвестиційну діяльність у банках, забезпечення чіткості, стабільності та системності у нормативно-правових актах.

Проведений нами аналіз показав, що для вирішення вище перелічених проблем необхідно здійснити низку заходів, зокрема, щодо приведення вітчизняного законодавства та нормативно-правових актів у відповідність із Міжнародними стандартами бухгалтерського звітності та Міжнародними стандартами розкриття інформації Міжнародної організації комісій із цінних паперів.

Важливим завданням є удосконалення інфраструктури ринку цінних паперів, а відповідно і професійної діяльності комерційних банків на ньому. Зазначене приведе до покращення якості обслуговування інвестиційного процесу на ринку цінних паперів. Зараз його інфраструктура характеризується відсутністю цілісності, зокрема, відокремленістю основної частини цієї структури – депозитарної системи и поряд із цим спостерігається відсутність системо утворюючих інфраструктурних елементів депозитарної системи, а кожен її окремий елемент несе в собі ризики для інвесторів.

Пріоритетним має стати створення централізованої депозитарної системи. Діяльність центрального депозитарію має сприяти зниженню ризиків та зменшенню накладних витрат учасників системи.

Необхідно удосконалити систему обліку прав власності на цінні папери, не руйнуючи старої, забезпечивши насамперед відмову від існування двох форм випуску цінних паперів, уніфікацію функцій реєстраторів та зберігачів, а також їх інтеграцію з центральним депозитарієм.

Враховуючи це, необхідно здійснити низку невідкладних заходів, спрямованих на розвиток організованої торгівлі цінними паперами та підвищення ступеня прозорості укладання угод на фондовому ринку. Першочерговим заходом має стати зосередження торгівлі цінними паперами українських емітентів на фондових біржах. Це можливо досягти шляхом прийняття Закону України щодо концентрації угод купівлі-продажу цінних паперів емітентів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави на організаційно-оформленому ринку. Зазначене сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості емітента за рахунок забезпечення його ліквідності та прозорості. Також для активізації інвестиційної діяльності на організаторах торгівлі можна внести зміни до системи оподаткування операцій з купівлі-продажу цінних паперів на організованому ринку, тобто запропонувати відповідні стимули для зосередження торгівлі цінними паперами на організованому ринку. Крім того, позитивний вплив для зростання угод на організаторах торгівлі може справити розробка та запровадження єдиних стандартів діяльності для всіх торгових систем з цінних паперів.

Оскільки існує залежність між обсягом випущених на ринку цінних паперів та обсягом вкладень банків у цінні папери, то розвитку фондового ринку та активізації інвестиційної діяльності банків на ньому будуть сприяти наступні заходи: розвиток організованої торгівлі цінними паперами та підвищення ступеня прозорості укладання угод на фондовому ринку, запровадження постійно діючого, прозорого механізму середньострокового рефінансування банків НБУ під заставу корпоративних облігацій; формування розвиненого ринку державних цінних паперів, на якому б оберталися низько ризикові та високоліквідні папери, випущені для фінансування економіки (конкретних інвестиційних проектів), а не для споживання; створення умов для здійснення нових випусків середньо- та довгострокових муніципальних боргових цінних паперів; забезпечення формування цивілізованого іпотечного ринку.

Як показав аналіз, станом на 01.04.2011 р. провідні позиції на фінансовому ринку по операціях з цінними паперами та формуванню інвестиційного портфеля, займали “Приватбанк”, “Укрексімбанк”, “Ощадбанк”, “Райффайзен Банк Аваль”, “Укрсиббанк”, “Укрсоцбанк” (див.табл.1).

Таблиця 1.

Структура кредитно - інвестиційного портфелю за станом на 01.04.2011 (млн.грн.)

№	Банк	КІП	Питома вага, %	В тому числі
				Цінні папери
	ВСЬОГО	624392,43	100,00	45937,09 (7,3%)
1	ПРИВАТБАНК	72122,73	11,551	513,95
2	УКРЕКСIМБАНК	49605,34	7,945	6457,77
3	ОЩАДБАНК	45863,87	7,345	4391,72
4	РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ	40584,58	6,500	5523,36
5	УКРСИББАНК	35891,01	5,748	1669,22
6	УКРСОЦБАНК	33254,77	5,326	1670,47
7	ОТП БАНК	24248,45	3,884	1468,29
8	ВТБ БАНК	21980,83	3,520	417,31
9	АЛЬФА-БАНК	20055,48	3,212	372,62
10	НАДРА	18806,99	3,012	427,67

Досить низька активність банків сьогодні спостерігається на ринку муніципальних облігацій. Вона зумовлена в першу чергу недостатньою розвиненістю даного ринку та незначним обсягом емісії на ньому. Тобто, на сьогодні в Україні недостатньо використовується такий механізм залучення інвестицій, як випуск облігації місцевих позик для реалізації регіональних соціально-економічних програм. Як свідчить світовий досвід, за нормальних умов розвитку економіки ринок муніципальних позик є досить привабливим для інвесторів. Зауважимо, що на сьогодні в Україні цей ринок практично не розвивається, в основному через недосконалість законодавчої бази.

Ведучи мову про проблему формування портфеля за основними напрямами інвестиційної діяльності банку, які дозволяють обґрунтовано підходити до вибору стратегії управління та прийняття ризикових інвестиційних рішень щодо вибору об’єктів інвестування на основі заданої вихідної інформації, слід зазначити, що для її вирішення необхідно ідентифікувати перелік характеристик, на основі яких описується інвестиційна альтернатива, а також показники , що можуть бути використані у якості критерію прийняття оптимального ризикового інвестиційного рішення. Для цього необхідно розраховувати оптимальну структуру портфеля акцій для комерційних банків України з можливістю залучення та подальшого використанням різних видів активів як динамічної системи моделювання розміщення інвестицій, що здійснюється у відповідності до однієї зі сформованих перспектив.

Аналіз інвестиційної діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів в умовах кризи показав, що серед заходів антикризового управління банківського менеджменту чисельне місце має зайняти стратегія на максимізацію прибутку та прогнозування ризиків, оскільки оборонна стратегія себе не виправдала. З метою підвищення доходів та зменшення ризику втрати ліквідності в сучасних після кризових умовах (в очікуванні другої хвилі кризи) комерційні банки повинні застосовувати насамперед методи пасивного управління інвестиційним портфелем Крім побудови власних портфелів цінних паперів , вітчизняним банкам доцільно розширювати надання інвестиційних послуг, які на даному етапі здійснюються на слабкому рівні, в обмеженій кількості. Іншим важливим заходом є формування якісних портфелів цінних паперів з урахуванням індивідуальної роботи з емітентами та інвесторами. Комбінування у інвестиційному портфелі фінансових активів з різними термінами вкладання дозволить врахувати коливання процентних ставок та рівень процентного ризику, під вплив якого підпадають власники інвестицій.

Висновок щодо основних положень, понять.

Таким чином, виходячи із реалій сьогодення, можна зробити висновок, що тільки комплексний підхід щодо інвестиційної діяльності та формування портфеля цінних паперів комерційних банків дозволить утримувати його на оптимальному рівні.

Банки, які спеціалізуються на фінансуванні інвестиційних проектів, звичайно мають справу з великою кількістю заяв і проектних пропозицій від компаній — спонсорів проектів. Тому необхідне створення системи відбору заяв на основі формальних і неформальних критеріїв. Спочатку здійснюється відбір на основі таких формальних ознак, як галузева належність проекту, розмір кредиту і загальна сума інвестицій у проект, ступінь обробки проекту (наявність техніко-економічного обгрунтування, бізнес-плану, технічної документації тощо), наявність гарантії або інших видів забезпечення платіжних зобов'язань позичальника по кредиту, тип інвестиційного проекту (нове будівництво, реконструкція, розширення). До неформальних критеріїв належать: комерційна життєздатність проекту, фінансовий стан позичальника, технічні, фінансові, екологічні та інші ризики реалізації проекту, професійна здатність позичальника втілити проект, державна підтримка проекту тощо. Західні банки попередній відбір проектних пропозицій називають «скрінингом» (sсгееning) — «просвічування» заяв, або експрес-аналізом. Попередній аналіз виконує не лише відбраковку заяв, а й встановлює зворотний зв'язок з метою уточнення заяви, її вдосконалення, реструктуризації проекту тощо.

Інвестиції - це сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу у різні галузі народного господарства. Об'єктами інвестування є грошові кошти; рухоме і нерухоме майно; майнові права; інтелектуальні цінності або вкладання в цінні папери з метою отримання доходу; вкладання в довгострокові цінні папери.

Довгострокове кредитування - надання банками на тривалий строк (понад 1 рік) позичок підприємствам та приватним особам на відновлення, розширення та створення основних фондів.

Проектне фінансування - це фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням наданих коштів є сам проект, тобто доходи, які в майбутньому отримає підприємство, що здійснює будівництво чи реконструкцію.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску обігу цінних паперів.

Цінний папір - грошовий документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та визначає взаємовідносини між особою, яка їх емітувала, та їх власником і передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів.

Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума коштів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав).

Акція - цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право на участь в управлінні товариством, дає право його власникові на одержання частини його прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при його ліквідації.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання позичальника перед кредитором відшкодовувати йому вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою процента.

Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, випущений банком, як письмове свідоцтво про депонування грошових коштів, та яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту та процентів за ним.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Ринкова вартість цінного папера - сума коштів або вартість активу, які можна отримати від продажу цього цінного папера на активному ринку цінних паперів (ціна, за якою продавець згодний продати, а покупець - купити цей цінний папір).

Дивіденд - частина прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між акціонерами у вигляді доходу відповідно до кількості та видів акцій, що їм належить.

Премія - це перевищення вартості придбання цінних паперів над вартістю їх погашення без врахування нарахованих на час придбання відсотків.

Дисконт - це різниця між вартістю погашення цінних паперів та вартістю їх придбання без врахування нарахованих на час придбання відсотків, якщо вартість придбання нижча вартості погашення.

Дисконтна ставка - це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і непевність, пов'язану з фактором часу.

Інвестиційний портфель банку - сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій з метою отримання прибутків.

Диверсифікація - це вкладення коштів в різні цінні папери (різних підприємств, з різним процентним доходом та ступенем ризику) з метою зменшення ризику втрат.

8. План-конспект лекції №2

Курс 3

Група 3-Ф2

Спеціальність Фінанси

Вид лекції (тематична, консультативна).

Тема лекції «Банківське кредитування як основа діяльності банку»

Мета : сформувати у студентів знань про інвестиції та інвестиційний портфель, а також основні поняття у інвестиційній діяльності комерційних банків

План лекції:

1. Сутність та класифікація банківських кредитів.

2. Порядок видачі та погашення банківських кредитів юридичним особам

3. Банківське споживче кредитування

4. Форми забезпечення повернення банківських кредитів

5. Поняття кредитної політики банку

Література (рекомендована, додаткова):

1. Аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця та проф. А. М, Герасимовича. - Житомир: ПП "Рута", 2001. - 384 с.

2. Банківська справа: Теорія і практика: Навч. посібник / С. М. Подік, В. І. Ігнатенко; За ред. С. M. Подіка. - К.: ФАДА, ЛТД, 2006.

3. Банківська справа / За ред. Р. І. Тиркала. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001.-316 с.

4. Банківські операції: Підручник / A. M. Мороз, M. І. Савлук, M. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

5. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посібник. - 5-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, КОО, 2006. -311с.

6. Гроші та кредит: Підручник / M. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. M. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. -602 с.

7. Гроші. Фінанси. Кредит: Навч.-метод, посібник / M. М. Александрова, С. О. Маслова. - 2-ге вид., переробл. і доп. - К.: ЦУЛ, 2002. – 336 с.

8. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 p. (зі змінами і доповненнями).

Зміст лекції.

1. Сутність та класифікація банківських кредитів.

Банківський кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.

Строковість кредиту означає, що позики підприємствам видаються на певний строк, по закінченні якого вони повинні бути повернені.

Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залучені кошти повинні бути повернені через певний час. Повернення кредиту забезпечується безперервністю кругообігу коштів і переходом їх в завершальній стадії в грошову форму.

Платність кредиту полягає в тому, що кредити банк видає підприємствам за певну плату, яка називається процентом. Розмір процента встановлюється з таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для даного кредиту, витрат на ведення банківської справи і забезпечувала одержання певного доходу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. В банківській практиці найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: застава майна, гарантія або поручительство, страхування кредиту та інші.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредити надаються на здійснення таких заходів: збільшення основних та оборотних фондів підприємств; накопичення сезонних запасів ТМЦ, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного майна; споживчі потреби громадян; інші заходи, у разі розриву між надходженнями коштів та їх витратами в процесі виробництва. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника і формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш прийнятною є така класифікація банківських кредитів:

1. За основними категоріями позичальників;

- кредити галузям народного господарства;

- кредити населенню;

- кредити державним органам влади.

2. За цільовим спрямуванням:

- виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);

- споживчий (споживчі цілі населення).

3. За строками користування:

А. - короткостроковими (до 1 року);

- середньостроковими (1-3 роки);

- довгостроковими (понад 3 роки);

Короткостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню оборотних коштів на строк до одного року. Цей строк використання короткострокового кредиту обумовлений тим, що кругообіг оборотних коштів здійснюється звичайно протягом одного року. Тому після здійснення кругообігу цих коштів одержаний кредит повинен бути повернений банку.

Середньо- і довгостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню основних фондів на строк понад один рік. Цей строк використання кредиту обумовлюється тривалим функціонуванням основних засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами.

Б. - до запитання (онкольні) - видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається на розсуд позичальника;

- прострочені - по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

- відстрочені (пролонговані) - щодо яких за клопотанням позичальника банком прийняте рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.

4. Залежно від забезпечення:

- забезпечені (ломбардні) - надаються під забезпечення (заставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);

- незабезпечені (бланкові) - надаються без забезпечення. Незабезпечені (бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання позичальника погасити позичку. Вони пов'язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під більш високий процент.

5. За методами надання:

- у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;

- відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожний раз із банком умов кредитного договору;

- гарантовані - банк бере на себе зобов'язання у разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду. Гарантовані кредити, в свою чергу, можуть бути двох видів: з обумовленою датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнення потреби в ньому.

6. Залежно від кількості кредиторів:

- надані одним банком;

- консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

- паралельні, що передбачають участь в їх наданні кількох банків. Тут кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.

7. Залежно від порядку погашення:

· поступово (в розстрочку);

· водночас із закінченням строку кредитного договору;

· у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.

8. За характером і способом сплати процентів:

- з фіксованою процентною ставкою;

- з плаваючою процентною ставкою;

- зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів (звичайний кредит);

- зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки. З метою зменшення ризику недоотримання прибутку або запобігання збитків в умовах інфляції при видачі кредитів на значні строки банки використовують плаваючу процентну ставку. В цьому випадку у відповідності з кредитним договором процентні ставки періодично переглядаються і звичайно прив'язуються до рівня облікової ставки центрального банку та фактичного темпу інфляції.

9. За ступенем ризику:

- стандартні;

- нестандартні, до яких, в свою чергу, відносяться: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

2. Порядок видачі та погашення банківських кредитів юридичним особам

Банківський кредит надається всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою або фізичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва. Кредит надається у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Кредити юридичним особам поділяють на:

- кредити в поточну діяльність;

- кредити в інвестиційну діяльність.

Кредити в поточну діяльність — це кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення витрат.

Вони включають усі кредити, надані на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні витрати та інші цілі. До кредитів у поточну діяльність відносять: операції РЕПО, ураховані векселі, факторингові операції, кредити за внутрішніми торговельними операціями, кредити за експортно-імпортними операціями.

Кредити в інвестиційну діяльність — це кредити, надані позичальникам на задоволення їх тимчасової потреби в коштах при здійсненні інвестицій.

До них відносять: кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі, фінансовий лізинг.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених кредитною політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах із додержанням таких умов:

— оцінки банком кредитоспроможності позичальника, його фінансової стабільності, ліквідності та рентабельності діяльності;

— кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

— позичальник повинен мати власне майно та брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного капіталу клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування за контокорентним рахунком); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від не-поставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками та несплаченими процентами.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Кредити надаються тільки в межах наявних ресурсів, що знаходяться в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), банк зобов'язаний повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25 % власних коштів банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредити надають на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен:

— ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника;

— здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування;

— визначити ступінь ризику для банку;

— визначити структуру майбутнього кредиту (сума, строк, процентна ставка тощо).

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Пакет необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.

Сформований пакет необхідних документів фахівцями з кредитування передається до юридичного управління банку, яке готує свій висновок щодо відповідності статутних документів, наявності ліцензій, дозволів та інших документів для здійснення діяльності, для якої береться кредит.

Після отримання висновку від юридичного управління документи передаються службі безпеки банку, яка готує свій висновок.

Фахівець з кредитування залучає спеціалістів банку з оцінки майна, що пропонується як застава. Після одержання відповідних висновків юридичного управління та служби безпеки фахівець готує експертний висновок для винесення питання про надання кредиту на Кредитний комітет банку.

Рішення про надання кредиту приймається Кредитним комітетом колегіально й оформляється протоколом, після чого фахівець з кредитування формує кредитну справу позичальника і разом з юридичним управлінням готує кредитний договір у двох примірниках. Зміст кредитного договору визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі та погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявність та стан зберігання заставного майна тощо.

Кредити позичальнику надаються з позичкового рахунку в безготівковому порядку перерахуванням на поточний рахунок позичальника або шляхом прямої оплати розрахунково-грошових документів за товарно-матеріальні

цінності, роботи і послуги та зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту.

Підприємствам із постійним циклом виробництва, а також позичальникам з добрим фінансовим станом може бути відкрито "кредитну лінію" — одержання позички в грошовій безготівковій формі в майбутньому частинами в межах заздалегідь визначеної суми та встановленого ліміту, в межах якого приймаються до фінансування договори та контракти.

Порядок, форма і конкретні строки погашення кредиту передбачаються в кредитному договорі. Погашення кредиту може здійснюватися одноразово і в розстрочку (частково). Одноразове погашення кредиту передбачає його повернення в повній сумі в установлений строк. При погашенні позички в розстрочку передбачається періодичне погашення суми боргу, пов'язане з надходженням виручки від реалізації продукції, проведення робіт чи надання послуг.

Погашення кредиту проводиться позичальником виключно в тій валюті, в якій був наданий кредит, а оплата процентів може здійснюватися в іншій валюті, якщо це передбачено кредитним договором.

При виникненні у позичальника тимчасових фінансових проблем з об'єктивних причин та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.