3. Банківське споживче кредитування

Споживчий кредит — кредит, який надається як у національній, так і в іноземній валютах фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Суб'єктами споживчого кредитування є фізичні особи (позичальники)" а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи (ломбарди, пункти прокату тощо). Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад, торговельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.

Об'єктом кредитування є витрати, пов'язані з задоволенням поточного попиту населення, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна.

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов'язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид кредиту відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості (акцій, облігацій тощо).

По-друге, на відміну від інших видів кредиту, якими користуються переважно суб'єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем — підвищенню життєвого рівня населення.

Для одержання кредиту в установі банку позичальник подає банку:

• паспорт;

• заяву на одержання кредиту, де зазначаються об'єкти кредитування, сума кредиту, строк погашення, забезпечення;

• документи, що підтверджують платоспроможність позичальника;

• договір застави майна чи поручительства;

• витяг з рішення органу місцевої влади про виділення земельної ділянки під забудову;

• дані проектно-кошторисної документації про вартість будинку, завірені районним архітектором.

Залежно від цільового призначення споживчі кредити поділяють на:

— інвестиційні;

— для купівлі товарів та сплати послуг;

— на розвиток підсобного господарства;

— цільові кредити окремим соціальним групам;

— на нецільові споживчі потреби;

— чекові;

— банківські кредитні картки.

До інвестиційних належать кредити на кооперативне житлове будівництво, придбання, реконструкцію, капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, садових будиночків, благоустрій садових ділянок, дач.

Гострота житлової проблеми розширює сферу застосування та зростання обсягів кредитів, що надаються на індивідуальне житлове будівництво, як одну з можливостей її вирішення. Значну роль у розширенні житлового будівництва та задоволенні зростаючих потреб населення в житлі відіграє житлова кооперація" членам якої може бути надано кредит для придбання кооперативної квартири.

Наступна група об'єднує кредити для придбання окремих споживчих товарів або сплати послуг розстрочку платежів за товари довгострокового користування, прокат деяких предметів споживання.

До кредитів на розвиток особистих підсобних господарств відносять позики на купівлю сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, купівлю посадкового матеріалу, фруктових дерев, добрив.

Новим у споживчому кредиті є чековий кредит та банківські кредитні картки. Надання чекового кредиту пов'язано з наявністю рахунку. Це може бути звичайний поточний рахунок у банку. Між кредитором та позичальником передбачається обумовлене завчасно автоматичне надання кредиту в момент вичерпання залишку коштів на рахунку. Такі позики можуть погашатися або в процесі надходження на рахунок грошових коштів (вкладів) або спеціальними внесками позичальника. Можуть використовуватися картки гарантування чеків для ідентифікації клієнта.

Інший вид чекового кредиту базується на застосуванні спеціального чекового рахунку та спеціальних банківських чеків. Ці чеки можуть мати особливу форму та код, що забезпечує ідентифікацію при їх обробці в банку. Вкладник отримує позику, як тільки чек надходить у банк для проведення за рахунком. Позичальник виписує чек проти суми виділеного йому чекового кредиту. Чекове кредитування пов'язане з великими витратами і для банку, і для споживача й легко піддається контролю. Чековий кредит надається тільки після звернення позичальника в банк, який повинен оцінити кредитоспроможність заявника.

Особливо швидкими темпами розвиваються банківські продукти з використанням новітніх технологій, наприклад, таких, як кредитні картки.

Кредитна картка — це іменний грошовий платіжно-розрахунковий банківський документ, який використовують для надання споживчого кредиту. Використання кредитних карток виражає економічні відносини між трьома суб'єктами:

1) банком;

2) власником картки;

3) торговельною організацією.

Власники кредитних карток постійно отримують інформацію про залишок ліміту кредитування за нею і, відповідно, про необхідність продовження кредиту.

Пластикова картка з виділеними символами, видана банком покупцеві, служить для торговельної організації свідченням того, що банк гарантує відкриття кредиту власнику цієї картки. Картка надається клієнту, якщо стан його депозитних та позичкових операцій з банком задовільний. За кожною карткою встановлюється ліміт, який може бути змінено в той чи інший бік залежно від режиму використання картки ВТ власником. Кредитні картки застосовують і при сплаті за послуги. Використання кредитних карток полегшує надання споживчих кредитів.

Строки надання споживчих кредитів різноманітні. Зі загальної суми споживчих кредитів значна частина — це короткострокові кредити. Деякі з них видаються з розстрочкою платежу. Довгострокові кредити видаються на інвестиційні цілі. Банк може надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам (прямі кредити), що звертаються в банк за позикою, або через посередників (торговельну організацію, пункт прокату).

Отже, споживчий кредит є засобом задоволення різних потреб населення. Він може надаватися лише в грошовій формі. У країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна та вигідна форма обслуговування населення, відіграє велику роль в економіці країни. Тому він піддається активному регулюванню з боку держави. Регулювання здійснюється як на етапі надання кредиту, так і на етапі його використання.

Кредитування споживчих потреб населення здійснюється майже всіма банками України при дотриманні тих же принципів, що й при кредитуванні юридичних осіб:

— строковості;

— повернення;

— цільової спрямованості;

— платності;

— забезпеченості.

Банки переважну більшість споживчих кредитів надають під забезпечення. Це означає, що у формі носія гарантії повернення позики виступає застава майна або майнових прав. Формою забезпечення кредитів може виступати майно, що належить позичальнику на правах власності або делегування права власності, на яке, згідно з чинним законодавством, може бути накладено стягнення. Застава повинна забезпечити не лише повернення самої позики, а й виплату відповідних процентів та штрафів, передбачених договором. Коли позичальник неспроможний виконати свої зобов'язання, банк має право продати заставне майно і за рахунок реалізованих коштів задовольнити свої вимоги.

Процес споживчого кредитування містить кілька етапів, кожен з яких відображає якісні характеристики кредиту та визначає ступінь його надійності та прибутковості для банку:

— попередній аналіз ринку та розробка стратегій кредитних операцій;

— розгляд заявки на отримання кредиту та інтерв'ю з майбутнім позичальником;

— оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику, пов'язаного з видачею кредиту;

— підготовка кредитного договору (структурування кредиту) та його підписання;

— контроль за виконанням умов договору та погашенням кредиту.