Ураження бойовими отруйними речовинами

Уперше отруйні речовини (ОР) як хімічна зброя були застосовані в період Першої світової війни, що призвело до масової загибелі особового складу військ, на які здійснили хімічний напад. Висока уражаюча ефективність хімічної зброї була підтверджена тим, що, крім масової загибелі й виникнення тяжких уражень у момент дії ОР, у подальшому люди, які вижили, часто ставали інвалідами і вимагали постійного медичного нагляду та тривалого лікування.     До хімічної зброї належать ОР, які мають високу токсичність і можуть об’єднуватися в такі основні групи: 

   — ОР смертельної дії (фосфорорганічні ОР, іприт); 

   — ОР, які тимчасово виводять із строю (психохімічні); 

   — ОР, які короткочасно виводять із строю (подразливі й сльозоточиві). 

   Висока ефективність ОР особливо чітко виявляється в умовах раптового нападу і недостатньої підготовки військ та населення до протихімічного захисту. Не виникає ніяких сумнівів, що ефективність хімічної зброї різко знижується у випадку своєчасного і правильного використання засобів профілактики і лікування уражень ОР. 

   До хімічної зброї належать ОР, засоби їх доставки і застосування. Враховуючи, що її основою є ОР, необхідно насамперед зупинитися на їх загальній характеристиці, особливо сучасних, прийнятих на озброєння арміями іноземних держав. 

   До ОР входять хімічні сполуки, які внаслідок високої токсичності (отруйності) і властивих їм фізико-хімічних властивостей можна застосувати для спорядження засобів доставки з метою ураження живої сили супротивника, тварин, рослин, зараження території та об’єктів, які на ній перебувають.     Для ОР характерні: 

   — об’ємність уражаючої дії, тобто здатність після вибуху боєприпасу заражувати не тільки територію, а й повітряний простір у районі вибуху; 

   — проникаюча дія, яка полягає в здатності газів, парів і аерозолів проникати з потоком повітря в негерметичні споруди, будинки й укриття; 

   — тривалість збереження уражаючої дії на зараженій території (це стосується насамперед ОР типу Ві-ікс та іприту); 

   — різноманітність клініки і динаміки розвитку отруєнь, що утруднює діагностику інтоксикації; 

   — залежність розвитку картини отруєнь від шляху потрапляння ОР в організм (швидкий розвиток або наявність тривалого прихованого періоду); 

   — здатність ряду ОР проникати в організм як через дихальні шляхи, так і через непошкоджені шкірні покриви; 

   — необхідність використання спеціальних засобів захисту; 

   — здатність викликати порушення функції центральної нервової системи вже на початковій стадії отруєння; 

   — сильний негативний морально-психологічний вплив при масових ураженнях.     Класифікація ОР за характером токсичного ефекту має в основі найбільш виражені порушення функції тієї чи іншої фізіологічної системи. ОР поділяють на такі групи: 

   — нервово-паралітичної дії: зарин, зоман, Ві-ікс, бінарні суміші; 

   — шкірнонаривної дії: іприт, люїзит; 

   — загальноотруйної дії: синильна кислота, хлороціан; 

   — задушливої дії: фосген, дифосген; 

   — психохімічної дії: Бі-зет;

   — сльозоточивої й подразливої дії: 

   а) лакриматори (сльозоточиві): хлорацетофенон, бромбензилціанід; 

   б) подразливі або пчихальні: викликають сильну подразливу дію слизових оболонок дихальних шляхів (адамсит, дифенілхлорарсин). 

   Речовина Сі-ес має як сльозоточиву, так і подразливу дію. 

   Розрізняють нестійкі й стійкі ОР. 

Нестійкі ОР (НОР) — речовини, термін дії яких становить від декількох хвилин до 1-2 годин. Їх використовують для зараження приземних шарів атмосфери в пароподібному, аерозольному (у вигляді найдрібніших частинок суспензії) стані. Такі ОР, як синильна кислота і фосген, які внаслідок високої леткості заражають приземний шар атмосфери, утворюють первинну заражену хмару, яка пересувається в напрямку руху повітря. Психохімічні й подразливі ОР також належать до категорії нестійких, якщо їх застосовують із метою зараження приземного шару повітря. При осіданні на місцевість ці ОР здатні зберігати вражаючу дію протягом тривалого часу (декілька тижнів).     Стійкі отруйні речовини (СОР) використовують в аерозольному, крапельно-рідинному стані, а також у вигляді спеціальних згущених рецептур. Основним способом застосування вважають аерозольний. СОР стійкі до дії вологи і здатні протягом тривалого часу зберігати уражаючі властивості при зараженні як місцевості, так і водоймищ. Тривалість уражаючої дії залежить від виду ОР, пори року, температури повітря, характеру місцевості й може коливатися від кількох годин до багатьох тижнів або навіть місяців. Найбільш типовими представниками СОР є Ві-ікс та іприт. 

   Під токсичністю розуміють здатність ОР у мінімальних кількостях (дозах) спричиняти певні патологічні зміни в життєдіяльності людського організму — від тимчасових розладів діяльності до летального кінця. Найбільшу токсичність серед відомих у наш час мають ОР типу Ві-ікс. При дії через шкірні покриви вони у 500-1000 разів сильніші за іприт, а при дії через дихальні шляхи — в багато разів сильніші за синильну кислоту. Потрапляння на шкіру 3-6 мг ОР типу Ві-ікс (кількість, яку дуже важко виявити) здатне викликати смерть ураженого.     Доставку ОР до цілі можна здійснити за допомогою ракет, генераторів аерозолю, авіаційних хімічних бомб, снарядів, мін, гранат, а також виливних авіаційних пристроїв (ВАП). Крім того, при виконанні тактичних завдань використовують інші генератори аерозолю.

Коротка характеристика осередку хімічного зараження

   Осередок хімічного зараження (ОХЗ) — територія зі всіма будівлями, які на ній є, населенням і військами, які потрапили в зону застосування хімічної зброї. Розміри ОХЗ залежать від способу використання ОР (його агрегатного стану, фізико-хімічних властивостей), рельєфу місцевості, метеорологічних умов тощо.     Осередок хімічного зараження, що виникає при застосуванні нестійких отруйних речовин, утворюється в результаті використання ОР у пароподібному (газоподібному) або тонко-дисперсному стані, що зумовлює появу первинної зараженої хмари. Такі осередки з’являються при застосуванні супротивником зарину, синильної кислоти, фосгену, психохімічних і подразнювальних ОР. При сприятливих метеорологічних умовах, наприклад інверсії, коли нижчі шари повітря холодніші за верхні, що перешкоджає швидкому змішуванню різних шарів повітря, а також при слабкому вітрі, первинна хмара зараженого повітря може пересуватись на відстань до 15-20 км, зберігаючи загрозу ураження людей, тварин, птахів тощо. 

   Осередок хімічного зараження, що виникає при застосуванні стійких отруйних речовин, утворюється в результаті використання супротивником ОР у крапельно-рідинному або в’язкому стані. Крім того, поява осередку можлива при використанні велико-дисперсного аерозолю і випаданні ОР із хмари у вигляді крапель. Такі осередки виникають при застосуванні супротивником ОР із групи ФОР (Ві-ікс), іприту.

Особливості хімічної зброї як зброї масового ураження

   Хімічна зброя як зброя масового ураження має ряд особливостей, характерних і для інших видів цього типу зброї (ядерна, бактеріологічна). Хімічній зброї властиві масовість ураження, раптовість нанесення удару, значна площа осередку ураження, легкість проникнення в негерметичні укриття, необхідність одночасного надання медичної допомоги великій кількості уражених тощо. Разом із тим, хімічна зброя має ряд особливостей, які виділяють її серед інших видів зброї масового ураження і потребують проведення певних організаційних заходів:     — основою хімічної зброї є ОР, які викликають притаманні тільки їм ураження;     — різноманітність хімічних речовин, які можна віднести до речовин смертельної дії чи речовин, що тимчасово виводять із строю людину;     — диференційований комплекс профілактичних та лікувальних заходів, ефективний проти того чи іншого виду ОР; 

   — вимушене відкладання надання першої лікарської допомоги у зв’язку з неможливістю розгортання ЕМЕ на території осередку хімічного зараження;     — значна відмінність у клінічному перебігу інтоксикації залежно від шляху проникнення ОР в організм людини (довготривалий прихований період при ураженні через шкірні покриви); 

   — необхідність проведення ретельної санітарної обробки перед прийняттям ураженого в шпитальне відділення ОмедБ;

   — складність запобігання проникненню ОР у повітряний простір функціональних підрозділів ЕМЕ; 

   — необхідність роботи рятувальних формувань у засобах захисту органів дихання і шкіри як у ОХЗ, так і в окремих підрозділах ЕМЕ; 

   — необхідність довготривалого перебування уражених у засобах захисту органів дихання, що призводить до різкого погіршання їх стану. 

   Наведений вище далеко не повний перелік особливостей хімічної зброї як зброї масового ураження змушує особливо уважно вивчати методи профілактики і лікування інтоксикацій, враховуючи особливість динаміки їх розвитку і специфічність лікувальних заходів при застосуванні ОР.

Отруйні речовини нервово-паралітичної дії

Отруйні речовини нервово-паралітичної дії є ефірами фосфорної кислоти, тому їх називають ще фосфорорганічними ОР. Вони належать до ОР смертельної дії, крім того, їх характеризують також як ОР швидкої дії. Токсичність ФОР значно перевищує токсичну дію всіх інших відомих ОР. Можливість бойового застосування ФОР як у пароподібному, аерозольному, так і в крапельно-рідинному станах дозволяє використовувати їх для виконання і тактичних, і стратегічних завдань. 

   Механізм токсичної дії ФОР. В основі механізму токсичної дії ФОР лежить їх властивість пригнічувати фермент холінестеразу, що здійснює гідроліз медіатору ацетилхоліну, який бере участь у передачі нервових імпульсів як у центральних, так і в периферичних відділах нервової системи. Це призводить до порушення передачі нервових імпульсів у найрізноманітніших відділах нервової системи, яке спочатку проявляється у вигляді збудження, а потім — паралічу функцій найважливіших фізіологічних систем. 

   Крім антихолінестеразного механізму дії, ФОР безпосередньо впливають на холінореактивні системи як нервових клітин, так і клітин виконавчих органів. Цей вплив не пов’язаний із пригніченням активності холінестерази і, відповідно, проявляється при тяжких ураженнях ФОР.

Загальні уявлення про патогенез отруєнь

   У патогенезі отруєнь ФОР можна виділити дві головні стадії розвитку інтоксикації, які визначають комплекс терапевтичних заходів, спрямованих на врятування життя уражених. 

   Перша стадія, стадія вираженої специфічної дії ОР, починається з моменту проникнення їх в організм і завершується незабаром після розвитку повної клінічної картини отруєння. Цю стадію розглядають як результат пригнічення активності холінестерази, накопичення ацетилхоліну в мозку і периферичних тканинах, а також прямої дії ОР на тканинні структури. Процес атаки отруйними речовинами біологічних структур відрізняється швидкістю. Через 5 хвилин після початку дії ОР на організм холінестераза крові швидко пригнічується; за цей час ОР вступає у зв’язок із біохімічними системами органів і тканин, а накопичений ацетилхолін сприяє подальшому зниженню функціональної активності клітин. 

   Під час другої неспецифічної стадії розвитку ураження ФОР виникають розлади обміну катехоламінів і серотоніну, що особливо важливо для діяльності ЦНС, пригнічення ряду ферментних систем, а також порушення обміну речовин, відбувається розвиток гіпоксії, дихального і метаболічного ацидозу, певних ендокринних розладів. 

   У перші хвилини отруєння ФОР основним завданням лікування є пригнічення судомної реакції, тяжкого бронхоспазму, як характерних проявів їх специфічної дії. Ранні введення антидотів — холінолітиків типу атропіну ліквідовує практично всі прояви дії ФОР. При цьому усувається вплив цих отруйних речовин на холінестеразу, безпосередня дія ОР та надлишків ацетилхоліну на тканинні структури. Але однією з особливостей токсичної дії ФОР є те, що антидоти діють ефективно при введенні лише в перші 3-5 хвилин після розвитку картини отруєння. Якщо антидот не застосувати протягом перших хвилин, то пізніше він не усуне таких симптомів тяжкого отруєння, як бронхоспазм, ларингоспазм та судоми. Тому подальша терапія потребує поєднання методів специфічного лікування (антидоти) із заходами симптоматичної терапії, що спрямована на пригнічення судомних станів і боротьбу з шоком або колапсом. 

   При легкому ураженні введення антидотів характеризується високою ефективністю. Потрібно враховувати, що застосування атропіну або інших холінолітиків (а також їх поєднання з реактиваторами холінестерази) швидко усуває бронхоспазм, салівацію, але не може усунути міозу, який навіть при умові введення атропіну в кон’юктивальний мішок проходить повільно. 

   Для ураження середнього ступеня тяжкості не характерний розвиток судомних станів, але обсяг медичних заходів і терміновість їх проведення повинні бути такими ж, як і при тяжких ураженнях.

Характеристика клінічної картини ураження

   Залежно від кількості ОР, що надійшли в організм ураженого, розрізняють легкий, середній і тяжкий ступені перебігу отруєння. 

   Легкий ступінь отруєння характеризується виникненням стійкого міозу, гіперемією слизових, незначним збудженням на тлі малозміненого рівня активності холінестерази крові. Нерідко міоз є першим і єдиним симптомом ураження ФОР. При надходженні ОР через дихальні шляхи виникають утруднене дихання, відчуття нестачі повітря.

   У зв’язку з тим, що клінічне ураження легкого ступеня може проявитися з переважанням тих або інших симптомів отруєння, виділяють такі форми перебігу інтоксикації: 

   — міотична форма, коли провідним є порушення зору; 

   — диспноетична форма, в якій переважають симптоми із боку дихальної системи;     — невротична форма, характерними ознаками якої є порушення нервово-психічної сфери; 

   — кардіальна форма, що виникає на тлі порушення функції серцево-судинної системи;     — шлунково-кишкова форма, яка супроводжується болем у животі й розладами функції системи травлення. 

   Середній ступінь ураження ФОР характеризується вираженим бронхоспазмом, різким утрудненням дихання, значною салівацією, бронхореєю. Дуже болючими стають відчуття тягаря і стиснення в грудях, а також більш вираженими є порушення зору. Очі набряклі, різко виражена гіперемія слизових оболонок. Уражений втрачає здатність розрізняти розташовані на відстані предмети, власні вії сприймає у вигляді огорожі, яка перешкоджає баченню. Уражені часто бачать оточуючі їх предмети в жовтогарячому світлі. Порушення зору супроводжується сильним болем в очних яблуках та лобних пазухах.     Почуття жаху, загрози життю, одночасно з різким погіршенням зору, призводять до глибоких розладів в емоційно-психічній сфері.     Ураження середньої тяжкості добре піддаються антидотному лікуванню. Однак, треба враховувати, що введення антидотів швидко усуває порушення функції дихання, серцево-судинної системи і зменшує салівацію, але малоефективно діє на нормалізацію психічних змін, викликаних ОР.     Тяжкий ступінь ураження виникає при надходженні в організм смертельних доз ФОР. М’язове дрижання і м’язова фібриляція швидко наростають і завершуються розвитком тяжкого нападу клоніко-тонічних судом. Отруєння, що супроводжується судомним симптомокомплексом, без лікування, як правило, швидко завершується смертю. У момент початку судомного нападу уражений входить у стан тонічного збудження, що нерідко призводить до зупинки дихання. Слизові оболонки синіють. Виникає сильний бронхоспазм. Судомний симптомокомплекс зберігається іноді протягом багатьох годин. Ослаблення його може бути незадовго до смерті ураженого. Судомні напади супроводжуються короткочасними (15-20 хвилин) періодами спокою, під час яких дихання стає частим і зникає ціаноз (на відміну від отруєнь ціанідами). Із ротової порожнини і носа витікає велика кількість слизових виділень, які перешкоджають диханню. Посилена секреція бронхіальних залоз призводить до заповнення бронхів рідким секретом, що ще більше порушує легеневий газообмін.

Діагностика отруєння

   Характерними є гіперподразнення парасимпатичної нервової системи: міоз, бронхоспазм, підвищення діяльності екскреторних органів, посилення кишкової перистальтики і розслаблення сфінктерів, судоми і супровождуючі їх суб’єктивні симптоми (послаблення зору, біль в очних яблуках, відчуття спазму в грудях). 

   При проведенні диференційного діагнозу необхідно пам’ятати, що ураження синильною кислотою й оксидом вуглецю не супроводжуються звуженням зіниць; а кров при ураженні оксидом вуглецю містить карбоксигемоглобін; при ураженні синильною кислотою кров, внаслідок перенасичення її киснем, яскраво-червоного забарвлення і в артеріях, і у венах. При ураженнях ФОР вміст кисню в крові знижений. Значне зниження активності холінестерази крові може бути однією із суттєвих ознак ураження ФОР. За умов вчасно і правильно проведеної терапії відзначається висока ефективність лікування уражень ФОР . Поряд із цим, несвоєчасне або недостатнє за обсягом лікування може призвести до виникнення тяжких рецидивних форм перебігу інтоксикації.

Особливості перебігу отруєнь при різних шляхах надходження речовини в організм ураженого

   За основною симптоматикою клінічна картина уражень ФОР зберігає специфічність незалежно від шляху надходження ОР в організм. Однак, деякі симптоми при вдиханні парів або аерозолю ОР проявляються швидше — вже в перші хвилини від початку інгаляції. Для ФОР характерне виникнення сильного і стійкого міозу в результаті безпосередньої дії ОР на слизову оболонку очей. До постійних симптомів інгаляційного ураження можна віднести сильний бронхоспазм із бронхореєю, іноді він супроводжується кардіоспазмом, досить часто розвивається набряк легень. 

   При проникненні ОР через слизові оболонки картина отруєння також набуває бурхливого розвитку, особливо несприятливо діють ОР на слизові оболонки очей, а також на поверхні ран. На ураженій поверхні рани чи опіку спостерігаються чіткі м’язові посмикування. У випадку, коли ОР проникають через слизові оболонки (за винятком слизових оболонок очей) чи ранову поверхню, міоз слабовиражений або зовсім відсутній. Однак, це не виключає розладів зору, які розвиваються навіть при мідріазі (розширення зіниць). Симптоми бронхоспазму можуть проявлятися різним ступенем вираження. Для ОР, які проникають через шкірні покриви, характерним є відносно тривалий прихований період (від декількох хвилин до декількох годин). Про ураження свідчать м’язові посіпування в місці контакту шкіри з ОР. Інші симптоми інтоксикації розвиваються пізніше. Тривалість прихованого періоду визначається насамперед дозою ОР, яка надійшла в організм. Якщо при значному ураженні шкірних покривів повна клінічна картина розвивається вже через декілька хвилин після початку дії ОР, то прогноз для життя у цих випадках несприятливий. При дії менших доз характерний триваліший прихований період, що сягає 10-12 годин. Чим він довший, тим сприятливіший перебіг хвороби і тим вища ефективність лікування. 

   Наприкінці латентного періоду, коли в крові досить висока концентрація ОР, починає розвиватися звичайна картина інтоксикації. Для ураження ФОР через неушкоджену шкіру характерний хвилеподібний прояв інтоксикації, що пов’язано з поступовим надходженням із підшкірних депо накопичених ОР. Тому навіть при інтенсивному лікуванні періоди покращання стану ураженого змінюються періодами різкого погіршання. Не виключена поява рецидивів судом після періоду удаваного покращання, їх прояви можуть бути слабшими, ніж при інгаляційному ураженні. Міоз і бронхоспазм не належать до постійних симптомів.     При надходженні ОР через шлунково-кишковий тракт клінічна картина розвивається досить швидко. На перший план виступають симптоми, пов’язані з розладами функції травлення (сильний нападоподібний біль у животі, блювання, пронос). Надходження більших доз ФОР паралізує м’язи шлунка, що призводить до затримки ОР в організмі. Надмірне виділення слини, яке не завжди зменшується при застосуванні антидотів, є поганою прогностичною ознакою. Стійке усунення салівації, як правило, свідчить про високу ефективність лікувальних заходів.

Принципи специфічного лікування отруєнь

   В основі специфічної терапії отруєнь ФОР лежить усунення симптомів ураження шляхом захисту холінореактивних біохімічних систем організму від токсичної дії ацетилхоліну, який не руйнується через пригнічення активності холінестерази, та захисту органів і систем від прямої дії ОР. 

   А. Засоби специфічної терапії спрямовані на захист клітин органів від токсичної дії ацетилхоліну і прямої дії ФОР. Вони здатні блокувати холінореактивні системи і тому належать до групи холінолітиків. Залежно від місця основного прикладання дії холінолітиків, розрізняють препарати з переважно центральною або переважно периферійною дією. 

   Центральні холінолітики займають важливе місце в лікуванні уражень ФОР, коли виникають такі симптоми, як клоніко-тонічні судоми, тяжкі порушення функції дихання і серцево-судинної діяльності. 

   Холінолітики з периферичною активністю усувають перезбудження холінореактивних систем у тканинах і органах, що сприяє швидшому відновленню їх функції. Крім того, холінолітики периферичної дії достатньо ефективні для усунення гіперсалівації, бронхореї і бронхоспазму. Тому правильним буде поєднане використання холінолітиків як переважно центральної (атропін, афін, будаксим), так і переважно периферійної дії (пентафен, дифацил). 

   Б. Засоби специфічної терапії, які спрямовані на відновлення холінестерази.     Основним механізмом токсичної дії ФОР є пригнічення активності ферменту холінестерази, тому лікувальні препарати, що відновлюють його активність, мають велике практичне значення. Реактиватори холінестерази також поділяються на препарати з переважно центральною і переважно периферійною дією. Центрально діє препарат ізонітрозин. Реактиватором холінестерази периферійної дії є дипироксим. Реактиватори холінестерази, окрім відновлення активності ферменту, здатні знешкоджувати ФОР у крові, руйнувати надлишок ацетилхоліну і створювати помітну холінолітичну дію.

Медична допомога ураженим ФОР у ОХЗ і на етапах медичної евакуації

   Першу медичну допомогу (у порядку само- і взаємодопомоги) надають з метою:     — профілактики ураження ФОР;

   — припинення потрапляння ОР в організм; 

   — максимально раннього початку лікування отруєння. 

При проведенні заходів щодо самодопомоги треба враховувати, що ФОР є “ідеальним уражаючим фактором”, їх присутність в атмосфері не виявляють органи чуття людини. Чим раптовіше відбудеться зараження атмосфери, тим більш ймовірно, що особи, які перебувають на території ОХЗ, отримають токсичну дозу ОР ще до того, як застосують засоби захисту дихальних шляхів і шкірних покривів. Після подання сигналу “Повітряна тривога” вони повинні одягнути засоби захисту шкіри і протигази. 

   На шляху можливого руху зараженої хмари особовий склад приймає 2 таблетки атидоту П-6, який міститься в аптечці індивідуальній у жовтому пеналі, одягає засоби захисту шкіри і протигази та готує до використання індивідуальний протихімічний пакет.

У випадку несвоєчасного попередження про хімічний напад при появі перших ознак отруєння необхідно негайно одягти протигаз, ввести в м’язи або під шкіру антидот із шприц-тюбика, знезаразити ОР на відкритих ділянках шкіри рідиною з ІПП-8. Обробку шкіри обличчя здійснюють лише при явному потраплянні на шкіру крапель ОР або при їх перебуванні в атмосфері, яка містить ОР у вигляді мряки. Ділянки одягу із слідами ОР також потрібно піддати обробці рідиною із ІПП-8. Після проведення обробки треба захистити відкриті ділянки шкіри від можливого подальшого потрапляння на них ОР.

   Взаємодопомогу надають перш за все тоді, коли внаслідок швидкого розвитку картини отруєння уражений не має можливості здійснити самодопомогу. Взаємодопомогу необхідно надавати вже в перші хвилини після появи симптомів інтоксикації з метою припинення подальшого надходження ОР в організм, терміново вводячи антидот для зменшення клінічних проявів отруєння. При своєчасному наданні взаємодопомоги пригнічуються такі симптоми, як салівація, судоми, бронхоспазм, бронхорея. Заходи взаємодопомоги проводять з такою ж послідовністю, що і при наданні самодопомоги. Потрібно терміново евакуювати потерпілого із ОХЗ, особливо в тих випадках, коли в ураженого є ознаки порушення функції дихання, тому що проводити штучну вентиляцію легень в осередку практично не можна. Крім того, час перебування ураженого в протигазі вкрай обмежений внаслідок закупорки повітроносних шляхів протигаза слизом, який виділяється в підмасковий простір. 

   Надання долікарської допомоги проводиться в такій послідовності:     1) одягнути протигаз або протигаз для поранених у голову; 

   2) при перебуванні в аерозольній хмарі ОР і потраплянні на шкіру обличчя найдрібніших крапель отрути обробити її рідиною із ІПП-8; часткову санітарну обробку шкіри обличчя необхідно проводити швидко, тому що перебування ураженого без протигаза в зараженій атмосфері вкрай небезпечне для його життя;     3) ввести антидот із шприц-тюбика (афін або будаксим), якщо судоми значно виражені, то вводиться подвійна доза препарату. Використані шприц-тюбики необхідно прикріпити до одягу, що буде братися до уваги лікарями на наступних етапах медичної евакуації при подальшому лікуванні ураженого; 

   4) при відсутності афіну або будаксину дати дві таблетки тарену, при необхідності провести повторну часткову санітарну обробку відкритих шкірних покривів рідиною з ІПП-8. 

   5) заражені ділянки одягу обробити дегазуючим розчином. 

   При тяжких розладах дихання застосовується дихально-киснева апаратура (ДП-10, КІ-4). Проводиться швидка евакуація ураженого із ОХЗ на відкритому транспорті.

Заходи першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги

   Невідкладні заходи першої лікарської допомоги:

   — часткова санітарна обробка із повною заміною білизни і обмундирування; 

   — введення антидоту (афін, будаксим); 

   — введення внутрішньом’язово реактиваторів холінестерази (дипироксим, ізонітрозин);     — при судомах введення внутрішньом’язово феназепаму 3 % у дозі 1 мл; 

   — очищення дихальних шляхів від слизу, при необхідності — проведення штучного дихання та кисневої терапії; 

   — у тяжких випадках — введення серцевих препаратів;     — при необхідності — промивання шлунка і давання сорбенту. 

   Заходи, які можуть бути відкладені: 

   — закапування в очі 0,1 % розчину атропіну чи 0,5 % розчину амізилу; 

   — при ураженнях середнього ступеня тяжкості — приймання таблетованих препаратів (папаверину і беладони). 

   Кваліфікована медична допомога: 

   Невідкладні заходи: 

   — в особливо тяжких випадках проводиться комбіноване антидотне лікування;     — введення симптоматичних засобів; 

   — профілактичне введення антибіотиків. 

 Заходи, які можуть бути відстрочені: 

   — повна санітарна обробка; 

   — комплексне дезінтоксикаційне лікування; 

   — продовження введення антидотів за показаннями.