5.2. Фізичні чинники виробничого середовища

Шум. В умовах сучасного виробництва значно зросла кількість джерел шумових впливів на населення. Шум пере­творився на один із провідних фізичних чинників навколиш­нього і виробничого середовища, здатних негативно впливати па здоров'я і працездатність людини.

Шум — це сукупність механічних коливань частинок пруж­ного середовища внаслідок впливу певної збуджувальної сили, іцо заважає сприйняттю корисних акустичних сигналів і здат­на чинити шкідливу або дратівливу дію на людину та знижу­вати її працездатність. Основними фізичними характеристи­ками шуму, що мають гігієнічне значення, є його спектр (час­тота), інтенсивність і гучність.

Людина здатна відчувати звукові коливання в межах від 16до 20 ООО Гц. Діапазон частот вище ніж 20 000 Гц належить доультразвукових, нижче ніж 16 Гц — до інфразвукових. Сприй-няття звуковихчастот з віком поступово знижується. Більшістьосіб віком понад 50—60 років погано або зовсім не відчува-ють звукові частоти вищі за 4000—5000 Гц. Подібне явищепритаманне й особам із патологічними зрушеннями з бокуслухового аналізатора або з деякими іншими захворювання-ми. Спектр звукових частот коливається у межах від 45 до 11200 Гц. Такий широкий діапазон зумовлює необхідність під час гігієнічного нормування поділу спектра на окремі про­міжки, або октави (табл. 63).

Середньогеометрична (Fсер) частота кожної октави розра­ховується за формулою:

=

де ,— початкова частота октави, F₂ — кінцева частота октави, Гц.

Залежно від частот, які відчуваються, розрізняють звуки низькочастотні (16—350 Гц), середньочастотні (350—800 Гц) та високочастотні (більше ніж 800 Гц). Виходячи з того, скільки октав займає спектр шуму, шуми бувають вузькосмуговими (у межах 1 октави), широкосмуговими (2—3 октави і більше) та багатосмуговими (включають 8 октав). Тональним називаєть­ся шум (звук), який на 6 дБ і більше перевищує рівні звуку інших частот.

Іншою важливою фізичною характеристикою шуму є його сила, або інтенсивність, яка залежить від величини амплітуди звукової хвилі. Чим більшою є ця амплітуда, тим інтенсйвнішим є шум. Енергетичний поріг звукового сприйняття дуже малий — 10 Вт/м,

У разі збільшення звукового тиску збільшується і ступінь його сприйняття, з'являється больове відчуття. Існує 2 шкали вимірювання інтенсивності шуму — абсолютна і відносна. За абсолютною шкалою інтенсивність (силу) шуму можна харак­теризувати абсолютними значеннями тиску в паскалях (Па), за відносною, яка більш зручна і прийнятна,— в децибелах (дБ).

Орієнтовні рівні шуму, який створюють різні джерела, на­ведено в табл. 64.

Гучність шуму залежить не тільки від його інтенсивності, але й від часхохи. Одиницею виміру гучності є фон. 1 фон — цегучність звуку силою 1 дБ з частотою 1000 Гц («стандарт­на» частота для акустичних вимірювань). При цій частоті гучність звуку (шуму) інтенсивністю 20 дК становитиме _2і)_фоатів, силою 40 дБ — 40 фонів і т.д. Однак якщо змінюва­тиметься частота, то навіть при одній і тій самій силі звуку його гучність буде більшою або меншою. Частоти, менші за 1000 Гц, сприймаються як менш гучні, більші за 1000 Гц — як більш гучні (з максимумом між 4000—8000 Гц і подальшим зниженням). Тому при різних інтенсивностях шуму його гучність буде однаковою. На практиці часто використовують так звані криві рівної гучності (мал. ЗО), які дозволяють оціни­ти перевищення або відповідність фактичного рівня шуму нор­мативному його значенню для тих або інших приміщень (умов), яке встановлено для стандартної (1000 Гц) частоти звуку. До­поміжною одиницею гучності є сон. 1 сон дорівнює 10 фонам.

За розподілом у часі шум може бути постійним, або стабіль­ним, (наприклад, тривала робота вентилятора, електромотора) і непостійним, або перемінним, (переривчастий, імпульсний, тощо). Постійним вважають шум, сила якого протягом 8 год змінюється не більш як на 5 дБ, непостійним — шум, сила якого протягом 8 год змінюється більш як на 5 дБ. Прикладом переривчастого шуму може бути вуличний.Хмгіульснш^л^

валом_.іщшалістю мєнттт_яісЛ^ГВш"може бути ритмічним і арит­мічним. Останнїи~"діє особливо дратівливо і спричиняє високе нервове напруження (синдром очікування).

За характером джерела походження розрізняють шум ме­ханічний (ударний, від тертя), аеродинамічний (від вентиля­торів, форсунок тощо) та гідродинамічний (від роботи гідроге­нераторів).

Розглядаючи проблеми впливу шуму на здоров'я і праце­здатність людини, слід зазначити, що залежно від рівня, харак­теру та умов дії він здатний досить негативно впливати на організм. Така дія стосується як організму людини в цілому, так і окремих його органів і систем, передусім слухового аналі­затора. Під час вивчення впливу шуму на людину використову­ють різноманітні методи функціональної діагностики. Найбільш поширеним методом інструментального дослідження функціо­нальних можливостей органа слуху є аудіометрія (визначення порогу слухової чутливості за допомогою спеціального приладу — аудіометра). Супутніми проявами несприятливого впли­ву шуму на організм людини є різні порушення з ^кжу-ЦНС, органів кровообігу, зорового аналізатора, інших органів.І-.си-стем. Тому за відповідних дослі­джень широко використовують такі методи лабораторної і функціональної діагностики, як біохімічний аналіз кр.ові, електроенцефалографію, хроно-рефлексометрію, тести на зосе­редженість уваги та зорову пра­цездатність, рлрктрпк-ярдіпгря-фію, пульсотахометрію тощо. Для оцінки суб'єктивного сприй­няття шуму використовують ме­тод анкетного опитування.

Численні дослідження, вико­нані за різних умов і в різних країнах, свідчать про те, що вже внаслідок дії шуму інтенсивні­стю понад 40 дБ (а в нічний час понад 25—ЗО дБ) спостерігають­ся ті чи інші скарги й об'єктивні відхилення в стані здоров'я і працездатності, а внаслідок три­валої дії високих рівнів шуму може виникати специфічна па­тологія.

Особливо чутлива до шумо­вих впливів ЦНС, про що свідчать, зокрема, зменшення частоти а-ритму і збільшення Р-ритму на енцефалограмі, підвищення емоційної напруже­ності тощо. Порушується сон, підвищуються артеріальний і внутрішньочерепний тиск, з'являються дратівливість, збудже­ність. Знижуються зосередженість уваги і розумова праце­здатність.

Унаслідок впливу шуму силою 60 дБ і більше підвищується час латентного періоду реакції на світловий або акустичний сигнал, збільшується кількість помилок під час здійснення розрахункових та інших операцій, суттєво знижується загаль­на продуктивність праці, збільшується травматизм на вироб­ництві. Спостерігаються зміни в біохімічному складі крові (підвищується рівень адреналіну, глюкози), підвищується споживання кисню нервовими клітинами.

Можуть виникати стійкі зміни функціонального стану ве­гетативної нервової системи. Якщо рівень шуму становить 40— 50 дБ, негативні реакції можуть виникати навіть уві сні. Про­порційно звуковому тиску і залежно від частоти відбувається звуження кровоносних капілярів, підвищується артеріальний тиск, змінюються частота і ритм дихання. При рівні звукового тиску шуму понад 85—90 дБ розшівається застійне гальмуван­ня в корі головного мозку, ішГоли виникають епілептичні на­пади та інші патологічні прояви. Одним із них є відносне збільшення частоти випадків гіпертонічних кризів серед місько­го населення, яке мешкає в районах з підвищеним рівнем ву­личного транспортного шуму, порівняно з мешканцями сільських районів.

Унаслідок впливу шуму виникають „порушення тонусу і сили м'язів, паралельно зі зниженням м'язової працездатності по­гіршуються умовно-рефлекторні реакції, а також диференці­ювання рухів. Навіть за відносно невеликих рівнів шуму (50— 55 дБ) погіршуються темнова адаптація, контрастна чутливість, знижуються чутливість до жовтогарячого та червоного світла (кольорів), стійкість ясного бачення та гострота зору.

Шум впливає і на чутливість до вібраційного впливу. У тому разі, коли гучність складає понад 100 фонів, вібраційна чут­ливість знижується на 5—7 дБ.

Під впливом шуму часто порушуються процеси терморегу­ляції, спостерігається блідість шкіри та слизових оболонок. Про лабільність судинної реакції шкіри свідчать результати адреналіно-гістамінової проби. Шум впливає і на систему трав­лення. Гальмується евакуаторна функція, часто посилюється секреція шлунка.

Орієнтовно розрізняють 3 ступеня реакції на гучність шу­мових впливів. Якщо вона становить ЗО—60 фонів, спостерігаються неприємні суб'єктивні реакції, 60—90 фонів — об'єктивні реакції з боку ЦНС, 90 фонів та вище — патологічні ураження слухового аналізатора та інших систем і органів.

Тривала праця в умовах підвищеного рівня шуму може призводити до важкого порушення функцій слухового аналізатора — професійного захворювання, відомого як іпумовахвороба. Це, насамперед, специфічне ураження органа слуху, що харак­теризується зниженням слухової чутливості з наступним роз^ витком професійної приглухуватості і глухоти. Відмітною особ­ливістю шумової хвороби є розлади астеноневротичного і астено-вегетативного характеру, розвиток яких, як правило, випереджує маніфестні морфофункціональні ураження слухової функції.

Таким чином, ознаки шумової хвороби можуть бути спе­цифічними (ураження периферичного відділу слухового аналізатора) і неспецифічними, які проявляються переважно розладами функції центральної нервової і серцево-судинної систем. До останніх належать такі синдроми, як астеновегета-тивний синдром, нейроциркуляторна дистонія, гемікранія, гіпо-таламічний синдром, дисциркуляторна енцефалопатія та ін. Існує пряма залежність між проявами та виникненням шумо­вої патології і стажем роботи в умовах шумового виробницт­ва. У минулі роки при професійному стажі понад 10 років май­же 80—90 % працівників страждали (клепальники, ковалі) на шумову хворобу.

Критерії оцінки професійних змін слухової функції у праців­ників в умовах впливу шуму та вібрації наведені в табл. 65.

При шумовій хворобі спостерігаються морфологічні і фун­кціональні ураження внутрішньої та середньої ділянок слухо-вого аналізатора. Найпоширенішою формою шумової хворо­би є та, для якої характерне комбіноване ураження внутріш­нього і середнього вуха з розвитком кохлеарного невриту та нападами запаморочення за типом хвороби Меньєра. Г д У клінічному перебігу шумової хвороби розрізняють 3 стадії: Перша стадія — слухова адаптація. Основною об'єктивною ознакою її є підвищення порогу слухового сприйняття на 5—10 дБ, яке відновлюється в термін до 1 год після перебування в умовах шумового впливу. Вірогідно, що цей стан, який відзначається суб'єк­тивною невідповідністю оцінок гучності шуму, перекрученням слухових відчуттів при складних звуках, пов'язаний із захисною фізіологічною реакцією — скороченням м'язів слухових кісточок, зниженням тиску на мембрану овального отвору.

Друга стадія — слухова втома. Для неї характерне підвищен­ня порога слухової чутливості на 25 дБ і більше, з відновленням його протягом терміну в межах 2—16 год. "/ Трет^і_стадія — прогресуюча при^тлухуватість. її головна об'єктивна ознака — відсутність відновлення порога, якиігсягас 40—50 дБ слухової чутливості протягом 24 год і більше.

Для стадії прогресуючої приглухуватості характерні і такі ознаки, як головний біль, запаморочення, різке зниження слуху у звичайних побутових умовах. В основі цих станів лежать стійкі дистрофічні і некробіотичні зміни в слухових кісточ­ках, кортієвому органі, розлитий кохлеарний неврит. Слід ура­ховувати, що початком професійної приглухуватості вважаєть­ся'зниження слухової чутливості до високочастотних звуків, тому для її ранньої діагностики слід визначати слуховий поріг не шепітною мовою, а за допомогою аудіометра з джерелом шуму, який генерує звук з частотою 4000 Гц.

Хворих на шумову хворобу потрібно обов'язково лікувати і в подальшому переводити на роботу, не пов'язану з перебу­ванням в умовах підвищеного шумового впливу. і, Лікування шумової хвороби має бути комплексним і вклю­чати нормалізацію режиму сну, раціональне харчування, вітаг Умінотерапію, використання транквілізаторів, фізіотерапевтич­них процедур, гідротерапії, деяких радіоакустичних, методів. Важливим елементом комплексної терапії має бути і санатор­но-курортне лікування.

Профілактика шкідливого впливу шуму на організм здійс­нюється шляхом запровадження системи загальних заходів і заходів індивідуального захисту. В основі цієї системи лежить гігієнічне нормування допустимих рівнів шуму в різних при­міщеннях (табл. 66).

Як нормативний параметр прийнято використовувати так званий еквівалентний за енергією рівень звуку (дБА), який враховує можливі допустимі рівні звуку при різних його частотах і є своєрідною «середньою» величиною для цих рівнів.

гдля зниження рівня шуму і, відповідно, запобігання неспри­ятливому його впливу потрібно вживати різні заходи і конт­ролювати їх у процесі запобіжного і поточного санітарного нагляду. до таких заходів належать:

• • зниження шумоутворення шляхом відповідної раціоналізації конструкції та експлуатаційних якостей машин, агрегатів, транспортних засобів та інших джерел шумоутворення; оптимізащя різних технологічних процесів, які супрово­джуються шумоутворенням;

• використання різноманітних шумозахисних екранів, буді­вельних конструкцій та шумозахисних кабін;

• встановлення санітарно-захисних зон навколо ділянок розмі­щення житлових і громадських будівель, дитячих дошкіль­них закладів, навчальних закладів, лікарень та місць (проїз­них частин вулиць) з підвищеним рівнем транспортного шуму, а також окремих його джерел.

• дотримання правил громадського порядку і поведінки під час користування шумоутворюючими акустичними прила­дами в побуті;

• використання індивідуальних засобів шумозахисту. \

До праці в умовах підвищеного шумоутворення не слід до­пускати осіб з медичними протипоказаннями. До таких про­типоказань належать: отосклероз та інші хронічні захворю­вання вух, виражені порушення функції вестибулярного апа­рату, вегетативні дисфункції, неврози, неврити, поліневрити, психопатії, органічні захворювання ЦНС, гіпертонічна хворо­ба, стенокардія, виразкова хвороба шлунка або дванадцятипа­лої кишки з частими загостреннями.

Вібрація, вібрація — це коливальні рухи, які відбуваються в механічних системах із пружними зв'язками внаслідок впливу певної збуджувальної сили^ Найпростішою формою коливань такого роду є гармонічні, синусоїдальні. Такі коливання ха­рактеризуються максимальним переміщенням тіла (точки), яке коливається в просторі, тобто його амплітудою, а також кількістю повних циклів коливань за одиницю часу, тобто ча­стотою. Людина відчуває вібрацію у великому діапазоні час­тот — від 0Л5^800р1„Гц (одне коливання за 1 с дорівнює 1 Гц). Час, за який відбувається один повний цикл коливань, має назву періоду і є величиною, обернено пропорційною час­тоті. Крім того, важливими фізичними характеристиками вібрації є віброшвидкість, віброприскорення та віброзміщення.

За способом передачі на людину розрізняють вібрацію ло­кальну (передається переважно через верхні кінцівки) і за­гальну (передається через опірні поверхні на тіло людини, яка стоїть, сидить або лежить). За напрямком дії розрізняють го­ризонтальну і вертикальну вібрацію.

ГВібрація може бути низькочастотною (загальна — від 1 до 4 Гц, локальна — від 8 до 16 Гц), середньочастотною (загаль­на— від 8 до 16 Гц, локальна — від 31,5 до 63 Гц) та високоча­стотною (загальна — від 31,5 до 63 Гц, локальна — від 125 до 1000 Гц)і За розподілом у часі вібрація може бути постійною і ії^.еривчастою. У першому випадку рівень віброшвидкості протягом 10-хвилинного періоду спостереження змінюється не більш як на 6 дБ, у другому — за таких самих умов — більш як на б дБ.

) ^Джерелами загальної вібрації є транспорт (трамвай, метро­політен, залізниця, автотранспорт, різні транспортно-техно­логічні машини), виробничо-технологічнє устаткування (вер­стати, вентилятори, компресори, бурові і будівельні машини та пристрої тощо)4Джерелами локальної вібрації, насамперед, с ручні машини та органи техцрлогічнргр управління.

Нормативні рівні вібрації для житлових приміщень та зна­чення поправки для них наведено в табл. 67 і 68.

Слід мати на увазі, що вплив на людину вібрації, навіть локальної, не обмежується тільки ділянкою тіла, яка безпосе­редньо контактує з джерелом вібрації. З огляду на те, що ткани­ни тіла, особливо кісткова система, добре проводять механічні коливання, вони більшою або меншою мірою впливають і на інші органи, на організм у цілому.

Під впливом високочастотної локальної вібрації виникають негативні зміни в судинах, погіршується кровопостачання тка­нин, порушується місцева шкірна чутливість. Низькочастотна локальна вібрація спричиняє переважно місцеві порушення, патологічні зміни кісткової тканини за відносно незначних змін у судинах.

Тривала дія місцевої вібрації призводить до виникнення вібраційної хвороби, яка має 3 форми клінічного перебігу: початкову, середньої важкості і важку/ При початковій формі переважають суб'єктивні явища (бюліодівідчуття, парестезії), незначні прояви судинних порушень (гіпотермія, слабкий.ак-роціаноз, слабкопозитивна холодова проба), можливі незначні трофічні зміни м'язів плечового поясуч'Для вібраційної хворо­би середньої важкості характерне посилення проявів, прита­манних початковій формі, а також розвиток кістково-сугло­бових уражень, функціональні астенічні та астеноневротичні розлади з боку ЦНС.

Важка форма вібраційної хвороби може перебігати за дво­ма основними типами — сирингомієлоподібним і аміотрофіч-пим.. Для сирингомієлоподібного типу характерне порушення шкірної чутливості, що поширюється на весь плечовий пояс і грудну клітку, атрофічні зміни не тільки кісток, але й всього плечового поясу, можливий розвиток парезівйДля аміотрофіч-ної форми характерна м'язова атрофія рук, інколи ніг і плечо­вого поясу, яка поступово прогресує, розвиток парезів та па­ралічів. При важкій формі часто спостерігають і виражені судинні кризи, порушення коронарного кровообігу тощо.

Початкові прояви впливу загальної високочастотної вібрації виявляються помірними змінами периферичних судин і нервів нижніх кінцівок, розвитком утоми під час ходьби і періодич­ною загальною слабкістю, запамороченням та головним бо­лем. У подальшому з'являються ознаки більш важких функці­ональних порушень ЦНС, вегетативної лабільності, інколи спостерігаються органічні ураження ЦНС. Низькочастотна загальна вібрація (транспортна) внаслідок впливу останньої на попереково-крижові корінці частіше спричиняє появу ра­дикуліту, розтягнення зв'язок, гастроптозу тощо.

Заходи профілактики вібраційної хвороби, а її виникнення доволі часто прискорюється внаслідок одночасного впливу інших несприятливих чинників виробничого середовища (дис-комфортного мікроклімату, шуму, хімічних чинників) вклю­чають декілька напрямків. Серед них провідне місце займа­ють: наукова гігієнічна регламентація параметрів та умов впли­ву вібрації, технологічні і технічні засоби боротьби з вібрацією (вібропоглинальні конструкції машин, агрегатів, транспортних

Засобів тощо, автоматизація і механізація виробничих про­цесів, активна і пасивна віброізоляція), використання засобів індивідуального захисту (спецодяг і спецвзуття з вібропро-кладками), раціональний режим праці і відпочинку, дотримання правил особистої гігієни, лікувально-профілактичні заходи (попередні та поточні медичні огляди).