5.4. Гігієна праці в сільськогосподарському виробництві

За характером матеріального виробництва сільське госпо­дарство прийнято поділяти на 2 великі галузі — рослинництво і тваринництво. Рослинництво включає рільництво, овочівниц­тво, садівництво; тваринництво — свинарство, птахівництво

111 деякі інші форми сільськогосподарської праці. До сільсько­господарського виробництва також належать майстерні з ре­монту сільськогосподарської техніки та деякі види приміщень і первинної переробки сільськогосподарських продуктів. ^Умови сільськогосподарської праці прямо залежать від її особливостей, до числа яких слід віднести:

1. сезонність сільськогосподарських робіт, що зумовлює перитмічність трудових процесів і їх велику напруженість у певні періоди року;

2. виконання робіт на відкритому повітрі, внаслідок чого сільськогосподарські працівники піддаються впливу метеоро­логічних умов, що часто змінюються залежно від кліматично­го поясу, пори року та конкретних погодних умов, нерідко призводить до перегріву або переохолодження організму;

3. відносно часта зміна робочих операцій, що виконуються одним і тим самим працівником і є додатковим чинником тру­дового процесу переважно негативного змісту;

4. розгалуження місць роботи та їх значне віддалення від місць постійного проживання, що призводить до постійного переміщення людей і транспорту, створюючи труднощі в організації санітарно-побутового обслуговування;

5. широка хімізація сільського господарства полягає у по­всюдному використанні хімічних засобів захисту рослин і міне­ральних добрив та неминуче призводить до забруднення ро­бочої зони і біосфери в цілому;

6) висока біологічна небезпека сільськогосподарського ви-робництва, що зумовлена не лише можливістю передачі зоо-нозних захворювань, але й значним поширенням біологічнихзасобів захисту рослин, харчових добавок та преміксів (вітамі-ни, ферменти, амінокислоти, антибіотики), а також антиокси-дантів, отриманих методом мікробіологічного синтезу білка таінших біологічно активних речовин, які є потенційно небез-печними для організму працівників!

У сучасному сільському господарстві найширше запрова­джено рільництво, тобто вирощування злакових, технічних і овочевих культур. Виробничі процеси в рільництві складають­ся з деяких послідовних етапів, головними з яких є: передпо­сівний обробіток ґрунту, сівба або посадка рослин, догляд за посівами та збір урожаю.

Рільництво нині досить високомеханізована галузь сільського господарства, причому основу механізації складають тракто­ри (в агрегаті з причепами, навісними або стаціонарними ма­шинами) і самохідні сільськогосподарські машини (ССГМ).

Згідно з прийнятою класифікацією за призначенням сільсько­господарські машини поділяють на: трактори загального кори­стування, універсально-просапні, просапні та спеціалізовані (бурякозбиральні, рисозбиральні, бавовнозбиральні та ін.).

Умови праці в рільництві визначаються рівнем механізації процесів обробки тих або інших культур, особливостей техно­логії обробки та організації праці.

Слід підкреслити, що в рільництві з року в рік питома вага некваліфікованої ручної праці зменшується за рахунок вико­ристання машин та механізмів і сьогодні кожен п'ятий трудів­ник сільського господарства — механізатор.

Отже, розглянемо основні характеристики умов праці механізаторів. До числа провідних несприятливих чинників під час роботи на тракторах і ССГМ належать своєрідні мікрокліматичні умови (частіше дискомфортний мікроклі­мат перегрівного типу), забруднення повітря робочої зони пилом і вихлопними газами, наявність шуму і вібрації, кон­такт з паливно-мастильними матеріалами та вимушена ро­боча поза.

Мікрокліматичні умови на робочому місці механізаторів визначаються ступенем герметичності кабіни, її теплоізоля­цією, площею засклення, особливостями систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря.

Основними джерелами тепла в кабінах є сонячна радіація, двигун, трансмісія і сам механізатор. Тому в кабінах тракторів та ССГМ як приміщеннях малого об'єму виникають умови, що утруднюють нормальний теплообмін організму із зовнішнім середовищем. У спекотну, сонячну погоду практично немож­лива віддача тепла випромінюванням. Навпаки, нагріті захисні поверхні кабіни (до 50 °С і вище) самі стають джерелами вто­ринного радіаційного тепла, не бере участі в теплообміні по­верхня тіла, яка торкається сидіння. Крім того, під час малих швидкостей руху повітря суттєво утруднюється тепловіддача конвекцією і випаровуванням.

Такі умови швидко формують мікроклімат перегрівного типу і як наслідок призводять до напруження систем теплорегу­ляції організму (підвищення температури тіла, частоти серце­вих скорочень), сприяють розвитку передчасної втоми.

Водночас необхідно зазначити, що проведення сільськогос­подарських робіт рано навесні та пізно восени здійснюється в умовах субнормальних температур, нерідко із сильним вітром та опадами, а взимку — за низьких температур, що може при­звести до формування мікроклімату охолоджувального типу і відповідно до розвитку простудних захворювань, переохоло­дження та відмороження.

На утворення пилу та його вміст у повітрі робочої зони найсуттєвіше впливають: вологість і характер ґрунту, вид ви­конуваної роботи, погодні умови, насамперед напрямок та швидкість вітру, наявність кабіни та ступінь її герметичності.

Запиленість робочої зони механізатора протягом робочого дня варіює в достатньо значних межах, що пов'язано з пев­ною циклічністю виробничого процесу і частою зміною на­прямку руху агрегата відносно напрямку вітру.

Під час виконання більшості робіт у рільництві утворюєть­ся переважно ґрунтовий пил, лише під час збирання зернових і деяких технічних культур, наприклад бавовни, пил переваж­но має органічний характер.

Найбільше пилоутворення спостерігається під час комбіно­ваного збирання цукрових буряків, картоплі та деяких зерно­вих культур з одномоментним подрібненням соломи.

Найменша запиленість спостерігається під час ранньої вес­няної оранки та сівби, а також пізньої передзимової обробки ґрунту. Слід підкреслити, що в найзначнішій мірі пиловому впливу піддаються причепники, які працюють на відкритих ділянках.

Праця тракторів та ССГМ супроводжується інтенсивним шумом, джерелом якого є робота двигуна, трансмісії, вібрація захисних засобів тощо. Шум від цих джерел подається на ро­боче місце водія двома шляхами: повітряним та структурним, тобто через залізні конструкції захисних засобів. За спект­ральним складом тракторний шум переважно високочастот­ний, комбайновий — низькочастотний. У процесі виконання польових робіт трактористи, причепники та водії ССГМ підля­гають впливу загальної та локальної вібрації складного харак­теру. Джерелами вібрації є робота двигуна, ходової частини та безпосередньо рух по нерівній поверхні (агрофону).

Робота двигуна створює високочастотну вібрацію, яку слід розглядати одночасно і як загальну, оскільки вона передаєть­ся через сидіння та підлогу на весь організм, і як локальну, що передається через кермове колесо та важелі управління на руки водія. Ходова частина та рух по нерівному агрофону ство­рюють переважно загальну вертикальну і частково горизон­тальну вібрацію.

У процесі виконання польових робіт механізатор має контакт із багатьма шкідливими хімічними сполуками. Основними з них є: вихлопні гази (С0₂, N0, И0₂, формальдегід, акролени та ін.), паливно-мастильні матеріали, пестициди та мінеральні добрива.

Вимушена робоча поза зумовлена необхідністю керування транспортним агрегатом у положенні сидячи, шляхом безпе­рервного маніпулювання важелями управління та кермовим колесом в умовах напруженого спостереження за об'єктами поза кабіною.

Численні несприятливі чинники можуть призвести до фор­мування різноманітних патологічних станів та захворювань.

Так, серед механізаторів значно поширені захворювання периферичної нервової системи та опорно-рухового апарату, насамперед люмбалгії та попереково-крижовий радикуліт. Перші ознаки люмбалгії звичайно виявляються, якщо стаж роботи в даній галузі становить не менше ніж 5 років. Захво­рювання частіше загострюється у весняно-осінній період. Попереково-крижовий радикуліт здебільшого виникає, якщо стаж роботи в даній галузі перевищує 10 років і характери­зується тривалим прогресуючим із року в рік перебігом та вираженими вегетосудинними зрушеннями та через 15— 20 років роботи призводить до обмеження працездатності.

В окремих випадках у механізаторів спостерігається своєрідна патологія із церебральними та ангіодистонічними зрушеннями, яку умовно можна розглядати як вібраційну хворобу. Клінічна симптоматика виражених форм цієї патології вкладається в картину полірадикулоневропатії з вираженими вегетотрофіч-ними зрушеннями та помірним больовим синдромом. Це за­хворювання розвивається при стажі роботи понад 10—15 років. Безумовно поряд із вібрацією суттєве значення в його розвит­ку відіграють такі виробничі чинники, як переохолодження, вимушене положення тіла та високе фізичне напруження.

У висококваліфікованих механізаторів (при стажі роботи 15 років і більше) може розвиватися кохлеарний неврит, що супроводжується зниженням слухової функції легкого, рідше середнього ступеня. У разі тривалої роботи механізаторів в умовах високої запиленості повітряного середовища можли­вий розвиток пилових форм патологічних зрушень з боку бронхолегеневого апарата і, в першу чергу, дифузного хроні­чного бронхіту.

Доволі часто у механізаторів реєструється суттєве підви­щення у порівнянні з працівниками інших галузей сільського господарства рівня неспецифічних захворювань органів трав­лення, що пояснюється не тільки впливом несприятливих ви­робничих чинників, таких як шум та загальна вібрація, а й вираженими порушеннями режиму харчування і не завжди якісним водопостачанням.

У найбільш напружені періоди роботи у механізаторів спо­стерігається збільшення випадків гноячкових захворювань шкіри (фурункули, карбункули, гідраденіти), що зумовлено постійним забрудненням шкіри нафтопродуктами та пилом, мікротравматизацією, ослабленням унаслідок перевтоми імуно-захисної реактивності організму, а також недоліками у медико-санітарному обслуговуванні.

Серед профілактичних заходів, що спрямовані на запобі­гання зазначеним захворюванням, важливе місце належить:

• комплексній механізації сільськогосподарського виробниц­тва;

• удосконаленню конструкцій сільськогосподарських машин;

• забезпеченню здорових та безпечних умов праці механіза­торів.

Чинними санітарними нормами і правилами регламентовані вимоги до робочого місця оператора сільськогосподарської техніки, визначені його ергономічні параметри, стан мікроклі­мату, допустимі рівні вібрації та шуму тощо.

Ураховуючи, що в процесі експлуатації сільськогосподарсь­ких машин умови праці на них погіршуються, підвищуються рівні впливу шкідливих чинників на робочих місцях, суттєву увагу слід приділяти оптимальній, з гігієнічної точки зору, організації ремонту сільськогосподарської техніки.

Важлива роль в оздоровленні умов праці рільників нале­жить фізіологічній регламентації режиму праці та відпочинку. Для нормалізації тривалості робочого дня в період виконання напружених польових робіт (сівби та збирання врожаю) раціо­нальним є двозмінний режим роботи. Крім обідньої перерви, рекомендується влаштовувати 10-хвилинні перерви через кожні 2—2,5 год роботи.

Останніми роками став дуже поширеним вахтовий режим організації праці в сільському господарстві. Він полягає у змінному чергуванні роботи і відпочинку впродовж світлово­го дня через кожні 4 год. Після 2 год роботи на кожній вахті встановлюється 10-хвилинна перерва. Змінний і вахтовий ре­жим роботи мають незаперечну перевагу перед подовженим (до 12—16 год) робочим днем.

Для раціонального вирішення питань організації харчуван­ня, відпочинку та санітарно-побутового обслуговування у вели­ких рільничих господарствах створюють польові стани. На їх території розташовується кухня, їдальня та побутові приміщен­ня, що забезпечують організацію триразового харчування.

Комплекс побутових приміщень має включати умивальники, душові, роздягальні, приміщення для висушування одягу тощо.

І хоч до цього часу польові стани, як і раніше, являють со­бою тимчасове житло, в перспективі вони мають перетворити­ся (і цей процес вже розпочався) у свого роду профілакторії для рільників, де вони за короткий час могли б відновити праце­здатність і, в разі необхідності, прийняти фізіотерапевтичні та інші процедури для профілактики захворювань.

Розглядаючи проблеми гігієни праці в умовах застосування пестицидів, слід зазначити, що пестициди, або отрутохіміка­ти,— це хімічні речовини, що застосовуються в сільському господарстві для боротьби з хворобами вирощуваних культур, різноманітними шкідниками та гризунами, а також сприяють знищенню бур'янів.

Нині в сільському господарстві використовують сотні хімічних речовин, які випускають у вигляді емульсій, порошків, дуетів, паст тощо.

Особливості пестицидів порівняно з хімічними речовинами іншого призначення полягають у неминучості їх циркуляції в біосфері протягом тривалого часу. Крім того, слід відзначити, що отрутохімікати — це хімічні речовини, які застосовуються для знищення живого і, отже, є потенційно небезпечними для всього живого, в тому числі і для людей, зокрема, під час оброб­ки рослин пестицидами створюються концентрації, які сприя­ють не тільки знищенню шкідників, але й можуть бути небез­печними для працівників, проте зменшувати їх не можна, тому що не будуть знищені шкідники. Зрештою, необхідно заува­жити, що контакт широких мас населення з пестицидами у зв'язку з їх циркуляцією в зовнішньому середовищі триває ще і внаслідок їх наявності в продуктах.

Існує декілька класифікацій пестицидів. До найпоширені­ших прийнято відносити виробничу, хімічну та гігієнічну.

Згідно з виробничою класифікацією (або за призначен­ням) пестициди поділяються на: інсектициди (для боротьби зі шкідливими комахами), бактерициди (для боротьби з бак­теріями), фунгіциди (для боротьби з грибками), зооциди (для боротьби з гризунами), десиканти (для підсушування рослин), акарициди (для боротьби з кліщами), гербіциди (для бороть­би з бур'янами), дефоліанти (для знищення листя), лімациди (для боротьби з молюсками), нематоциди (для боротьби з кільчастими хробаками), репеленти (для відлякування комах) тощо.

Відповідно до хімічної класифікації (або за походженням) пестициди поділяються на хлорорганічні, фосфорорганічні, ртутьорганічні, похідні оцтової і масляної кислот та органолу, ціанисті сполуки, препарати кальцію, миш'яку та сірки, алка­лоїди тощо. Зрештою, гігієнічна класифікація заснована на вивченні різних властивостей пестицидів.

Так, за токсичністю при введенні у шлунок експеримен­тальним тваринам серед пестицидів виділяють: високотоксичні, середньої токсичності, малотоксичні пестициди;

• за ступенем шкірної резорбції: пестициди з різко-, се-редньо- та слабковираженою резорбцією;

• за ступенем леткості: дуже небезпечні, небезпечні та безпечні пестициди;

— за ступенем кумуляції: пестициди з дуже високою куму­ляцією (коефіцієнт кумуляції до 1); з вираженою кумуляцією (коефіцієнт кумуляції 1—3); помірною кумуляцією (коефіцієнт кумуляції — 3—5) та слабкою кумуляцією (коефіцієнт куму­ляції — понад 5).

За стійкістю: дуже стійкі (час розпаду складає 1—2 роки), стійкі (час розпаду від 6 міс до 1 року), помірно стійкі (час розпаду від 1 до б міс) та малостійкі (час розпаду до 1 міс) пестициди.

Робота санітарно-епідеміологічної служби у галузі застосу­вання пестицидів передбачає:

• проведення запобіжного санітарного нагляду на етапі роз­роблення та впровадження нових пестицидів, технологій, апаратури тощо;

• проведення поточного санітарного нагляду за об'єктами сільськогосподарського виробництва (склади, транспортні засоби, польові аеродроми і т.д.);

• організацію медичних оглядів та контроль за використан­ням засобів індивідуального захисту;

• розробку пропозицій та контроль за проведенням заходів щодо запобігання забрудненню пестицидами навколишнього середовища та харчових продуктів.

Розглянемо основні завдання санітарного нагляду за збере­женням, транспортуванням та застосуванням пестицидів.

Збереження пестицидів відбувається на базових складах об'єднання «Сільгоспхімія» або безпосередньо на складах ко­лективних та фермерських господарств.

Розміри санітарно-захисної зони ізольованих складів вста­новлюються в межах від 200 до 1000 м залежно від кількості пестицидів, що зберігаються. Територія складу має бути ого­роджена, озеленена та мати 2 в'їзди, а її майданчик має бути рівним, із твердим покриттям та сягати розмірів, які не пере­шкоджають розвертанню машин та тракторів з навісними об­прискувачами.

Склади засобів хімізації повинні мати окремі секції або будівлі для збереження аміачної селітри, сильнодіючих, вогне­небезпечних та вибухонебезпечних пестицидів, хімічних кон­сервантів, а також санітарно-побутові приміщення, обладнані механічною та природною вентиляцією, природним (КПО не менше 0,2—0,25) і штучним (освітлюваність ЗО лк — лампи накалювання) і 100 лк (люмінесцентні лампи) освітленням.

Метеорологічні умови мають характеризуватися темпера­турою — 8—10 °С (у зимовий та в перехідний сезони) і 16— 23 °С (влітку), відносною вологістю в межах 75 % та швидкі­стю руху повітря 0,3—0,4 м/с.

Перевезення пестицидів допускається тільки в контейне­рах або спеціально обладнаним транспортом (автоцистерни, закриті кузови машин та ін.), що має сигнальні знаки. Особи, які беруть участь у перевезенні, мають бути забезпечені засо­бами індивідуального захисту.

Приготування розчинів пестицидів здійснюється на розчин-но-заправочних вузлах з використанням різноманітних ме­ханізмів. Усі операції щодо приготування розчинів або сус­пензій проводять на спеціально обладнаних майданчиках або на стаціонарних заправочних станціях.

До основних шляхів застосування пестицидів відносять: опилювання рослин чистими препаратами" або дуетами (порошкоподібними сумішами пестициду з наповнювачем), обприскування суспензіями та емульсіями, обприскування розчинами пестицидів у воді або в органічних розчинни­ках, застосування аерозолів або штучних туманів та димів, фумігацію, тобто обробку газами або парами, внесення в ґрунт або нанесення на рослину, застосування отруйних приманок.

Нині використовуються як наземні, так і авіаційні способи обробки пестицидами.

При першому з них застосовують причепні та навісні агре­гати до тракторів. Розпилювання рідин здійснюється за гідрав­лічним (обприскування через форсунку під тиском) або вен­тиляторним (створення аерозолів унаслідок дії вентилятора) принципом.

Обприскування та опилювання пестицидами необхідно про­водити вранці і ввечері, коли спостерігається найбільш слаб­кий потік повітря. Не можна проводити обприскування посівів, якщо швидкість вітру перевищує 3—4 м/с. Необхідно суворо стежити, щоб розпилювання пестицидів потоком повітря спря­мовувалося тільки в ті місця, де немає людей, помешкань, джерел водопостачання тощо.

Авіаційний спосіб застосування пестицидів призначений для обробки великих масивів (поля, ліси та ін.) за допомогою літаків (АН-2, АН-2М, ЯК-12) або вертольотів (МІ-1; МІ-2; КА-15).

Отже, основними шляхами створення безпечних умов праці під час роботи з хімічними та біологічними засобами захисту є: механізація і автоматизація робіт дотримання установлених санітарних правил, рекомендацій та гігієнічних нормативів, а також використання засобів індивідуального захисту.

Розглядаючи актуальні проблеми гігієни праці у тварин­ництві, слід відзначити, що сучасні тваринницькі комплекси являють собою великі спеціалізовані підприємства індустрі­ального типу з виробництва м'яса, молока та яєць.

У птахівництві такі комплекси називають птахофабриками.

Розглянемо основні чинники, які визначають умови праці у тваринництві. Звичайно, технологія утримання тварин, удосконалення і повнота механізації та автоматизації вироб­ничих процесів суттєво впливають на умови трудової діяль­ності, проте вже протягом багатьох років основним чинни­ком, що визначає їх особливості, є постійний і тісний кон­такт з великою кількістю тварин, і отже, висока ймовірність розвитку та поширення інфекційних захворювань зоонозно-го характеру.

Механізація основних технологічних процесів значною мірою скоротила питому вагу робіт, пов'язаних із застосуван­ням важкої фізичної праці. Разом із тим вони залишаються одним із найсуттєвіших чинників трудового процесу, насам­перед у таких галузях тваринництва, як свинарство та вироб­ництво молока.

Наступний чинник, що потребує урахування,— мікроклі­мат, який у тваринницьких приміщеннях коливається в дос­татньо значних межах і залежить від типу будівлі, теплопровід­ності її конструкцій, особливостей системи опалення, кліма­тичних умов, сезону року, видових особливостей тварин тощо.

Практично тільки в літній час температура повітря на робо­чих місцях тваринників, зайнятих на молочно-тваринницьких фермах, відповідає гігієнічним вимогам, і то не завжди. В най-спекотніші дні температура повітря може підвищуватися до 35—40 °С і, навпаки, в холодний період року — знижуватися до -8 - 15 °С.

Відносна вологість на молочно-тваринницьких фермах зви­чайно знаходиться в межах 70—95 %, швидкість руху повітря — в межах 0,3 м/с, Таким чином, створюються прямі передумо­ви для формування відповідно перегрівного та охолоджуваль­ного мікроклімату.

Повітряне середовище тваринницьких комплексів постійно забруднюється газоподібними домішками (аміак, Н₂3, альдегі­ди та ін.), зумовленими життєдіяльністю тварин, а також про­дуктами розпадання екскрементів та залишків їжі.

Одним із важливих несприятливих чинників виробничого середовища у тваринництві та птахівництві є неприємний спе­цифічний запах, причиною якого слід вважати наявність у повітрі численних газоподібних і летких сполук (меркаптани, аміни, кетони, дисульфати, індол, скатол та ін.).

Ще один несприятливий чинник — пил, який складається з мінеральних (сполуки, що містять 8і0₂) та органічних (кор­мові білки, дріжджі, вітамінні концентрати, ферменти, анти­оксиданти) компонентів. В умовах промислового тваринництва суттєво зростає роль шуму як чинника виробничого середовища. Його джерелами є різноманітні механізми, що використовують під час приго­тування кормів, доїння тощо.

Таке розмаїття несприятливих чинників виробничого сере­довища зумовлює різноманітні патологічні зрушення та за­хворювання у тваринників.

І хоча рівень та структура захворюваності з тимчасовою втратою працездатності серед тваринників має значні коли­вання залежно від кліматогеографічних особливостей регіо­ну, якості медичного обслуговування, віково-статевого стату­су працівників, спеціалізації тваринницького підприємства, загальні закономірності можна виявити досить легко.

Так, серед операторів машинного доїння найпоширеніши­ми є хвороби периферичної нервової системи та опорно-ру­хового апарату (люмбалгії, радикуліт, вегетативні поліневри­ти, артрити, міозити, тендовагініти). У операторів-свинарників, операторів по відгодівлі великої рогатої худоби і, особливо, у птахівників найчастіше діагностуються хвороби органів ди­хання. Високу питому вагу мають хвороби серцево-судинної системи (нейроциркуляторна дистонія за кардіальним та гіпер-тензивним типами, гіпертонічна хвороба).

Суттєве місце займають захворювання ЛОР-органів, пере­важно хронічний тонзиліт, риніт, фарингіт і отит, хвороби органів травлення та шкіри. У жінок-тваринників високою є гінекологічна захворюваність (хронічні запальні процеси). Досить поширені алергічні захворювання, що зумовлені впли­вом різноманітних біологічно активних речовин (кормові до­бавки, білково-вітамінні концентрати тощо).

Тому оздоровлення умов праці та зниження захворюваності в сучасному тваринництві мають відбуватися шляхом запро­вадження раціональних технологічних {механізація та автома­тизація технологічного процесу та ін.), санітарно-технічних (раціональна природна і штучна вентиляція, створення ефек­тивних систем видалення відходів та ін.), архітектурно-плано­вих і проектно-будівельних (розміщення пультів управління технологічними процесами у зонах з оптимальними парамет­рами мікроклімату, створення захисних зелених смуг та ін.), організаційних (двозмінний режим роботи, відмова від дуже ранніх (до 6-ї години ранку) і пізніх (після 20-ї години вечора) термінів роботи, установлення п'ятиденного робочого тижня з двома вихідними та ін.) та лікувально-профілактичних (органі­зація періодичних профілактичних медичних оглядів, лікуваль­но-профілактичне харчування, санаторно-курортне лікування, використання спецодягу та ін.) заходів.

5.5. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИ ЗАХИСТУ ВІД ВПЛИВУ НЕСПРИЯТЛИВИХ ЧИННИКІВ У ПРОМИСЛОВОМУ

ТА сільськогосподарському

ВИРОБНИЦТВІ

j^yJчa,ciIa-cиcтeмa заходів, спрямованих на запобігання_нега-тивному впливу виробничих шкідливостей на організм люди­ни, передбачає проведення^ гігієнічного нормування, запрова-. дження технологічних, санітарно-технічних, архітектурно-пла­нувальних, організаційних та лікувально-профілактичних заходів, а також використання індивідуальних засобів захисту.^

Гігієнічне нормування являє собою розробку і наукове об­ґрунтування певних гігієнічних стандартів, регламентів, сані­тарних норм і правил щодо різних чинників виробничого сере­довища, які забезпечують нешкідливу, продуктивну та безпечну трудову діяльність.

Технологічні заходи спрямовані на зменшення впливу і навіть повне виключення з трудового процесу того або того шкідливого чинника за рахунок зміни технології виробницт­ва. До заходів подібного змісту слід віднести запровадження безвідходних технологій і технологій замкнутого циклу, авто­матизацію і механізацію виробничих процесів, запроваджен­ня дистанційного управління трудовим процесом тощо.

Санітарно-технічні заходи забезпечують зниження рівня впливу шкідливого чинника за рахунок використання спеці­альних технічних пристроїв. До таких заходів належать герме­тизація робочих зон, використання пило- та шумонепроникних кожухів, налагодження потужної місцевої витяжної вентиляції (витяжні шафи, кожухи, зонти, бокові відсоси), використання спеціальних екранів (наприклад, акустичних) та ін.

Архітектурно-планувальні заходи створюють передумови щодо зниження ступеня впливу шкідливого чинника за раху­нок застосування раціональних планувальних рішень під час будівництва та експлуатації підприємств „(дотримання прин­ципу функціонального зонування, локалізація об'єктів, що ге­нерують шум та вібрацію, боротьба зі структурними шумами і вібрацією шляхом використання матеріалів з підвищеною віброізоляцією і вібропоглинанням, улаштування «плаваючих фундаментів», озеленення території промислового підприєм­ства та ін.).

Організаційні заходи передбачають організацію раціональ­ного режиму праці та відпочинку, що відповідає фізіолого-гігієнічним нормам, обмеження часу контакту працівника зі шкідливими речовинами, проведення професійної консультації та професіонального добору, недопущення на шкідливі підприєм­ства підлітків і жінок та ін.

)Засоби індивідуального захисту, що здійснюють захист від впливу шкідливих речовин на окремі органи та системи, при­йнято поділяти на такі групи:

• спецодяг та спецвзуття;

• засоби захисту рук (засоби механічного захисту — рука­виці), захисно-профілактичні засоби (пасти, мазі), очисни­ки шкіри (мило, синтетичні мийні засоби);

• засоби індивідуального захисту органів дихання (фільтру­вальні та ізолювальні респіратори та протигази, ізолювальні шлангові і автономні дихальні апарати, дитячі та промис­лові протигази);

• засоби захисту голови (каски загального призначення, кас­ки для роботи під землею, каски спеціального призначен­ня, шоломи, повстяні шоломи, косинки);

• засоби захисту очей і обличчя (захисні окуляри відкритого та закритого типів, герметичні та металізовані окуляри, за­хисні маски);

• засоби захисту органу слуху (шоломи, антифони, вкладники). Основними лікувально-профілактичними заходами є такі:

• проведення періодичних профілактичних медичних оглядів;

• організація лікувально-профілактичного харчування праців­ників, до головних завдань якого слід віднести попередження надходження шкідливих речовин із травного каналу в організм, прискорення виведення шкідливих речовин з організму, підвищення загальної резистентності організму, захист окремих органів та систем від шкідливого впливу токсичних речовин, а також прискорення або сповільнен­ня метаболізму токсичних речовин;

• організація санаторно-курортного лікування (санаторії-профілакторії, пансіонати, бази відпочинку);

• запровадження профілактичних заходів оздоровчого спря­мування (виробнича гімнастика, тренажерні пристосуван­ня, ультрафіолетове опромінення, вітамінотерапія, психо­логічне розвантаження тощо^

Проте визначальне місце в системі заходів, спрямованих на запобігання професійним захворюванням і охорону здоро­в'я працівників в цілому і в структурі лікувально-профілак­тичних заходів зокрема, належить проведенню медичних огля­дів працівників певних категорій.

Метою таких оглядів (обстежень) є своєчасне виявлення захворювань або відхилень у стані здоров'я, що загрожують здоров'ю людини (або оточуючих) під час її праці в конкрет­них умовах професійної діяльності або загалом несумісних з такою працею.

За своїм характером і метою розрізняють запобіжні і періо­дичні медичні огляди.

Запобіжні медичні огляди проводяться під час приймання на роботу з метою встановлення фізичної та психологічної придатності осіб до роботи за конкретно обраними професією, спеціальністю, посадою.

Періодичні медичні огляди проводяться для осіб, які зай­няті на важких роботах, роботах із шкідливими або небезпеч­ними умовами праці. Такі огляди забезпечують динамічне спо­стереження за станом здоров'я працівників, виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов і шкідливостей на організм, а також захворювань, які не дають змоги продовжувати роботу за даною професією, запобігання нещасним випадкам, поши­ренню інфекційних і паразитарних захворювань.

Результати запобіжного і періодичного медичних оглядів, щорічних оглядів осіб віком до 21 року та висновки про стан здоров'я заносять у «Карту особи, яка підлягає медичному огля­ду». Вона має зберігатися в лікувально-профілактичному за­кладі, що організує проведення медичних оглядів.

У разі переходу працівника на інше підприємство карта над­силається в лікувально-профілактичний заклад, який обслуго­вує працівників цього підприємства.

Адміністрація (власник) установи, підприємства, закладу ра­зом із CEC, профспілковим комітетом визначає контингент осіб, які підлягають періодичним медичним оглядам, і складає поіменний список у двох примірниках, узгоджуючи його в CEC (один примірник списку направляється в лікувально-профілактичний заклад, другий залишається на підприємстві), направляє осіб, яких приймають на підприємство або зміню­ють професію і місце роботи, для запобіжного медичного огля­ду, знайомить особу, яку приймають на роботу з властивими конкретній професії шкідливими небезпечними виробничими чинниками та речовинами, з нормативними актами, що стосу­ються охорони праці, видає наказ про проведення медичних оглядів у терміни, погоджені з лікувально-профілактичними закладами, визначає відповідальних за організацію медичних оглядів, виділяє приміщення для його проведення.

Лікувально-профілактичний заклад щорічно видає наказ про створення комісії для проведення медичних оглядів з визначен­ням терміну, місця проведення, переліку спеціалістів-лікарів, клінічних та інших досліджень, розробляє та погоджує з влас­ником і CEC план-графік проведення медичних оглядів.

Комісія за встановленою формою складає висновок про стан здоров'я кожного працівника, який пройшов медичний огляд, та приймає рішення щодо медичних протипоказань, про мож­ливість продовження працювати за даним фахом для осіб, у яких виявлено загальносоматичні або професійні захворюван­ня, інформує працівника про стан його здоров'я і можливість продовжувати роботу за своїм фахом згідно з результатами медичного огляду або дає висновки про переведення на іншу роботу, направляє працівника, якщо є медичні показання, на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК).

Санітарно-епідеміологічний заклад один раз на два роки на промислових підприємствах і щорічно в сільському госпо­дарстві визначає контингент осіб, які піддягають медичним оглядам. У разі зміни технологічного процесу, запровадження в експлуатацію нових підприємств, технологій, робочих місць і професій (про що власник інформує територіальну CEC на­прикінці звітного року) контингент осіб, які підлягають ме­дичному огляду, уточнюється щорічно.

Санітарно-епідеміологічний заклад здійснює нагляд за дос­товірністю подання власником даних про наявність шкідли­вих і небезпечних чинників та речовин, робота з якими по­требує проведення медичних оглядів, погоджує поіменні списки осіб, які підлягають медичним оглядам, та план-графік їх про­ведення, складає санітарно-гігієнічні характеристики умов праці працівників, у тому числі групові для деяких професій, подає на розгляд територіальних державних адміністрацій про­позиції з питань профілактики професійних захворювань.

Як адміністрація (власник), так і лікувально-профілактичні заклади та працівники мають певні права й обов'язки, пов'я­зані з проведенням медичних оглядів. Так, власник зобов'яза­ний зберегти за працівником на час проходження медичного огляду місце роботи (посаду) і середній заробіток; інформува­ти територіальну CEC про зміни в технологічних процесах, що сталися на підприємстві, запровадження нових виробни­чих процесів і робочих місць із шкідливими і небезпечними умовами праці, щорічно інформувати CEC і лікувально-профі­лактичні заклади про виконання вимог заключного акта ми­нулого року, забезпечити перепрофілювання та праце­влаштування працівника у зв'язку зі зміною стану здоров'я, не приймати на роботу осіб із протипоказаннями за станом здоров'я.

Адміністрація (власник) несе відповідальність за контроль параметрів шкідливих і небезпечних виробничих чинників і речовин, які впливають на працівників, і вимагає проведення медичних оглядів, відповідає за допущення до роботи з шкідли­вими і небезпечними умовами праці осіб, які не пройшли медичний огляд або мають протипоказання виконувати цю роботу за станом здоров'я, відповідає за усунення причин виникнення і розвитку професійних'захворювань, виконання вимог щодо їх запобігання.

Працівник має право одержувати інформацію про шкідливі і небезпечні виробничі чинники на робочих місцях і можливі наслідки їх впливу на здоров'я в процесі виконання професій­ної діяльності на підприємстві, про стан здоров'я на підставі висновків комісії, яка здійснює медичний огляд.

Лікувально-профілактичний заклад несе відповідальність за якість медичних оглядів, вірогідність медичних висновків, об'єктивність оцінки стану здоров'я, невідповідність медич­ного висновку фактичному стану здоров'я працівника, пов­ноту обліку осіб, які підлягають диспансерному спостережен­ню, своєчасне виявлення професійних захворювань і отруєнь тощо.

Санітарно-епідеміологічний заклад зобов'язаний забезпечи­ти комісію з проведення медичного огляду інформацією про умови праці, шкідливі та небезпечні виробничі чинники, які є на підприємствах, надавати консультативну допомогу лікуваль­но-профілактичним закладам у вирішенні питань про можли­вий зв'язок виникнення захворювання з професійною діяльніс­тю працівника та умовами праці, брати участь у розробці за­ходів щодо запобігання професійним захворюванням і оздоровлення диспансерної групи хворих, а також складати санітарно-гігієнічні характеристики умов праці працівників, брати участь у навчанні та перевірці знань з питань гігієни праці та впливу шкідливих і небезпечних чинників на стан здоров'я.

Обов'язковому медичному обстеженню підлягають:

1. Працівники віком до 21 року.

2. Працівники, робота яких пов'язана з впливом шкідливихречовин і несприятливих виробничих чинників, наведених успеціальному переліку.

3. Працівники, які виконують підземні роботи.

4. Працівники гідрометеорологічних станцій, споруд зв'яз­ку, що розташовані в полярних, високогірних, пустельних, тайгових та інших віддалених і недостатньо обжитих районах, у важких клімато-географічних умовах.

5. Працівники, які виконують роботи у віддалених, малона-селених, важко доступних, заболочених і гірських регіонах.

6. Працівники, які працюють на висоті.

7. Працівники, які обслуговують діючі електроустановкинапругою вище ніж 1000 В.

8. Працівники державної лісової охорони, які працюють на вирубці лісу, сплавляють, транспортують і проводять первин­ну обробку лісу.

9. Апаратники, які обслуговують ємкості, що працюють під тиском.

10. Машиністи (кочегари), оператори котельних, робітники служби нагляду.

11. Працівники, робота яких пов'язана із застосуванням ви­бухових матеріалів, вибухо- і пожежонебезпечними виробниц­твами народного господарства.

12. Працівники, які виконують роботи на механічному об­ладнанні.

13. Працівники, робота яких пов'язана з рухом транспорту.Слід зазначити, що крім специфічних, властивих кожній

професії, протипоказань існують і загальні медичні протипо­казання до праці, пов'язаної з шкідливими та несприятливими професійними чинниками. До таких протипоказань належать природжені аномалії органів з вираженою недостатністю їх функцій, органічні захворювання ЦНС зі стійкими порушен­нями функцій, хронічні психічні захворювання, які підляга­ють обов'язковому диспансерному спостереженню, хвороби ендокринної системи з вираженими порушеннями функцій, злоякісні новоутворення (після лікування питання вирішуються індивідуально), усі захворювання системи крові та кровотвор­них органів (в усіх стадіях), гіпертонічна хвороба III стадії, хвороби серця з недостатністю кровообігу, хронічні бронхо-легеневі хвороби з вираженою легенево-серцевою недостат­ністю, активні форми туберкульозу, виразкова хвороба шлун­ка і дванадцятипалої кишки з хронічним рецидивуючим пере­бігом і схильністю до ускладнення, цирози печінки й хронічні гепатити у фазі загострення, хронічні захворювання нирок з проявами ниркової недостатності, колагенози, хвороби суг­лобів зі стійкими порушеннями їх функцій, які заважатимуть виконанню професійних обов'язків, вагітність і період лак­тації, звичні невиношування та аномалії розвитку плода в анам­незі жінок дітородного віку, які планують народження дити­ни, порушення менструальної функції, які супроводжуються матковими кровотечами, декомпенсована глаукома тощо.

У табл. 69 наведені основні шкідливі речовини та несприят­ливі виробничі чинники, при роботі з якими обов'язково слід проводити медичні огляди.

Особи, які бажають вступити на навчання для набуття про­фесій, пов'язаних із працею в несприятливих умовах, також обов'язково проходять медичний огляд на відсутність проти­показань до наступної трудової діяльності.

До керування транспортними засобами допускаються осо­би не молодші 16 років, громадським транспортом — не мо­лодші 21 року.

Згідно з «Положенням про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій», у разі проведення цієї роботи слід оформляти відповідні облікові та звітні докумен­ти. Звітними документами є:

1. Карта особи, яка підлягає медичному огляду з висновком запобіжного (періодичного) медичного огляду.

2. Заключний акт за результатами періодичного медичного огляду працівників.

3. Акт визначення контингенту осіб, які підлягають періо­дичним оглядам.

4. Пропозиції головного державного санітарного лікаря.

5. Список осіб, які підлягають періодичному медичному огляду.

6. Направлення на обов'язковий запобіжний медичний ог­ляд працівника.

7. Контрольна карта диспансерного спостереження групи ризику з розвитку професійної патології.

8. План диспансерного спостереження та його виконання.^Обов'язковому розслідуванню та обліку підлягають усі ви-падки професійних отруєнь та захворювань, які сталися. Цездійснюється відповідно до «Положення про розслідуваннЯтаоблік нещасних випадків, професійних захворювань і аварійна підприємствах, в установах і організаціях». Згідно із цим«Положенням», розслідуванню підлягають травми, в тому числіотримані внаслідок тілесних ушкоджень та заподіяні іншоюособою, гострі професійні захворювання і гострі професійніотруєння, а також інші отруєння, теплові удари, опіки, обмо-роження, утоплення, ураження електричним струмом, блис-кавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отри-мані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси,зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту зтваринами, комахами та іншими представниками фауни і фло-ри, нещасні випадки, що призвели до втрати працівникомпрацездатності на один робочий день і більше, а також випад-ки смерті на підприємстві.

За результатами розслідування складаються акти за відповід­ною формою Н-1.

Загалом під час розслідування та обліку нещасних випадків, професійних отруєнь і хронічних професійних захворювань використовують спеціальні форми документації до них, а саме:

Форма Н-1. Акт про нещасний випадок.

Повідомлення про наслідки нещасного випадку.

Шкідливі умови праці і виробничі чинники

Хімічні (виробництво і використання) Перелік нараховує 55 сполук

Біологічні (виробництво і використання)

Промислові аерозолі

Фізичні: 1. Іонізуюча радіація. Радіоактивні речовини та джерела іонізуючої радіації

2. Неіонізуюче випромінювання

3. Виробнича вібрація (локальна та загальна)

Медичні протипоказання (крім загальних)

Субатрофічні зміни всіх відділів верхніх дихальних шляхів, гіперпластичний ларингіт, хронічний бронхіт, бронхіальна астма, бронхоектазії, хронічна пневмонія, алергічні захворювання, хронічні захворювання передніх відділів ока, хронічні рецидивуючі захворювання шкіри, вміст гемоглобіну менше ніж 1 ЗО г/л у чоловіків і 120 г/л у жінок, токсикоманії, наркоманії, хронічні захворювання печінки й нирок, доброякісні пухлини та ін.

Алергічні захворювання, субатрофічні захворювання верхніх дихальних шляхів, кандидоз, мікоз, дисбактеріоз, хронічні бронхіти і пневмонії та ін.

Хронічні субатрофічні захворювання верхніх дихальних шляхів, хронічні захворювання бронхолегеневої системи, туберкульоз легенів, хронічні захворювання передніх відділів ока, хронічні рецидивуючі хвороби шкіри, алергічні захворювання

Вміст гемоглобіну менше ніж 130 г/л у чоловіків і 120 г/л у жінок, лейкоцитів менше ніж 4,5 х 10⁹/л, тромбоцитів менше ніж 180 000, злоякісні новоутворення, передпухлинні захворювання, схильні до переродження у злоякісні новоутворення та рецидивування, доброякісні пухлини та захворювання, які заважають носити спецодяг і проводити туалет шкірного покриву, променева хвороба II—IV ступеня або її стійкі наслідки (при променевій хворобі І ступеня здатність до роботи визначається індивідуально), хронічні гнійні захворювання придаткових пазух носа, хронічні захворювання шкіри, катаракта кришталика, гострота зору з корекцією не менше ніж 0,5 дпт на одному оці і 0,2 дпт на другому, короткозорість до 10 дпт, далекозорість до 8 дпт, астигматизм до 3 дпт (при незміненому очному дні) та ін.

Хронічні рецидивуючі захворювання шкіри, зниження гостроти зору, катаракта кришталика та ін.

Хронічні захворювання периферичної нервової системи, захворювання та порушення функції вестибулярного апарату, аномалії положення та хронічні гінекологічні захворювання, облітеруючий ендартеріїт, периферичний ангіоспазм, короткозорість більше ніж 8 дпт та ін.

Порядок установлення зв'язку захворювання з умовами праці. Повідомлення про професійне захворювання (отруєння). Акт розслідування професійного захворювання (отруєння). Карта обліку професійного захворювання (отруєння). Журнал обліку професійного захворювання (отруєння). Відомості щодо втрат, спричинених аварією. Журнал реєстрації аварії.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий мають терміново повідомити без­посереднього керівника робіт або іншу посадову особу і вжи­ти заходів щодо надання необхідної допомоги.

Керівник (посадова особа) у свою чергу зобов'язаний: тер­міново організувати медичну допомогу потерпілому, в разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу та повідомити про те, що сталося, адміністрацію, влас­ника підприємства, а також відповідну профспілкову органі­зацію. Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, слід повідомити власника цього підприємства, у разі нещасно­го випадку, що стався внаслідок пожежі,— місцеві органи дер­жавної пожежної охорони, а при гострому професійному за­хворюванні (отруєнні) — CEC.

До прибуття комісії з розслідування слід зберегти обста­новку на робочому місці та устаткування в такому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працівників і не призведе до ще тяжчих наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.

Лікувально-профілактичний заклад про кожне звернення потерпілого внаслідок нещасного випадку, навіть без направ­лення підприємства, повинен протягом доби повідомити влас­ника підприємства, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) — також CEC, надіславши термінове повідомлення про кожного потерпілого за встановленою формою.

Власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організовує комісію щодо його розслідування, до складу якої мають входити: керівник (спеціаліст) служби з охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової органі­зації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є чле­ном профспілки, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст CEC.

На підприємствах, де відсутні спеціалісти з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова осо­ба (спеціаліст), на яку згідно з наказом власника покладено функції, що стосуються питань охорони праці.

На суднах морського, річкового та рибопромислового флотів під час плавання або перебування в іноземних портах комісію з розслідування утворює капітан судна. Про це повідомляєть­ся власник судна.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протягом трьох діб: обстежити місце нещасного випадку, опи­тати свідків та осіб, які причетні до нього, одержати пояснен­ня потерпілого, якщо це можливо, розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охо­рону праці, встановити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобі­гання подібним випадкам, скласти акт за формою Н-1 у п'яти примірниках і передати його на затвердження власникові, у разі гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за встановленою формою П-5.

До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків, по­терпілого, а в разі необхідності також витяги з експлуатацій­ної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратура тощо), медичний висновок про діагноз ушкоджен­ня потерпілого внаслідок нещасного випадку, а в разі необхід­ності також про наявність в його організмі алкоголю, отруй­них або наркотичних речовин.

Нещасні випадки, про які складають акти за формою Н-1, реєструються на підприємстві у спеціальному журналі за вста­новленою формою. Власник повинен розглянути і затвердити акти, складені за формою Н-1, протягом доби після закінчен­ня розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства,— після отримання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються потерпілому або особі, яка представляє його інтереси, керів­никові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для вжиття заходів щодо запобігання подібним випадкам у подальшому; державному інспекторові з охорони праці; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з інши­ми матеріалами розслідування. На вимогу потерпілого влас­ник зобов'язаний ознайомити його або особу, яка представ­ляє його інтереси, з матеріалами розслідування нещасного випадку.

Копія акта за формою Н-1 надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство, за відсутності тако­го органу — місцевому органу виконавчої влади.

Копія акта за формою Н-1 у разі гострого професійного захворювання (отруєння) надсилається також до CEC, яка здійснює облік випадків гострих професійних захворювань (отруєнь).

Акт за формою Н-1 разом з матеріалами розслідування підля­гає зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівни­ком якого є (був) потерпілий. Інші примірники акта та його копії зберігаються до виконання всіх намічених ними заходів, але не менш як 2 роки.

У разі ліквідації підприємства акти за формою Н-1 підляга­ють передачі правонаступникові, який бере на облік ці не­щасні випадки, а за його відсутності або банкрутства підпри­ємства — до державного архіву.

Нещасні випадки, що сталися з учнями і студентами навчальних закладів під час проходження ними виробничої практики або виконання робіт на підприємстві під керівництвом його посадових осіб, розслідуються і беруться на облік підприємством. У розслідуванні має брати участь представник навчального закладу.

Нещасні випадки, що сталися на підприємстві з учнями і студентами навчальних закладів, які проходили виробничу практику або виконували роботу під керівництвом викладача на виділеній підприємством дільниці, розслідуються навчаль­ним закладом із представником підприємства і беруться на облік навчальним закладом.

Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки із смертельним кінцем, а також групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від важкості ушкодження їхнього здоров'я.

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смер­тельним кінцем власник зобов'язаний негайно передати по­відомлення за встановленою формою П-4: відповідному місце­вому органу державного нагляду за охороною праці; прокура­турі за місцем, де стався нещасний випадок; органу, до сфери управління якого належить це підприємство (за його відсуг-ності — місцевому органу виконавчої влади); CEC у разі гос­трих професійних захворювань (отруєнь); профспілковій організації, членом якої є потерпілий; вищестоящому проф­спілковому органу та у разі необхідності місцевому штабу з надзвичайних ситуацій та цивільної оборони.

До складу комісії з розслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії), представники органу, до сфери управління якого на­лежить підприємство, а за його відсутності — місцевого орга­ну виконавчої влади, власника, профспілкової організації, чле­ном якої є потерпілий, представник з питань охорони праці її вищестоящого профспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпі­лий не є членом профспілки, а в разі розслідування гострих професійних захворювань (отруєнь) — також спеціаліст CEC.

Для встановлення причин нещасних випадків і опрацю­вання заходів щодо недопущення подібних випадків у по­дальшому комісія із спеціального розслідування має право вимагати від власника створення за рахунок підприємства експертної комісії із залученням експертів-спеціалістів нау­ково-дослідних, проектно-конструкторських та інших органі­зацій, органів виконавчої влади та державного нагляду за охороною праці.

Після ознайомлення з необхідними матеріалами, обстежен­ня місця події та проведення необхідних розрахунків експер­тна комісія складає висновок, в якому коротко описує обста­вини, визначає причини травмування, гострого професійного захворювання (отруєння), зазначає допущені порушення ви­мог нормативних актів, пропонує заходи щодо запобігання подібним випадкам. Висновок експертної комісії викладаєть­ся чітко, у стверджувальній формі.

Комісія із спеціального розслідування нещасного випадку в разі необхідності може призначити додатково незалежну експертну комісію.

Медичні заклади, судово-медична експертиза, органи про­куратури і внутрішніх справ та інші органи зобов'язані згідно з чинним законодавством видавати на запит посадової особи органу державного нагляду за охороною праці відповідні мате­ріали та висновки у визначені терміни.

Підчас розслідування власник зобов'язаний: зробити, якщо необхідно, фотознімки місця нещасного випадку, ушкодже­ного об'єкта, устаткування, інструмента, а також надати технічну документацію та інші необхідні матеріали, надати транспорт, засоби зв'язку, службові приміщення для роботи комісії, організувати у разі розслідування гострого професій­ного захворювання (отруєння) проведення медичного обсте­ження працівників відповідної дільниці підприємства, забез­печити проведення необхідних лабораторних досліджень і випробувань, технічних розрахунків та інших робіт, органі­зувати друкування, розмноження і оформлення в необхідній кількості матеріалів спеціального розслідування нещасного випадку.

Члени комісії із спеціального розслідування мають право одержувати письмові та усні пояснення від працівників підприємства та свідків події або проводити їх опитування.

Підприємства та органи, у сфері управління яких перебу­вають підприємства, а також місцеві органи державного на­гляду за охороною праці ведуть облік усіх нещасних випадків, про які складено акти за формою Н-1.

Управління державної пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ здійснює облік потерпілих під час пожеж, а санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здо­ров'я — облік потерпілих від гострих професійних захворю­вань (отруєнь).

Підлягають обов'язковому розслідуванню усі вперше вияв­лені хронічні професійні захворювання і отруєння.

Віднесення захворювання до професійно зумовленого про­водиться відповідно до списку професійних захворювань, за­твердженого Міністерством охорони здоров'я та Міністерством праці.

Зв'язок професійного захворювання з умовами праці виз­начається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається СЕС за участю спеціалістів (представників) підприємства. Санітарно-гігієнічна характеристика видається за запитом керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприєм­ство, або спеціаліста з професійної патології міста (області), завідувача відділення професійної патологи міської (облас­ної) лікарні.

Професійний характер захворювання визначається експерт­ною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактич­них установ та закладів охорони здоров'я, яким надано таке право, і спеціалістів (представників) підприємства.

Якщо на час складання санітарно-гігієнічної характеристи­ки умов праці потерпілий не підпадав під дію чинників вироб­ничого середовища, що могли спричинити професійне захво^: рювання, враховується його попередня робота, пов'язана з дією несприятливих виробничих чинників.

За наявності підозри на професійне захворювання лікуваль­но-профілактична установа направляє працівника на консуль­тацію до спеціаліста з професійної патології міста (області).

Для встановлення остаточного діагнозу і зв'язку захворю­вання з впливом виробничих чинників і трудового процесу спеціаліст з професійної патології може направляти хворого до спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів.

Такі лікувально-профілактичні установи і заклади мають пра­во приймати на амбулаторне та стаціонарне обстеження праців­нпків за направленням обласного (штатного або позаштатного) спеціаліста з професійної патології відповідного профілю.

Забороняється направляти осіб, яким установлено діагноз професійного захворювання, до інших аналогічних установ для перегляду раніше встановленого діагнозу.

Перелік установ і закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз професійних захворювань, переглядаєть­ся через кожні п'ять років та затверджується Міністерством охорони здоров'я.

У разі виникнення спірних питань для остаточного вирішен­ня їх про наявність професійного захворювання потерпілих слід направляти до Інституту медицини праці АМН України, на який покладено функції Українського профпатологічного центру.

Якщо хворий або власник підприємства не погоджуються з висновком експертної комісії лікувально-профілактичної ус­танови або закладу щодо зв'язку захворювання з умовами праці, питання розглядається в Центральній експертній комісії Міністерства охорони здоров'я. Оскарження рішення цієї комісії здійснюється в судовому порядку.

На кожного потерпілого внаслідок професійного захворю­вання відділення професійних захворювань лікувально-профі­лактичних закладів складають повідомлення за встановленою формою П-3. Протягом трьох діб після встановлення остаточ­ного діагнозу професійного захворювання повідомлення над­силається адміністрації (власнику) підприємства, виробничі чинники якого сприяли виникненню професійного захворю­вання, CEC та лікувально-профілактичній установі, яка обслу­говує це підприємство.

Власник організовує розслідування причин кожного випад­ку професійного захворювання протягом 10 робочих днів з моменту одержання повідомлення.

Розслідування професійних захворювань проводить комі­сія у складі представників CEC (голова комісії), лікувально-профілактичної установи (закладу), підприємства, на якому стався нещасний випадок, профспілкової організації, членом якої є хворий, або уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки. До розслідування в разі необхідності можуть залучатися пред­ставники інших органів.

У розслідуванні причин професійних захворювань інфекцій­ної та паразитарної етіології обов'язково беруть участь фахівці з епідеміології та паразитології CEC.

Розслідування причин двох та більше випадків професій­них захворювань в однієї особи проводиться в міру визначен­ня цих захворювань за наявності повідомлення.

Власник зобов'язаний подати комісії з розслідування дані лабораторних досліджень шкідливих чинників виробничого процесу, необхідну документацію на цей процес (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки праці тощо), забез­печити комісію приміщенням, транспортом і засобами зв'яз­ку, організувати друкування, розмноження та оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування.

Водночас комісія з розслідування зобов'язана скласти акт розслідування за встановленою формою, в якому намітити заходи щодо запобігання подальшому розвиткові професійно­го захворювання, забезпечення нормалізації умов праці, а та­кож визначити осіб, які не виконали санітарно-гігієнічних рекомендацій.

Комісія з розслідування здійснює гігієнічну оцінку умов праці хворого за матеріалами раніше проведених атестацій робочих місць, результатів обстежень і досліджень, вивчає рекомендації державного нагляду за охороною праці, одержує письмові по­яснення посадових осіб і працівників з питань, пов'язаних із розслідуванням професійного захворювання.

Акт розслідування причин професійного захворювання ко­місія складає у п'яти примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування, надсилає власнику підприємства, хворому, лікувально-профілактичному закладу, який обслуго­вує це підприємство, і профспілковій організації, членом якої є хворий. Один примірник акта надсилається до CEC для ана­лізу та контролю за виконанням намічених заходів. Перший примірник акта розслідування зберігається на підприємстві протягом 45 років.

Власник зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчен­ня розслідування причин професійного захворювання розгля­нути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобі­гання професійному захворюванню, а також про притягнен­ня до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що призвели до його виникнення.

Про здійснення запропонованих комісією з розслідування заходів щодо запобігання професійному захворюванню власник підприємства письмово інформує CEC протягом терміну, зазна­ченого в акті.

У разі втрати працівником працездатності внаслідок професійного захворювання власник направляє потерпілого на МСЕК для розгляду питання щодо подальшої його праце­здатності.

Контроль за правильним та своєчасним розслідуванням професійних захворювань, оформленням документації, а та­кож здійсненням заходів щодо усунення причин, які призве­ли до професійного захворювання, здійснюють органи та уста­нови державної санітарно-епідеміологічної служби.

Реєстрація та облік випадків професійних захворювань ве­дуться в спеціальному журналі за встановленою формою П-б: на підприємстві та в установах санітарно-епідеміологічної служ­би на підставі повідомлень про професійні захворювання та актів їх розслідування, у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної карточки амбулаторного хворого, випис­ки з історії хвороби, лікарського висновку про діагноз, уста­новлений під час обстеження в стаціонарі, а також повідом­лення про професійне захворювання.

До цього журналу також заносяться дані щодо працездат­ності кожного працівника, в якого виявлено професійне за­хворювання. У разі виявлення у працівника кількох професій­них захворювань потерпілого реєструють у журналі один раз та зазначають усі його діагнози.