история украины

вернутися і утвердитися на Галицькому престолі, однак невдовзі помер. На ньому скінчилася династія Ростиславичів. Століття її князювання утвердили і зміцнили князівство, розвинули господарство і торгівлю. Галичина посіла визначне становище серед українських князівств, була суперником Києву. Князівство грало значну роль у європейській політиці, створило своє політичне обличчя, і утвердило основи подальшого історичного розвитку, тепер уже в союзі з Волинським князівством.

Волинське князівство — одне із найстаріших на Русі. Із середини XII ст. воно стало незалежним і швидко почало зміцнюватися, зростати.

Волинь знаходилась на важливому торговому шляху із Києва на Західну Європу,- На заході межувало з Польщею, на півночі — з литовськими племенами ятвягів, на сході з Турово-Пінським і Київським князівствами, а на півдні з Галичиною,. Найбільшими були міста: Белз, Берестя (Брест), Володимир, Дорогочин (Дрогочин), Ізяславль, Луцьк, Пересопниця та ін. Волинь була густо заселена. Зростання відбувалося значною мірою за рахунок мігрантів з Придніпров'я, які переселялися під тиском кочівників, що до Волині не доходили.

Велику роль у суспільно-політичному житті відігравала дружинно-боярська верхівка, що мала великі земельні володіння, отримані від князів за свою службу. Значний вплив мало також міське населення, яке традиційно підтримувало централізовану князівську владу. Тому політичний клімат Волинського князівства був відмінний від Галицького.

На чолі князівства стояли потомки Володимира Мономаха князі Мстиславичі. У 1170 р. почав князювати син Мстислава Роман (1170—1205 pp.), який значно зміцнив князівство. Скориставшись тим, що останній, галицький князь династії Ростиславичів Володимир помер,

31

Роман, маючи підтримку галицьких дружинників, середніх і дрібних бояр, міщан, везадоволених свавіллями великого боярства, у 1199 р. оволодів Галичем і об'єднав Волинське і Галицьке князівство, між якими давно вже існували тісні економічні зв'язки. Перед ними стояли спільні завдання боротьби з агресивними зазіханнями Польщі, Угорщини та ін. Об'єднання мало прогресивний характер і могло стати початком реставрації Київської Русі силами цієї нової, досить могутньої української держави.

Невдовзі Роман приєднав і Київ. Тепер у державі були об'єднані землі Київської Русі від Карпат до Дніпра. У внутрішній політиці Роман повів жорстоку боротьбу проти великих галицьких бояр. Він винищував їх цілими родами та виганяв з країни, і зламав боярську опозицію. Поряд з цим він активізує зовнішню політику: здійснює успішні походи на половців, а також проти польських і угорських феодалів. Були приєднані землі досить агресивного литовського племені ятвягів. У 1205 р. у битві з поляками Роман загинув.

Роман Мстиславич був найвидатнішим князем Русі кінця XII ст. За його коротке володіння об'єднаним Галицько-Волинським князівством воно досягло великої могутності. Навіть папа Римський намагався навернути князя і боярство у католицтво, користуючись авторитетом і впливом Романа. Однак князь рішуче відкинув ці пропозиції, У давньоруських літописах міститься ряд яскравих позитивних характеристик Романа. Один із літописців, відзначаючи зосередження в його руках великої влади, твердість і рішучість у користуванні нею, називає «царем і самодержавцем всієї Русі». Його смерть—це трагічний удар не лише по Галицько-Волинському князівству, а і по процесу об'єднання руських князівств, що почав ледве, вимальовуватися.

2. Галицько-Волинське князівство у XIII—XIV ст.

32

Після загибелі Романа залишилось два його малолітні сини. трьохрічний Данило і однорічний Василько. їх опікуванкою і регенткою була Романова вдова Анна, що 14 років вела боротьбу, віддаючи всі свої сили збереженню дітей і їх прав на престол, а також відродженню князівства. Опорою Романовичів були волинські бояри і городяни, які розуміли значення великої держави, бажали утримати її цілою, були віддані своїй династії.

Іншу позицію займали великі галицькі бояри, які вирішили розірвати союз а Волинським князівством, позбутися Романовичів, підшукати інших князів, що покірно б виконували їх волю. До того ж у справи Галицько-Волинської держави .почали втручатися Чернігівські князі, Польща, Угорщина. Романова вдова з дітьми утекла до Польщі і довгі роки поневірялась за кордоном. Почався сорокалітній період міжусобиць і війн. Боротьба часом набирала надзвичайної гостроти і своєрідності. Так, у 1213 р. бояри вчинили нечуване — обрали із свого середовища князем Владислава Кормильчича, хоч, згідно традиції, ними могли бути лише князі Рюриковичи.

У1214 р. Угорщина і Польща домовилися про свою політику щодо Галицько-Волинського князівства. За домовленістю Угорщина загарбала Галичину, а Перемишль було передано краківському князю Лешку. У 1215 р. за згодою Летка Данило і Василько одержали батькову вотчину — Волинь і молоді князі за кілька років об'єднали всі її землі.

У1219 р. галичани повстали і вигнали угрів. Боярство запросило на князювання у Галич Мстислава Удатного, який князював до 1228 р. Після смерті Мстислава Данило розпочинає боротьбу за Галич, маючи повну підтримку всього населення Волині, її церкви. Головним противником були чернігівські князі, які мали

33

підтримку великих бояр Галича і Угорщини. Провідною силою цієї коаліції були мадяри. У боротьбі брали участь Литва, Польща, Угорщина, Австрія, Орден хрестоносців. Нарешті у 1238 р. галицьке міщанство — «мужі градські» відкрили браму міста перед Данилом. Однак боротьба продовжувалася. Лише рішуча перемога Данила у 1245 р. від Ярославом, де були повністю розгромлені угорські війська, дружини бояр і чернігівського князі», поклала кінець 40-літній війні Романовичів за спадщину і звільнення Галичини і Волині від іноземних загарбників та засилля галицьких бояр.

У кінці 30-х — 40-х pp. Данило виробив і здійснював досить гнучку внутрішню політику. Багатьох «коромольних» бояр стратив, конфіскував їх землі, роздав служилому боярству. Для. противаги боярам він намагався заручитися підтримкою селян та міщан, яких жорстоко гнобили і принижували бояри. Ці соціальні групи у свою чергу, шукали підтримки і захисту у князя. Князь неодноразово розслідував факти знущання бояр над селянами, карав винних. Селяни залучалися до державних справ: з них і міщан утворювалися нові війська — важко озброєна піхота, що замінила боярські дружини. Це військо, залежне від князя, мужньо воювало проти боярської анархії, протидіяло чужоземним наїздам.

Данило особливо сприяв будівництву і зростанню міст. Він заложив Львів, Холм та ін., які незабаром стали центрами торгівлі, ремісництва. Міста і міське населення служили князям опорою в боротьбі з боярством. Для зміцнення і збільшення міського населення Данило будував нові храми, замки, башти, розширював і зміцнював старі міста, заселяючи їх ремісниками, у тому числі і іноземцями.

У Галицько-Волинське князівство переселяється багато німців, яким було дано право будувати життя за своїми звичаями. і вони почали запроваджувати німецьке

34

самоврядування, організацію купців, ремісників. В той же час сам галицький князь і удільні князі, бояри мали великі земельні наділи, міста, села, експлуатували їх, збираючи податки (ренту) продуктами та ін. Весь соціальний прошарок феодалів жив за рахунок експлуатації селян і міської бідноти. Експлуатовані низи час від часу повставали, протестували проти гноблення. Так, літописи пишуть про повстання селян на Пониззі (по Дністру) й у Перемишльському Підгір'ї у 1241 р. Князь Данило послав проти повсталих дружину, яка жорстоко придушила повстання. Все це свідчить про суперечливості і протиріччя у політиці князя, викликані умовами феодального суспільства.

Зовнішня політика Данила була спрямована на розгром зовнішніх ворогів, що здійснювали напади на князівство, становили загрозу його існуванню. У 30-х pp. XIII ст. виникає і посилюється німецька феодальнокатолицька агресія. У І237 p. Тевтонський орден почав агресію проти народів Прибалтики і Русі. Вони захопили місто Дорогочин, і намагалися перетворити у базу для подальшого .просування на Галицько-Волинське князівство. У 1238 р. військо Данила розгромило хрестоносців, звільнило Дорогочин. Багато хрестоносців на чолі із своїм керівником було захоплено у полон. Цим на довгі століття південно-західна Русь була врятована від спроб німецьких загарбників поневолити її.

Значно змінилися його відносини з Польщею. Польська політика відзначалася обережністю, намаганням перетворити її на союзника. У кінці 20-х pp. у Польщі йшла внутрішня боротьба за престол. Данило підтримав Конрада Мозовецького і мав його союзником, ходив разом у далекі походи у Центральну і другі землі Польщі. У цей же час він уклав союз з Литвою.

Данило продовжував започатковану батьком, князем Романом, політику об'єднання земель Русі і у. 1240

35

р- приєднав Київ, де посадив свого тисяцького Дмитра. Формувалася Держава, спроможна відродити єдність Русі. Однак у цей час могутня татарська орда наносить смертельний удар ідеї єдності руських князівств.

3. Боротьба проти монголо-татарської навали.

Монгольська держава утворилася у жінці XII — на початку XIII ст. у степах Центральної Азії. У 1206 р. хан Темучин був проголошений Чінгіс-ханом (великим ханом) і розпочав здійснювати широку завойовну політику. Він підкорив Північний Китай, Сибір, Середню Азію.

У 1222 р. через Кавказ монголи вдерлися в причорноморські степи і завдали поразки половцям. Половецький хан Котян звернувся за допомогою до руських князів. Вони зібралися на раду у Києві і вирішили підтримати половців. Мстислав Удатний, Данило Романович, князі (київський, смоленський) разом з половцями вирушили проти ординців. Однак у битві на р. Калжау 1223 р. через неузгодженість дій руські і половецькі війська були розгромлені. Монголи захопили кілька руських князів у полон і замордувало їх. Загинуло і дев'ять десятих досить великого руського війська. Данило Романович врятувався, хоч і був поранений.

Розгром великої руської армії справив важке враження на Русі. Однак татари повернули на схід і зникли в степах. Літописець лише міг записати, що страшний ворог «не знати звідки прийшов і не знати куди подівся». Однак татари у 1237 р. знову появились і у значно більшому числі під проводом хана Батия (Бату). Катастрофа на р. Калка була лише прелюдією загального жорстокого погрому.

Монгольське завоювання почалося з удару по Рязанщині, потім Володимиро-Суздальському князівству. Війська і населення князівств чинили героїчний опір, але кожний боровся самостійно, без підтримки інших князівств і татари брали одно місто за другим, спустошили й

36

пограбували північно-східні князівства.

Весною 1239 р. татари почали завойовувати Південно-Західну Русь. Першим захопили і спалили Переяслав, потім Чернігів. Від нього повернули на Київ, проте відразу не наважилися штурмувати місто, у якому був сильний гарнізон, що його активно підтримувало населення. Винищивши оточуючі селища, вони пішли на з'єднання з головними силами.

Восени 1240 р. монголо-татари вдруге підступили і обложили Київ. Понад 10 тижнів тривав штурм. Кияни під проводом тисяцького Дмитра, що його тут поставив Данило Галицький, мужньо оборонялися, але сили булі нерівні, і місто було захоплено, розорене, розграблене.

Здобувши Київ, загарбники рушили на ГалицькоВолинську землю. Долаючи відчайдушний опір русичів, захопили і зруйнували міста Волині: Кам'янець, Ізяслав, Луцьк та ін. Особливо жорстоко розгромили багатий і красивий Володимир — головне місто Волині; жителі його були вирубані, винищені. Потім така ж доля спіткала Галич.

Далі Орда вдерлася в Польщу, Закарпатську Русь, Чехію, Угорщину. Однак, уже значно ослаблені стійким опором русичів, кочівників у 1242 р. зіткнулися із закованими у залізо німецькими і песькими лицарями, потерпіли поразку і повернули на схід. На Нижній Волзі Батий заснував державу Золота Орда із столицею у м. Сарай. Всі руські землі стали васалами цієї держави. Таким чином, західноєвропейські народи і їх цивілізація були врятовані від монголо-татарського поневолення завдяки важкій боротьбі народів Київської Русі та інших слов'янських країн, їх незчисленним жертвам і втратам. В руїнах і згарищах лежали міста і села, занепали ремесла, торгівля," культура Київщини, Чернігівщини, Переяславщини та інших земель Русі. Багато людей загинуло або потрапило у полон. Населення обкладалося

37

податками, поборами, відбувало численні повинності. В той же час, за князями, боярами залишалися їх володіння, Особливо важким було становище селян, городян, що зазнавали подвійного гніту: від ханів і місцевих князів, бояр. Однак церкву татари не оподаткували, відносилися до неї з певною терпимістю.

Політичний розвиток Русі уповільнився. Татарам було вигідне роздроблення і вони заохочували феодальні чвари та усобиці. Посилився економічний та політичний занепад Києва, Подніпров'я. Поступово Київ втратив і значення релігійного центру — наприкінці XIII ст. митрополит переїхав звідси у Володимиро-Суздальське князівство і встановив свою митрополію у м. Володимир. Далі дробилося Чернігово-Сіверське князівство. Переяславське князівство, ймовірно, взагалі припинило своє існування.

У Галицько-Волинськім князівстві татарська руїна спіткала лише великі міста і села та містечка при шляхах, якими рухались, татари. Після того край поступово відновлював своє життя. Князівство знову посилювалося,, зростало. Це турбувало хана і у 1245 р. він вирішив передати Галич іншому князю. Щоб зберегти спокій у своїй державі, Данило у 1246 р. змушений був поїхати у Золоту Орду просити собі ярлик на князювання у Галичі. Хан приймав його досить прихильно, Данило визнав себе васалом хана («мирником» — союзником), за що дістав право князювати у Галицько-Волинськім князівстві. На вимогу хана чи його намісника князь мав виставляти свою дружину для спільних походів. Данило боляче сприймав свою принизливу залежність. Літопис, відображаючи ці настрої, писав: «О, зліше зла честь татарська».

Данило не «примирився з підданством татарам, і всі сили зосереджує на підготовці до боротьби проти них. З

цією метою	він розгортає енергійну	діяльність	по
створенню	союзу міжнародних сил	для боротьби	з

38

кочівниками, які загрожували всій Європі. Активно шукаючи союзників, він здійснює політику примирення із своїм давнім противником Угорщиною, яка також боялася нової татарської навали. З метою подальшого зміцнення миру і співробітництва з нею Данило одружує свого сина Льва з дочкою угорського короля. Цим самим завершилась майже півстолітня полоса напруженості і конфліктів у стосунках Галичини і Угорщини. Значно зміцнились підносний з Литвою. її князем Міндовгом. Однак, ці відносини не були стабільними.

Князь особливу увагу приділив стосункам з папою Римським Інокентієм IV, який дбав п ро оборону християнства від татарської загрози. Данило пропонує папі організувати хрестовий похід проти татар. Папа погоджується, і пропонує Данилові королівську корону. Коронування Данила відбувалося у досить таємничій обстановці у м- Дорогочин, щоб не дратувати татар.

Данило вів кілька років з папою переписку.
Одночасно	папа	Римський	запропонував

окатоличити населення краю, поєднавши католицтво з православієм. На цю унію Данило погодився. Однак він розірвав скоро всякі відносини з папою, коли виявив, що обіцяної допомоги не буде: Європа прийшла до висновку, що татари нових походів до неї не будуть проводити, Не діставши зовнішньої допомоги у боротьбі проти татар, князь Данило вживає заходів, щоб зміцнити державу і, спираючись на власні сили, звільнитись від ярма. З цією метою він реформує військові Сили, створивши добре озброєне піше військо із селян, зміцнює свою дружину. Поряд з цим ведеться широке будівництво оборонних споруд міст ,країни, будуються нові фортеці, мури, башти та ін. Створюється система фортець ї добре укріплених міст, які повинні були стати опорою у боротьбі проти татар. Особливо відзначався своїми укріпленнями Холм.

У 1254 p., скориставшись, усобицями в Орді,

39

Данило починає реалізовувати своє найважливіше завдання

— війну проти татар і звільнення від них. Конфлікт з татарами безпосередньо виник у зв'язку з походом Данила проти так званих «татарських людей». Це були громади, які виходили з-під влади князів і проголошували своє самоврядування і залежність від татар, яким виплачували невеликі натуральні податки зерном. Питання про татарських людей пов'язане з проблемою Болоховської землі і Болоховських князів. Вона була розташована у верхів'ях річок Случ і Буг, тобто на Сході Волині, що прилягала до північної Київщини. Ці групи більшість учених вважає залишками тюркських племен, які займались землеробством, хоч зберігали деякі риси кочівників. Всі вони були вороже настроєні проти керівників Галицько-Волинського князівства, підтримували свавільних, бояр, а коди Батий вторгся у Галицько-Волинське князівство, болоховці перейшли на його бік і в майбутньому знаходилися під протекцією ханів.

Данило пішов на них походом, поруйнував їх міста і села, забрав багато людей у неволю. Однак болоховці вперто трималися протатарської політики і Данило іще не раз вживав таких репресій. Це диктувалось іще й тим, що виходити 3-під княжої влади та приймати татарське керівництво почали і деякі громадяни Північної Київщини та Поділля. Вони недалекоглядно вважали за краще платити невелику данину татарам, ніж нести важкі повинності на користь князя, якому постійно доводилося напружувати всі сили держави для її оборони.

У відповідь на акції Данила татарський хан Куремса, який мав невеликі військові сили, почав здійснювати походи на Волинь і в інші райони. Однак Данило відбив ці напади і почав іще ширше готуватися відібрати у татар Київщину та ін. землі. Через кілька років ординський хан вислав свого .воєначальника Бурундая з

40