Історія української культури 1модуль

на сході. На півночі вони зайняли частину лісостепових районів сучасної Київщини.

В III ст. н.е. степові райони сучасної України опустіли внаслідок екологічного лиха — зима тривала по 8 місяців на рік. Територія, зайнята колись скіфами, була заселена сарматами. Вони також заселили античні міста і держави Північного Причорномор'я, активно інтегрувались із місцевими етносами та племенами.

На основі скіфського ужиткового мистецтва сармати утворили так званий новий звіриний, поліхромно-інкрустаційний стиль. У золотарські вироби, виконувані на замовлення сарматської знаті, у майстернях міст Північного Причорномор'я вмонтовувалась велика кількість дорогоцінних каменів. У той період сарматська знать асимілювалась із грецьким та різноплемінним населенням боспорських міст. Скіфські художні образи вони й далі запозичували, водночас видозмінюючи.

Характерні ознаки сарматського мистецтва наочно виступають у золотій діадемі так званого Новочеркаського скарбу. Центр діадеми акцентований мініатюрним жіночим бюстом, виконаним із кварцу. Решта поверхні клейноду інкрустована великими овальними гранатами, зеленими склами: поміж ними до металевого листа прикріплена хижа птиця, що нагадує орла. Дорогоцінними каменями була заповнена майже вся поверхня діадеми. На верхньому краю клейноду — силуетні зображення дерев, біля яких пасуться кози та олені. Скульптурні елементи скіфського зразка присутні також у сарматських ужиткових виробах із металу та кераміки. Сарматські племена поступово інтегрувались з осілим населенням Тавриди, степової та лісостепової смуги України.

Однією із визначних пам'яток сарматського мистецтва Північного Причорномор'я є великий комплекс золотарських виробів, відкритий у 80-х роках XX ст. в одному із курганів на південносхідній окраїні м.Азова.

Поховання знатного сарматського вельможі розграбовано у давнину. Однак завдяки тому, що грабіжники не зауважили існування сховку в могилі покійного, речі збереглися до нашого часу. Тут виявлено чимало декорованих золотом предметів. Наприклад, накидка на коня, два стяги, декоровані вісьмома видами нашитих із тонкого штампового золота бляшок. Переважну кількість становили ромбічної форми бляшки (11720 шт.) і напівсферичні (2590 шт.). Знайдено 479 бляшок у вигляді півмісяця, 195 — трикутної форми, 92 бляшки у вигляді стилізованих баранячих голів. У сховку знайдено

81

парадний ву-здечний набір для коня, від якого збереглися прикраси кінської збруї високого художнього рівня. Серед них — дев'ять овальних золотих із халцедоновими вставками фаларів (кругла прикраса для одягу), золота напівсферична нагрудна бляха, два великих золотих фалари, оздоблені анімалістичними рельєфами, золотий тришарнірний браслет, парадний кинджал, також прикрашений ручкою з анімалістичними рельєфами, та піхва для цього кинджалу.

Якщо всі золоті фалари і нагрудна бляха коня прикрашені виключно орнаментикою та дорогоцінними каменями (халцедони, агати, гранати, бірюза), то два великі фалари і кинджал із піхвою мають рельєфні анімалістичні декори, тісно вплетені у вишуканий, художньо-декоративний контекст із орнаментальних елементів та елементів дорогоцінних кам'яних вставок.

Два великі фалари майже ідентичні за круглою формою, крупним півсферичної форми агатом у центрі, що прикріплений наскрізною заклепкою до бронзової підоснови із заднього боку фалару, центральна частина якої спереду замаскована золотим медальйоном з крупним гранатом та іншими прикрасами. У центрі — горизонтальний фриз тонкої золотої бляхи, зовнішній край якої загнутий і охоплює бронзову підоснову фалара. До фриза намонтовані чотири горельєфні фігури левів, що лежать один за одним. Фігури дуже стилізовані, загострені й віддалено нагадують скіфський звіриний стиль. Однак у них немає тієї сили загостреності, що у скіфському мистецтві. Горельєфні фігури дуже складно спостерігти серед згущених елементів насадок дорогоцінних каменів.

Між двома фаларами простежуються деякі істотні відмінності, що стосуються кольорів агатових і бірюзових вставок. Вставки чергуються у проміжках між фігурами левів. Інший характер мають вставки каменів, вмонтованих безпосередньо у лев'ячі фігури. На першому з фаларів поздовж краю фалара чітко чергуються по 16 бірюзових та гранатових вставок. На другому такого чіткого чергування немає. На одному влаштовано на місце каменів три гранатові гемми з зображеннями жіночих фігур, одна з яких може сприйматися як Артеміда. Предмети створюють враження перевантаженості декоративними кам'яними вставками, за якими скульптурні елементи майже не сприймаються. Однак перевантаженість може бути потрактована як притаманна ознака сарматського стилю.

82

Пластика і художні вироби кіммерійців, скіфів, сарматів І тис. до н.е.

Уцьому сховку зберігався тришарнірний золотий браслет дивної конфігурації, оскільки практично був надто незручним. Браслет складається із чотирьох цільно литих із золота фігурок оленів, плямистих самців, з яких двоє — повнофігурних і двоє — у вигляді об'єднаних основами про-том. У фігурки для імітації плямистості вмонтовано у спеціальні заглиблення низку бірюзових і коралових вставок, закріплених за допомогою вклеєння. Мотив оленя поширений у мистецтвах азійської степової смуги, мистецтвах Близького Сходу, Малої Азії тощо. Особливої популярності він набув

умистецтві скіфів. Однак тут ця постать винятково опоетизована. Вона вінчала скіфські штандарти, була декоративною орнаментальною прикрасою у вигляді золотих бляшок для одягу чи кінської збруї, об'єктом декору інших скіфських золотарських предметів. Проте олені зі сарматського браслета підазовської могили все-таки поступаються високим художнім якостям зображення оленів

умистецтві скіфів. Вони позбавлені тієї чарівної лінійності й гармонії. Найправдоподібніше, цей предмет використовували тільки для виконання сакральних ритуалів.

Шедевром сарматського мистецтва вважається парадний кинджал із пишно оздобленою піхвою. Клинок залізний, лінзоподібний у перетині, довжиною 23 см. Перехрестя кинджала у вигляді поперечного бруска, обрамленого золотою бляхою, стикування із залізом старанно запаяні. До перехрестя акуратно припаяна обкладка руків'я. На передній круглій завершальній частині руків'я — горельєфне зображення верблюда. Постать тварини ідеально закомпонована в коло, вона густо декорована кам'яними вставками у вигляді ромбів, півмісяців, крапель тощо. За верблюдом виглядають декілька листочків плюща. Інше зображення верблюда, біля основи руків'я, закомпоновано із зображенням орла, який вчепився пазурами в його горби.

Узображенні двох верблюдів закладена певна символіка етапів людського буття, життя і смерті. Прекрасно вкомпоновані зображення верблюдів у витончене орнаментальне декоративне мереживо руків'я дають уявлення про високий естетичний рівень сарматської торевтики, що набула самобутнього стильового виразу і композиційної гармонії.

Шкіряна піхва кинджала має червоний колір. На передню сторону прикріплена золота пластина з двома боковими виступами,

83

вся поверхня якої заповнена пишною орнаментикою і декоративними вставками із граната та бірюзи. Істотні центральні мотиви композиційної програми становлять розташовані на довгій площині золотої накладки чотири сцени зі зображеннями боротьби орла з напіврозкритими крилами, що вчепився у горби лежачого на підігнутих ногах верблюда і клює його в живіт. Верблюд, напівзігнувши передню ногу намагається встати, вивернувши голову вліво, і кусає орла за ліве крило. Композиції поступово зменшуються за розміром від верхньої до нижньої; під нижньою композицією розташовані два горизонтальні пагінці плюща, які є наче завершальним акцентом. Сцени боротьби орла і верблюда розташовані теж у бокових і нижніх виступах накладки піхви.

Орнаментальний мотив плюща (діонісійський символ античних композицій), пов'язаний, з одного боку, з діонісійськими святами в античності, з іншого — як діонісійський символ бога, що вмирає і воскресає, отже символізує вічність існування життя, вічність народжування та відмирання всього живого у світі. Мотив плющової галузки поруч із зображенням протиборства мирної та хижої тварин у певному сенсі теж розкриває діонісійську символіку гілки плюща.

Сарматське золотарське мистецтво здебільшого характеризується як мистецтво "варварське", де відсутні властиві мистецтвам античності ознаки гармонії, рівноваги, міри і краси. Однак коли порівнювати умови життя міст античних митрополій чи хоча б міст-полісів Північного Причорномор'я і таких кочових племен, як сармати, алани та інші, то вони творили степову культуру кочівного характеру, культуру власну, відповідну їхнім етносам та ментальності, відгомін якої згодом простежується серед елементів культури слов'ян. Отже, питання щодо авто-хтонності мистецтва сарматів заслуговує на ствердну відповідь.

3. Розвиток античної культури і мистецтва на теренах України ІV–VІ ст.. до н. е.

Населення грецьких міст-полісів не тільки зберігало засади й традиції метрополії, а й позитивно впливало на сусідні племена - скіфів, таврів, мешканців лісостепу, сарматів тощо. Внаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбувався культурний поступ та взаємозбагачення народів, які населяли територію України.

Історія античних культурних осередків у Північному Причорномор´ї починається з другої половини VII ст. до н.е. і

84

завершується 70-ми роками IV ст. н.е. Починаючи з І ст. до н. є. античні міста підпадають під вплив Риму, ведуть боротьбу із сарматами, готами, гуннами та іншими кочовими племенами. Якщо більшість античних міст у IV ст. н. є. занепадає, то в Херсонесі та Пантікапеї життя продовжувалося і в середні віки.

Духовна культура, мистецтво і релігія античних містполісів Північного Причорномор´я відповідали традиціям античних полісів Греції. Характерною рисою релігійних вірувань Північного Причорномор´я був політеїзм - шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До їх Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Аполлон, Арес, Артеміда, Деметра, її дочка Персефона, Діоніс, Кібела та інші боги. З часом до релігійних культів античних міст-полісів проникають елементи релігійних вірувань місцевих племен. Ряд основних божеств у тих і інших мали аналогічні функції. Про це, зокрема, повідомляє Геродот, який порівнює найшанованішого скіфського бога Папая із Зевсом, богиню Табіті - з Гестією, бога війни називає Ареєм.

Віра в силу божеств і поклоніння їм, відправлення певних обрядів у взаємозв´язку з їх культами, а також різними віруваннями, в яких особливе значення надавалося поховальному ритуалу, становило невід´ємну складову життя кожної людини. Із "Теогонії" Гесіода видно, що в античних містах-полісах знали близько 33 тис. різних божеств і демонів. Однак у кожному місті об´єктів їх поклоніння було значно менше. І завжди існувало кілька божеств, які займали панівне становище в тому чи іншому місці і поселенні. Так, у ряді місцевостей Північно-Західного Причорномор´я першорядне значення мав культ Ахілла, на азійській частині Боспору - Афродіти Апатури, в Херсонесі - Артеміди Партенос, в Ольвії - Аполлона Ієтроса.

У культі Аполлона Ієтроса з Ольвії відбулося синкретичне злиття різноманітних функцій грецького бога сонячного світла, покровителя муз і віщуна Аполлона з рисами дружелюбного стрільця, переможця різних труднощів і небезпек, спасителя і захисника від хвороб і нещасть, патрона й засновника перших полісів, розповсюджувача знань. В Ольвії і Пантікапеї існували

85

храми, присвячені цьому богу. У Пантікапеї, зокрема в храмі Аполлону Ієтросу жерцями виступали представники царських родів. Храм карбував монети із зображенням Аполлона і відіграв значну роль у політичному й культурному житті Боспорської держави.

Патронесою Херсонеса виступала Артеміда Партенос, яка теж виконувала універсальні функції. Вона була покровителькою не тільки всієї держави, а й мореплавства, рибальства, землеробства. її образ слугував за емблему для монет до самого кінця випуску (60-ті роки III ст. н.е.). Храм мав жерців, які займалися богослужінням, організацією свят і відправлення обрядів.

В ідеологічних уявленнях населення держав Північного Причорномор´я поряд із збереженням грецьких культів з´являлися культи синкретичних божеств, притаманних східним релігійним системам. Зокрема, в Пантікапеї зростає шанування головного бога, в основі якого лежать культ Зевса, а також елементи фракійського культу Сабазія та, можливо, й сарматського кінного бога. Отже, поява в Боспорі в перші століття нашої ери культу єдиного бога характерна для пізньоантичного суспільства в період його розкладу і свідчить про поступовий перехід до монотеїзму. Тому не випадково, що ще на початку IV ст. н.е. в Боспорі існує християнська община. Представник цієї общини -боспорський єпископ Кадм - у 325 р. н. є. брав участь у першому Нікейському Соборі.

Північно-причорноморський світ, незважаючи на близьке сусідство з різноманітними варварськими племенами, знаходячись на периферії античної культури, в цілому зміг зберегти в собі більшість того, що назавжди втратили греки через їх бажання пошуків нового. Протягом віків релігія і культи як складова частина суспільно-культурного життя та основи моралі залишалися найважливішим елементом ідеології населення античних держав-полісів.

Античні держави Північного Причорномор´я приділяли чималу увагу вихованню та освіті. Упродовж усієї історії їх існування пріоритетною тут була еллінська мова і писемність з її різними діалектами. Оскільки більшість міст, крім Херсонеса,

86

засновувалися іонійськими еллінами, в них переважав іонійський діалект. У Херсонесі розмовляли на дорійському. Разом з тим відносини античних міст-полісів з місцевими племенами і Римською імперією створили умови для збагачення рідної мови. Особливо цей словниковий запас поповнився в перші століття нової ери скіфськими, сарматськими, римськими словами, топонімами, етнонімами, іменами тощо.

Численні епіграфічні джерела засвідчують, що багато жителів міст і сільських поселень знали грамоту, вміли писати й читати. До нашого часу дійшло багато пам´яток офіційної лапідарної (від лат. lapidarius - кам´яний, камінний літопис) епіграфіки - написів, вирізьблених на кам´яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду, стилів (кістяних паличок для писання та інших пам´яток), можна зробити висновок, що писемність і освіта були найбільш важливими сторонами культурного життя населення цього регіону.

Діти вільних громадян одержували початкову освіту. їх навчали читати, писати, лічити. Відомо, наприклад, що досить задовільну освіту здобув син представника нижчих верств суспільства (вільновідпущеника) Біон Борисфеніт (III ст. до

.н.е.), згодом відомий філософ. Гімназії давали ґрунтовнішу освіту, ніж початкові школи. Там вивчали риторику, філософію, геометрію, географію тощо. Залишки такої гімназії, збудованої в IV - на початку III ст. до н.е., знайдено в Ольвії. Найзаможніші громадяни давали нащадкам вищу освіту, яку можна було отримати в Афінах, Александрії тощо.

Великого значення в грецькому суспільстві надавали також фізичному вихованню. У нарисах тих часів згадується багато різних видів спорту, з яких проводилися змагання (біг, метання диска, списа та м´яча, гімнастика, кулачні бої, плавання, кінні змагання, стрільба з лука). Наприклад, з ольвійського напису IV ст. до н.е. відомо, що один з лучників пустив стрілу на 282 оргії (521,7 м). У Північному Причорномор´ї є знахідки панафінейських амфор, якими нагороджувалися переможці спортивних змагань в Аттиці (Афіни). Юнаки з Північного

87

Причорномор´я рано включалися в суспільно-політичне і військове життя.

Політика, релігія, міфологія, освіта були тісно поєднанні з раціональним теоретичним мисленням та літературною творчістю. В античних державах Північного Причорномор´я набули слави вчені - історики, філософи, хроністи. Можна говорити також і про розвиток медицини.

Інтерес до історії й філософії не затухав протягом усього розвитку античних держав. У своїх натурфілософських поглядах вчені того часу поєднували логічну аргументацію, абстрактноматематичне мислення з художньо-інтуїтивним осягненням світу як космосу.

До відомих учених належить історик Сіріск, який жив у II ст. до н.е. в Херсонесі і описав історію свого міста. Він був увінчаний золотим вінком і на його честь видано почесний декрет. На цей час припадає життя вже згаданого ольвіополіта філософа Біона Борисфеніта та боспорянина філософа Смікра. Він уславився справедливістю. Як і Сократ, викладав своє вчення на перехрестях доріг, де завжди скупчувалося найбільше людей. Відомим філософом був і Сфер Боспорський, який досяг великих успіхів у науках, жив при царських дворах у Спарті та Єгипті. Сфер написав близько 40 праць на різні теми: "Про світ", "Про основи", "Про атоми і образи", "Про царську владу", "Посібник з діалектики" тощо.

Населення Північного Причорномор´я надавало великого значення розвитку медичних знань. Безліч медичних інструментів з бронзи, срібла, кістки (пінцети, гачки, зонди, голки, ложечки) знайдено при розкопках міст і некрополів регіону. їх малювали також на надмогильних стелах лікарів.

Місцеві лікарі вміли лікувати рани, опіки, різні хвороби, робити хірургічні операції. Наприклад, в Ольвії відкрито залишки аптеки, де в мініатюрних керамічних посудинах готувалися різні ліки і парфуми. Були відомі спеціальні лікувальні заклади, де проводилося зцілення за допомогою сну і, можливо, гіпнозу. На Боспорі відкрито святилища грецьким божествам у місцях знаходження лікувальних грязей.

88

Уже в період колонізації північно-причорноморські греки добре знали епос Гомера й архаїчну лірику. Однак про місцевих поетів залишилося дуже мало свідчень. Якщо аналізувати їхню літературну спадщину, то необхідно виділити віршовані почесно-вотивні метричні епіграми, епітафії, а також ділову прозу. Почесно-вотивні епіграми висікалися на кам´яних стелах або на постаментах для статуй на честь того чи іншого божества або героя. Так, у перші століття нової ери ольвійські поети писали епіграми на честь своїх обожнених героїв, зокрема Ахілла. У Борисфені, наприклад, знайдено мармурову плиту (II ст.н.е.) з восьмирядковим гімном на честь Ахілла.

Улітературних пам´ятках античних держав найбільше збереглося ділової прози. Тут перше місце посідають декрети й постанови, закони, присяги, договори з іншими державами, накази, листи, складені переважно за грецькою формою. Найбільше таких декретів знайдено в Ольвії. З літературної точки зору найбільший інтерес становлять унікальні елліністичні декрети на честь Протогена і Діофанта, присяга херсонеситів, деякі оригінальні ольвійські декрети II ст. н.е.- У них простежуються характер і манера індивідуальної творчості, вміння розповісти про значні історичні події й дати пояснення тим чи іншим діям.

УПівнічному Причорномор´ї було досить поширеним листування. Через відсутність і дорожнечу пергаменту й папірусу використовували черепки та свинцеві пластини. Такі листи знайдено на Березані, в Ольвії і Керкінітіді (VI-V ст. до н.е.).

В античних державах архітектурна традиція існувала практично ціле тисячоліття і особливо знайшла свій вияв у ранньосередньовічних містах Криму1. Надбанням античного будівництва стала розробка прямокутного планування міст. Житлові будинки об´єднувалися в квартали, вулиці перетинались під прямим кутом, дороги мостили дрібним каменем, а вздовж доріг прокладали водостоки. Однією з найважливіших особливостей містобудування була наявність великої кількості колонад різного призначення

89

- стої, портики храмів. Створювали й декоративні прикраси суто функціональних споруд - міські брами, водорозбірні фонтани тощо.

Міста оточували фортечними мурами та вежами. У них формували майдани чіткої квартальної структури, зводили споруди адміністративного та громадського призначення - гімнасії, театри, будинки різних магістратур тощо. У цілому для значних міст була типовою тричленна топографічна схема розташування: верхнє місто, нижнє біля гавані та схили, що з´єднували їх. Однак верхнє місто могло не мати акрополя. Саме такими були Ольвія та Херсонес. На противагу їм у Пантікапеї та Мірмекії були добре укріплені акрополі з двірцевими укріпленими будівлями на узвишшях.

У V-IV ст. до н. є. набуває поширення будівництво культових споруд, зокрема храмів та олтарів. В античних містахдержавах та найбільш визначних святилищах цього регіону існувало не менше як півтора-два десятки храмів. Серед них слід назвати залишки двох із них - Аполлона Дельфінія в Ольвії (V ст. до н.е.) та храм у Пантікапеї (друга половина V-IV ст. до н.е.). Храм Пантікапеї мав шість колон, довжина головного фасаду становила 20 м, площа - 800-1000 кв. м. Храм, з двоскатним дахом з черепиці, був збудований на пагорбі (тепер - гора Митрадат) на багатоступеневому цоколі, таким чином він панував над навколишньою місцевістю.

Високого рівня в Північному Причорномор´ї досягло будівництво і декоративне оформлення поховальних споруд - склепів. Найвизначніші пам´ятки цього типу відкрито в Боспорі. Тут уже в IV ст. до н. є. зводили такі величні споруди, як склепи Царського і Золотого курганів, багато склепів з фресковими розписами стін. Найяскравішими пам´ятками цього напряму є розписи склепів (III ст. до н.е.) першого кургану Васюринської гори.

Особливе місце серед боспорських розписних склепів належить склепу Деметри в Пантікапеї (І ст. н.е.). Він став першим з боспорських розписних склепів, які вдалося повністю оглянути і дослідити. Розписи виконанно в стилі фрески. Крім статуї самої Де метри, знайдено зображення фігур Гермеса,

90