Функції порожнини рота

Функція дихання. Надходження повітря у легені та його видихання із легенів у атмосферу та зовнішнє середовище відбувається через рот та ніс (рис. 57).

Рис. 57. Носовий тип дихання, ротове дихання неможливе внаслідок правильного розташування спинки та кореня язика.

Розрізняють носовий, ротовий та змішаний тип дихання. Нормальний стереотип дихання (носовий) має важливе значення. Відомо, що в нормі при звичному фізіологічному навантаженні повітря проходить через носову порожнину. Струмінь повітря потрапляє через носові отвори в середній носовий хід, потім дугоподібно вигинаючись - у носоглотку. Проходячи через ніс, повітря завдяки дотику з добре васкуляризованою

слизовою оболонкою значно зігрівається; відбувається механічне і біологічне очищення - повітряний струмінь вивільняється від неорганічних та органічних ДОМІШОК. Неорганічні домішки містяться в носовій порожнині і викидаються разом зі слизом; мікроорганізми піддаються бактерицидній дії носового слизу. Носове дихання має таку перевагу, що повітря завдяки насиченості слизової оболонки кровоносними судинами та слизовими залозами зволожується. За необхідності (посилене фізичне навантаження, тимчасова неможливість дихання носом) повітря може проходити через рот.

За тривалої обтурації носових ходів унаслідок збільшення аденоїдів, поліпів у дитини може виникнути шкідлива звичка дихання ротом, яка залишається навіть після ліквідації причини обтурації. Це призводить до порушення узгодження дії м'язів губ, щік зовні і язика зсередини на щелепи, які ростуть і розвиваються. М'язи язика втрачають свій фізіологічний тиск на верхню щелепу, змінюється розташування язика і нижньої щелепи. Це в свою чергу призводить до розвитку деформації прикусу, яка починається з піднебіння - формується високе (готичне) піднебіння; відзначається збільшення довжини передньої ділянки верхньої зубної дуги; звуження в ділянці премолярів і молярів; дистальне розташування нижньої щелепи. Чим більша тривалість шкідливої звички, тим тяжчий ступінь деформації.

У деяких випадках з метою полегшення дихання дитина опускає нижню щелепу вниз і вперед. Язик відходить від надгортанника і створюються умови для ротового дихання. Таке положення язика призводить до розвитку нижньої щелепи і затримки росту верхньої.

Під час ротового дихання змінюється поза тіла дитини та його частин у просторі. Звичайною стає поза, в якій голова постійно схилена на груди. Це призводить до змін тонусу шийних м'язів (що призводить до глосоптозу), а також тонусу м'язів плечового пояса та міжреберних м'язів, з'являються впалі груди та випнуті лопатки. Така осанка призводить до дистального розташування нижньої щелепи.

За тривалого порушення функції дихання внаслідок розростання аденоїдів формується широка спинка носа, вузькі ніздрі, нерухомі крила носа, нестулені сухі губи. Формується вузьке опукле обличчя із збільшеною довжиною нижньої частини; "подвійне" підборіддя, Що свідчить про опущення язика.

Функція жування. Зубощелепна »система як складова частина Щелепно-лицевої ділянки складається із окремих функціональних елементів різного ступеня складності. Функціональним елементом зубощелепної системи є зуби. їхня функція полягає у механічній обробці їжі та забезпечується завдяки особливостям будови та розташування

зубів у зубних дугах, співвідношенню щелеп у спокої і під час жування.

Залежно від функції, яку виконує той чи інший зуб їх поділяють на дві групи: передню - різці та ікла, які відкушують та утримують їжу, та бічну - премоляри і моляри - які роздавлюють та перетирають їжу. Залежно від функції зуби мають різну форму коронок та неоднакову кількість коренів. У зубному ряді зуби розташовані таким чином, що контактують один з одним завдяки контактним пунктам, які сприяють перерозподілу жувального навантаження на весь зубний ряд та запобігають травмуванню ясенних сосочків. Коронки зубів верхньої щелепи у постійному прикусі мають нахил зовні, а нижньої - всередину, за рахунок чого верхній зубний ряд ширший, ніж нижній.

Під час жування, а також у стані спокою завжди є визначене співвідношення щелеп, яке може змінюватися залежно від рухів нижньої щелепи (артикуляція).

Переробка їжі починається в порожнині рота. Тут відбувається її подрібнення, змочування слиною, аналіз смакових якостей, початковий гідроліз деяких харчових речовин та формування харчового клубка. Середня тривалість перебування їжі в порожнині рота - 15-18 секунд.

Рис. 58. Механізм смоктання: а - фаза смоктання; б - фаза стиснення.

Подрібнення їжі, або жування, становить собою сукупність механічних процесів, які роздрібнюють їжу. Жування складається з

відкушування, роздроблення та перемелювання їжі. Механічна обробка їжі відбувається зубами, які здійснюють складний цикл рухів разом із нижньою щелепою.

Рис. 59. Механізм смоктання за штучного вигодовування.

У грудної дитини у зв'язку з відсутністю зубів усі елементи жувального апарату (губи, щелепи, жувальні м'язи, язик) пристосовані для акту

смоктання (рис. 58, рис. 59).

Акт смоктання складається з 4-х фаз (А.І. Бетельман із співавт., 1972):

I фаза - захоплення соска круговим м'язом і утримування його. При вкладанні соска в порожнину рота, нижня щелепа висувається вперед. М'яке піднебіння відсувається назад, а язик переміщується вниз і назад. Завдяки цьому утворюється "смоктальний простір" Захоплення соска повинне бути герметичним. Герметичності досягають завдяки хоботоподібній формі губ, наявності смоктальної подушки та грудочок Біша, ясенній мембрані, а також будові піднебіння.

II фаза - смоктальні рухи. Завдяки смоктальному рефлексу відбувається відштовхування язика назад, який слугує ніби поршнем для утворення розрідження. Дитина енергійно смокче, і молоко із внутрішніх грудних ходів переходить у зовнішні. Під час ІІ фази дитина молока ще не отримує.

Під час III фази нижня щелепа переводиться із фізіологічного Дистального

положення вперед, так що досягає верхньої щелепи і, здавлюючи сосок нижньою щелепою і язиком, дитина здійснює ритмічні рухи, спрямовані спереду назад. Крапля молока видавлюється і тече назад, звідки потрапляє в глотку.

Дитина має можливість змішувати нижню щелепу спереду назад завдяки фізіологічній ретрогенії.

IV фаза - становить собою ковтання.

Анатомо-фізіологічні особливості, які сприяють акту смоктання:

-губи (м'які, хоботоподібної форми із смоктальною подушкою на верхній губі);

-добре розвинений круговий м'яз рота;

-ясенна мембрана (дуплікатура слизової оболонки) в ділянці різців та іклів;

-добре виражені піднебінні поперечні складки;

-клубочки Біша;

-фізіологічна ретрогенія нижньої щелепи;

-відсутність суглобного горбика, який сприяє сагітальним рухам нижньої щелепи. Акт смоктання з часом переходить у жування. З появою тимчасових різців у дитини

з'являється змога відкушувати їжу, тобто подрібнювати її. Так виникають дробильні рухи нижньої щелепи. Розмелюючі рухи у дітей з'являються з прорізуванням тимчасових молярів.

Упорожнину рота їжа потрапляє у вигляді шматків, сумішей різного складу і консистенції або рідини. Залежно від цього їжа або відразу ковтається, або підлягає попередній механічній та хімічній обробці.

Відкушена їжа за допомогою губ, а зсередини - кінчика язика - переміщується на оклюзійну поверхню молярів правого або лівого боків нижньої щелепи. Після цього щічний м'яз у вигляді медіального валика притискується до зубів, утворюючи стінку щічної кишені. Роль медального валика полягає і в повертанні їжі на зуби, якщо вона потрапляє в щічну кишеню.

Потім нижня щелепа зміщується вбік, рот закривається, а їжа розмелюється. Подрібнена і розмелена їжа переходить у щічні кишені в переддвер'ї порожнини рота і повертається на зубні ряди завдяки скороченню кругового та щічного м'язів. Жування може відбуватися на одному або на двох боках. Передавання їжі з одного боку на інший відбувається за допомогою язика, щічних і губних м'язів. Жувальний період, таким чином, складається із таких фаз:

-фаза спокою;

-фаза введення їжі в рот;

-фаза подрібнення їжі (відкушування);

-фаза розжовування, розмелювання;

-фаза формування клубка їжі;

-фаза ковтання.

Увідкушуванні їжі беруть участь усі жувальні м'язи, але особливу роль відіграє m. temporalis.

Подрібнення їжі відбувається внаслідок опускання і піднімання нижньої щелепи. Беруть участь усі м'язи, але головна роль належить m. masseter та m. pterygoideus medialis.

Під час розмелюванні їжі нижня щелепа здійснює бокові рухи, причому їжа розмелюються на одному із боків і саме в цей бік рухається нижня щелепа. Головна роль належить m. pterygoideus lateralis.

E. С. Гельман вивів середні фізіологічні норми ефективності жування. Ефективність жування визначається кількістю розжованої їжі за одиницю часу.

Жувальна ефективність складає: до 6 років - 25-35 %

7 років - 30-40 %

8-9 років - 40-50 %

12років - 50-65 %

13років-60-80%

14років-65-90% 15-17 років-80-95%

Л. П. Григорьева (1995) наводить дані, згідно з якими в дітей від 1 до 2 років середній період жування булки складає 76,6±15 сек., печива - 95,1±2,4 сек., сухаря - 150±32,3 сек.

У3 роки визначається скорочення часу жування булки приблизно в 1,5 рази, при жуванні печива - у 5 раз та лісового горіха - у 4 рази.

Функція жування, за даними Б. K. Костур (1972), у дитини віком від 2,5 до 4 років (тобто у II періоді тимчасового прикусу) у зв'язку із наявністю повного контакту зубів достатньо висока. Так, задовільного жування у 8 років вона дорівнює 80±9,8 %, 4 - 88,4±4,4 %. Час жування 800 мг лісового горіха в 3 роки складає 33,5±12,5 сек., а в 4 - 27,8±8,7 сек.

УIII періоді тимчасового прикусу (від 4 до 6 років) за даними Б.K. Костур (1972) жувальна ефективність коливається від 88,4±4,4 % до 89,25±5,3 %.

Удітей віком від 6 до 14 років у період зміни зубів із кожним роком збільшується ефективність жування (від 89,25±5,3 % у 6 років до 99,92±0,08 % - у 14 років), зменшується час жування.

Повноцінне жування їжі різної консистенції сприяє росту зубних дуг. Зміна зубів відбувається активніше на боці звичного жування, на менш функціонуючому боці вона затримується.

Schwarz (1941), вивчаючи механізм розвитку двох варіантів фізіологічного прикусу, підкреслював роль інтенсивності та швидкості жування. Переважне годування дитини м'якою, перетертою їжею призводить до виникнення так званої "ліні жування". Ця звичка характеризується збільшенням часу жування. У таких дітей у III періоді тимчасового прикусу відсутні фізіологічні проміжки між зубами або навіть визначається скупченість; відсутні ознаки стирання оклюзійних поверхонь тимчасових зубів, а це дуже важливо для правильної установки першого постійного моляра.

Жувальні цикли будуть продовжуватися доти, доки не буде досягнуте необхідне роздрібнення їжі. Під час змикання молярів медіальні валики щічних м'язів притискаються до зубів, утворюючи так звані «щічні кишені». Роздавлена між зубами їжа потрапляє в ці кишені і щелепно-язиковий жолобок. Під час повторного жувального циклу завдяки скороченню щічних м'язів і м'язів язика їжа знову доставляється на зубні ряди для подальшого розм'якшення. У міру роздрібнення частки їжі просочуються слиною, ослизняются муцином, склеюються в харчову грудку, що просувається до кореня язика і розташовується в утвореному там жолобку. Обсяг і ступінь роздрібнення їжі контролюються рецепторами слизової оболонки щік, ясен та язика. Завдяки цьому відбувається сортування часток їжі: роздрібнені частки оформлюються в харчову грудку, великі знову надходять для подальшої обробки, а сторонні виштовхуються язиком і видаляються з порожнини рота.

Після відкушування їжі, безпосереднього розжовування і її подрібнення, що здійснюється за закритого входу

впорожнину рота (зімкнутих

губів) формується клубок їжі.

Рис. 60. Фази проходження харчової грудки під час жування та ковтання: 1 - ротова, 2 - глоткова, 3 - стравохідна.

Функція ковтання. Після формування клубка їжі настає

акт ковтання - самостійний рефлекторний акт переміщення клубка їжі із порожнини рота

через стравохід у шлунок. Ковтання становить собою послідовні процеси, серед яких виділяють 3 фази: ротову, або довільну, глоткову, або мимовільну (швидку та коротку), та стравохідну, або мимовільну (повільну і тривалу) (рис. 60).

У першій фазі сформована харчова грудка обсягом 5-20см3 і визначеної консистенції рухами язика (рис. 61) і щік переміщається до дистальних відділів порожнини рота.

Завдяки довільним скороченням спочатку передньої, а потім середньої частини язика харчова грудка переміщується на спинці язика, притискається до твердого піднебіння і кореня язика і переводиться за передні дужки.

Рис. 61. Розташування язика на різних етапах ковтання.

При цьому відбувається подразнення рецепторів кореня язика і включається рефлекторний механізм другої фази ковтання. Рефлекторно скорочуються м'язи м'якого піднебіння і закривається вхід у порожнину носа. Одночасно відбувається скорочення м'язів, що переміщують під'язикову кісту, що спричиняє піднімання гортані. Харчова грудка, що направляється рухами язика, проштовхується в глотку і

надавлює на надгортанник, який закриває вхід у гортань.

Уцілому 1 і 2 фази ковтання відбувається швидко і тривають не більше 1 сек.

Утретій фазі харчова грудка проходить по стравоходу і надходить у шлунок, при цьому початковий, середній і кінцевий відділи стравоходу послідовно скорочуються. Для рідкої їжі тривалість цієї фази дорівнює 1-2 сек., для твердої - 8-9 сек.

За неправильного ковтання зуби не зімкнуті, язик контактує з губами і щоками, Це можна побачити, якщо швидко розсунути губи пальцями. За утрудненого ковтання виникає компенсаторна напруга мімічних м'язів у ділянці кутів рота, підборіддя, іноді тремтять і стуляються повіка, витягається шия і нахиляється голова. Помітне характерне напруження мімічних м'язів - точкові поглиблення на шкірі в ділянці кутів рота, підборіддя (симптом «наперстка», або «лимонної кірки»), усмоктування губ, щік, нерідко видні товчок кінчиком язика і наступне вибухання губ.

Уновонародженої та грудної дитини до прорізування тимчасових різців фізіологічним є інфантильний тип ковтання. За такого типу ковтання дитина прокладає кінчик язика між беззубими альвеолярними відростками і відштовхується від стулених губ. При цьому стає помітним вибухання губ, збільшується висота нижньої частини обличчя, у деяких випадках виникає симптом "наперстка", або "лимонної корки" - точкові поглиблення на підборідді, що свідчить про підвищене напруження мімічних м'язів (m. mentalis). Грудна дитина ковтає і одночасно дихає - це можливе завдяки особливій топографії гортані. Надгортанник у дорослої людини розташований глибше, ніж у дитини,

угрудної дитини вхід у гортань розташований високо над нижньо-заднім краєм піднебінної завіски і сполучається лише з порожниною носа. Шлях для їжі розташований

удитини по боках від випнутої гортані, де є сполучення між порожниною рота і глоткоюТака особливість життєво важлива: грудній дитині не потрібно переривати смоктання під час дихання.

Після прорізування верхніх та нижніх тимчасових різців відбувається перебудова типу ковтання - перехід до соматичного типу. За соматичного типу ковтання кінчик язика відштовхується від піднебінної поверхні верхніх фронтальних зубів.

Зафіксована звичка інфантильного» ковтання завдяки передньому розташуванню язика призводить до розвитку деформацій прикусу.

Функція мовлення. Мова - це специфічна форма діяльності, яка забезпечує спілкування між людьми. Розрізняють два види мови: імпресивну та експресивну.

Імпресивна мова - це діяльність, яка спрямована на розуміння мови. Експресивна мова - це діяльність, спрямована на формування усної активної мови.

Розвиток мови - складний процес, пов'язаний із функціями головного мозку, нервових провідних шляхів та розвитком зубощелепної системи. У процесі формування мовлення виділяють 2 періоди - домовний та мовний періоди.

Починаючи з перших місяців життя дитина у зв'язку з емоційними переживаннями починає «агукати». На 3-у місяці починають проявлятися голосні звуки "а", "о", "у", найбільш легкі для вимови.

У5 місяців дитина вимовляє окремі склади типу "на", "ба", "ма".

У6-7 місяців агукання перетворюється в лепетання. Агукання та лепетання є підготовчими етапами до мовного періоду.

Домовний період закінчується, ко ли дитина починає вимовляти перші слова. Найчастіше вони складаються з 2-х складів: "ма-ма", 'па-па", "ба-ба" та ін. Дитина починає повторювати прості слова.

Словник дитини поступово збільшується залежно від фізичного розвитку, стану здоров'я, психічного розвитку та соціально-побутових умов. За сприятливого мовного оточення, постійного спілкування з дорослими розвиток мови пришвидшується, збагачується запас слів. У 1 рік він складає 8-50 слів, у 2 роки - 300-400, в 3 роки -800-

1000, в 4-1400 - 2000, в 5 - 2000-3000.

У2 роки дитина починає складати речення, спочатку невеликі, а в 3 роки - довгі. У цей період можуть з'являтися помилки, які самоусуваються з накопиченням мовного досвіду. Із збільшенням словникового запасу можуть бути такі перекручення мови: перестановка звуків, їх пропуски або заміна, вставка зайвих складів. Цей період характеризується як період активної словотворчості.

У5 років дитина вимовляє складні слова та речення. У 7 років словниковий запас достатньо великий. Найбільш активний розвиток мови відзначається від 2 до 5 років. Відхилення від цих середніх строків повинні насторожити батьків і примусити їх звернутися за професійною допомогою.

Порушення вимови звуків підрозділяють на функціональні та механічні. Функціональні супроводжуються порушенням нервових процесів у "мовних зонах" головного мозку або слухового сприйняття, механічні - порушеннями артикуляції язика, губ, м'якого піднебіння.

Найчастіше за все дитина неправильно вимовляє такі звуки як "р", "л", "с", "з", "ц", "ж", "ш", "ч", "щ".

З метою визначення функції мовлення дитині пропонують мовні проби - декламацію віршів, вимову слів із вищеозначеними звуками. Причинами неправильного мовлення можуть бути вроджені вади розвитку, зубощелепні аномалії та деформації; вкорочена або неправильно прикріплена вуздечка язика, порушення слуху, психічні вади розвитку тощо.

Функція змикання губ. За зімкнених без напруження губів визначається міодинамічна рівновага м'язів язика зсередини, мімічних та жувальних м'язів - зовні. Порушення змикання губ може бути симптомом порушень функції дихання або самостійною зміною (коротка верхня губа і ін.).

Функції піднебіння та глотки. М'яке піднебіння і глотка утворюють піднебінноглотковий механізм, який відіграє важливу роль у функціях дихання, ковтання і мовлення.

Під час дихання м'яке піднебіння розслаблене і частково закриває отвір між глоткою та порожниною рота. Повітря проходить через ніс і носоглотку вздовж опущеного піднебіння на корінь язика і далі через гортань і трахею в легені.

Під час ковтання м'яке піднебіння наближується до задньої стінки глотки, яка

внаслідок скорочення верхнього констриктора (внаслідок скорочення констриктора утворюється м'язовий валик - валик Пассавана) рухається назустріч піднебінню й утворює з ним щільний контакт. Таким чином ротоглотка відділяється від носоглотки та внутрішніх слухових отворів.

Під час мовлення скорочення м'язів наближує м'яке піднебіння до задньої стінки глотки. Згідно з класичною теорією Пассавана, невід'ємною частиною механізму закриття носоглотки під час мовлення є утворення на задній стінці глотки валика з яким піднебіння вступає в контакт під час піднімання.

Таким чином, м'яке піднебіння і глотка утворюють єдиний піднебінно-глотковий механізм, який відіграє важливу роль у перебігу і функцій порожнини рота.