Графічний метод дослідження форми і розмірів зубної дуги.

Побудова діаграми Hawley-Herber- Herbst займає важливе місце у визначенні нормальної форми зубної дуги (рис. 84).

Рис. 84. Побудова діаграми Hawley-Herber-Herbst.

Для побудови діаграми вимірюють мезіо-дистальні розміри 3 фронтальних зубів (центрального і бічного різців та ікла) і сумують їх. Це складає величину радіуса AB. З точки В описують коло радіусом AB. Радіусом AB від точки А з обох боків відкладають відрізки AC і AD. Дуга CA

становить собою криву розташування 6 фронтальних зубів. Для визначення розташування бічних зубів описують ще одне коло. З точки E проводять прямі через точки C і D і одержують трикутник EFG. Радіусом, що дорівнює величині сторони трикутника EFG, із точки А відзначають на продовженні діаметра AE точку O, з якої описують коло радіусом FE. З точки M на додатковому колі відкладають по величині AO точки J і H. З'єднавши точку H з точкою C і точку J із точкою D, одержують криву HCADJ, що відображає криву розташування бічних зубів за Hawley. На відрізках HC і DJ повинні розташовуватися бічні зуби. Herbst об'єднав принцип Herber (еліпс) і Hawley, замінивши бічні прямі лінії дугами CN і DP. Центрами для цих дуг є точки L і K, що розташовані на діаметрі, що перпендикулярному діаметру AM. Дугу CN описують радіусом LC, а дугу DP - радіусом KD. У такий спосіб дуга NCADP має закруглені бічні ділянки і є кривою, яка відповідає еліпсоїдній формі нормального верхнього зубного ряду.

Залежно від ширини 3 фронтальних зубів на прозорій целулоїдній плівці окреслюють кілька різних діаграм, що створюють можливість підібрати необхідну для порівняння з діагностичною моделлю. З метою визначення форми зубного ряду діагностичну модель накладають на діаграму таким чином, щоб середня лінія, яка проходить по піднебінному шву, збігалася з діаметром AM, а сторони трикутника PEC проходили між іклами і премолярами. Потім олівцем обводять контур зубного ряду діагностичної моделі і порівнюють із побудованою кривою на діаграмі.

У такий спосіб проведені біометричні і графічні методи дослідження дозволяють кваліфіковано визначити порушення, що відбулися в будові зубного ряду за визначеної зубощелепної аномалії чи деформації прикусу, визначити метод і скласти план лікування.

Рентгенологічні методи дослідження

Рентгенівські промені були відкриті 8 листопада 1895 року професором Вюрцбурзького університету Конрадом Рентгеном.

Рентгенівське випромінювання становить собою електромагнітне випромінювання. В широкому спектрі електромагнітних хвиль X-промені займають спектральну ділянку між ультрафіолетовими та гамма-променями. Рентгенівське випромінювання може розповсюджуватися в різних середовищах: повітрі, твердих тілах, безповітряному просторі. Проходячи через різні предмети, промені частково поглинаються, відбиваються, змінюють напрямок. Проникна спроможність рентгенівського випромінювання вища, наскільки коротша довжина хвилі. Умовно розрізняють довгохвильове та короткохвильове рентгенівське випромінювання. Останнє з меншою довжиною хвилі має більшу проникну спроможність.

Рентгенівські промені здійснюють також іонізуючу, флюоресцуючу, фотохімічну та біологічну дію.

Іонізація - це процес перетворення електрично нейтральних атомів (молекул) речовини в заряджені частини - іони.

Рентгенівські промені спроможні викликати флюоресценцію, тобто свічення ряду складних солей та кристалів. На цій властивості базується одна з основних методик рентгенологічного дослідження -рентгеноскопія.

Рентгеноскопія (син. рентгенологічне просвічування) - метод дослідження, який заснований на отриманні рентгенологічного відображення на флюоресцентному екрані, екрані електронно-оптичного перетворювача або телевізійному екрані.

Здатність рентгенівських променів проникати через світлопроникні предмети та діяти на світлочутливий шар фотографічної плівки (фотохімічна дія) забезпечує можливість проведення рентгенографії

Рентгенографія - метод рентгенологічного дослідження, при якому за допомогою рентгенівського випромінювання на чутливому до нього матеріалі (рентгенівській плівці) одержують фіксоване зображення досліджуваного об'єкта.

Рентгенологічний метод дослідження знайшов широке застосування в стоматології і зокрема в ортодонтії. Він використовується як для діагностики, так і для визначення ефективності проведених втручань. Застосування повторних рентгенограм у динаміці лікування дозволяє простежити плин патологічного процесу, вчасно виявити і запобігти можливим ускладненням, скласти план і прогноз ортодонтичного лікування.

Рис. 85. Внутрішньоротова контактна рентгенограма: 1 - бічний відділ нижньої щелепи у прикусі зміни зубів; 2 - фронтальний відділ нижньої щелепи у прикусі зміни зубів.

Внутрішньоротова контактна рентгенографія

показана за наявності діастем, аномалій положення окремих чи груп зубів, наявності надкомплектних чи ретенованих зубів, для визначення ступеня резорбції коренів тимчасових і стадії формування коренів постійних зубів.

Внутрішньоротова контактна рентгенографія дозволяє визначити таке (рис. 85):

1.Належність зубів до тимчасового чи постійного прикусу.

2.Ступінь резорбції коренів тимчасових зубів.

3.Наявність, розташування, ступінь формування фолікула постійного зуба.

4.Співвідношення фолікула постійного зуба і коренів тимчасового.

5.Стадію формування коренів постійних зубів.

6.Стан піднебінного шва.

7.Стан періапікальних тканин опорних зубів.

8.Розмір зуба, що не прорізався.

9.Наявність надкомплектних і ретенованих

зубів.

10. Наявність перелому коронки чи кореня зуба.

Рис. 86. Внутрішньоротова контактна рентгенограма (співвідношення розмірів різця, який прорізався і, який не прорізався.

Розмір зуба, який не прорізався, визначають за формулою (рис. 86):

Х = (х×у): У

де - X - розмір зуба, який не прорізався; х - розмір зуба, що не прорізався, на рентгенограмі; У - розмір однойменного зуба протилежного боку, що прорізався; у - його

розмір на рентгенограмі.

Рис. 87. Розташування плівки у порожнині рота під час рентгенографії вприкус (а) та рентгенологічний знімок

(б).

Поширеним способом внутрішньоротової зйомки є

рентгенографія вприкус (рис. 87) або оклюзійна рентгенографія, за допомо гою

якої можна одержати:

1.Ділянку більшої довжини.

2.Наявність і розташування ретенованих зубів.

3.Стан піднебінного шва.

4.Наявність конкрементів піднижньощелепної і під'язикової слинних залоз.

5.Наявність лінії перелому при травмі.

6.Наявність перелому коронки чи кореня зуба при травмі.

Зйомку вприкус роблять за обстеження дітей і підлітків із порушенням відкривання рота, а також за підвищеної чутливості слизової оболонки порожнини рота, що призводить до підвищеного блювального рефлексу.

Рентгенограма піднебінного шва. У тих випадках, коли діагностують звуження верхньої щелепи чи її зубної дуги і планують розширення, а також для лікування діастем показана рентгенографія піднебінного шва.

Рис. 88. Рентгенограма піднебінного шва. А - при діастемі невеликих розмірів, Б - при діастемі шириною

4-5 мм.

Більш виражений піднебінний шов визначається при діастемах. Ширина і щільність його нерідко відповідають величині діастеми. При діастемах невеликих розмірів піднебінний шов середньої ширини і щільності, а при діастемах завбільшки 4-5 мм - широкий і щільний (рис. 88).

За швидкого розширення верхньої щелепи за допомогою незнімних ортодонтичних конструкцій іноді відбувається розкриття (розрив) піднебінного шва. У таких випадках на рентгенограмі в ділянці піднебінного шва видна темна смужка, за помірного розширення розриву не спостерігається. Іноді лише відзначається невелике розрідження кісткової тканини чи розширення щілини між коренями Центральних різців ближче до вершини альвеолярного відростка.

В окремих випадках виникає необхідність оцінювання відділів верхньої і нижньої щелеп; СНЩС, лицьових кісток, зображення яких не виходить на внутрішньоротових знімках чи вони видні лише частково. На позаротових знімках зображення зубів і навколишніх їхніх тканин виходить менш структурним. Тому такі знімки використовують лише в тих випадках, коли одержати внутрішньоротові рентгенограми неможливо (підвищений блювальний рефлекс, тризм і т. п.). Рентгенографія бічної проекції тіла і

гілки нижньої щелепи. На позаротових рентгенограмах тіла і гілки нижньої щелепи одержують можливість вивчення співвідношення їхніх розмірів, вимірювання кута нижньої щелепи і характеру прорізування зубів «мудрості». Рентгенографія скроневонижньощелепних суглобів (рис. 89).

Рис.	89.	Рентгенограма	скронево-
нижньощелепного суглоба.

Показанням до застосування такого методу є наявність у пацієнтів скарг чи симптоматики з боку СНЩС чи наявність зубощелепної аномалії, пов'язаної зі зсувом нижньої щелепи

(дистальний, мезіальний, перехресний види прикусу).

Оглядова рентгенографія СНЩС проводиться методом Schuller, Parma та ін.

Метод Parma - це контактна зйомка великим планом, яку можна провести за допомогою дентального рентгенівського апарата після видалення тубуса. За методикою Parma можна одержати функціональні рентгенограми СНЩС. Для цього виготовляють по два знімки за відкритого і закритого рота (за зімкнутих зубів у положенні центральної оклюзії).

На таких рентгенограмах визначається:

1.Положення суглобних голівок у суглобних ямках.

2.Співвідношення суглобних голівок та інших елементів, що складають суглоб.

3.Ширина суглобної щілини.

Метод Schuller. Для одержання зображення суглобів за методикою Schuller зйомку проводять зі спеціальним тубусом довжиною 50 см. За кута нахилу його в 30° центральний промінь спрямовують на ділянку черепа здорового боку (на ширину долоні вище зовнішнього слухового проходу), одночасно він проходить через слуховий отвір досліджуваного боку, тобто майже аксіально через суглобну голівку.

На рентгенограмах, отриманих за цією методикою, можна виявити: 1. Контури елементів суглоба.

2.Взаємовідношення елементів суглоба.

3.Грубі патологічні зміни.

Однак це укладання непридатне для вивчення функції СНЩС. Крім того можливі різні перекручення, особливо ширини суглобної Щілини. На знімку також погано помітні незначні зміни в суглобі.

Томографія - пошарове зображення досліджуваного об'єкта на рентгенівській плівці - додатковий метод, що дозволяє одержати зображення окремого шару. Томографія використовується в основному Для уточнення патології верхньої щелепи і для досліджень СНЩС.

Пошарове дослідження з малим кутом нахилу (8-10°), або зонографія, становить собою комбінацію рентгенологічного знімка і томограми. При цьому зображення досліджуваного об'єкта виходить більш чітким і контрастним.

Рис. 90. Панорамна рентгенограма. Ретенція 23.

Панорамна рентгенографія є різновидом зонографії (рис. 90)

Практичне застосування панорамної рентгенографії в стоматології почалося в 1949 p. Ha панорманій рентгенограмі виникає одночасне зображення всієї зубощелепної системи як єдиного функціонального комплексу практично без кутових перекручень. Однак, зображення на плівці трохи збільшене, причому неоднаково в центральному і бічному відділах щелеп. Слід зазначити також нечіткість зображення передніх відділів щелеп і проекцію на них шийного відділу хребта.

Панорамна рентгенографія дає відображення на верхній щелепі зубної, альвеолярної і базальної дуг; лемеша; порожнини носа; верхньощелепних пазух; виличних кісток. На нижній щелепі - зубної, альвеолярної і базальної дуг; краю нижньої щелепи; гілок і кутів.

Пряма панорамна рентгенографія дозволяє вивчити:

1.Взаємовідношення зубних рядів у прикусі у мезіо-дистальному напрямку.

2.Взаємовідношення зубних рядів у прикусі у вертикальному напрямку.

3.Належність зубів до тимчасового чи постійного прикусу.

4.Стадію формування коренів постійних зубів.

5.Ступінь резорбції коренів тимчасових зубів.

6.Наявність, стадію формування і положення зачатків постійних зубів.

7.Співвідношення зачатків постійних зубів і коренів тимчасових зубів.

8.Нахил зубів, що прорізалися, і ретенованих зубів відносно сусідніх зубів і серединно-сагітальної площини.

9.Відносну зубоальвеолярну висоту в передній і бічній ділянках щелеп.

10.Глибину різцевого перекриття.

11.Величину тіла щелеп, гілок і кутів нижньої щелепи. 12.Асиметрію правої і лівої половин середньої і нижньої частин лицьового кістяка.

13.Наявність і ступінь скривлення носової перегородки.

14.Величину носових раковин.

15.Величину носової порожнини.

16.Величину і стан гайморових порожнин.

17.Форму і розташування вродженої щілини альвеолярного відростка і тіла верхньої щелепи.

18.Розташування суглобних голівок СНЩС у суглобних ямках;

19.Розташування під'язикової кістки.

Дослідження, присвячені вивченню кісткового віку вперше з'явилися в педіатрії. Одним із перших ортодонтів, який звернув увагу на взаємозв'язок початку мінералізації сесамоподібної кістки, що знаходиться в ділянці міжфалангового зчленування 1 пальця з періодом інтенсивного зростання кістяка,

був T. W. Todd (1937).

За рентгенограмою кисті визначають кістковий вік.

1 стадія - епіфіз і діафіз проксимальної фаланги 2-го пальця однакових розмірів. Хронологічний вік дівчаток і хлопчиків - 9 років.

Рис. 91. Рентгенограма кисті руки.

2стадія - епіфіз і діафіз медіальної фаланги 3-го пальця однакових розмірів. Апогей росту настане через 2 роки, однак ріст верхньої Щелепи закінчується, а нижньої триває. Хронологічний вік дівчаток - 9 років 7 міс, хлопчиків - 11 років 2 міс.

3стадія - горохоподібна кістка мінералізована, починається мінералізація крючкоподібної кістки. Хронологічний вік дівчаток -10 років 5 міс, хлопчиків - 11 років 9 міс.

4 стадія - з'являється сесамоподібна кістка, закінчується мінералізація крючкоподібної кістки. Хронологічний вік дівчаток - 11 років 3 міс. хлопчиків - 12 років 5 міс. За Камінек, для лікування сагітальних аномалій прикусу необхідно терміново пересувати нижню щелепу, тому що можна пропустити зручний момент, особливо за П класу за Енглем.

5 стадія - настає пік пубертатного росту, що збігається з початком менструального циклу в дівчаток. У медіальній фаланзі 3-го пальця епіфіз ширший, ніж діафіз. Хронологічний вік дівчаток - 12 років 4 міс, хлопчиків - 14 років.

6 стадія - настає спад пубертатного росту. Дистальна фаланга 3-го пальця формується: зникає смуга просвіту між епіфізом і діафізом. Хронологічний вік дівчаток - 13 років 1 міс, хлопчиків -15 років 4 міс.

7стадія - спостерігається з'єднання епіфіза і діафіза проксимальної фаланги 3-го пальця. Пік росту вже минув. Хронологічний вік дівчаток - 14 років 1 міс, хлопчиків - 16 років.

8стадія - спостерігається з'єднання епіфіза і діафіза медіальної фаланги 3-го пальця. Хронологічний вік дівчаток 14 років 3 міс, хлопчиків - 16 років. На цій стадії дитина ще росте, але ріст сповільнюється, і це необхідно враховувати.

Камінек рекомендує проводити тільки нахилення чи пересування зубів, переміщення нижньої щелепи вже неможливе.

Рис. 92. Стадії формування кисті руки за Бьорком

9 стадія - з'єднання епіфіза і діафіза променевої кісти. Ця стадія свідчить про

закінчення формування скелета дитини. Хронологічний вік дівчаток - 16 років 5 міс, юнаків - 17 років 3 міс. На цій стадії Камінек рекомендує планувати складні щелепно-лицеві операції, які необхідно проводити після закінчення формування кістяка (рис. 91).

Таким чином, проведені рентгенологічні дослідження допомагають в уточнити діагноз, вибрати метод і скласти план лікування залежно від віку пацієнта (рис. 92, рис.

93).

1Я7

Рис. 93. Періоди формування зубощелепної системи за рентгенограмою кисті руки та їх відповідність хронологічному віку та статі

Рентгенонатомія щелепно-лицьової ділянки у дітей.

У розвитку прикусу розрізняють три періоди: тимчасовий, змінний і постійний.

Губчаста речовина щелепних кісток при народженні має ніжний дрібнопетлистий характер; у кожній щелепі розташовані 18 фолікулів (10 - тимчасових і 8 - постійних зубів). Завдяки цьому альвеолярні відростки верхньої і нижньої щелеп є найбільш розвиненими відділами.

Рис.94.1 - фолікул, в якому ще не почався процес мінералізації, 2-у фолікулі видні два осередки мінералізації.

Рентгенологічна картина в період тимчасового прикусу різноманітна, поліморфна і змінюється з віком. На рентгенограмах фолікул зуба визначається у вигляді

округлого вогнища розрідження кісткової тканини, чітких обрисів, оточеного по периферії

кортикальною пластинкою (оболонкою фолікула). Кортикальна пластинка кістки, що оточує майбутній зачаток зуба, до початку мінералізації коронки має вигляд суцільної вузької смужки. Контури майбутнього зуба стають видні лише після початку мінералізації його коронки (рис. 94, 95).

Рис. 95. Фолікули зубів на різних стадіях мінералізації: 1 - стадія кільця, 2 — стадія черепка

Мінералізація коронок бічних зубів починається з верхівок бугрів, а різців - із ріжучого краю, і на рентгенограмі вони виглядають як

дрібноточкові вогнища звапніння. Кількість вогнищ звапніння різна. Так, у різцях зазвичай відзначається наявність 3-х центрів звапніння, в іклах - 4, у молярах і премолярах їх стільки, скільки горбків на жувальній поверхні. Поступово зливаючись на бічних зубах, визначається стадія кільця, потім стадія «ковпачка» чи «черепка»; на різцях визначаються контури коронки різної величини.

У немовляти на рентгенограмах щелеп визначається мінералізація 1/6 частини коронок центральних різців, приблизно 2/3 коронок латеральних різців та іноді звапніння

вділянціі верхівки ікла, помітне звапніння в ділянці горбків тимчасових молярів. Іноді видні ділянки звапніння в ділянці першого постійного моляра і різця. Відзначено, що в дівчинок прорізування зубів відбувається трохи раніше, ніж у хлопчиків. Однак зустрічаються індивідуальні відхилення від середніх норм прорізування. Навіть коливання

вмежах 6 місяців розглядаються як норма.

Рахіт, хронічні диспепсичні розлади, гострі інфекції, ендокринні захворювання, порушення харчування, різні гіповітамінози можуть впливати на терміни мінералізації і прорізування зубів. У таких випадках рентгенологічне дослідження дозволяє визначити наявність чи відсутність зачатків, оцінити характер їхнього формування з урахуванням віку.

Терміни повного звапніння коронок і коренів тимчасових зубів представлені в таблиці 21.

Таблиця 21 Терміни повного звапніння коронок і коренів тимчасових зубів

Звапніння коронок	Звапніння коренів
І на 1-2 міс. життя	до 2 років
II у 3-4 міс. життя	до 2 років
III у 9 міс. життя	у 5 років
IV у 6 міс. життя	у 4 роки
V y 12 міс. життя	у 4 роки

Звапніння зубів постійного прикусу починається з перших молярів на 9 місяці внутрішньоутробного розвитку.

Терміни повної мінералізації коронок постійних зубів представлені в таблиці 22.

Таблиця 22 Терміни повної мінералізації коронок і коренів постійних зубів

Звапніння коронок	Звапніння коренів
1 до 4 років	у 10 років
2 до 4 років	у 10 років
3 до 6 років	у 13 років
4 до 7 років	у 12 років
5 до 7 років	у 12 років
6 до 3 років	у 10 років

7 до 8-9 років	у 15 років

Уформуванні верхівки зуба розрізняють три стадії (рис. 96):

1.Стадія несформованої верхівки, або стадія "розтруба",

2.Стадія незакритої верхівки.

3.Стадія сформованої верхівки.

Рис. 96. Три стадії формування верхівки кореня зуба.

Рентгенологічна картина несформованої верхівки кореня зуба і прилеглих тканин така: стінки кореня розташовані паралельно, ширина їх поступово зменшується, закінчуючись вістрями. Кореневий канал має меншу ширину в ділянці, яка прилягає до порожнини зуба, і більшу - біля апікального отвору, що формується, що надає йому воронкоподібного вигляд чи вигляд лійки (розтруба) Періодонтальна щілина має однакову ширину по всій

довжині кореня. Біля верхівки кореня вона зливається з зоною росту. Апікальний отвір дуже широкий.

Устадії незакритої верхівки стінки кореня мають таку ж будову, як і в стадії несформованої верхівки, відрізняючись більшою товщиною стінок і тим, що в ділянці верхівки кореня вони зімкнуті не повністю. Тому на рентгенограмі чітко видна проекція верхівкового отвору, що в зубах зі сформованим коренем звичайно не розрізняють. Кореневий канал широкий, але з меншим діаметром у ділянці верхівки, ніж у шийці зуба. Періодонтальна щілина стає видимою і в ділянці верхівки кореня, де вона ширша, ніж навколо інших відділів кореня. Більш широкою періодонтальна щілина залишається ще якийсь час і після того, як верхівка кореня закінчить свій розвиток. За даними H. M. Чуприниної, розширена періодонтальна щілина видна в ділянці нижніх постійних центральних різців до 11 років; у ділянці латеральних різців і перших молярів - до 11 років; іклів - до 17 років. У більш старшому віці періодонтальна щілина має в нормі рівномірну ширину по всій довжині, а апікальний отвір не проектується. Зміна ширини періодонтальної щілини вбік зменшення чи збільшення свідчить про наявність патологічного процесу.

Уперіоді змінного прикусу рентгенологічно визначається, що зачатки постійних зубів починають зміщуватися до альвеолярного відростка після завершення процесу мінералізації коронки. Від закінчення формування коронки до повного прорізування постійних зубів минає приблизно 5 років. Прорізуванню передує фізіологічна резорбція коренів тимчасових зубів.

Поряд із резорбцією коренів тимчасових зубів у кістковій тканині щелеп відбуваються репаративні процеси. Сполучення їх забезпечує наявність кісткової тканини навколо коренів, що резорбуються. Залежно від особливостей резорбції тимчасових зубів T. Ф. Виноградова розрізняє два види резорбції - фізіологічний і патологічний. Фі-

зіологічна резорбція відбувається в інтактних зубах і зубах, які лікували із приводу карієсу і пульпіту, неускладненого періодонтитом. Патологічна резорбція відбувається при періодонтитах, періоститах, остеомієлітах, кістах, при пухлинних процесах, розрізняють ідіопатичний вид резорбції. Виділяють три типи резорбції (рис. 97):

Рис. 97. Типи резорбції коренів тимчасових зубів: 84 - переважна резорбція дистального кореня (1); 85 - рівномірна резорбція (1); 85 - резорбція у ділянці біфуркації.

1. Резорбція починається в ділянці верхівок і йде рівномірно до ділянці біфуркації.

2. Переважає резорбція одного з коренів, так званий нерівномірний тип резорбції. Частіше такий тип резорбції починається з дистального кореня нижніх і дистального щічного верхніх зубів. Нерівномірна резорбція може відзначатися й в однокореневих зубах.

3.Переважає резорбція в ділянці біфуркації зі збереженням коренів. Такий тип резорбції може призвести до спілкування з коронковою частиною пульпи.

Воднокореневих зубах резорбція буває частіше 1 типу, іноді з перевагою з язикового боку кореня в різцях, медіальних відділів кореня - в іклах.

На рентгенограмах у цей період зуби і зачатки розташовані у три ряди: у зубній дузі

-тимчасові зуби; нижче - зачатки постійних зубів, що знаходяться на різних стадіях формування; у третьому ряді - зачатки іклів (на верхній щелепі - під нижньоочним краєм, а на нижній - над кортикальним шаром нижнього краю).

Третій період - період постійного прикусу. У віці 12-13 років випали всі тимчасові зуби й у зубному ряді знаходяться постійні зуби з різним ступенем формування коренів.

Емаль на рентгенограмі представлена у вигляді інтенсивної лінійної тіні, що облямовує дентин коронки; краще видна на контактних поверхнях зубів. Дентин і цемент на рентгенограмі не диференціюються.

Між коренем і кортикальною пластинкою альвеоли знаходиться вузький щілиноподібний простір - періодонтальна щілина. Її ширина складає від 0,1 до 0,25 мм.

На рентгенограмах тимчасові зуби відрізняються від постійних таким:

1.Коронка і довжина коренів тимчасових зубів менші, ніж у постійних.

2.У тимчасових зубів кореневі канали більш широкі.

3.Корені тимчасових молярів відходять один від одного під великим кутом.

4.Між коренями тимчасових молярів розташовані зачатки постійних зубів. Порожнина зуба на рентгенограмі визначається у вигляді розрідження з чіткими

контурами на тлі коронки зуба, а кореневі канали -у вигляді лінійних розріджень із рівними і чіткими замикаючими контурами.

Зуби в альвеолярному відростку відділені один від іншого міжзубною перегородкою. Вершини міжзубних перегородок розташовуються на рівні емалево-цементної межі чи на 1 мм від неї. Перегородки побудовані з губчастої кістки, облямованої по периферії чітко вираженою замикаючою кортикальною пластинкою, що є продовженням кортикальної пластинки альвеоли.

У зубах нижньої щелепи, що прорізуються, вершини міжальвеолярних перегородок ніби зрізані вбік зуба, що прорізується, і розташовуються поблизу чи на рівні емалевоцементної межі зубів, що прорізуються і прорізалися. При цьому створюється враження, що наявно ніби розширена періодонтальна щілина біля шийки і коронки зуба, що прорізується. Компактна пластинка у верхньому відділі перегородки, на боці зверненому

до зуба, що прорізується, ширша. Малюнок губчастої речовини нечіткий. У міру прорізування зуба лінія зрізу на вершині міжальвеолярної перегородки зменшується.

Із закінченням прорізування зуба закінчується формування міжальвеолярної перегородки і виявляються особливості її будови. Це виражається в появі чітких обрисів вершин перегородок і малюнка губчастої речовини. У передніх зубах, що прорізалися, вершини міжальвеолярної перегородки набувають гострих чи округлих обрисів, із чітко вираженою компактною пластинкою однакової ширини по всій довжині. У більшості дітей і підлітків перегородка, розташована між центральними різцями, крім зазначених вище двох форм, може мати ніби роздвоєну вершину

(рис. 98).

Рис. 98. Роздвоєння міжальвеолярної перегородки у ділянці

31,41.

Роздвоєння має різну довжину, іноді до 2 мм. Дві вершини, що утворилися внаслідок роздвоєння, ніби мають гостру чи округлу форму

і розташовуються не завжди на одному рівні. Очевидно, роздвоєння вершини міжальвеолярної перегородки є анатомічним серединним розділом у процесі зрощення половин щелеп. Плоскі вершини з чіткою компактною пластинкою між передніми зубами зустрічаються в тих випадках, коли між ними наявні діастеми чи треми. Унаслідок дугоподібної форми, на рентгенограмі чіткою часто буває видна тільки одна міжальвеолярна перегородка. Тому для одержання її чіткого зображення в області передніх зубів необхідно спрямувати пучок променів на ту перегородку, яку необхідно бачити. У ділянці премолярів і молярів вершини міжальвеолярних перегородок плоскі, рідше округлі, а самі перегородки нагадують трапецію.

Малюнок губчастої речовини міжальвеолярних перегородок різний і залежить від віку. В ділянці передніх зубів він частіше буває крупнопетлистим, рідше - дрібнопетлистим. У ділянці премолярів і молярів у більшості випадків чітко виражене укрупнення петель губчастої речовини в напрямку від вершини міжальвеолярної перегородки до верхівок коренів. Крупнопетлистий малюнок визначається рідше, ніж дрібнопетлистий. Дрібнопетлистий малюнок частіше зустрічається у дітей до 11 років, а у дітей старшого віку - рідше.