1.3 Українська геральдика.

На теренах України гербоподiбнi символи зустрiчаються уже в останнi столiття до нашої ери. Пiзнiше на основi родових знакiв сформувалися геральдичнi символи Київської держави. Найдавнiшою вiдомою князiвською емблемою, з тих що використовувалися в Київськiй Русi, є зображення у виглядi лiтери "Ш" на печатцi Святослава Iгоревича. Бiльшiсть дослiдникiв української символiки вважає за обов'язок вiдзначити, що термiн "тризуб" (дод. А.1.4) увiв до вжитку ще у XVIIIст. росiйський iсторик Карамзiн. Деякi дослiдники вважають цей знак символом Трiйцi - триєдиностi свiту, що згодом, пiсля прийняття християнства, почав набувати християнського трактування. Iснують iншi пояснення тризуба, тому марно перераховувати десятки i сотнi гiпотез, кожна з яких має свої сильнi та слабкi сторони. Археологiчнi знахiдки свiдчать, що зображення тризуба у рiзних видах зустрiчаються на дуже багатьох предметах часiв Київської Русi. В усiх випадках маємо справу iз знаком одного типу, який використовувався на монетах, будiвельнiй цеглi, зброї, металевих та ювелiрних виробах, в мiнiатюрах рукописних книг. Тризуб, котрий поширений на величезнiй територiї - вiд стiн Херсонеса (Севастополь) на пiвднi до Чернiгова на пiвночi - є нiмим свiдком, який немовби розповiдає про те, що український народ споконвiку живе на цій територiї, що кордони його земель зовнi виразнi i певнi, а знак тризуба немов би стоїть на їх сторожi.

Розпад Київської Русi на окремi удiльнi князiвства, що був узаконений Любецьким з'їздом князiв 1097р., поклав початок формуванню iсторичних українських земель. Невiдомо, чи iснували в часи Галицько-Волинського князівства власні символи найдавніших міст України, таких як Київ, Чернiгiв або Любеч. Цей етап в iсторiї вiтчизняної геральдики прийнято називати догеральдичним перiодом.

Наступний етап становлення i розвитку українських геральдичних символiв вiдносять до так званого ранньогеральдичного перiоду, який пов'язаний з перебуванням України у складi Великого князiвства Литовського. Деякий час зберiгалися не лише старi звичаї, але й територiальний подiл з однiєю лише рiзницею - княжi престоли зайняли литовськi намiсники, якi часто приймали православну вiру, знали мову мiсцевого населення.

В цей перiод територiя України починає зазнавати рiзноманiтних iноземних впливiв, що з точки зору геральдики часто мало визначальний характер на формування символiки того чи iншого регiону.

Завдяки поширенню на схiд нiмецьких колонiй ремiсникiв i торговцiв на територiї українських земель почало використовуватися магдебурзьке право. Цей юридичний акт, надавав ряд привiлеїв, серед яких було надання власного герба i печатки. Герб мiста зображувався в кольорi на спецiальному сувої; вiн також розмiщувався на ратушi i мiськiй брамi.

Пiсля Кревської унiї 1385р., яка поклала початок процесу об'єднання Великого князiвства Литовського та Польського королiвства i який завершився утворенням єдиної держави - Речi Посполитої, в литовських та українських феодалiв стали з'являтися польськi герби. Так званi "надаванi" герби отримувалися вiд короля i часто мiстили геральдичнi символи, не пов'язанi з мiсцевою iсторiєю, як-от: зiрки, зброю, рiзного роду хрести. Iнколи владою затверджувалися так званi "довiльнi" герби - тi, що використовувалися з давнiх часiв. Цi герби характеризуються бiльшою конкретикою у висвiтленнi мiсцевих особливостей - так, поєднання пiвмiсяця i хреста могло означати боротьбу християн з мусульманами, зображення фортечного муру означало наявнiсть у мiстi своєї влади, фiгури святих символiзували покровителiв мiста.

Оскiльки на той час бiльшiсть мiст мали статус приватних, належали тому чи іншому магнатові, герб власника часто ставав гербом мiста.

Починаючи з 1722р., проблемами геральдики в Росiї стала займатись спецiально створена Герольдмейстерська контора. Цей час вiдноситься до пiзньогеральдичного перiоду одержання нових або пiдтвердження i поновлення (з деякими змiнами) старих гербiв українських мiст у загальноросiйському масштабi.

Затвердження гербiв українських мiст пiзньогеральдичного перiоду розпочалося у другiй половинi XVIIIст. Незважаючи на спроби унiфiкацiї геральдичних символiв i приведення їх до певної єдиної системи, надмiрна централiзацiя часто призводила до протилежного - гербом мiста мiг стати якийсь випадковий символ чи асоцiацiя, пов'язана з назвою.

У XVIIIст. сталися новi змiни в територiальному устрої України. Затвердження гербiв мiст, що потрапили до складу Росiйської iмперiї, часто носило поверховий характер i мiстило в собi силу помилок з точки зору геральдичних правил. Дуже часто за основу брався герб польського перiоду, який мiстився в долiшнiй половинi перетятого щита; у горiшнiй же мiстився iмперський орел як символ "приєднання краю до iмперiї".

Перша половина XIXст. характеризується в Росiйськiй iмперiї вiдносним занепадом у геральдицi. На применшення значення герба як символа вiдносної свободи мiста вплинула також вiдмiна магдебурзького права у 1831р. Так тривало до 1856р., коли Департамент герольдiї очолив Б.Кене. За дуже короткий час ним були розробленi принципи створення гербiв i переглянутi всi наявнi герби, в тому числi i мiст України.

Розроблена вiдповiдна система прикрас, за якими можна було визначити статус мiста i його адмiнiстративне пiдпорядкування. Замiсть зображення iмперського герба вводилася вiльна частина, в якiй мiстився герб губернiї, де знаходилось мiсто; наявнiсть мiської корони символiзувала значимiсть мiста (дод. Б.1.5). Олександрiвська стрiчка з двома золотими колосками прикрашала герби мiст, що вирiзнялись землеробством i хлiбною торгiвлею; Олександрiвська з двома золотими якорями прикрашала герби приморських мiст; з двома виноградними гронами - герби мiст, що славились виноробством; з двома срiбними кирками - герби мiст, жителі яких займаються гiрничними промислами. Георгiївська стрiчка з двома прапорами, призначалась для фортець, що вистояли супроти ворога. I хоча переробцi пiдлягали всi герби, частина з них так i не дочекалась змiн..

Австрiйський уряд дотримувався дещо iнших принципiв в питаннях геральдики. Пiсля розпаду Австро-Угорської i Росiйської iмперiй на їх мiсцi виникло декiлька нових незалежних держав, i серед них - Українська Народна Республiка. 22 березня 1918р. старовинний княжий символ "тризуб" був затверджений в якості малого герба УНР.

Перiод 1920-1940р. з точки зору геральдики заслуговує на увагу лише по двох регiонах України - Закарпаттю i Буковинi. Радянський перiод в українськiй геральдицi навряд чи може бути названим не лише вдалим, а i хоча б вiддалено науковим. Традицiйна шаблоннiсть - шестерня i колосок, червоно-лазуровi кольори - як i iдеологiчне, здебiльшого некомпетентне втручання в процес герботворення, призвели до повного нiвелювання геральдичних знакiв радянського перiоду i фактичного перетворення їх на агiтацiйнi символи.

В 1991р., пiсля вiдновлення незалежностi України, українська геральдика вийшла на якiсно новий рiвень. Теперiшнiй її розвиток стало характеризують двi тенденцiї. Перша - це вiдновлення iсторичних гербiв, притаманних мiсту з давнiх часiв; друга - створення нових символiв, що вiдповiдають вимогам геральдики i не несуть в собi вiдбитка старої iдеологiї. Багато новостворених гербiв розробленi з урахуванням класичних правил. 28 червня 1996р. статтею 20 Конституції України затверджений малий герб держави – тризуб (дод. Б.1.6).

Звичайно, описати i врахувати всi обставини, котрi мали вплив на розвиток української геральдики, неможливо. На жаль, не завжди вдається встановити дату затвердження герба i його точне зображення. Так, неодноразовi територiальнi змiни та iсторичнi колiзiї призводили до втрати багатьох письмових привiлеїв, надаваних польськими королями. Частi територiальнi передiли значно ускладнюють, а почасти просто унеможливлюють чiтку класифiкацiю належностi того чи iншого мiста до конкретного iсторичного регiону. Тому герби розмiщенi за сучасним обласним подiлом в алфавiтному порядку для кожної з областей.

Частина населених пунктiв, що належали Українi і знаходились на території Чернігівської, Херсонської губерній і Катеринославського намісництва, нинi знаходяться на територiї iнших держав - Мглин, Нове Мiсто, Новозибкiв, Погар, Стародуб, Сураж, Хотмизьк у 1923р., а Таганрог у 1924р. вiдiбранi в України i переданi Росiї за рiшенням ЦК РКП(б), Григорiополь i Тирасполь нині знаходяться в Молдовi.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОЇ СПАДЩИНИ З ТЕМИ РОБОТИ