2. Становлення російської музичної культури першої половини хіх століття

В історії російської музичної культури XIX століття увійшло як період значного розвитку. У цей час свої безсмертні твори написали М.І. Глінка, А.С. Даргомижський, А.П. Бородін, М.П. Мусоргський, Н.А.Римський-Корсаков, М.А. Балакірєв, П.І.Чайковський. Подальший розвиток російської музичної класики пов'язано з іменами А.К. Глазунова, А.К. Лядова, С.І. Танєєва, О.М. Скрябіна і С.В. Рахманінова, значна частина творчості яких припадає вже на XX століття.

Процес утвердження російської музичної культури відбувався стрімко і бурхливо. Він йшов одночасно в різних напрямах: у сфері нових творчих завоювань в різних жанрах, активного збагачення виражальних засобів, у розвитку музично-критичної та естетичної думки.

Досягнення першої половини XIX століття були підготовлені попереднім періодом розвитку, але багато абсолютно нового було викликано змінами в самому житті. Зміст та ідейно-естетичну спрямованість розвитку мистецтва визначала та напружена і складна суспільно-політична ситуація, яка склалася не тільки в Росії, але і в Західній Європі.

Економічний і політичний розвиток ряду європейських країн був ускладнений агресивною політикою Наполеона I, що став імператором Франції після поразки французької революції кінця XVIII століття. Військовий похід на Росію закінчився для Наполеона поразкою. У Вітчизняній війні 1812 року на захист Батьківщини встав весь російський народ. Ці події породили велике піднесення в суспільстві, викликали прояв гарячого патріотизму, зростання громадянської самосвідомості. У той же час перемога над Наполеоном змусила по-новому поглянути на становище народних мас. Зростає народне невдоволення, посилюються селянські заворушення, виникають опозиційні настрої серед кращих представників дворянства, які розуміють страшне протиріччя між могутньою героїчною силою народу і його безправним, пригніченим становищем у країні. Саме ці події дали сильний поштовх декабристському руху, який було жорстоко придушене в 1825 році.

В історії російського мистецтва ідеологія декабристів послужила тим ґрунтом, на якій виросла творчість А.С. Пушкіна. Пушкін перед грудневим повстання написав першу реалістичну народну трагедію «Борис Годунов», Грибоєдов – комедію, яка викривала тогочасні суспільні протиріччя «Горе от ума», декабристський рух викликав небувалий розквіт віршованих жанрів.

Вирішальні зміни відбулися і в галузі музики. Композитори початку XIX століття багато працюють в театральних жанрах. До ранніх театральних творів належать казкові опери «Князь-невидимка» та « Ілля-богатир», патріотична опера «Іван Сусанін» Кавоса, музика Козловського до трагедій В.А. Озерова «Едіп в Афінах і «Фінгал», «Дебора» Шаховського, ораторія С.А. Дегтярьова «Мінін і Пожарський» або « Звільнення Москви».

Широке поширення отримав водевіль – легка комедія з музичними номерами. Першим російським водевілем прийнято вважати п'єсу Шаховського «Козак - віршотворець» на музику Кавоса.

Інструментальна творчість російських композиторів була пов'язана в основному з домашнім музикуванням. З творів великої форми виділяються концертна увертюра, одночастинна симфонія А.А. Аляб'єва. Як автор різних за жанром і характером фортепіанних п'єс виступив А.Л. Гурільов (найбільш визначні соната, «24 прелюдії і фуги»). Досить розвиненим був жанр варіацій. Також створюються квартети та інші твори для інструментальних ансамблів. Особливу популярність придбала гітара, засновником гітарної школи був А.О. Сіхра.

Свій внесок у розвиток російського музичного мистецтва внесли композитори О.М. Верстовський , А.А. Аляб'єв, А.Є. Варламов, А.Л. Гурілев.

Верстовський увійшов в історію музики як театральний композитор, автор романтичних опер. Саме Верстовський відродив російську оперу. Протягом 10 років не було створено жодного значного твору в цьому жанрі. У своїй кращій опері «Аскольдова могила» він вніс нові теми, образи та засоби музично-драматичної виразності.

В період 20-х років ХІХ століття починає свій творчий шлях М.І. Глінка. Розглянутий період можна назвати глінкінський. Могутня творча особистість Глінки підняла російську музику на новий щабель розвитку, затуливши собою майже все створене попередниками. Творець російської класичної опери та класичного романсу, він також заклав основи класичного російського симфонізм. Головні якості, які підносять його серед інших композиторів це - широта погляду на світ, глибокий зв'язок зі своїм часом і життям свого народу.

У другій половині 30- х років у російській музиці висувається нове ім'я – О. Даргомижський .

Особливе значення для розвитку російського мистецтва мала тенденція романтизму – боротьба за національну своєрідність художніх форм, стилю і засобів вираження. Романтики виступили на захист всього індивідуального, самобутнього, характерного. Вони намагалися пробудити інтерес до життя рідного народу до його історичного минулого, до народних пісень, сказань і легенд. Саме ці сторони романтичної естетики передусім торкнулися творчість композиторів пушкінської епохи і допомогли їм істотно збагатити мову і стиль російської музики .

У кращих творах епохи романтизму, зокрема в романсах Глінки, Аляб'єва, в операх Верстовського, в темпераментній ліриці Варламова ми знаходимо живе відображення народного побуту, характерів і типів, прагнення проникнути вглиб людської душі. Долаючи крайності романтичної естетики. – суб'єктивізм, перебільшеність почуттів, прагнення до «особливого», – російські композитори, як і їх сучасники – поети, переходять до більш реального і всебічному відтворенню дійсності.

Вирішальне значення на весь шлях розвитку російської музики мав О. Пушкін. Пушкінська концепція історичної драми підготувала шлях Глінки до народно-героїчної опери «Іван Сусанін». Глибоко народні за своїм духом і складом твори Пушкіна «Руслан і Людмила», «Русалка» визначили подальший розвиток російської класичної опери у творчості Глінки і Даргомижського. Його ліричні вірші стали основою російського класичного романсу.

Вже в середині XIX століття російська музична класика дає приклад єдності глибокого змісту і досконалої художньої форми. Істотно змінився жанр опери. Це вже не цикл окремих музичних номерів, об'єднаних одним сюжетом, а цілісний музично-драматичний твір з єдиним тематичним задумом і монолітною формою. Стрижнем драматургічного розвитку є конфлікт. У своїх операх Глінка розгорнув картини вітчизняної історії («Життя за царя», 1836р.), билинного епосу (« Руслан і Людмила» , 1842р.). Його сучасник Даргомижський показав в опері «Русалка» драму соціальної нерівності, драму простої людини.

В симфонічній музиці Глінки, в його «Камаринській» й «Іспанській увертюрі» закладені основи програмної музики. Ті ж принципи симфонічного розвитку знайшли втілення у його послідовника Балакірєва, у Чайковського і композиторів « Могутньої купки» .

Процес розвитку музичної культури XIX століття був складний, сповнений протиріч. Початок XIX століття – період розвитку жанру романсу. Вплив на російський романс надала російська поезія, особливо творчість О.С.Пушкіна.

Російський побутовий романс того часу став ніби лабораторією творчого переінтонування, створення нової музичної стилістики. Російська та українська мелодика, російські і західноєвропейські танцювальні ритми, мовні і декламаційні інтонації у вокальній музиці, окремі «італьянізми» і поширені звороти німецької, французької музики – все це можна зустріти в жанрі побутового романсу.

Основні риси музики побутового романсу: провідна роль у мелодиці належить секстовій інтонації: стрибок на сексту вгору і стрибок на секту вниз на гармонійний вступний тон з наступним розв’язанням; широке використання прийомів мелодійного затримання; часте використання низького регістру, що надає музиці особливий, патетичний характер; включення речитативних і декламаційних зворотів як засобів драматизації; переважання гармонічного мінору; часте відхилення в найближчі тональності, зіставлення мажору і мінору для показу зміни настроїв, використання IV підвищеної ступеня; звернення до ритмів побутових танців, особливо вальсу, мазурки, полонезу, серенади; зв'язок з побутовою інструментальною музикою (через застосування гітароподібних і арфоподібних фігурації); форма романсу найчастіше куплетна; поширення циганського стилю виконання.

Романтичні віяння проявилися в жанрах балади. З'являються чудові балади Верстовського, Аляб'єва, Варламова. Побудована у вільній формі розгорнутого драматичного монологу, балада відрізнялася складністю композиції. Творцем балади у російській музиці вважається Верстовський. Широко відомі його балади «Чорна шаль» на слова А.С. Пушкіна, «Три пісні скальда», «Бідний співак» на слова Жуковського.

Одним з найпоширеніших жанрів у музиці першої половини XIX століття стає «російська пісня», що виникла як наслідування народної музики. Це пісні в народній манері. Важливе значення цей жанр отримав у Аляб'єва , Гурільова, Варламова. Їх «російські пісні» багаті і різноманітні за змістом.

В пушкінську епоху улюбленим видом творчості як поетів, так і музикантів, стає елегія – особливий вид романсу, в якому переважають споглядання, глибокі роздуми. До елегій Пушкіна, зверталися багато композиторів. Відома елегія Генішта на слова Пушкіна «Згасло денне світило». Чудова елегія молодого Глінки «Не спокушай» на слова Баратинського. Особливе місце в російській вокальній творчості займають застільна і похідна пісні, в яких порушується героїко-патріотична тема.

Свідченням розвитку російської музичної культури у другій чверті XIX століття стала творчість Аляб'єва, Варламова і Гурільова.