48.Діалектика взаємодії дюдини і суспільства. Проблема свободи та відповідальності.

Діалектика – розглядає предмети і явища взаємодії і розвитку. Всі речі і явища перебувають у взаємозв’яку і взаємодії. Всі вони існують в постійному русі ірозвитку скількісними та якісними змінами з відмеранням старого і появою нового та при збереженні всього цінного і життєздатного. Джерелом і рушійною силою розвитку є внутрішні протиріччя, які присущі всім явищам і процесам.

Суспільство — цс певною мірою відокремлена від природи частина матеріального світу, форма життєдіяльності людей. Воно історично розвивається. Його сутність становить уся сукупність суспільних відносин, тобто тих різноманітних зв'язків між людьми, соціальними групами і верствами населення, що формуються і функціонують у їх спільній діяльності. До таких зв'язків належать: матеріальні (виробничі відносини та відносини в побуті створення матеріальних засобів життя); ідеологічні (політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні); соціальні (національні, родинні, побутові, між суспільством і людиною, державами, народами та ін.) відносини. Суспільство — цс сама людина у її суспільних відносинах.

Людина і суспільство є частиною біосфери та її ядра — ноосфери. Вони взаємодіють, нерозривно взаємопов'язані і взаємозалежні. Поза природою і без природи людини та суспільства не існує. Природа — це джерело знань людей, всезагальний засіб і предмет праці, "комора" для виробництва матеріальних засобів життя. Чим багатша в країні, регіоні природа матеріалами і ресурсами, тим різноманітніші можливі галузі виробництва, торгівлі, обміну, вище спеціалізація і продуктивність праці, якість життя населення. Однак вплив природи на суспільство не слід перебільшувати. Японія, наприклад, на власній території майже не має корисних копалин, але в сучасному світі перебуває на передових рубежах науково-технічного прогресу.

Вплив природи на суспільство має істотне значення, але не абсолютне. Суспільство саме створює і перетворює географічне середовище, розширює межі освоєння природи, відкриває і використовує досі невідомі хімічні елементи, властивості речовин, закони розвитку, впливає на природу з усе більшою інтенсивністю. Людство змінює природне середовище, але, на жаль, не тільки в позитивному напрямі, очевидними є руйнівні наслідки воєн із застосуванням зброї масового знищення. Не допустити розв'язання таких воєн — найвідповідальніше завдання сучасного суспільства, у тому числі українського.

Отже, природа — це середовище, у якому існують людина і суспільство, поле їхньої перетворювальної діяльності та пізнання. Природа — це і сфера відповідальності людини за біосферу і ноосферу. Людський розум мас бути спрямований не на руйнування, а на відтворення природи. Ставлення людей до природи визначається через їх ставлення одне до одного, тому справжня єдність людини і природи передбачає справжню єдність самого людства.

49. Ціності . Житті людини та суспільства. Базові цінності людського буття та вищі духовні цінності

Цінність – це поняття, яке вказує на людську, соціальну і культурну значимість певних явищ і предметів діяльності.

Цінність є особливим типом світоглядної орієнтації людини, уявленнями, які склалися в тій чи іншій культурі про ідеал, моральність, добро, красу. Будь-які події та явища в природі, суспільстві, житті індивіда сприймаються ним не лише за допомогою науково обґрунтованих теорій, а й пропускаються через призму власного ставлення до них.

В античній і середньовічній філософії як об´єкт людських уподобань, пристрастей та прагнень.

Категорія цінності найбільш ґрунтовно була розроблена класичною німецькою філософією, особливо Кантом. Кант поняття цінності пов´язує з поняттям доброї волі. Важливим у кантівському аналізі поняття цінності є те, що це поняття він співвідносить з людиною як метою, її розвитком, а такий аспект цінності, як корисність, – зі світом природи бажань. Цей аспект І. Кант називає відносною, зумовленою цінністю. Основну увагу він звертає на суб´єктивний аспект цінності, який і прагне висвітлити. Водночас підкреслює наявність і об´єктивного аспекту, але детально його не розробляє. Кантівську концепцію цінності сприйняли в основному, з деякими змінами, всі представники класичної німецької філософії.

Найбільш аргументованим, поширеним і прийнятним є твердження, згідно з яким цінності є предметом потреб та інтересів людини. Цими предметами виступають речі, явища чи ідеї, думки. Залежно від цього виділяють дві групи цінностей:

– матеріальні – це знаряддя і засоби праці, предмети і речі безпосереднього споживання;

– духовні – це ідеї, теорії, думки: політичні, правові, моральні, естетичні, філософські, релігійні, екологічні тощо.

Залежно від ціннісного ставлення людини до світу цінності визначаються як "предметні" та "суб´єктні".

Розмаїття цінностей передбачає класифікацію за їх рівнем. Так, виділяються цінності особистості, соціальних та професійних груп, національні, загальнолюдські.

В наш час особливої ваги набувають загальнолюдські цінності. Вони є регуляторами поведінки всього людства, виступаючи найважливішими критеріями, стимулами і знаряддями пошуку шляхів взаєморозуміння, злагоди і збереження життя людей планети. Слід мати на увазі, що загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний характер. Їх розуміння в античності чи в епоху Середньовіччя суттєво відрізняється від їх розуміння в сучасному інформаційному суспільстві.

У сучасній філософії поки що немає єдиного бачення того, що є загальнолюдськими цінностями. Немає основи, яка б давала змогу визначити єдині, загальнозначимі цінності для всіх народів, систем та культур. Спостерігається надзвичайне розмаїття думок щодо поняття "загальнолюдське".

Можна виділити деякі цінності, які, беззаперечно, є загальнолюдськими:

– цінність людського життя;

– смисл життя, добро, справедливість, краса, істина, свобода тощо;

– цінність природи як основи життєдіяльності людини, запобігання екологічній кризі, збереження навколишнього середовища;

– відвернення загрози термоядерної війни;

– забезпечення свободи, демократизації усіх сфер ЛЮДСЬКОЇ життєдіяльності – економіки, політики, культури тощо.

Подальший конкретно-історичний аналіз сутності та розвитку цінностей є важливою стороною наукового дослідження і розуміння історії суспільства та культури.