5.Основні досягнення та проблеми філософії доби середньовіччя. Роль християнства у формуванні середньовічної філософії.

У середньовічному світогляді, який ґрунтується на християнській релігії, світ вперше набуває часового вектора – час втрачає циклічність, світ рухається від створення його Богом до майбутнього "страшного суду". Історія набуває направленості. Центральне місце людини в світі обумовлене тим, що вона є вищим творінням Бога, створена за образом і подобою його.

Суттєва відмінність людини від усього тваринного світу в середньовічному світогляді вбачалася в духовності. За цим критерієм зрівнювалися всі люди. Визнання природної і духовної рівності людей було величезним кроком вперед у самопізнанні людини, але кроком суперечливим. Адже воно не означало визнання соціальної, економічної та політичної рівності.

Відбувається також зміна основних тем, які підлягають усвідомленню, що було пов´язано з загальним світоглядним переворотом у розумінні місця людини в світі та статусу самої людини в теологізованій філософії Середніх віків.

Важливішою темою середньовічної філософії була тема відношення Бога та створеного ним світу. Особливо активно розроблялася ця тема так званою схоластикою, яка ставила своїм завданням раціональне обґрунтування віри. Це вже певною мірою сприяло виправданню людському розуму, визнанню його ролі в пізнанні, хоча це спочатку обмежувалося сферою релігійних догматів віри. В цей час знання розглядалося як абсолютне, незмінне, як "божественне одкровення". Джерелом всіх знань вважалася Біблія. Процес пізнання зводився до процесу викладання, передачі знання Біблії від знаючих до незнаючих. Під наукою розумівся зміст Біблії, під вивченням – засвоєння давно знайденого людством знання. Метою пізнання була перебудова душі за допомогою слова Божого. Не випадково слово "схоластика" стало синонімом абстрактних умоглядних міркувань, які не ґрунтуються на досвіді, відірвані від практики.

На ґрунті середньовічної схоластики розробляється платонівська проблема взаємозв´язку вічних і незмінних ідей та чуттєвих речей. Тут вона набуває форми взаємовідносин загальних понять (універсалій) і конкретних, емпіричних предметів та явищ. У спробі вирішити проблему проявилися два основні напрямки.

Ансельм Кентерберійський (1033–1109 pp.) вирішував її в дусі платонізму і прагнув довести реальність універсалій, розглядав їх як думки Бога перед актом творення, оскільки творення не могло здійснитися без певного плану та зразку. Цей погляд отримав назву "реалізм".

Вільям Оккам (1281–1349 pp.) запропонував інший підхід до вирішення проблеми взаємозв´язку універсалій (загальних понять), речей та явищ. Цей різновид схоластики відомий під назвою "номіналізм". В. Оккам стверджує, що загальні поняття – це продукти людського мислення, вони є лише іменами, назвами предметів. Існують одиничні предмети, вони є справжніми, дійсними, а універсали – це фікції, що спираються не на справжню самостійну реальність, а лише на подобу індивідуальних речей.

Одним із найбільш авторитетних філософів Середніх віків був Августин Блаженний. Головними темами його роздумів були проблеми буття і часу, руху історії, а також особистості людини, її волі і розуму.

Августин вважає, що Бог створив світ із нічого, тобто він створив не лише порядок і влаштування в світі, а й саму субстанцію (першоматерію). Бог створив і час, який не існував до нього, сам Бог перебуває поза часом. Людина нерозривно пов´язана з часом, народжується і проходить в ньому. Час є людським поняттям, наш розум має здатність розкладати події на "до", "зараз" і "після". Він існує лише в розумі людини, яка згадує, споглядає, чекає, тобто час може бути лише у свідомості.

Видатним мислителем Середніх віків був Фома Аквінський.У центрі проблем, які він прагнув вирішити, були проблеми співвідношення релігії і філософії, віри та знання.

Центральною в філософії Фоми Аквінського є категорія буття, під яким розуміється все, що є, і все, що може бути. Це – реальне буття, таке, яким воно дається людині в її відчуттях. Зрозуміло, відчуття здатні вводити в оману, але ми їх коригуємо розумом.