Інформаційно-комунікаційне забезпечення фінансової діяльності навчальний посібник

6.1. Інформаційні технології електронного бізнесу

На сучасному етапі розвитку електронних засобів бізнесу можна виділити два основних напрями використання Інтернету в бізнесі: технології Інтернет для бізнесу та бізнес в Інтернет-просторі [26].

Перший підхід (Internet-to-Business) використовується мало не з самого моменту зародження Інтернету. Будь-якій компанії необхідний інформаційний супровід своїх бізнес-процесів, а також інформаційна взаємодія в режимі Online із зовнішнім середовищем – філіями в інших містах і країнах, клієнтами, постачальниками – надійна і, бажано, недорога. Ті компанії, які першими стали використовувати електронну пошту та телеконференції, на деякий час отримали конкурентну перевагу – розвинені технології дозволяють практично миттєво обмінюватися якісною мультимедійною інформацією.

Компанії почали обзаводитися інформаційними вітринами (сайтами), а багатопрофільні компанії й корпорації – інформаційними портала-

ми (Enterprise Information Portal – EIP), котрі дуже швидко ставали не тільки "обличчям" компанії в бізнесі, але й одним із потужних інструментів управління бізнесом.

З архітектурної точки зору портал є системною багаторівневою сукупністю різних інформаційних ресурсів і сервісів організації, інтегруючи різні джерела даних й окремі функціональні системи з єдиною точкою входу й уніфікованими правилами подання та обробки інформації. З технологічної точки зору портал є сервером додатків, який може запускати стандартні "портальні" компоненти й гарантує надійність і масштабованість системи, а також бере на себе питання контролю прав доступу. З точки зору візуалізації це відображає частину ІС, забезпечує користувачів єдиним авторизованим персоніфікованим доступом до внутрішніх і зовнішніх інформаційних ресурсів та бізнес-додатків. З точки зору основної діяльності – це нова концепція організації робочих місць співробітників з доступом до всієї інформації, необхідної для виконання ними запропонованих функцій. З точки зору управління організацією – це інтегрована система управління розподіленими ІР і система інформаційного супроводу всієї діяльності організації.

Портал будується на базі Web-технологій, у його основі лежить ядро, що забезпечує роботу всіх сервісів та інтеграцію даних і додатків. Це зручний інтерфейс, який допомагає зорієнтуватися в мережі, знайти пот-

161

рібну інформацію у всьому Інтернеті. Крім навігаційної частини портал має оригінальний контент – новини, огляди, фінансові звіти і сервісну частину, яка включає в себе різні послуги: пошту, форуми, інформацію про погоду, дошки оголошень, голосування, розваги і под. У різних порталах ці частини розвинені неоднаково. Одні портали позиціонують себе в основному як пошукові системи, інші – як інформаційні або сервісні. Але кожен розвиває всі три напрями [146].

Інтернет-портали прийнято поділяти на горизонтальні й вертикальні

[146].

Горизонтальні портали, які ще називаються універсальними, орієнтовані на максимально широку аудиторію, пропонують різноплановий контент і мають великий набір різноманітних сервісів. Як правило, вони вибудовуються навколо пошукових систем.

Вертикальні портали або портали-ніші – це портали вузькотематичні. Вони спрямовані на якусь певну тематику або сферу діяльності і становлять інтерес для користувачів мережі по певних напрямів. Серед таких тематичних порталів найбільш поширені фінансові, технологічні, розважальні та релігійні ресурси, а також це можуть бути регіональні портали – сайти якогось регіону, міста. Як правило, такі портали утворюють навколо себе "спільноту" ("community") – більш-менш постійну групу людей, які систематично спілкуються між собою в чаті або на форумі цього порталу.

Існує різновид Інтернет-порталів, які можна віднести до вертикаль-

них [146].

Корпоративні портали – це Web-сайти, які призначені для внутрішнього користування співробітниками якої-небудь компанії. Вони надають доступ співробітникам до корпоративної інформації та до обмеженої кількості зовнішніх Web-сайтів. На відміну від публічних, такі портали доступні для обмеженої кількості користувачів.

Державні портали – це сайти держструктур, які поступово набирають вагу, обзаводяться каталогами ресурсів, форумами. Вони публікують новини, економічні чи політичні огляди в рамках своєї специфіки.

Інформаційні портали забезпечують інформаційне обслуговування користувачів у певному напрямі (новини, законодавство, освіта). Оновлення інформації на них відбувається в реальному часі.

Можна виділити ще портали загального призначення – вони об'єднують кілька тем і орієнтовані на широку аудиторію і змішані пор-

162

тали – вони поєднують у собі функції електронної торгівлі та довідкових сервісів.

Створення та ефективне використання Web-порталів відкриває принципово нові можливості для використання Інтернет-технологій у бізнесі й дозволяє:

оперативно розміщувати й розвивати ІР організації; прискорити доступ до інформації з тематики порталу в будь-який

момент, в будь-якій точці перебування й для будь-якого зацікавленого користувача;

підвищити інформативність осіб, які займаються підготовкою ухвалення рішення;

формувати "клуб друзів організації", тобто зацікавлювати потенційних замовників і клієнтів якісними продуктами та послугами, системами знижок і бонусів, акумулювати додаткові фінансові ресурси за рахунок привабливих інвестиційних проектів і більш активного використання ІР організації широким колом зовнішніх користувачів;

оптимізувати рекламний бюджет і ІТ-витрати організації (за рахунок організації Web-сервісів колективного користування);

інтегрувати ІР організації з ресурсами постачальників, партнерів по бізнесу, світовими ІР;

підвищити якість управління процесами, інформаційною безпекою та діяльністю організації в цілому [26].

Другий підхід (Business in the Internet) заснований на розумінні того, що сучасний Інтернет є сформованим інформаційним віртуальним простором, який доступний будь-якому користувачеві мережі в будь-який час в будь-якій точці Землі. Можливість інтерактивної взаємодії дозволяє користувачам, не виходячи з офісу або будинку, робити покупки в Інтернетмагазинах, оплачувати послуги, грати на біржі, отримувати освіту, підвищувати культурний рівень. Для компаній, що використовують Інтернеттехнології, це реальна можливість "просувати" бізнес через Інтернетмаркетинг, продажі, надання послуг, рекламу. У зв'язку з цим сформувалися два поняття: електронний бізнес і електронна комерція, які незважаючи на всю зовнішню схожість мають істотні відмінності.

Електронний бізнес (e-Business) означає здійснення та автоматизацію бізнес-процесів, а також підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок повсюдного застосування досягнень у галузі Webтехнологій. При цьому фокус ділової активності переміщується на мак-

163

симальне використання переваг внутрішніх і зовнішніх зв'язків компанії в глобальних ІС.

В електронному бізнесі можна виділити чотири шари: Інтернет-інфраструктуру; Інтернет-послуги; інформаційних посередників; електронну комерцію.

Інфраструктура реалізується телекомунікаційними компаніями і виробниками програмного забезпечення, комп'ютерного та мережевого обладнання.

Послуги надаються провайдерами Інтернет-сервісу, що забезпечують транзакції в мережі, і власниками каналів зв'язку.

Інфраструктура послуг інформаційних посередників включає служби, консультаційні та обслуговчі компанії, що забезпечують створення Web-cторінок та управління їх контентом, пошукові машини, бази даних і мультимедіа-додатки. Кожен учасник цього шару активно сприяє реалізації електронної комерції.

Електронна комерція (е-Соmmеrсе) є найважливішою складовою частиною електронного бізнесу. Це вид бізнесу, за якого взаємодія (транзакції) між учасниками комерційних угод відбувається за допомогою інформаційних технологій (електронних платежів, електронного цифрового підпису та ін.) або за допомогою Інтернет (Інтернет-комерція) [26].

Електронна комерція, по суті, з'явилася раніше свого терміну – в 1960-ті рр. Одними з перших таких додатків були сервісні комп'ютерні програми для транспорту: замовлення квитків, обмін даними між різними транспортними службами, підготовка та узгодження маршрутів руху суден і літаків. Бурхливе зростання мереж Інтернет в 1990-ті рр., змусило багатьох представників бізнесу звернути пильну увагу на можливості Інтернету. З'явився новий тип бізнесу – роздрібна торгівля через Інтернет.

Електронна комерція – це будь-яка форма ведення бізнесу, в якій взаємодія між сторонами відбувається за допомогою електронних засобів; це підвищення ефективності бізнесу, засноване на використанні інформаційних технологій для забезпечення його рентабельності, конкурентоспроможності та керованості, що підтверджується досвідом найбільших компаній світу [31; 83].

Електрона комерція включає до свого складу електронний обмін інформацією; електронний рух капіталу; електронну торговлю; електрон-

164

ні гроші; електронний маркетинг; електронний банкінг; електронні страхові послуги.

Електронна комерція має ряд безсумнівних переваг, серед яких можна виділити наступні [26; 83]:

велика відкритість компанії у відношенні клієнтів, взаємодія з клієнтами, спрямована на встановлення довгострокових взаємовідносин

(Customer Relationship Management – CRM);

значне збільшення оперативності отримання інформації для прийняття рішень, особливо під час складних торговельних угод за участю декількох компаній;

значне скорочення циклу маркетингу й продажів, поява можливості до- і післяпродажної підтримки продукту, особливо це стосується програмного забезпечення (надання докладної інформації про продукти й послуги, документації, постачання нових версій і т. д.);

електронна оплата угод з використанням електронних платіжних систем;

можливість організації віртуальних підприємств – групи окремих фахівців або навіть компаній для ведення спільної комерційної діяльності; здійснення бізнес-процесів, спільно керованих компанією і її торго-

вельними партнерами; значне зниження витрат, пов'язаних з обміном інформацією, за ра-

хунок використання дешевших засобів комунікацій; можливість створювати альтернативні канали продажів, наприклад через електронний магазин на корпоративному порталі;

можливість об'єктивного вимірювання провайдером і підтвердження незалежними аудиторами, наприклад, з аналізу lоg-файлів у разі необхідності фактів й частоти здійснення торговельних операцій;

поширення права власності на продаж або купівлю нематеріальних активів, наприклад, пакетів інформації в електронному вигляді;

зменшення вартості товару та угоди для покупців, що є однією з основних переваг ведення електронного бізнесу;

наявність на ринку досить великої кількості недорогих програмних пакетів для здійснення комерційної діяльності в Інтернет.

До недоліків можна віднести: необхідність придбання спеціалізованих програмно-апаратних засобів (якщо їх немає в компанії), здійснення підвищених заходів безпеки інформації, необхідність роботи через Інтер-

165

нет-посередників (провайдерів), можливість втрати критично важливої для бізнесу інформації.

6.2. Класифікація систем електронної комерції

Головне завдання систем електронної комерції – підвищення ефективності взаємодії компаній і споживачів. Відповідно до стандарту OBI, електронною комерцією вважалася взаємодія між бізнес-організаціями за допомогою електронних технологій і Інтернет.

Електронну комерцію на сучасному етапі прийнято поділяти на декілька напрямів (рис. 6.1), основними з яких вважаються:

"Бізнес – Бізнес" (Business-to-Business – В2В);

"Бізнес–Споживач" (Business-to-Consumer, або Business-to-Customer, або Business-to-Client – В2С);

"Споживач – Бізнес" (Consumer-to-Business – C2B);

"Споживач – Споживач" (Consumer-to-Consumer – С2С).

E-business (електронний бізнес)

	В2В (підприємство –	E2Е (обмін – обмін)
	підприємство)

B2G (підприємство – держава)

B2E (підприємство – економіка)

B2С (підприємство – споживач)

С2С (споживач – споживач)

С2B (cпоживач – підприємство)

Рис. 6.1. Основні напрями розвитку електронної комерції

166

Основні типи таких систем наведені на рис. 6.2 [31].

Модель Business-to-Business (В2В) є сектором, орієнтованим на організацію практичної роботи між компаніями в процесі виробництва товарів або послуг [78].

Системи В2В можна умовно поділити на два класи: корпоративні системи та електронні торговельні майданчики [31].

Корпоративні системи В2В. Ядром систем В2В є корпоративні автоматизовані управлінські інформаційні системи, які забезпечують взаємодію підрозділів підприємства, а також є рушійною силою реструктуризації оптимізації бізнес-процесів для підвищення ефективності виробництва і взаємодії з постачальниками та клієнтами. Але для системи електронної комерції В2В потрібне створення власного модуля, або адаптація наявних.

Електронні торговельні майданчики (ЕТМ) призначені для орга-

нізації комерційної діяльності підприємств-учасників.

Системи електронної комерції

Торгові системи для

Системи взаємодії

Системи

електронних

бізнес-структур

Платіжні системи

бізнесу зі

комунікацій

(В2В)

споживачем (В2С)

приватних осіб

Електронні

Корпоративні

торгівельні

системи

майданчики

Незалежні

Галузеві

Приватні

Інтернет-портал

Системи взаємодії з постачальниками

Системи взаємодії з покупцями

Інтернет-банкінг

Інтернет-трейдінг

Електронні розрахункові системи

Електронний магазин

Торгові Інтернет-сайти

С2В – пропозиції приватних осіб для бізнесу

С2С – взаємодія приватних осіб

Рис.6.2. Класифікація систем електронної комерції

167

Торговельні майданчики В2В за принципами створення можна розділити на три основні групи: незалежні, галузеві та приватні.

•незалежний торговельний майданчик (Independent trading market-

place);

•галузевий торговельний майданчик (Industry sponsored market-

place);

•приватний торговельний майданчик (Private marketplace).

Незалежні торговельні майданчики створюються переважно знову

організованими Інтернет-компаніями для обслуговування певних галузей промисловості або товарних груп. Вони пропонують учасникам вирішення проблем пошуку торгових партнерів, єдиного місця для ведення бізнесу, віртуального управління діловими взаємовідносинами та можливості порівнювати ціни різних постачальників.

Галузеві торговельні майданчики створюються найбільшими про-

мисловими компаніями для забезпечення їх перевагами бізнесу в режимі online й управління процесами розвитку В2В-комерції у своєму секторі економіки.

Приватні торговельні майданчики створюються великими фірма-

ми з метою максимального використання можливостей online-технологій для поглиблення інтеграції зі своїми торговельними партнерами. Приватні торговельні майданчики об'єднують наявні внутрішні інформаційні системи учасників для поліпшення роботи ланцюжків постачань і скорочення витрат на транзакції між ними.

У кожній групі можуть бути передбачені широкі функціональні можливості, допускаються різні комбінації функцій на одному майданчику. Кожне рішення має свої переваги та недоліки, які більш детально будуть розглянуті далі. Компанії, що виходять на ринок В2В, зазвичай використовують набір різних каналів взаємодії зі своїми клієнтами, постачальниками та партнерами.

Галузеві та приватні онлайнові торговельні майданчики можуть створюватися як постачальником, зацікавленим у спрощенні процесу продажу та доставки своєї продукції (sell-side marketplace), так і покупцем, який бажає оптимізувати процес закупівлі комплектуючих і матеріалів (buyside marketplace). Прикладами українських галузевих торговельних майданчиків є "Електрона біржа "Цукор України", яка об'єднала практично всіх вітчизняних виробників цукру, а також система "Промисловий

168

торговельний майданчик України", яка поєднує продавців усіх видів основної промислової продукції.

Онлайнові торговельні майданчики зручні тим, що дозволяють їх учасникам значно знизити виробничі та транзакційні витрати, а також розширити ринки збуту. Такі майданчики прийнято ділити на 3 типи залежно від того, ким вони створюються [26; 149]:

постачальниками чи продавцями (Supplier-driven, або Seller-driven);

покупцями (Buyer-driven);

третьою стороною (Third-party-driven).

Майданчики Supplier-driven передбачають, що великі продавці відіграють активну роль у формуванні торговельних майданчиків. Одні компанії хочуть залучити якомога більше оптових покупців, інші – знизити витрати на продаж, треті – мати можливість об'єднатися з партнерами й диктувати свої умови на ринку.

Майданчики Buyer-driven передбачають, що одна або кілька великих компаній створюють свій торговельний майданчик для залучення компаній-постачальників. Концепція таких торговельних майданчиків виникла у зв'язку з потребами великих компаній в оптимізації процесу закупівель, розширення торговельних контактів та мережі поставок за оптовими цінами.

Майданчики Third-party-driven створюються, обслуговуються та керуються третьою стороною для того, щоб звести разом покупців і продавців. Зазвичай такі майданчики створюються тими, хто добре орієнтується в тому чи іншому секторі бізнесу, і слугують для отримання доходу у вигляді відсотка від укладених угод.

Залежно від конкретного типу майданчики роблять акцент на ті чи інші характеристики і розробляють відповідні інструменти для постачальників або споживачів.

У сучасних ЕТМ використовуються чотири основні моделі організації взаемодії учасників: онлайнові каталоги, аукціон, біржа та співтовари-

ство [149].

Онлайновий каталог (online catalog) забезпечує швидкий вихід покупців на потрібних продавців. Замість того щоб переглядати гори здебільшого застарілих каталогів постачальника, покупці можуть використовувати пошукові можливості Інтернету, порівнюючи товари відразу за кількома параметрами, включаючи ціну, дати постачання, гарантії, інформацію з обслуговування і т. д. Каталожна модель оптимальна для галузей, що

169

характеризуються великою кількістю дрібних підприємств і частим проведенням угод з відносно недорогими товарами, оскільки дозволяє покупцеві ознайомитися з пропозиціями великої кількості постачальників.

Аукціон (auction) в основному відрізняється від онлайнового каталогу тим, що ціни не фіксовані, а встановлюються під час торгів. Дана модель використовується для проведення електронних закупівель на конкурсній (тендерній) основі.

Біржа (еxchange) застосовується на ринках, де ціна може швидко змінюватися залежно від співвідношень попиту і пропозиції. Ця модель дозволяє погоджувати попит/пропозицію і визначати ринкові ціни, а також реєструвати і проводити угоди в режимі реального часу.

Співтовариство (community) – це інформаційні портали, що надають відвідувачам економічні новини, галузеву та корпоративну аналітичну інформацію, списки вакансій, а також дозволяють учасникам спілкуватися через чат або за допомогою дошки оголошень. Хоча майданчики такого роду і можуть зводити в одному віртуальному просторі потенційних покупців і продавців, віднести їх до ЕТМ можна з певним застереженням, а саме якщо інформаційний портал володієть сервісами підтримки електронних угод.

Уразі якщо ЕТМ надає відразу кілька типів взаємодії, його клієнти можуть вибрати найбільш прийнятну для них модель.

Упроцесі формування майданчиків В2В необхідно враховувати ряд важливих аспектів:

доступність для нових учасників;

підтримку визнаних стандартів розробки (EDI, Web-форми, XMLдодатки);

масштабованість використовуваних платформ; можливість управління інформацією та застосування аналітичних

методів обробки; можливість інтеграції інструментів електронної комерції;

забезпечення інформаційної безпеки.

Платіжні системи для ЕК. Розвиток систем В2В неможливий без розвитку зручних механізмів виконання укладених угод, зокрема електронних розрахункових або платіжних систем. Вдосконаленню дистанційних розрахункових систем сприяють також зростання обсягів торгів через галузеві та приватні торговельні майданчики, розвиток обсягів і

170