- •4 Внутрішня і зовнішня політика київських князів (кінець іх – початок хii ст.).
- •5 Русь на історичному етапі роздроблення. Галицько-Волинська держава.
- •6 Українські землі у складі Великого князівства Литовського
- •7 Укр. Землі в складі Речі Посполитої.
- •8 Козацтво, його місце та роль в українській історії.
- •9 Військово-політичний устрій Запорозької Січі.
- •10. Самоствердження козацтва. Перші повстання
- •11. Церковне питання в Русі-Україні
- •12 Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
- •13. Військо Запорозьке
- •15 Внутрішня і зовнішня політика Гетьманщини доби і. Мазепи.
- •16. Гайдамацький рух/ коліївщина
- •17. Геополітичнізміни в СхіднійЄвропі у XVIII
- •18. Україна у складі російської та abctpo-угорської імперій. Епоха національного відродження (кінець XVIII — кінець XIX ст.)
- •19. Кріпосницька система в Україні
- •24. Українські партії XIX — на початку XX ст.
- •25 Україна та українське питання у роки Першої світової війни.
- •27 Українська Держава Павла Скоропадського.
- •28 Українська революція доби Директорії. Друга унр (1918–1921 рр.)
- •29 Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1923 рр.)
- •30.Політика більшовиків: “воєнний комунізм” і Неп в Україні (1919–1929 рр.)
- •31. Урср у складі срср
- •32.Політика українізації (1923 – початок 1930-х рр.), її наслідки.
- •33 Сталінщина, її сутність і наслідки в 1930-х роках
- •34. Голодомор 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947
- •35. Західна Україна в Міжвоєнний період
- •36. Роль «українського питання» . Перший етап війни 1941-1942
- •38. Рухи опору на території України
- •39. Радянська армія в боях за звільнення України (1943-1944)
- •45 Передумови відродження української національної держави у роки “перебудови”.
- •46. Україна на шляху державної незалежності 1990-1991
- •47. Особливості політичного та соціально-економічного розвитку України в 1990 –х р.
- •48. Державний устрій України
- •49. Основні суперечності та труднощі конституційного процесу в україні від 1996 року
- •50. Черкаська область
- •53. Аналіз історичного джерела (“Слово про Ігорів похід”)
- •54. Аналіз історичного джерела (Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр.).
- •55. Аналіз історичного джерела (Пересопницьке євангелія 1556–1561 рр. Та Острозька Біблія 1581 р.)
- •56. Аналіз історичного джерела (Зборівський договір 1649 р. Б. Хмельницького)
- •57. Аналіз історичного джерела (Білоцерківський договір 1651 р. Б. Хмельницького)
- •58. Аналіз історичного джерела (Московська угода (Березневі статті б. Хмельницького) 1654 р.)
- •59. Аналіз історичного джерела (Гадяцька угода 1658 р. І. Виговського)
- •60. Аналіз історичного джерела (Літопис Самійла Величка)
- •61. Аналіз історичного джерела (Конституція 1710 р. П. Орлика)
- •62. Аналіз історичного джерела (м. Костомаров “Книга буття українського народу”)
- •63. Аналіз історичного джерела (“Основа” (1861–1862 рр.) – перший український журнал у Російській імперії)
- •64. Аналіз історичного джерела (м. Міхновський “Самостійна Україна”)
- •65. Аналіз історичного джерела (б. Грінченко “Словарь української мови”)
- •66. Аналіз історичного джерела (і Універсал Центральної ради)
- •67. Аналіз історичного джерела (іі Універсал Центральної ради)
- •68. Аналіз історичного джерела (ііі Універсал Центральної ради)
- •69. Аналіз історичного джерела (іv Універсал Центральної ради)
- •70. Аналіз історичного джерела (п. Скоропадський “Грамота до всього українського народу”)
- •71. Аналіз історичного джерела (Закон “про п’ять колосків” від 7 серпня 1932 р.)
- •72. Аналіз історичного джерела (“Акт проголошення відновленої Української держави” від 30 червня 1941 р.)
- •73. Аналіз історичного джерела (і. Дзюба “Інтернаціоналізм чи русифікація”)
- •74. Аналіз історичного джерела (Декларація про державний суверенітет України)
- •75. Аналіз історичного джерела (Акт проголошення незалежності України)
- •76 Історичний портрет (княгиня Ольга)
- •77 Історичний портрет (князь Володимир Великий)
- •78 Історичний портрет (князь Ярослав Мудрий
- •79 Історичний портрет (князь Володимир Мономах
- •80. Історичний портрет Данило Галицький 1201-1264
- •81 Історичний портрет (князь Данило Галицький)
- •84. Історичний портрет Петра Могили 1596-1647
- •87. Іван Мазепа
- •89. Григорій Сковорода
- •91. Тарас Шевченко
- •93. Кость Левицький
- •95. Михайло Грушевський
- •97. Євген Коновалець
- •99.Роман Шухевич
- •100. В’ячеславЧорновіл
35. Західна Україна в Міжвоєнний період
Західноукраїнські землі у міжвоєнний період поділили між собою три країни - Польща (до неї відійшли Східна Галичина, Волинь, Полісся, Підляшшя), Румунія (Буковина, Північна Бессарабія) та Чехословаччина (Закарпаття). У кожній з держав українці становили національну меншину: їхня кількість у Польщі складала близько 5,5 млн. осіб, у Румунії та Чехословаччині - по понад 500 тисяч чоловік.
Становище українців у цих державах не було однаковим, загалом відбиваючи особливості соціально-економічного та політичного життя панівних націй. Так, міжвоєнні Польща й Румунія являли собою відсталі аграрні країни зі слабо розвинутою промисловістю; натомість Чехословаччина за своїм економічним розвитком вигідно відрізнялася від сусідів - чеська влада доклала чималих зусиль для впровадження кращих методів сільського господарства. Українці, становлячи більшість сільського населення українських етнічних теренів, водночас перебували у меншості серед населення міст. Відповідно і кількість промислових робітників серед них була дуже незначною (близько 23 тисяч чоловік). Тому, як і до революції, соціальні відмінності часто накладалися на національні.
У межах кожної держави західні українці демонстрували різні рівні самоусвідомлення та політичної активності. Конституційний лад австрійської частини імперії Габсбургів дав змогу викристалізуватися національній свідомості й тим самим позитивно вплинув на міжвоєнне політичнежиттяукраїнцівГаличинийБуковини.Причомуза рівнем української свідомості й організованості галичани перевершували буковинців, що пояснювалося наявністю у перших набагато сильнішого суперника - поляків. Тяжкий спадок попереднього угорського панування позначився на сповільненні національного визначення закарпатських українців. До того ж, міжвоєнне Закарпаття було територією взаємного зіткнення трьох національних орієнтацій: москвофільської, русинофільської й української. Але в 1930-х pp. українофільський рух здобув тут вражаючу перемогу, перетворивши місцевих жителів на національно свідомих українців.
Польська та румунська політика щодо українців загалом не відрізнялась і зводилася до прагнення титульних націй асимілювати (полонізувати або, відповідно, румунізувати) інородців. Тільки у Чехословаччині ліберальна політична система уможливила вільний розвиток різних форм національного життя. За двадцять років перебування в її складі українці Закарпаття швидко наздогнали все те, чого вони були позбавлені за попередні роки угорського панування.
Взагалі, до кінця міжвоєнного періоду українському руху вдалося досягти значних успіхів. Територією його найбільшого впливу була Галичина, де діяла низка українських політичних організацій. Найвпливовішою та наймасовішою легальною партією було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), створене 1925 р. УНДО мало в основному ту саму програму й тих самих членів, що й довоєнна Українська національно-демократична партія. 1923 p. yскладі Комуністичної партії Польщі (КПП) було створено автономну Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Остання діяла до 1938 p., коли Комінтерн оголосив про розпуск КПП, а разом із нею - КПЗУ і Комуністичної партії Західної Білорусії.
У 20-30-ті pp. період майже безперервного піднесення переживав український націоналізм. Його організаційні витоки були пов'язані з діяльністю Української військової організації (УВО), створеної 1920 р. групою офіцерів УСС та УГА на чолі з Євгеном Коновальцем як підпільну військову добудову до легального українського політичного табору. До формування ідеології УВО найбільше доклав зусиль Дмитро Донцов, який розробив ідеологію так званого «інтегрального націоналізму». Він ставив завдання витворити в українців «волю до влади».
У 1929 р. внаслідок злиття УВО й націоналістичних студентських Організацій виникла Організація українських націоналістів (ОУН) - розширена версія УВО, очолювана тим же Є. Коновальцем. Уже наступного року вона започаткувала хвилю терористичних актів, спрямованих як проти польської влади, так і проти тих українців, які ви ступали за нормалізацію відносин з нею. Разом з тим слід зазначити, що радикалізація українського руху в 1930-х pp. була зворотним боком наростання все більшої судової та поліцейської сваволі польського режиму.
А тим часом несподівано велику роль судилося зіграти напередодні Другої світової війни Закарпатській Україні. 30 вересня 1938 p., після укладання Мюнхенської угоди між керівниками Великобританії, Франції, Італії та Німеччини, Чехословаччина змушена була віддати Гітлерові велику частину західної території. Послабленням позицій Праги скористалися словацькі та підкарпатські лідери, котрі домоглися автономного статусу для своїх країв. 14 жовтня сформувався перший автономний уряд Підкарпатської Русі на чолі з прем'єр-міністром Андрієм Бродієм, якого наприкінці жовтня змінив Августин Волошин. Його уряд українізував освіту і пресу, організував роздачу продовольства і налагодив комунікації. Для захисту кордонів були створені власні збройні сили - Карпатська Січ, що поповнювалися за рахунок добровольців з Галичини. Найбільшим успіхом була переконлива перемога українофільської орієнтації на виборах до автономного сейму 16 лютого 1939 р. - 92,4% голосів виборців.
Проте доля автономії вже була вирішена А. Гітлером, який дав дозвіл Угорщині на окупацію Закарпаття. 14 березня 1939 р. угорське військо вторглось у Карпатську Україну. Ввечері того ж дня уряд А. Волошина встиг ще проголосити державну незалежність краю. Ця незалежність тривала недовго: 16 березня угорська армія захопила столицю Карпатської України - м. Хуст.