11. Церковне питання в Русі-Україні

Православна церква не була безборонним глядачем усього того, що принесли їй реформаційні рухи та католицька реакція. Протестантські ідеї захопили інтелігенцію та міщанство, а почасти й духовенство; різні сектанти боролися, звичайно, не тільки з католиками, але й з православними. Скрізь почали голосно говорити про занепад православної церкви, про малу моральність вищої духовної влади, про непорядки в управлінні і т. ін., що дійсно почасти відповідало правді. Усе це відразу примусило духовенство критичніше глянути на себе "й пізнати свої недоліки. Інтелігенція, особливо родовита й заможна, потроху йшла до протестантів, а це дуже помітно відбивалося на православній церкві: вона позбавлялася своїх сильних патронів, а з ними часто й матеріальних достатків. Ідучи в протестантство, той чи інший пан часто відбирав церкву в своїх підданих і перероблював її на збори, користуючись середньовічною засадою: cujus regio, ejus religio. Бували часто випадки, коли пани-апостати тягли за собою й своїх підданих.

Отже, годі було не реагувати на все те, що почало творитися скрізь і дошкульно чіпати православну церкву. Серед духовенства пішов теж великий рух з гаслом направи - направи від гори до долу. Це був рух дуже корисний для православної церкви і для розвитку української культури; він хутко злучився з таким же рухом серед людей світських, від чого надзвичайно зміцнів, що й дало православній церкві сили боротися з тією небезпекою, яку принесли їй єзуїти. Утиски на православ'я, що загрожували навіть самому його існуванню, відразу знайшли йому нових оборонців і поставили на ноги весь український народ. Більшим пізнішим приводом для цього була між іншим голосна тоді календарна реформа. Папа Григорій XIII в 1582 р. видав відомого свого наказу дочислити до дня 5 лютого 10 днів і на майбутнє опускати на кожні 400 літ три високосні дні. Тому, що розпорядження це походило від папи, православні його не прийняли, а через те, що календарну реформу почали вводити силою, український народ рішуче запротестував проти неї й зрікся її прийняти. Ця календарна справа стала православним новим сигналом для об'єднання й для оборони своєї віри. В Україні розпочався жвавий культурно-національний рух, скерований першим ділом на оборону церкви своєї як своєї честі народної, як своєї власної душі. "Руська" віра, віра православна, стала ознакою національною, українською; перестати бути православним стало однаковим, що й перестати бути українцем. Церква стала центром українського національного життя; бачивши різні перепони для свого розвитку, українське громадянство інстинктивно горнулося до церкви як до єдиної національної інституції, де можна було почувати себе українцем.

Війна родить героїв, каже приказка. Польські утиски батьківської віри викликали культурно-церковний рух, а він викохав нам багато сильних культурних робітників, що міцно стали на оборону свого народу, взявшися вже за нову зброю - за живу народну мову, а це привело до буйного розквіту української літературної мови в XVI - XVII віках. Цей церковно-релігійний рух дуже спричинився до постання перекладів Св. Письма на українську мову, а тим самим і до розвитку нашої літературної мови. Народна жива мова стала найсильнішою зброєю в цій релігійній боротьбі, що глибоко пізнали, як ми бачили, спершу протестанти, а за ними й католики. Тепер пізнали цього чинника й українці і в оборону своєї православної віри поставили живе слово. Розпочинаються в нас з того часу церковні проповіді українською мовою - мовою, яку розумів той народ, що боронив тепер цілу справу. Розпочинаються рясні цитати текстів Св. Письма українською мовою, а це потроху приводить до думки перекласти цілу Біблію на українську мову. З'являється спеціальна полемічна література українською мовою. Одним словом, з половини XVI віку, спершу під впливом протестантським, а потім під впливом єзуїтської акції, жива українська мова стає літературною й відразу появляється солідна література цією мовою.

Управління церквою до певної міри перейшло в руки народу й церковних братств, що стояли завжди близько до церкви й направляли її справи. Звичайно, світські ці люди мало розуміли мову церковну, і тому й вони почали домагатися заведення своєї української мови до церкви, почали домагатися й перекладів Св. Письма на мову вкраїнську. Це наближення мирян до церковних справ дуже корисно відбилося на піднесенні культурного рівня нашого духовенства й безумовно спричинилося й до перекладів Письма Святого на українську мову, а тим самим і до закріплення живої української мови як мови літературної.