- •4 Внутрішня і зовнішня політика київських князів (кінець іх – початок хii ст.).
- •5 Русь на історичному етапі роздроблення. Галицько-Волинська держава.
- •6 Українські землі у складі Великого князівства Литовського
- •7 Укр. Землі в складі Речі Посполитої.
- •8 Козацтво, його місце та роль в українській історії.
- •9 Військово-політичний устрій Запорозької Січі.
- •10. Самоствердження козацтва. Перші повстання
- •11. Церковне питання в Русі-Україні
- •12 Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
- •13. Військо Запорозьке
- •15 Внутрішня і зовнішня політика Гетьманщини доби і. Мазепи.
- •16. Гайдамацький рух/ коліївщина
- •17. Геополітичнізміни в СхіднійЄвропі у XVIII
- •18. Україна у складі російської та abctpo-угорської імперій. Епоха національного відродження (кінець XVIII — кінець XIX ст.)
- •19. Кріпосницька система в Україні
- •24. Українські партії XIX — на початку XX ст.
- •25 Україна та українське питання у роки Першої світової війни.
- •27 Українська Держава Павла Скоропадського.
- •28 Українська революція доби Директорії. Друга унр (1918–1921 рр.)
- •29 Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1923 рр.)
- •30.Політика більшовиків: “воєнний комунізм” і Неп в Україні (1919–1929 рр.)
- •31. Урср у складі срср
- •32.Політика українізації (1923 – початок 1930-х рр.), її наслідки.
- •33 Сталінщина, її сутність і наслідки в 1930-х роках
- •34. Голодомор 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947
- •35. Західна Україна в Міжвоєнний період
- •36. Роль «українського питання» . Перший етап війни 1941-1942
- •38. Рухи опору на території України
- •39. Радянська армія в боях за звільнення України (1943-1944)
- •45 Передумови відродження української національної держави у роки “перебудови”.
- •46. Україна на шляху державної незалежності 1990-1991
- •47. Особливості політичного та соціально-економічного розвитку України в 1990 –х р.
- •48. Державний устрій України
- •49. Основні суперечності та труднощі конституційного процесу в україні від 1996 року
- •50. Черкаська область
- •53. Аналіз історичного джерела (“Слово про Ігорів похід”)
- •54. Аналіз історичного джерела (Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр.).
- •55. Аналіз історичного джерела (Пересопницьке євангелія 1556–1561 рр. Та Острозька Біблія 1581 р.)
- •56. Аналіз історичного джерела (Зборівський договір 1649 р. Б. Хмельницького)
- •57. Аналіз історичного джерела (Білоцерківський договір 1651 р. Б. Хмельницького)
- •58. Аналіз історичного джерела (Московська угода (Березневі статті б. Хмельницького) 1654 р.)
- •59. Аналіз історичного джерела (Гадяцька угода 1658 р. І. Виговського)
- •60. Аналіз історичного джерела (Літопис Самійла Величка)
- •61. Аналіз історичного джерела (Конституція 1710 р. П. Орлика)
- •62. Аналіз історичного джерела (м. Костомаров “Книга буття українського народу”)
- •63. Аналіз історичного джерела (“Основа” (1861–1862 рр.) – перший український журнал у Російській імперії)
- •64. Аналіз історичного джерела (м. Міхновський “Самостійна Україна”)
- •65. Аналіз історичного джерела (б. Грінченко “Словарь української мови”)
- •66. Аналіз історичного джерела (і Універсал Центральної ради)
- •67. Аналіз історичного джерела (іі Універсал Центральної ради)
- •68. Аналіз історичного джерела (ііі Універсал Центральної ради)
- •69. Аналіз історичного джерела (іv Універсал Центральної ради)
- •70. Аналіз історичного джерела (п. Скоропадський “Грамота до всього українського народу”)
- •71. Аналіз історичного джерела (Закон “про п’ять колосків” від 7 серпня 1932 р.)
- •72. Аналіз історичного джерела (“Акт проголошення відновленої Української держави” від 30 червня 1941 р.)
- •73. Аналіз історичного джерела (і. Дзюба “Інтернаціоналізм чи русифікація”)
- •74. Аналіз історичного джерела (Декларація про державний суверенітет України)
- •75. Аналіз історичного джерела (Акт проголошення незалежності України)
- •76 Історичний портрет (княгиня Ольга)
- •77 Історичний портрет (князь Володимир Великий)
- •78 Історичний портрет (князь Ярослав Мудрий
- •79 Історичний портрет (князь Володимир Мономах
- •80. Історичний портрет Данило Галицький 1201-1264
- •81 Історичний портрет (князь Данило Галицький)
- •84. Історичний портрет Петра Могили 1596-1647
- •87. Іван Мазепа
- •89. Григорій Сковорода
- •91. Тарас Шевченко
- •93. Кость Левицький
- •95. Михайло Грушевський
- •97. Євген Коновалець
- •99.Роман Шухевич
- •100. В’ячеславЧорновіл
95. Михайло Грушевський
Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в українському містечку Холм (нині на території Польщі, має назву Хелм). Батько, Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови.В 1894 році, за рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету[4]. 12 жовтня 1894 року, Грушевський зробив свій перший вступний виклад у Львівському університеті. Цей виступ із ентузіазмом був сприйнятий українською громадськістю, велика зала ледве зуміла вмістити усіх бажаючих. На цій посаді Грушевський пропрацював до 1914 року.На початку 1897 року Михайла Грушевського обирають головою НТШ(Наукове товариство ім. Шевченка) (1897–1913).4 березня 1917 в Києві засновується Українська Центральна Рада. 20(07) березня 1917 УЦР у Києві заочно обрала Грушевського головою (одностайно обраний 19(06) квітня 1917 на Всеукраїнському національному конгресі). Грушевський приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів.23(10) червня 1917 року, Грушевський брав участь у проголошенні I Універсалу УЦР. 1923 року був обраний академіком ВУАН.
96. Симон Петлюра (1879 – 1926) - український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил.
Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада1920 р.). Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Після закінчення бурси у 1895–1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора Миколи Лисенка. У роки Першої світової війни 1914–1918 рр. — працівник Союзу земств і міст, голова Українського Військового Комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни виклав у статті-відозві «Війна і українці». В період Гетьманату очолював Київське губерніальне земство і Всеукраїнський союз земств, організовав упорядкування могили Т.Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств був заарештований 27 липня, разом з М. Поршем. Симон Петлюра був убитий 25 травня 1926 р. анархістом С.-Ш. Шварцбардом, вважають, що він був агентом НКВС, а помста є лише приводом.
97. Євген Коновалець
Євге́нМих́айловичКонова́лець (* 14 червня 1891, Зашків, Жовківський район, Львівська область —23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (з 1927).ародився у вчительській родині. У 1901-1909 рр. навчався в Академічній гімназії у Львові. З 1909 р. вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету.Із 1913 р. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. як представник від студентства входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 р. Коновалець був мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони Львова). В червні 1915 р. під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916 рр. перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині (тепер Волгоград). Після Лютневої революції 1917 р. в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А.Мельником, І.Чмолою, Р.Сушком, В. Кучабським, М.Матчаком, Ф. Черником розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.У листопаді 1927 за ініціативою Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця.
98. Степан Бандера (1909 – 1959) - видатний український політичний діяч, ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху ХХ століття, після розколу Організації українських націоналістів голова Проводу ОУН-Б.
Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері «Целленбау». У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського озброєного руху в тилу Червоної армії[6][7], однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.
Радянський уряд уповноважив КГБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року. Напруженими для сім'ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель.