- •4 Внутрішня і зовнішня політика київських князів (кінець іх – початок хii ст.).
- •5 Русь на історичному етапі роздроблення. Галицько-Волинська держава.
- •6 Українські землі у складі Великого князівства Литовського
- •7 Укр. Землі в складі Речі Посполитої.
- •8 Козацтво, його місце та роль в українській історії.
- •9 Військово-політичний устрій Запорозької Січі.
- •10. Самоствердження козацтва. Перші повстання
- •11. Церковне питання в Русі-Україні
- •12 Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
- •13. Військо Запорозьке
- •15 Внутрішня і зовнішня політика Гетьманщини доби і. Мазепи.
- •16. Гайдамацький рух/ коліївщина
- •17. Геополітичнізміни в СхіднійЄвропі у XVIII
- •18. Україна у складі російської та abctpo-угорської імперій. Епоха національного відродження (кінець XVIII — кінець XIX ст.)
- •19. Кріпосницька система в Україні
- •24. Українські партії XIX — на початку XX ст.
- •25 Україна та українське питання у роки Першої світової війни.
- •27 Українська Держава Павла Скоропадського.
- •28 Українська революція доби Директорії. Друга унр (1918–1921 рр.)
- •29 Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1923 рр.)
- •30.Політика більшовиків: “воєнний комунізм” і Неп в Україні (1919–1929 рр.)
- •31. Урср у складі срср
- •32.Політика українізації (1923 – початок 1930-х рр.), її наслідки.
- •33 Сталінщина, її сутність і наслідки в 1930-х роках
- •34. Голодомор 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947
- •35. Західна Україна в Міжвоєнний період
- •36. Роль «українського питання» . Перший етап війни 1941-1942
- •38. Рухи опору на території України
- •39. Радянська армія в боях за звільнення України (1943-1944)
- •45 Передумови відродження української національної держави у роки “перебудови”.
- •46. Україна на шляху державної незалежності 1990-1991
- •47. Особливості політичного та соціально-економічного розвитку України в 1990 –х р.
- •48. Державний устрій України
- •49. Основні суперечності та труднощі конституційного процесу в україні від 1996 року
- •50. Черкаська область
- •53. Аналіз історичного джерела (“Слово про Ігорів похід”)
- •54. Аналіз історичного джерела (Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр.).
- •55. Аналіз історичного джерела (Пересопницьке євангелія 1556–1561 рр. Та Острозька Біблія 1581 р.)
- •56. Аналіз історичного джерела (Зборівський договір 1649 р. Б. Хмельницького)
- •57. Аналіз історичного джерела (Білоцерківський договір 1651 р. Б. Хмельницького)
- •58. Аналіз історичного джерела (Московська угода (Березневі статті б. Хмельницького) 1654 р.)
- •59. Аналіз історичного джерела (Гадяцька угода 1658 р. І. Виговського)
- •60. Аналіз історичного джерела (Літопис Самійла Величка)
- •61. Аналіз історичного джерела (Конституція 1710 р. П. Орлика)
- •62. Аналіз історичного джерела (м. Костомаров “Книга буття українського народу”)
- •63. Аналіз історичного джерела (“Основа” (1861–1862 рр.) – перший український журнал у Російській імперії)
- •64. Аналіз історичного джерела (м. Міхновський “Самостійна Україна”)
- •65. Аналіз історичного джерела (б. Грінченко “Словарь української мови”)
- •66. Аналіз історичного джерела (і Універсал Центральної ради)
- •67. Аналіз історичного джерела (іі Універсал Центральної ради)
- •68. Аналіз історичного джерела (ііі Універсал Центральної ради)
- •69. Аналіз історичного джерела (іv Універсал Центральної ради)
- •70. Аналіз історичного джерела (п. Скоропадський “Грамота до всього українського народу”)
- •71. Аналіз історичного джерела (Закон “про п’ять колосків” від 7 серпня 1932 р.)
- •72. Аналіз історичного джерела (“Акт проголошення відновленої Української держави” від 30 червня 1941 р.)
- •73. Аналіз історичного джерела (і. Дзюба “Інтернаціоналізм чи русифікація”)
- •74. Аналіз історичного джерела (Декларація про державний суверенітет України)
- •75. Аналіз історичного джерела (Акт проголошення незалежності України)
- •76 Історичний портрет (княгиня Ольга)
- •77 Історичний портрет (князь Володимир Великий)
- •78 Історичний портрет (князь Ярослав Мудрий
- •79 Історичний портрет (князь Володимир Мономах
- •80. Історичний портрет Данило Галицький 1201-1264
- •81 Історичний портрет (князь Данило Галицький)
- •84. Історичний портрет Петра Могили 1596-1647
- •87. Іван Мазепа
- •89. Григорій Сковорода
- •91. Тарас Шевченко
- •93. Кость Левицький
- •95. Михайло Грушевський
- •97. Євген Коновалець
- •99.Роман Шухевич
- •100. В’ячеславЧорновіл
99.Роман Шухевич
Рома́н-Тара́сЙо́сиповичШухе́вич (30 червня 1907, м. Львів[1] — 5 березня 1950, с. Білогорща, нині у складі м. Львова) — український політичний і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів.Закінчивши філію Академічної Гімназії, юнак восени 1925 р. поступив вільним слухачем на навчання до Львівської Політехніки по курсу будівельної архітектури. Цього ж року Р. Шухевич став членом УВО.2 лютого 1929 у Відні була створена Організація Українських Націоналістів. У 1930–1934 рр. Шухевича (псевдо «Дзвін») було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. У 1930 він був одним із керівників масових актів непокори — Саботажної акції, що охопила цілу Галичину. Польський уряд у паніці застосував тотальну пацифікацію, що посилило революціонізацію українського селянства та сприяло поширенню ідей українського націоналізму. У червні 1934 р. у зв'язку з убивством Перацького поліція провела масові арешти серед членів ОУН. 18 червня арештовано Романа Шухевича і згодом, 6 — 7 липня, заслано до концентраційного табору у Березі Картузькій без достатніх доказів вини. 19 січня 1935 Романа Шухевича відправлено на слідство до Львова, де він сидів у тюрмі «Бриґідки» на вул. Городоцькій. 10 лютого 1940 р. у Кракові, на якій було створено Революційний Провід ОУН на чолі зі С. Бандерою. Р. Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на західноокраїнних українських землях, що за пактом Молотова — Рібентропа відійшли до Німеччини (Підляшшя, Холмщина, Надсяння та Лемківщина)."Ставши у травні 1943 року головою Бюро Проводу ОУН, Шухевич залучив до своєї команди приблизно 20 тисяч членів та юнаків ОУН і, посередньо, також частини УПА. Головну команду УПА він перебрав 27 січня 1944 року, рішенням Головного військового штабу. На той час число вояків і старшин УПА, включаючи туди також відділи Української Народної Самооборони (УНС) в Галичині, сягало 20 тисяч". ("Сучасність", січень, 1976). Таким чином, об'єднавши в особі Шухевича найвищі пости тодішнього українського визвольного руху (який налічував близько 50 тис. організованих членів ОУН та вояків УПА), після створення у липні 1944 року Української Головної Визвольної Ради цей рух визначив напрями боротьби в умовах нової більшовицької окупації. Сучасники Шухевича згадують, що "він був вільним від комплексів і легко встановлював зв'язки з людьми, був з природи людиною веселої вдачі, твердо обстоював свої погляди, але не відмовлявся їх ревізувати у зустрічі з переконливими аргументами" (Мирослав Прокоп) і "Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича - людини виняткового гарту" (Петро Дужий).
100. В’ячеславЧорновіл
Народився 24 грудня 1937 року в селі ЄркиКатеринопільського району, тоді Київської області в сім'ї вчителів. 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики.4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі, звичайно ж, — безробіття, обшуки й допити.Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ. У березні 1990 року В'ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року — голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року В'ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді В'ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.