- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 3
- •Глава 4
- •Глава 5
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 11
- •Глава 12
- •Глава 13
- •Глава 14
- •Глава 15
- •Глава 16
- •Глава 17
- •Глава 18
- •Глава 19
- •Глава 20
- •Глава 21
- •Глава 22
- •Глава 23
- •Глава 24
- •Глава 25
- •Глава 26
- •Глава 27
- •Глава 28
- •Глава 29
- •Глава 30
- •Глава 31
- •Глава 32
- •Глава 3
- •Глава 4
- •Глава 5
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 11
- •Глава 12
- •Глава 13
- •Глава 14
- •Глава 15
- •Глава 16
- •Глава 17
- •Глава 18
- •Глава 19
- •Глава 20
- •Глава 21
- •Глава 22
- •Глава 23
- •Глава 24
- •Глава 25
- •Глава 26
- •Глава 27
- •Глава 28
- •Глава 29
- •Глава 30
- •Глава 31
- •Глава 32
Глава 10
ВІСТІ З ЯЛТИ
У той час, як трапилося нещастя з Никанором Івановичем, у кабінеті фінансового директора Вар’єте Римського знаходились двоє: сам директор Римський і адміністратор Варенуха, який ховався від охочих до контрамарок. Римський був у поганому настрої, йому не подобалась ідея виступу «чорного мага», з яким вчора Стьопа підписав контракт і якого ніхто, крім Стьопи, не бачив. А тепер Римський дуже хотів побачити самого Стьопу, але того піде не було, хоча він обіцяв приїхати ще три години тому. Варенуха висловив припущення: може, Стьопа попав під трамвай, як Берліоз. На це зауваження Римський тихо відповів, що було б добре. У цей момент до кабінету увійшла поштарка і передала Римському термінову телеграму від карного розшуку Ялти, в який сповіщалося, що о пів на дванадцяту у карний розшук прийшов ненормальний шатен і назвався Лиходєєвим; також просили сповістити, де директор Лиходєєв. Хоча Стьопу й не могли розшукати, Варенуха нітрохи не сумнівався, що Лиходєєв не в Ялті, тому послав телеграму з відповіддю, що він у Москві. Варенуха як раз думав, куди б йому ще зателефонувати в пошуках Стьопи, як вдруге увійшла поштарка і принесла телеграму від Стьопи, в якій він стверджував, що перенісся в Ялту гіпнозом Воланда. Ні Варенуха, ні Римський у це не повірили. Вони з’ясували, що Воланд проживає у квартирі Лиходєєва і вирішили поговорити з ним. Але у проклятій квартирі телефон не відповідав. Знову прийшла поштарка і принесла телеграму з Ялти зі зразком, почерку Лиходєєва. Римський дав наказ нікого, крім поштарів, не пускати і сів порівнювати зразок підпису. Незабаром він переконався, що в телеграмі підпис дійсно Лиходєєва. Римський глибоко задумався: треба ж було знайти розумні пояснення безглуздим обставинам. Він спробував зателефонувати в Ялту, але з’ясувалося, що лінія перервалася. Тоді він дав у Ялту телеграму, в якій сповіщав, що о пів на дванадцяту говорив з Лиходєєвим по телефону, що після цього той на службу не явився і розшукати його не можуть. Потім Римський склав всі телеграми у конверт, написав на ньому кілька слів і велів Варенусі відвезти їх куди треба. Варенуха на всяк випадок ще раз набрав помер телефону квартири Лиходєєва, і йому відповів Коров’єв, що Стьопа поїхав кататися на машині за місто. Це вже було занадто! Варенуха пригадав, що під Москвою відкрилася нова чебуречна «Ялта», що Стьопа, напевне, напився і телеграфує звідти. Римський велів конверт все-таки відвезти. Варенуха вискочив з кабінету Римського і заскочив у свій, щоб взяти кашкета, і у цей час затріщав телефон. Варенуха, як завжди, збрехав, що його немає на місці, але йому відповіли, щоб він це шив дурня і телеграми нікуди не носив. Варенуха не тільки не злякався загрози, а навпаки, став більш рішучим.
Над Москвою нависла гроза. У саду вітер дмухнув на Варенуху піском, наче попереджуючи. Як не поспішав Варенуха, він вирішив зайти в туалет саду, подивитися, чи одягнув монтер лампу в сітку. Там, біля туалету його гукнув Дивний товстун, схожий на кота. Не встиг Варенуха нічого розібрати, як товстун вдарив його у праве вухо. Блиснула блискавка, і адміністратор побачив ще одного дивного суб’єкта — рудоволосого, з величезним іклом, — який вдарив Варенуху в ліве вухо. Хто бив потім, адміністратор розібрати не міг, чув тільки, як говорили, що попереджали ж телеграми не носити. Потім Варенуху підхопили і крізь дощ, що зірвався над містом, потягнули до дому № 302-біс, у квартиру Лиходєєва.
У передпокої квартири його зустріла гола дівка з палаючими очима. Варенуха зрозумів, що це і є найстрашніше з усього, що йому довелося пережити: дівка поклала холодні, як лід, руки йому на плечі і сказала, що поцілує його. Варенуха знепритомнів і поцілунку не відчув.