Глава 6

ШИЗОФРЕНІЯ, ЯК І БУЛО СКАЗАНО

У приймальню відомої психіатричної клініки, збудованої нещодавно під Москвою на берегу річки, вийшов доктор, на якого чекали троє санітарів, що не зводили очей з Івана Миколайовича, і поет Рюхін. Рушники, якими в’язали Бездомного, лежали купою, а руки й ноги його були вільні. Побачивши доктора, Рюхін зблід і несміливо привітався. Доктор кивнув йому, але дивився при цьому на Івана Миколайовича. Рюхін, чомусь пошепки, почав розповідати, що накоїв Бездомний. Доктор вислухав його і лише потім привітався до Івана Миколайовича. Той відповів голосно і люто, що подасть скаргу на всіх, а особливо на Рюхіна, за те, що його, здорову людину, силоміць затягнули в будинок для божевільних. Рюхін уважно подивився на Івана: очі його були не божевільні, а ясні, як й раніше. Рюхін злякався. Доктор виправив Івана, сказавши, що вони знаходяться не в божевільні, а в клініці, що ніхто не збирається затримувати тут Івана, якщо у цьому немає потреби. Іван зрадів і сказав, що доктор один нормальний чоловік серед ідіотів, з яких перший — бездарний поет Рюхін. Івану Миколайовичу наче заманулося раптом плямувати Рюхіна, він так розійшовся, що назвав Рюхіна типовим куркулем, який маскується під пролетаря, пише гучні вірші до кожного свята, але не вірить у те, про що пише. Рюхін тяжко дихав й думав тільки про те, що нагрів у себе на грудях гадюку, що прагнув допомогти тому, хто виявився лютим ворогом.. Доктор уважно вислухав звинувачення в адресу Рюхіна й запитав, чому Івана доставили у клініку. Іван розповів все, картина вийшла насправді дивна.

Годинник вдарив двічі, Іван схопився з дивану і попросив дозволу зателефонувати, доктор дозволив. Іван схопив слухавку, а жінка, що записувала за доктором, тихо розпитувала Рюхіна про Івана, чи одружений, чи член профспілки. Нарешті на другому кіпці телефонної лінії відгукнулися, і виявилось, що Іван телефонує у міліцію, щоб прислали п’ять мотоциклетів з кулеметами для затримання іноземного консультанта, і просить заїхати за ним у будинок для божевільних. На тому кіпці, очевидно, перервали зв’язок, бо Іван жбурнув слухавку в стіну. Потім він подав руку доктору, прощаючись. Доктор попросив його залишитись, адже на дворі ніч, а Іван у кальсонах, до того ж погано почувається. Санітари стали стіною біля дверей, а в руках у жінки блиснув шприц із ліками. Іван страшно закричав і дико озирнувся, потім головою вперед кинувся у вікно. Але скло було з таких, що не б’ється, воно витримало й удар голови Івана. Через мить він вже бився в руках санітарів, запахло ефіром, спритний лікар вколов голку в руку Івана. Після кількох спроб вирватися Іван позіхнув і посміхнувся з люттю. Потім він ліг на подушку і, як дитина, підклав під голову кулак. Вже крізь сон сказав, що він попереджав, що самі за все й поплатяться, а його найбільше зараз цікавить Пілат. Іван закрив очі. Доктор зробив необхідні розпорядження, і скоро відчинилися двері, за якими було видно коридор, звідки виїхала на резинових колесах кушетка, на яку поклали Івана, і двері за ним зачинилися. Рюхін пошепки запитав доктора, чи справді Бездомний захворів. Доктор відповів, що, напевне, це шизофренія.

Рюхін повернувся до Грибоєдова. Дорогою до Москви йому стало тоскно, але не тільки враження будинку для божевільних спричинили цей настрій, він відчував образу на Івана, але й знав, що Іван сказав правду: Рюхін не вірив у те, що писав, тому його вірші були погані. Арчибальд Арчибальдович зустрів Рюхіна привітно, адже той повернув у ресторан рушники, якими в’язали Івана. Рюхін відчув, що, хоча йому і ставили запитання про Бездомного, доля його нікого не цікавила. Не закінчивши розповідь про шизофренію, Рюхін попросив горілки. На поета неухильно навалювався новий день.