Глава 17

НЕСПОКІЙНИЙ ДЕНЬ

На ранок у п’ятницю, тобто на другий день після проклятого сеансу, все, хто залишився із службовців Вар’єте, не працювали. Спочатку всі сиділи на підвіконнях і дивилися на величезну чергу в касу, що простяглася майже на кілометр. У черзі хвилювалися і обговорювали вчорашній сеанс чорної магії. Близько десятої приїхала міліція і закликала чергу до порядку. Це було зовні, але в самому Вар’єте не все було гаразд: без кінця тріщали телефони в кабінетах Лиходєєва, Римського, Варенухи, їх розшукували, але ніхто не міг знайти і ніхто не знав, де можна шукати. Бухгалтер Василь Степанович Ласточкін, який на вчорашньому сеансі не був, тільки кліпав очима, слухаючи розповіді про нього, і не знав, що робити, а рішення треба було приймати саме йому, бо він залишився старшим у всій команді театру. Об одинадцятій увірвалась мадам Римська, ридала, кричала, що чоловіка ніде нема, але Василь Степанович не знав, чим зарадити.

Коли приїхала міліція, йому довелося відповідати і визнати, що адміністрація театру зникла невідомо куди, що конферансьє після вчорашнього сеансу знаходиться у психіатричній клініці. Міліція більше Зацікавилась розповіддю прибиральниці, яка вранці прийшла в. кабінет. Римського і побачила розчинені двері, розбите скло, перевернуте крісло. Викликали славнозвісного собаку Тузабубен, щоб пошукав слідів. Туз-бубен страшенно злякався, коли увійшов у кабінет, і почав вити, але переборов страх і підійшов до підвіконня, коридором ж вивів на вулицю, де стояли таксомотори, далі слідів не було. Собаку відвезли.

Слідству на кожному кроку доводилося переборювати труднощі. Не було афіш про сеанс чорної магії, бо за ніч їх заклеїли новими, не було контракту з магом, ніхто навіть не міг точно пригадати прізвища артиста — чи то Воланд, чи то Фаланд. У бюро іноземців ні про якого Воланда-Фаланда й не чули. Касу не відкрили, а сповістили, що спектакль відміняється. Черга потроху, але розпалася. Бухгалтер Василь Степанович поїхав у Комісію видовищ і розваг з доповіддю про вчорашні події. Його вразило, що ні один таксист не хотів везти його, коли він показував червонця, бо всі вони стали жертвами фокусів мага, коли червонці у руках перетворювались на наклейки від пляшок, бджіл тощо.

Діставшись Комісії, Василь Степанович став свідком жахливих подій: замість голови комісії Прохора Петровича у кріслі сидів костюм і підписував папери. Сталося це так: секретарка голови, красуня Ганна Річардівна, побачила у приймальні величезного кота, схожого на бегемота, і крикнула йому «брись!», кіт втік, а натомість заходить товстун, теж схожий на кота, і миттю у кабінет. Прохор Петрович, звісно, розлютився, що без доповіді, і й сказав, що він зайнятий, але товстун нахабно відповів, що хай не бреше, нічим він не зайнятий, тоді голова наказав вивести нахабу й додав, «щоб чорти мене взяли», товстун сказав, що це можна зробити і — ось на місті голови сидить костюм і пише, пише. Василь Степанович зрозумів, що толку тут не доб’єшся, тому вирішив завітати у філію комісії у Ваганьківському провулку. Але тут чекала нова несподіванка: весь штат філії співав на своїх робочих місцях. З’ясувалося, що директор філії дуже полюбляв усякі гуртки, за рік він організував гурток з вивчення Лєрмонтова, шаховий, пінг-понгу і верхової їзди, а літом загрожував гуртками з греблі і альпінізму. Того дня він прийшов у обідню перерву з якимось довгим громадянином у картатих штанях і тріснутому пенсне, що відрекомендувався спеціалістом по організації хорового співу. Майбутні альпіністи зрозуміли, що не відкрутитися, почали записуватися. Картатий спеціаліст-хормейстер благав грянути «Славне море». Вони заспівали перший куплет і добре вийшло. Потім хормейстер сказав, що вийде на хвилинку, але не прийшов й через десять хвилин. Всі зраділи, подумали, що той втік, і зібралися розходитися, але несподівано мимо волі заспівали другий куплет. Розійшлися по робочих місцях і знову заспівали, та так складно, наче всі дивилися на невидимого диригента. Виявилося, що зупинитися вони не можуть, помовчать хвилини зо три і знову починають. Через чверть години весь склад філії розмістили на трьох вантажівках і повезли у клініку Стравінського, дорогою вони співали.

А ще через півгодини Василь Степанович намагався здати гроші у фінансовому секторі комісії. Ніяких ознак безладдя він тут не побачив, було тихо, як водиться у пристойному закладі. Бухгалтер просунув голову у віконце з надписом «Приймання сум» і попросив доходний ордер. Але віконце перед ним зачинили. Це було вперше за тридцять років його бухгалтерського стажу — ніхто й ніколи не відмовлявся отримати гроші. Незабаром віконце таки відчинилося, бухгалтер заповнив ордер, і розв’язав свій пакунок, і в очах у нього стало темно — у пакунку лежала іноземна валюта: фунти, долари, гульдени... І тут же Василя Степановича заарештували.