Глава 21

ПОЛІТ

«Невидима і вільна»! Маргарита летіла над Москвою. Керувати щіткою виявилося дуже просто, але Маргарита зрозуміла, що у місті треба бути обережною, бо тут стільки всього наплутано! Вона вилетіла на Арбат, весь в електричному сяйві, і почала пірнати, минаючи електричні проводи. Зверху їй здавалося, що тротуарами текли річки кашкетів, від яких відділялися потічки і зникали у пащах нічних магазинів. Усі вікна були відкриті. Маргарита зазирнула в одне і побачила, що це комунальна кухня, на якій звично лаялись дві господарки. Невидима Маргарита лайнула їх і вимкнули їхні примуси. Господарки заклякли з брудними ложками у руках, але Маргариті вже стало нудно тут, і вона полетіла далі.

Увагу її привернув новий високий будинок, вона спустилася і прочитала, що це «Дім Драматурга і Літератора». Коли ж прочитала список пожильців, з її вуст вирвався хижий задушений крик: у цьому домі жив Латунський, який згубив її майстра. Маргарита піднялася на восьмий поверх, де була його квартира, подзвонила, але їй ніхто не відчинив: на щастя Латунського він цього вечора був на траурному засіданні МАССОЛІТа з пагоди смерті Берліоза. Тоді Маргарита влетіла у вікно квартири, схопила молоток і вчинила справжній погром. Вона нищила речі, меблі з насолодою, але весь час їй здавалося, що все це мізерію. Тому вирішила відкрити все крани і влаштувала справжній потоп. Коли у двері задзвонила хатня працівниця з квартири, що була розташована поверхом нижче, волаючи, що їх залило, Маргарита розбила люстру і вилетіла у вікно.

Потім вона почала бити усі вікна в домі, так що скоро почалася справжня паніка, бо ніхто не міг зрозуміти, чому ні з того ні з цього лопається скло. Несподівано погром припинився: Маргарита зазирнула у вікно на третьому поверсі і побачила дитяче ліжечко, в якому сидів хлопчик років чотирьох і перелякано прислуховувався. Дорослих у кімнаті не було, а хлопчик кликав маму й говорив, що боїться. Маргарита заспокоїла його, сказала, що то хлопчаки пустують. Вона поклала руку йому на голівку й наказала спати. Хлопчик заснув. Маргарита обережно опустила молоток на підвіконня і полетіла з Москви.

Вона летіла у місячному сяйві і насолоджувалась польотом. Дорогою її наздогнала Наташа, яка летіла верхи на якомусь борові, бо коли Маргарита відлетіла, Наташа теж намазалась кремом, і стала відьмою. І саме тоді, коли вона милувалася своєю новою красою, увійшов Микола Іванович. Пустуючи, Наташа мазнула йому лисину, і він перетворився на борова. Тепер він верещав і хрюкав, щоб йому повернули його нормальний вигляд, а Наташа благала Маргариту, щоб та вмовила, кого треба, залишити її відьмою, бо Маргариті не відмовлять, їй влада дана. Маргарита обіцяла. Наташа полетіла уперед. А Маргарита скоро відчула, що наближається до мети свого польоту. Вона спустилася на берег річки, у якій із насолодою викупалася. Несподівано з кущів вийшов голий, п’яний товстун і поліз здоровкатися з Маргаритою, не впізнавши її, але вона гідно відповіла, щоб він йшов до бісової матері і брутально вилаялася. Товстун в мить став тверезим, просив пробачення, називав королевою Марго. Маргарита свиснула, сіла на щітку і полетіла на другий берег річки. Там на неї чекали і зустріли дуже урочисто із жабиним оркестром; танцями русалок. Якийсь козлоногий постелив на траві шовкове простирадло і запропонував відпочити. Він же запитав, на чому дісталася Маргарита річки, і, дізнавшись, що на щітці, швидко зробив з двох сучків телефон і замовив для неї машину. Машина прибула, за кермом у ній сидів чорний грак. Маргарита сіла на широке сидіння і знову понеслася у Москву.