4. Закони грошового обігу. Інфляція

Залежно від специфічної природи грошей і тих функ­цій, що вони виконують, діють відповідні закони грошового обігу.

При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото, кількість грошей, необхідних для обороту (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою:

,

де СЦ — сума товарних цін;

К — сума цін товарів, проданих у кредит;

ПЛ — сума платежів за борговими зобов’язаннями;

ВП — сума взаємопогашених безготівкових платежів;

О — швидкість оборотів грошової одиниці.

Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обороту грошей. При цьому не рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обороті, а навпаки, кількість грошей, що перебуває в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу знаходилася лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора тут стихійно збігалася з функцією грошей як засобу нагромадження.

В обігу, крім повноцінних, перебувають і паперово-кредитні гроші, що підпорядковуються закону обігу паперових грошей. Суть його полягає в тому, що їх кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, необхідних для нормального функціонування товарообігу.

Завдяки функції грошей як засобу платежу стала можливою поява кредитних грошей. Це відбувається у разі, коли боргові зобов’язання стають засобами обігу і платежу. Число видів кредитних грошей постійно зростає. Поряд із банкнотами (вексель на банкіра), чеками останнім часом широко практикуються кредитні картки.

Виконуючи функції міри вартості, засобу обігу і засобу зберігання вартості, гроші відіграють важливу роль у ринковій економіці: вони обслуговують кругообіг ресурсів, товарів і доходів.

За умов інфляції реальна вартість грошей різко падає і зберігання багатства у вигляді грошей втрачає економічний смисл. Явище інфляції відомо здавна. У суспільному розумінні інфляція — це знецінювання грошей через те, що кількість грошових знаків, які перебувають в обороті, перевищує суму товарних цін. П. Самуельсон визначає інфляцію як період загального росту цін на товари і фактори виробництва. М. Фрідмен під інфляцією розуміє стійкий і безупинний ріст цін, що виступає всюди як грошовий феномен, спричинений надлишком кількості грошей стосовно обсягу випуску продукції.

Основними причинами інфляції є: диспропорції в народному господарстві — між нагромадженням і споживанням, між по­питом і пропозицією, між доходами і витратами держав; монополістичні тенденції в економіці і панування монополій; руйнація золотого стандарту; надмірне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу; нестабільна економічна політика.

Інфляція, як правило, призводить до негативних соціально-економічних наслідків: дезорганізує внутрішні і зовнішні зв’язки, викликає кризу державних фінансів, сприяє інтенсивному підвищенню цін практично на всі товари, що знижує життєвий рівень населення, знецінює трудові заощадження, негативно впливає на процес товарного обміну, послаблює мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальну і політичну напруженість у суспільстві.

Основні напрями боротьби з інфляцією:

1. Вилучення зайвих грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу називається дефляцією.

2. Проведення нуліфікації, коли знецінені грошові знаки анулюються, а замість них здійснюється емісія (випуск нових).

3. Девальвація, тобто зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї держави стосовно грошової одиниці іншої.

4. Повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків, так звана ревалоризація.

В епоху панування золотого стандарту інфляція була епізодичним, а не всеосяжним явищем. Сучасна інфляція істотно відрізняється від інфляції часів вільної конкуренції. Зараз знецінюються і кредитні гроші.