2. Елементи матеріального виробництва

Праця — це діяльність людини, спрямована на пристосування речовин природи до потреб людей. Вона являє собою затрату робочої сили людини в процесі створення нею економічних благ. Під робочою силою розуміється здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і духовних сил, якими потенційно володіє людина і які вона спроможна задіяти у процесі виробництва для створення відповідних споживчих благ. Праця, таким чином, є не що інше, як витрата фізичної, нервової, розумової енергії людини з продуктивною метою.

Перед тим, як стати до праці, робітник ставить перед собою цілком визначену мету, уявно розробляє план своїх дій, контролює за допомогою мозку дію своїх органів — рук, ніг, порівнює плоди праці із заздалегідь сконструйованим у голові ідеальним варіантом майбутнього продукту. Така властивість людської праці складає виняткове надбання людини.

Інша визначальна особливість праці полягає в тому, що людина створює і вживає для виробництва продуктів певні знаряддя праці. Говорячи про цю особливість, К. Маркс наводить слова Б. Франкліна про те, що людина є «твариною, яка робить знаряддя праці». Таким чином, праця — це свідома, цілеспрямована діяльність людей з приводу створення матеріальних благ і послуг. Праця, як і саме виробництво, має суспільний характер і може виступати в різних соціально-економічних формах, що різняться як за змістом, так і за характером.

Зміст праці розкриває взаємодію людини з природою, визначає сукупність якісно визначених трудових функцій і видів діяльності. За змістом розрізняють просту, складну, ручну, машинну (індустріальну), фізичну і розумову працю. Суспільну форму праці, її суспільний смисл виражає категорія «характер праці». За останньою розрізняють приватну і суспільну; вільну, примусову, необхідну і додаткову, живу і матеріалізовану; абстрактну і конкретну працю. Ступінь ефективності людської праці встановлюється за її продуктивністю та інтенсивністю.

Якщо взяти до уваги, що праця є визначальним чинником суспільного виробництва, то для повної характеристики його в історичному аспекті потрібно використовувати всі відомі економічні закони, що характеризують сам зміст виробництва. Але обмеження проблеми лише працею як процесом споживання робочої сили, а отже, його соціально-економічними характеристиками недоцільне за сучасних умов. Варто виокремити певні економічні закони, що безпосередньо регулюють процес праці. Це, зокрема, закон поділу праці, закон усуспільнення праці, переміни праці і т. п.

Суспільне виробництво за своїм матеріальним змістом є процес перетворення первинної природної речовини на необхідний людині продукт. Сили, за допомогою яких створюються матеріальні блага і послуги і збільшується суспільне багатство, називають продуктивними силами. Вони — органічна сполука особистого і речовинного чинників. Під особистим чинником розуміють насамперед працю людини, тобто процес споживання його робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних і духовних можливостей людини. Робоча сила завжди застосовувалася у визначеній суспільній формі і встановленій суспільній комбінації, що складає сукупну робочу силу суспільства.

Речовинний чинник суспільного виробництва охоплює два моменти процесу праці: предмети праці та засоби праці. В сукупності вони становлять засоби виробництва. Якісне вдосконалення засобів праці — найвищий показник технічного прогресу в розвитку людства в цілому, оскільки економічні епохи можна розрізняти не тільки за тим, що виробляється, а, у першу чергу, за допомогою яких знарядь праці.

Речі або їх комплекс, за допомогою котрих людина впливає на природу, — це засоби праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речей використовуються для створення необхідних людині продуктів. Засоби праці поділяються на ряд видів. Вирішальне місце серед них належить механічним засобам праці, або власне знаряддям праці, — інструментам, машинам. Цей вид засобів праці Маркс образно назвав «кістковою і мускульною» системою виробництва. Їх ефективність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння людьми стихійними силами природи, ступінь їх підкорення для виробництва матеріальних благ. Розвиток знарядь праці — першорядний показник технічного прогресу, і тому виступає мірилом розвитку самої робочої сили. Отже, головна відмітна ознака кожної історичної епохи виробництва полягає насамперед у тому, наскільки розвинуті знаряддя праці.

До засобів праці належать виробничі споруди, а також залізничні, шосейні дороги, канали і т. п. Земля теж є засобом праці. У цій ролі вона виступає насамперед як місце, на якому відбувається будь-який процес виробництва, і як джерело природних властивостей, використовуваних, наприклад, у землеробстві для вирощування різноманітних культурних рослин. У даному разі земля функціонує як «приручена» природна сила.

До засобів праці належать й інші застосовувані природні сили, які поставлені на службу виробництву, наприклад пар, електрика, хімічні, ядерні реакції і т. п. У сучасному виробництві використання цих сил дістало значного поширення.

Предмети праці — це матеріали, що можуть бути опосередковані людською працею. Їх можна поділити на два види. Перший — це речовини, які вперше виокремлюються працею від природи, що перетворює їх на продукт, наприклад вугілля, руда, нафта. Другий вид — предмети праці, які були вже опосередковані працею людей. Такі предмети праці називаються сировиною, або сирим матеріалом, наприклад залізна руда (агломерат), вугілля (кокс) у доменному виробництві, метал на машинобудівному заводі, пряжа в ткацькому виробництві тощо. Отже, джерелом продукту є не тільки жива праця, а й природа.

Засоби і предмети праці, взяті разом, складають засоби виробництва. Без них процес праці неможливий. Але й без праці людини засоби виробництва «мертві» і нічого створити не можуть. Праця є тим елементом, що «оживляє» засоби виробництва, змушує їх функціонувати і сприяти здійсненню цілей людини. Впливаючи за допомогою праці на природу і змінюючи її, людина змінює в той же час і саму себе, розвиває свої фізичні і духовні можливості.