- •Механізм передачі збудника інфекції
- •Закономірності розвитку епізоотичного процесу і стадійність епізоотій.
- •Епізоотичне вогнище та природна вогнищевість інфекційних захворювань
- •Методика вивчення епізоотичної обстановки в районі, області, республіці, державі
- •Еволюція інфекційних хвороб тварин
- •Номенклатура і класифікація інфекційних хвороб тварин
- •Профілактика інфекційних хвороб
- •Загальна профілактика
Методика вивчення епізоотичної обстановки в районі, області, республіці, державі
Епізоотичну обстановку (ситуацію) в районі, області, республіці та державі характеризує сукупність інфекційних хвороб, зареєстрованих на вказаних територіях за певний період часу або станом на день оцінки. Для її оцінки на основі кількості неблагополучних пунктів по різних захворюваннях і місць їх розміщення, кількості захворілих і загиблих тварин різних видів визначають нозологічний профіль (структуру) інфекційних хвороб і питому вагу кожної з -них у загальній захворюваності тварин усіма інфекційними хворобами, а також складають епізоотичну карту.
Нозологічний профіль (нозологічна структура) захворювань являє собою перелік інфекційних хвороб тварин, зареєстрованих в господарстві, на території району, області, республіки, держави за певний період часу. Його відображають у вигляді аналітичної таблиці (табл. 2), в якій наводять перелік хвороб, дані про кількість неблагополучних пунктів, захворілих і тих, які загинули тварин в абсолютних числах, питому вагу кожної хвороби.
Питому вагу (частку) окремої хвороби в загальній захворюваності тварин усіма інфекційними хворобами визначають за кількістю неблагополучних пунктів і кількості захворілих тварин шляхом множення кількості неблагополучних пунктів (або захворілих тварин) по окремій хворобі ра 100 з наступним діленням на загальну кількість неблагополучних пунктів (або захворілих тварин) по всіх урахованих хворобах (%). Для цього використовують формулу:
Ув= (АХ100):Б=%,
де Ув — питома вага (частка) хвороби в загальній захворюваності; А — кількість неблагополучних пунктів (або захворілих тварин) по окремій хворобі; Б — загальна кількість неблагополучних пунктів (захворілих тварин) по всіх хворобах.
Картографічний аналіз. Виясняють розміщення неблагополучних пунктів шляхом складання епізоотичної карти території, яку вивчають. Для позначення на ній хвороб використовують спеціальні знаки.
На основі логічного аналізу даних таблиці 2 і епізоотичної карти з урахуванням особливостей ведення тваринництва, природних і господарських факторів формулюють відповідні висновки щодо епізоотичної обстановки території в цілому і окремих її зон, розробляють конкретні рекомендації по дальшому, вдосконаленню протиепізоотичних заходів. Після цього при необхідності проводять поглиблене вивчення епізоотичного стану території по окремих хво-робах методом аналізу та систематизації таких показників: широти поширення хвороби шляхом обліку кількості неблагополучних пунктів по даній хворобі і картографічного аналізу їх територіального розміщення; коефіцієнта вог-нищевості; ураження окремих видів тварин (структура захворюваності); індексу захворювання і картограми захворювання; смертності та летальності (смертельності); сезонної динаміки захворювання тварин; аналізу впливу щеплення на рівень захворювання тварин; впливу природно-географічних, господарсько-організаційних і ветеринарно-санітарних факторів на інтенсивність епізоотичного процесу та територіальне поширення хвороби; епізоотологічного районування території. Розробляють рекомендації щодо поліпшення протиепізоотичної роботи.
При оцінці напруженості епізоотичного процесу користуються порівняльними показниками. Абсолютні числа для цієї мети малопридатні, а тому використовують відносні показники (індекс захворюваності, летальність, коефіцієнт вогнищевості та ін.).
Широту поширення хвороби (поширеність) в районі, області, республіці, державі визначають шляхом обліку і систематизації зареєстрованих на даній території неблагополучних пунктів, картографічного аналізу їх територіального розміщення і визначення показника неблагополуччя.
Розподіл кількості неблагополучних пунктів по роках і адміністративно-територіальних одиницях проводять складанням аналітичної таблиці (табл. 3).
За даними наведеної таблиці складають карту територіального розміщення неблагополучних пунктів, визначають нозоареал хвороби, тобто територію; у межах якої реєстрували хворобу. Ареал захворювання може бути суцільним, коли неблагополучні пункти розміщені більш, або менш рівномірно по всій території, або роз'єднано, якщо вони розміщені тільки в окремих районах, зонах, тобто територіально приурочені до певних ділянок місцевості. Останнє більш характерне природновогнищевим хворобам.
При складанні карти місця перебування хвороби відмічають крапками, кожну із яких ставлять на місці населеного пункту, де її зареєстрували. Якщо на карті виявиться багато крапок і вони щільно розміщені, то можна збільшити «масу» крапки, вказавши, що вона означає не один, а два чи три випадки виникнення хвороби. Коли ж неблагополучні пункти розміщуються тільки в певних ділянках території, то їх викреслюють суцільною або пунктирною лінією, або ж заштриховують.
Широту поширення хвороби визначають також шляхом обчислення показника неблагополуччя (частки неблагополучних пунктів), процентного відношення неблагополучних населених пунктів до загальної кількості їх у районі, області, республіці, державі.
Показник неблагополуччя визначають за даними на кінець, який аналізують за формулою: Н== (ЧнпХ100) : Окп=100 %, де Н — показник неблагополуччя, частка неблагополучних пунктів, %; Чнп — кількість неблагополучних населених пунктів незалежно від кількості повторюваних у них спалахів хвороби; Окп — загальна кількість населених пунктів у районі, області, республіці, державі.
Одержані таким чином дані вносять у форму (табл. 4).
Для виявлення ступеня неблагополуччя (напруженості епізоотичної ситуації) можна визначити індекс епізоотичності, який являє собою відношення кількості років, протягом яких на даній території реєстрували спалахи хвороби, до кількості спостережуваних років.
Коефіцієнт вогнищевості показує, скільки хворих тварин припадає на один неблагополучний пункт. Його визначають шляхом ділення захворілих тварин на кількість неблагополучних пунктів в районі, області, республіці за кожний рік окремо (по видах тварин; табл. 5). Коефіцієнт вогнищевості показує характер прояву (ін тенсивність) епізоотичного процесу в динаміці в різних ра йонах області (спорадичні випадки, незначні спалахи хвроби, епізоотія). Він є також критерієм оцінки ефективно сті проведених протиепізоотичних заходів. Підвищення коефіцієнта вогнищевості свідчить про активізацію епізо отичного процесу.
Структура захворюваності (ураженість окремих видів тварин). її визначають у тих випадках, коли хворіє кілька видів тварин, з метою вияснення, які види тварин більш сприйнятливі і частіше хворіють даною хворобою (за кількістю неблагополучних пунктів, захворілих і загиблих тварин). Дані можуть бути представлені у вигляді сектерної діаграми і в аналітичній таблиці (табл. 6). Із таблиці видно, що найбільша кількість неблагополучних пунктів і загиблих тварин по даній хворобі припадає на велику рогату худобу, значно менші ці показники у свиней, а захворюваність дрібної рогатої худоби в даному випадку може бути оцінена як незначна.
Аналогічним чином можна визначити вікову структуру і захворюваності тварин в епізоотичному вогнищі (районі, області, республіці, державі).
Захворюваність — це відношення кіль
кості захворілих тварин до загального поголів'я
сприйнятливих у тій чи іншій групі.
Для порівняльної оцінки інтенсивності
епізоотичного процесу (рівня захворюваності)
в різних господарствах (районах,
областях) території більш зручнозахворюваність
визначити до середньорічного поголів'я
сприйнятливих тварин. Середньорічне поголів'я
це напівсума кількості певного виду тварин на
початок і кінець року.
Захворюваність прийнято виражати
з розрахунку на 100, 1000 або 10000 тварин.
її визначають за формулою:
де Із — індекс захворюваності; 3 — кількість захворілих тварин за рік; Сп — середньорічне поголів'я тварин.
Показники захворюваності за ряд років зводять у таблицю (табл. 7) і піддають математичній обробці і логічному аналізу. Для порівняльного аналізу інтенсивності епізоотичного процесу в різних районах, областях складають картограму захворюваності (по середніх показниках за ряд років). Способом картограм користуються для відображення на ветеринарно-географічних картах тільки відносних показників епізоотичного процесу (захворюваність, смертність, летальність, поширеність). При складанні картограм різну ступінь вираженості показника відображають 'на карті шляхом штриховки різної щільності окремих адміністративно-територіальних одиниць (районів, областей). Штриховку посилюють у міру збільшення ступеня вираженості ознаки.
Смертність являє собою відношення кількості загиблих від даної хвороби до сприйнятливих тварин у тій чи іншій групі. Одержані дані по смертності зводять у таблицю і аналізують.
Летальність (смертельність) — відношення кількості загиблих тварин від даної хвороби до захворілих, виражене в процентах. Вона характеризує тяжкість епізоотії. Летальність визначають за формулою
де Л — летальність, %; П — кількість загиблих тварин; З — кількість захворілих тварин.
Показники летальності за ряд років зводять у таблицю так само, як показники захворюваності і піддають логічному аналізу.
Наведені вище відносні показники захворюваності, смертності і летальності (смертельності) відносяться до інтенсивних показників епізоотичного процесу. Поряд із ними для характеристики напруженості епізоотичного процесу застосовують також екстенсивні показники, їх ще називають показниками розподілу або дольового визначення частини в цілому. По цих показниках судять про питому вагу якої-небудь частини явищ в їх загальній сукупності. При цьому вся сукупність незалежно від її величини прирівнюється до 100. Вирахування частки, як правило, проводиться в процентах.
Наприклад, у загальній захворюваності лістеріозом в колишньому СРСР за останні 20 років 71,38 % випадків припадає на дрібну рогату худобу, 27,33 — на свиней і лише 1,29 % —на велику рогату худобу. Результати можуть бути представлені графічно у вигляді секторної діаграми.
Для правильної оцінки інтенсивності епізоотичного процесу, особливо при довготривалих інфекціях, слід також враховувати не лише хворих тварин, а й мікробоносіїв. Це має велике значення для правильної оцінки епізоотичної ситуації.
Міжнародні організації рекомендують використовувати при цьому такі показники, як превалентність та інцидентність.
Превалентність (від лат. praevalere — перевищує, має перевагу) — це число хворих і мікробоносіїв (джерел збудника інфекції) на 100, 1000, 10000 або 1000000 тварин без будь-якої різниці нововиявлених і старих випадків інфекції. Превалентність визначається на даний момент (крапка, пункт превалентності) або за певний період (період превалентності) і служить показником ураженості тип тварин (розповсюдженості хвороби). Превалентність вираховують відношенням числа хворих (носіїв) на даний момент, або за певний період, до числа тварин, серед яких виявлено захворювання в той же самий момент, і множене на 100 (1000, 10000, 100000).
На відміну під превалентности, інцидентність (від лат.incidens -випадковий конфлікт) являє собою число нових випадків захворювання і мікробоносійства за певний період на 100, 1000, 10000 або 100000 тварин. Інцидентність є показник частоти захворювань і носійства, що визначається числом нових випадків захворювання (носійства) за певний період до чисельності тварин за той же період множене на 100 (1000,10000, 100000).
Сезонність проявлення епізоотичного процесу є елементом короткотермінового прогнозування епізоотій. її враховують при плануванні і проведенні протиепізоотичних заходів, особливо при визначенні оптимальних термінів масової профілактичної імунізації тварин проти тієї чи іншої хвороби. Практичну цінність являє собою вивчення сезонності захворювань по окремих природних зонах, так як сезонні коливання в захворюваності тварин у різних зонах можуть не збігатися в часі, оскільки природно-географічні і господарсько географічні фактори по-різному проявляються в різних природних зонах країни (рис. 16).
Сезонність визначають відношенням числа захворілих тварин, виявлених у кожному місяці, до загальної кількості захворівших даною хворобою тварин за рік (ряд років) і вираженим у процентах. При хворобах, спільних декільком видам тварин, сезонність визначають стосовно окремих видів. Для цього кількість захворілих тварин по місяцях за ряд років зводять в аналітичну таблицю (табл. 8).
Проценти до загального числа за 5 років вираховують за формулою:
де С — показник сезонності; Зм — число захворілих тварин за місяць; Ок —загальне число захворілих тварин за взяті роки. Вирахувані проценти використовують для складання графіка сезонності.
Оцінка впливу вакцинації (щеплення) на рівень захворюваності тварин. Одним із методів оцінки ефективності проведених специфічних протиепізоотичних заходів є аналіз залежності між рівнем профілактичного щеплення тварин проти тієї чи іншої хвороби і захворюванням. Цей аналіз може бути проведений складанням аналітичної таблиці (табл. 9) і побудовою графіка зв'язку, а також вирахуванням коефіцієнта кореляції.
Математичне опрацювання кількісних показників (константний метод). Для математичного опрацювання кількісних показників епізоотичного процесу беруть складені вище аналітичні таблиці (див. таблицю 9) і визначають лише величини середньої арифметичної (М) та її помилки (т).
Середню арифметичну визначають за формулою:
де Ev — сума показників (варіант —v) варіаційного ряду (наприклад, процента щеплених тварин по роках; див. таблицю 9); n — загальне число варіант.
Помилку середньої арифметичної (m) вираховують константним методом за формулою:
де К - константа, яку визначають за таблицею 10 у ряду, рівному загальній кількості варіант (v), що беруть участь у вибірці; Σ -знак суми; а — величина визначення варіант під величини середньої арифметичної (v — М).
Наприклад, необхідно визначити величину середньої ірифмстпчиої (М) і величину її помилки (m) показників рівня щеплення за таблицею 9. У ряду 10 варіант (v) — показники щеплення за 1981 — 1990 pp., отже, n=10.
2. Визначити відхилення кожної варіанти (показника рівня щеплення за кожний рік) від величини середньої арифметичної. Для цього показники щеплення розміщують у вигляді таблиці 11 (ряд 1) і визначають величину відхилення (а), яка формує ряд 2. Для цього від кожної варіанти віднімають середню арифметичну (v—М). Потім показники відхилень кожної варіанти сумують без урахування знаків (+, -) і одержану суму (Σа) множать на константу, що відповідає числу варіант (10) і яка в даному випадку дорівнює 0,0418 (див. таблицю 10). Таким чином одержують величину помилки середньої арифметичної (m). Визначивши величину константи (К=0,0418) і суму відхилень варіант від середньої арифметичної (Σа = 63,3), вираховують помилку середньої арифметичної m=КxΣа=0,0418x63,3=2,6459.Отже, М±m=66,9±2,65.
Помилка середньої арифметичної (m) дає можливість визначити, в яких межах знаходиться середня величина. Вибіркові статистичні величини правильно відображають властивості генеральної сукупності, якщо середня (М) перепитує свою помилку (m) не менше ніж у 3 рази.
Більш точно критерій достовірності середньої (t) для одного варіаційного ряду визначають за формулою: t= — М/m, а при виявленні достовірності подібності або різниці між виборочними двох варіаційних рядів — за формулою:
Після цього по таблиці Стьюдента (табл. 12) відшукують показники рівнів значення (Р).
Наприклад, для середньої М=66,9, знайденої вище по 10 варіантах (n=10), і для помилки m=2,65, знаходимо t=66.9 : 2,65 = 25,2.
Із таблиці Стьюдента (рядок для числа ступенів вільності, рівного n—1 = 9) видно, що знайдене нами значення t = 25,2 значно перевищує табличне навіть для рівня значимості 0,001 (t—0,001 = 5,587). Це свідчить, що середня М достовірно представляє генеральну сукупність при рівні значення Р<0,001.
Методика визначення коефіцієнта рангової кореляції. Коефіцієнт рангової кореляції дозволяє зробити визначення зв'язку між двома взаємодіючими явищами. Ця величина може змінюватися в межах від — 1 до +1. Його зміна в межах від 0 до +1 вказує на прямий (позитивний) кореляційний зв'язок між явищами, тобто такий зв'язок, коли збільшення однієї ознаки (явища) відповідає збільшенню другої ознаки. Зміна значення коефіцієнта кореляції в межах від 0 до —1 вказує на тісний зворотний (від'ємний) зв'язок між явищами, тобто коли збільшення однієї ознаки відповідає зменшенню другої. Вважають, що величина коефіцієнта до 0,50 свідчить про слабкий зв'язок між явищами, від 0,50 до 0,80 — середній, а більше 0,80 — сильний ступінь зв'язку.
Коефіцієнт рангової кореляції (г — ранг) визначають по формулі:
Наприклад, визначити коефіцієнт рангової кореляції між рівнем вакцинації і захворюваністю за даними таблиці 9. Для цього показники рівня вакцинації позначають буквою X, а показники захворюваності буквою Y і складають таблицю 13.
Кожному показнику вакцинації і захворюваності за певний рік присвоюють порядковий номер в залежності від абсолютної величини показника. При цьому порядковий номер 1 присвоюють самому великому показнику і т. д., самий малий показник одержує самий великий порядковий номер. Якщо декілька показників мають однакову величину, то їм однаковий порядковий номер присвоювати не можна, а дають наступний порядковий номер за визначенням дослідника. Порядкові номери показників вписують у відповідні рядки таблиці — в графу 4 номера показників вакцинації і графу 5 номера показників захворюваності. Потім визначають різницю (Д) між величинами порядкового номера показника щеплення (X) і захворюваності (Y) по кожному рядку (X—Y) і вписують їх у графу 6. Показники різниць порядкових номерів (графа 6) підносять в квадрат (Д2) і вписують в графу 7. Знаходять суму квадратів різниці порядкових номерів (графа 7) шляхом їх складання (Σ2д2)._
Дані, наведені в таблиці 13, проставляють у формулу і одержують значення г-ранг.
(щеплення) тварин і їх захворюваністю спостерігається зворотна кореляційна залежність сильного ступеня, тобто із збільшенням кількості щеплених тварин відбувається значне зниження захворюваності, імунізація досить ефективна.
Епізоотологічні дослідження, наведені вище, являють собою методику вивчення, епізоотичного процесу — складного комплексного явища з біологічною основою, що розвивається під впливом природних і соціально-економічних факторів.
Складність предмета епізоотологія потребує необхідності використовувати для його вивчення, крім оригінальних методів, ряд прийомів, способів із мікробіології, вірусології, імунології, мікології та інших наук. Саме сума знань дає можливість лікарю ветеринарної медицини сформувати уявлення про епізоотичну ситуацію, передбачити шляхи і тенденцію дальшого розвитку епізоотії, скласти епізоотологічний прогноз і на цій основі підвищити ефективність профілактичних і протиепізоотичних заходів.
ЕВОЛЮЦІЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ТВАРИН