Номенклатура і класифікація інфекційних хвороб тварин

Правильна номенклатура і класифікація інфекційних хвороб має значення не тільки для вивчення їх, але й не­обхідна для розробки та узагальнення протиепізоотичних заходів. На сьогодні це важливо в зв'язку з входженням України в склад Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ).

Номенклатура інфекційних хвороб. Будь-яка інфекцій­на хвороба тварин є еволюційно сформована нозологічна одиниця (грецьке nosos — хвороба), специфічність якої ви­значається патогенним збудником. Саме тому для визначен­ня кожної вперше відкритої інфекційної хвороби необхідно переконливо доказати її основну визначальну особливість - специфічність. На такій методологічній основі і повинна розроблятися і вдосконалюватися номенклатура інфекцій­них хвороб.

Ветеринарним законодавством передбачено три перелі­ки інфекційних хвороб, по яких звіт повинен представлятися щомісячно (по видах тварин і категоріях збудників — ві­русні і бактеріальні), щоквартально (вірусні і бактеріаль­ні) і один раз у півріччя (вірусні і бактеріальні хвороби риб).

Згідно з Ветеринарним законодавством, обов'язковому ветеринарному обліку підлягають такі інфекційні хвороби:

1. Хвороби коней: ботріомікоз, ботулізм, бруцельоз, ринопневмонія, грип, інфекційна анемія, інфекційний енцефаломієліт, лептоспіроз, мит, некробактеріоз, сальмонельозний аборт, сап, сибірка, стахіботріотоксикоз, сказ, стовбняк, трихофітія, мікроспорія, туберкульоз, чума, епізоотичний лімфангоїт.

2. Хвороби великої рогатої худоби: актиномікоз, бруцельоз, вібріоз, вірусна діарея, віспа, диплококова інфекція,злоякісна катаральна гарячка, інфекційний ринотрахеїт, лейкоз, лептоспіроз, лістеріоз, некробактеріоз, парагрип, паратуберкульозний ентерит, пастерельоз, перипневмонія (ПВЛ),сальмонельоз, сказ, сибірка, трихофітія, туберкульоз, туляремія, хвороба Ауєскі, чума, емфізематозний карбункул, ящур.

3. Хвороби дрібної рогатої худоби: брадзот, бруцельоз,вібріоз, віспа овець, дизентерія, диплококова інфекція, злоякісний набряк, інфекційна агалактія кіз і овець, інфекційний епідидиміт, інфекційний мастит, інфекційна плевро пневмонія кіз, колібактеріоз, контагіозний пустульозний дерматит, копитна гниль, лептоспіроз, лістеріоз, некробактеріоз, паратуберкульоз, пастерельоз, сказ, сальмонельоз,сибірка, стовбняк, туберкульоз, ензоотичний аборт, ентеро­ токсемія, хвороба Ауєскі, ящур.

4. Хвороби свиней: бруцельоз, віспа, вірусний гастроентерит, везикулярна хвороба, грип, дизентерія, диплококова інфекція, злоякісний набряк, інфекційний атрофічний риніт,колібактеріоз, лептоспіроз, лістеріоз, некробактеріоз, па­ стерельоз, сказ, сальмонельоз, рожа, хвороба Ауєскі, чума, ензоотична пневмонія, ящур.

5. Хвороби птиці: аспергільоз, вірусний гепатит, віспа каченят, грип, інфекційний бронхіт, інфекційний ларинготрахеїт, інфекційний синусит, колібактеріоз, лейкоз, нью-каслська хвороба, орнітоз, пастерельоз, пулороз (тиф), респіраторний мікоплазмоз, сальмонельоз, туберкульоз, хворо­ ба Марека.

6. Хвороби хутрових звірів: алеутська хвороба, ботулізм,бруцельоз, вірусний гепатит, колібактеріоз, лептоспіроз, лістеріоз, мікроспорія, пастерельоз, сальмонельоз, туберкульоз, туляремія, сказ, хвороба Ауєскі, чума, ензоотичний енцефаломієліт.

7. Хвороби верблюдів: бруцельоз, віспа, паратуберкульозний ентерит, сказ, сибірка, туберкульоз, чума, ящур.

8. Хвороби оленів: бруцельоз, некробактеріоз, сказ, сибірка, туберкульоз, ящур.

9. Хвороби кролів: пастерельоз, інфекційний риніт, геморагічна септицемія, лістеріоз, міксоматоз, стрептококоз.

10. Хвороби собак: бруцельоз, туберкульоз, сказ, чума.

11. Хвороби кішок: мікроспорія, сказ.

12. Хвороби риб: бранхіомікоз, дерматомікоз, інфекційна анемія лососевих, краснуха коропів, віспа коропів, фурун­кульоз, сапролегніоз.

13. Хвороби бджіл: американський гнилець, європейський гнилець, аскосфероз.

Приведена номенклатура інфекційних хвороб склалась історично, без будь-якої систематизації і в ній можна вия­вити ряд недоліків. В одних випадках назва хвороби — за родовим визначенням її збудника (пастерельоз, лептоспі­роз), в інших — видова назва (туберкульоз), в третіх — характерні клінічні і патологічні ознаки хвороби (атрофіч­ний риніт, паратуберкульозний ентерит, дизентерія), в чет­вертих — за історичним визначенням (сибірка, сап, брад­зот).

Крім того, приведений перелік не в повній мірі відо­бражає сучасні знання про ряд інфекційних хвороб. Так, у переліку хвороб великої рогатої худоби названі Інфек­ційний вагініт і інфекційний ринотрахеїт, що на сьогодні є проявом однієї і тієї ж хвороби — інфекційного ринотрахеїту. В прийнятій нозологічній структурі не виділені мікоплазми, рикетсіози, хламідіози, мікози, мікотоксикози та ін. Такий стан номенклатури інфекційних хвороб вносить пев­ні труднощі в їх вивчення і головне — ускладнює протиепізоотичну роботу. Це потребує науково обгрунтованої сис­тематизації назв хвороб, номенклатури, нозологічної струк­тури і класифікації інфекційних хвороб.

Класифікація інфекційних хвороб. Номенклатура і кла­сифікація є різні поняття. Якщо, номенклатура (від латин, nomenclatura — перелік)—перелік назв, термінів, що ви­користовуються в тій чи іншій галузі науки, техніки, то класифікація (від латин, clatesis — розряд, клас і facio роблю, розкладаю) — це вже система знань в певній облас­ті або діяльності людини, яка часто представлена у вигляді різних по формі схем (таблиць) і використовується як за­сіб для встановлення зв'язків між цими поняттями або кла­нами об'єктів, а також для точної орієнтації в різноманітті гонять чи відповідних об'єктів. Таким чином, якщо номенклатура просто перелік термінів, то класифікація — це науково обгрунтоване групуван­ня понять, термінів і т. п.

Загальну класифікацію усіх існуючих хвороб людини і тварин можна представити так, як показано на схемі (рис. 17). Всі хвороби можна розділити на заразні і незаразні, а заразні на інвазійні і інфекційні. Інфекційні хвороби, які є предметом нашої уваги, можуть бути антропонозами (вла­стиві тільки людині), зооантропонозами (загальні людині і тваринам) і зоонозами (властиві тільки тваринам). Хво­роби тварин можна розділити на ктенонози, теріонози і ктенотеріонози, про що буде мова в подальшому викладен­ні матеріалу.

В міжнародному масштабі номенклатуру і класифіка­цію інфекційних хвороб постійно ретельно вивчають, вдо­сконалюють і переглядають. В медичній практиці з 1970 р. введена класифікація хвороб людини па основі Міжнарод­ної статистичної класифікації захворювань. Щодо інфек­ційних хвороб, то класифікація побудована по змішаному принципу: по етіологічних ознаках, а також по анатомо­фізіологічних — ураження органів і систем органів.

Спеціалісти ветеринарної медицини поки що не мають подібної Міжнародної номенклатури і класифікації всіх ві­домих хвороб тварин. Розроблені лише номенклатура і кла­сифікація інфекційних і деяких інвазійних хвороб, прийняті Міжнародним епізоотичним бюро (32 генеральна сесія Ко­мітету МЕБ, 1964). Згідно з цією номенклатурою, всі інфекційні хвороби діляться на три гр"упи: група А, група В ї група С.

В групу А входять хвороби, при виникненні яких обов'яз­кове негайне повідомлення до Міжнародного епізоотичного бюро. До них належать особливо небезпечні хвороби тва­рин, в тому числі:

Ящур

Чума великої рогатої худоби

Контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби

Вузликовий висип (бугорчатка) великої рогатої худоби

Сибірка

Віспа овець

Інфекційна катаральна лихоманка (синій язик) овець

Африканська чума коней

Сап

Парувальна хвороба

Класична чума свиней

Африканська чума свиней

Інфекційний енцефаломієліт свиней

Везикулярна хвороба свиней

Грип (класична чума) свиней

Ньюкаслська хвороба (псевдочума) птиці

Сказ

Групу В становлять хвороби, про наявність яких пові­домляють Міжнародне епізоотичне бюро в річних інформаціях. Сюди відносять хворобу Ауєскі, лейкоз великої рога­тої худоби, Ку-лихоманку, лихоманку долини Ріфт, бруце­льоз великої рогатої худоби і птиці, паратуберкульозний ентерит, лептоспіроз, інфекційний мастит, вібріоз, інфекцій­ну плевропневмонію кіз і овець, інфекційну агалактію кіз і овець, серцеву водянку (гідроперикардит), контагіозний пустульозний дерматит (ектима), інфекційний везикуляр­ний стоматит і ін.

До групи С віднесені всі інші інфекційні та інвазійні хвороби, які описують в бюлетенях різних країн. У числі таких хвороб ефемерна лихоманка, ботулізм, емфізематоз­ний карбункул, лістеріоз, пастерельоз, стовбняк, актиномі­коз, шотландський енцефаліт, хвороба Найробі, скрейт, віс­па кіз, брадзот, інфекційна ентеротоксемія овець, рииопневмонія коней і ін.

Укладачі названої класифікації відмічають, що взяті хвороби перелічені по мірі можливості в порядку їх епізоо­тологічного і економічного значення. Крім того, хвороби розподілені по зоологічних видах або групах у такій послі­довності: хвороби великих жуйних, хвороби дрібних жуйних, хвороби коней, хвороби свиней, хвороби птиці, хвороби плотоядних. Недоліком цієї системи Міжнародної номенклатури і класифікації хвороб є те, що вона охоплює лише заразні хвороби, тобто не є всеоб'ємною. Розподіл деяких хвороб по групах в середині цієї класифікації досить умовний і навіть спірний. Крім того, облік хвороб у різних країнах ведеться по-різному і тому одні країни подають дані про кількість вогнищ, (спалахів хвороби), другі — про число хворих (ви­падків хвороби). Ця обставина затруднює узагальнення і аналіз статистичних даних. Друга система обліку і класифікації інфекційних і інва­зійних хвороб тварин представлена в щорічних виданнях ФАО (Продовольча І сільськогосподарська організація), ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я) і МЕБ. Хво­роби ссавців і птиці викладені в восьми таблицях, хвороби бджіл і риб — в двох таблицях. Проте дана система охоп­лює далеко не всі хвороби тварин.

За рішенням Міжнародного епізоотичного бюро, з 1984 р. всі інфекційні хвороби поділені на дві групи: А і В. До гру­пи А ввійшли 16 найбільш небезпечних швидкорозповсюджуваних хвороб (15 вірусних і 1 мікоплазмозна), а до гру­пи В — 81 інфекційна хвороба. Правильна класифікація інфекційних захворювань має значення не тільки для вивчення їх, але необхідна для роз­робки та узагальнення протиепізоотичних заходів. У пері­од розвитку мікробіології було зроблено спробу покласти в основу класифікації етіологічну ознаку. Інфекційні хво­роби поділялися на групи: кокові, бактеріальні, бацилярні та ін. Проте класифікація за етіологічною ознакою не змог­ла задовольнити ні епізоотологів, ні клініцистів, бо в одну і ту ж групу часто об'єднували захворювання різні щодо епізоотологічних даних, патогенезу, перебігу і клініки.

У класичній монографії з інфекційних захворювань свій­ських тварин Ф. Гутира та І. Марек (1961) інфекції залежно від перебігу і локалізації поділили на п'ять груп. Захворю­вання, що викликаються найпростішими, виділені в окрему групу. Недосконалість прийнятої авторами класифікації добре помітна. Наприклад, у першу групу об'єднані такі різні щодо етіології, перебігу й епізоотологічних даних за хворювання, як сибірка, чума свиней і хвороби молодняка. В епідеміології найбільш визнана класифікація інфеційних захворювань людини була запропонована Л. В. Громашевським (1965). Автор виділив: кишкові іи фекції, інфекції дихальних шляхів, кров'яні інфекції та ін­фекції зовнішніх покривів. Проте запропонована класифікація, незважаючи на її простоту, також має окремі недо­ліки. Не можна вважати правильним поділ інфекції за оз­накою локалізації, оскільки будь-яке інфекційне захворю­вання уражує не окремі органи, а весь організм. Немає також достатніх підстав розглядати туберкульоз як інфек­цію тільки дихальних шляхів, а сибірку відносити до групи інфекційних захворювань зовнішніх покривів. М. С. Ганнушкін (1961) запропонував епізоотологічну класифікацію, де інфекції поділено на групи залежно від передачі, шляхів заглиблення й локалізації. Недоліком кла­сифікації є громіздкість її — п'ять груп і одинадцять під­груп. Не можна вважати також правильним об'єднання в одну підгрупу таких інфекцій, як сап, мит, паратуберкульоз, лептоспіроз і колібактеріоз молодняка. Ні локалізація збуд­ників, ні шляхи її виділення при сапі і миті нічого спільно­го не мають з цими ж показниками при паратуберкульозі і колібактеріозі. Так, саме невдале об'єднання в одну під­групу туберкульозу, чуми собак і віспи овець та кіз. Класифікація, подана у програмі курсу епізоотології для ветеринарних вищих учбових закладів, основана на по­ділі інфекцій залежно від виду уражуваних тварин і скла­дається з 9 груп: 1) хвороби спільні для всіх або кількох видів тварин; 2) хвороби жуйних; 3) хвороби свиней; 4) хво­роби коней; 5) хвороби молодняка; 6) хвороби птиці; 7) хво­роби собак і хутрових звірів; 8) хвороби бджіл; 9) хвороби риб.

Наведена класифікація також не позбавлена недоліків, проте вона не громіздка, зручна для викладу і засвоєння предмету епізоотології і грунтується на специфічній для епізоотології ознаці — видовій сприйнятливості тварин до інфекції. В 1971 р. І. О. Бакулов і М. Г. Таршис запропонували нову епізоотологічну класифікацію інфекційних хвороб, яка побудована на трьох принципах:

1. Відповідності локалізації збудника інфекції в орга­нізмі і механізму його передачі. По способу передачі збуд­ника інфекції всі хвороби розділені на чотири групи: алі­ментарні, що передаються через шлунково-кишковий тракт; респіраторні — шлях занесення через дихальні органи; трансмісивні—через жалячих комах, кліщів; занесення збудника через зовнішні покриви. Такий шлях відповідає чотирьом анатомо-фізіологічиим системам тваринного ор­ганізму— травлення, дихання, кровообігу і зовнішніх по­кривів. Існує ще один шлях передачі збудника інфекції — внутріутробний, а для птиці — трансоваріальний (через яйце).

На аліментарний шлях передачі збудника приходиться 42 % інфекційних хвороб,- а факторами переда­чі в більшості є корм і вода. В цю групу входять 24 бакте­ріальних і 15 вірусних хвороби, одна мікоплазмозна і одна грибкова хвороби. До цієї групи відносять сибірку, емфізе­матозний карбункул, ботулізм, бруцельоз, брадзот, інфек­ційну ентеротоксемію, бешиху свиней, паратуберкульоз, класичну і африканську чуму свиней, збудники яких до­сить стійкі в зовнішньому середовищі. Сприйнятливість до даних захворювань у тварин висока.

Складність механізму передачі збудника інфекції при аліментарному зараженні потребує здійснення комплексу протиепізоотичних заходів, до яких входять: ізоляція хво­рих, введення індивідуальної годівлі і випоювання, імуніза­ція тварин, дезинфекція і інші ветеринарно-санітарні за­ходи.

На дихальний шлях передачі збудника припа­дає 22, % інфекційних хвороб тварин. Ця група хвороб пред­ставлена 2 бактеріальними, 12 вірусними, 3 мікоплазмозними, 1 хламідіозною і 4 хворобами грибкового походження. В господарствах промислового типу краплинний шлях пе­редачі інфекції залишається головним, а в окремих випад­ках і єдиним. Простий механізм передачі збудника (через повітря) зумовлює його своєрідну біологічну природу. Він нестійкий у зовнішньому середовищі, трудно культивується на живильних середовищах. Виняток становить збудник туберкульозу, збудники мікозів і мікотоксикозів, механізм передачі яких складний, а вони самі здатні тривалий час зберігатися в навколишньому середовищі. Третю групу становлять трансмісивні хвороби, всього 13 %. Із них 10 вірусних, 1 бактеріальна (туляремія) і 2 рикетсіозпі. Механізм передачі збудника цих хвороб складний і здійснюється за допомогою членистоногих (ко­мах, кліщів, тощо), оскільки збудник локалізується в крові. Для трансмісивних хвороб характерна епзоотичність, що пов'язано з ареалом перенощиків і природію-географічними умовами. В окремих випадках сама назва хвороб підкреслює обмеженість їх розповсюдження (лихоманка долини Ріфт, хвороба Найробі та ін.). Суттєвою особливістю цих хвороб є також сезонність прояву, що знову ж таки пов'язується з активністю перенощиків хвороби в певні періоди року.

Загальна профілактика трансмісивних хвороб і заходи боротьби з ними зводяться до захисту тварин від нападу кровосисних членистоногих, дезинсекції, дезакаризації, зне­зараження джерела збудника інфекції (резервуару), проведення заходів у природних вогнищах, імунізації тварин і інших ветеринарно-санітарних заходів, що передбачені відповідними настановами.

Четверту групу хвороб, що передаються через зов­нішні покриви, становлять 23 % класифікованих за­хворювань, в тому числі 6 бактеріальних, 9 вірусних, 1 рикетсіозна і 7 хвороб, що викликаються грибами. В порівнян­ні з іншими групами в цій групі переважають грибкові захворювання (дерматомікози). Механізм передачі і фак­тори передачі збудників хвороб неоднорідні, що потребує диференційного підходу і в проведенні протиепізоотичних заходів.

2. Розподіл хвороб по джерелу збудника інфекції. Всі хвороби зведені в три групи: 1) ктенонози — хвороби, джерелом збудника яких є виключно свійські (сільськогосподарські) тварини; 2)теріонози — хвороби, джерелом збудника яких є тільки дикі тварини; 3) ктенотеріонози — хвороби, джерелом збудника яких можуть бути свійські і дикі тварини. Такий поділ хвороб має велике епізоотологічне значен­ня, оскільки сприяє раціональній організації протиепізоо­тичних заходів, правильно націлює на пошук збудника і спо­сіб знезараження джерела збудника інфекції.

3. Розподіл інфекційних хвороб по категоріях збудників. По етіології всі хвороби розділені на бактеріози,вірози, мікоплазмози, рикетсіози, хламідіози, мікози і мікотоксикози. Такий підхід є важливим при класифікації інфекційних хвороб, тому що він підкреслює природу збудника і є критерієм визначення самостійності хвороби (нозоодиниці). З визначенням збудника інфекції визначається і механізм його передачі (аліментарний, повітряний, трансмісивний, контактний і ін.).

Проведена авторами класифікаційна робота дозволила звести в одну таблицю 100 інфекційних хвороб, 12 видів сільськогосподарських, свійських і промислових тварин. Проте з кожним роком зростає рівень пізнання інфекційних хвороб і характерних особливостей епізоотичного процесу, тому жодна класифікація не притендує на абсолютну точ­ність.