6.9 Розгром польського війська під Пилявцями

Під час перепочинку Хмельницький створив 100-тисячну армію, по­ділену на полки й сотні. Перед польською армією вона поступалася озбро­єнням, мала менше кінноти, але була сильна моральною стійкістю, єдніс­тю, самовідданістю і героїзмом воїнів. Польському урядові вдалося зібра­ти велику армію - 80 - 90 тис. З яких було 32 тис. Шляхтичів, 8 тис. Німецьких найманців і кілька десятків тисяч озброєних слуг. Військо було до­бре озброєне, мало 100 гармат. Але в Польщі між окремим магнатами й шляхтичами точилися чвари й суперечки. Тому армію очолили магнати Домінік Заславський, Микола Остророг і Олександр Конецпольський. "Дурні ляхи - перину, дитину, латину, - глузували козаки в розніженості й лінивості Заславського, в недосвідченості Конецпольського та "ученості" Осторога.

Війська польське і українське зійшлися 8 вересня 1648 р. під містеч­ком Пилявцями (тепер с. Пилявка, Староконстянтинівського району, Хме­льницької обл.), над річкою Пиляв кою на Поділлі. У польському таборі не було порядку, шляхтичі прийшли з величезним обозом, що налічував бли­зько 100 тис. возів, привізши з собою предмети розкоші - срібний посуд, ванни, а також чайники, вина, наливки, тістечка і т. Ін. За словами одного сучасника, пани зібралися на війну не так із залізом, як із золотом і сріблом.

Битва, що почалася 11 вересня, 13 вересня 1648 р. закінчилась по­вним розгромом польсько-шляхетського війська й панічною втечею тих, хто врятувався. Блискуча перемога в битві під Пилявцями відкрила шлях до визвольного походу на західноукраїнські землі. Повстанці за допомо­гою місцевого населення здобули Збараж, Вишнівець, Броди і в періо вересня - 16 жовтня 1648р. здійснили облогу м. Львова.

Доля міста була фактично вирішена після того, як М.Кривоніс зі сво­їми козаками захватав Високий Замок. Проте Хмельницький не схотів руйнувати старовинне місто, натомість узяв викуп 200 тис. талерів і зняв облогу. З більшістю сил гетьман протягом 27 жовтня - 14 листопада вів облогу Замостя. Окремі козацькі загони діяли під Равою-Руською, на Хо-лмщині, Піднятті, досягли Люблінщини і Вісли. У той час Річ Посполи­та, фактично втративши своє військо та короля, який помер ще в травні, стояла на межі катастрофи. Але Б.Хмельницький, замість того, щоб дове­ршити її розгром оголосив перемир'я. Існують різні версії причин такої поведінки гетьмана:

1. він ще не готовий був до остаточного розриву з Річчю Посполи­тою й надіявся на реформування її державного устрою, тим біль­ше, що під його тиском королем у цей час було обрано Яна Казимира, котрий начебто обіцяв бути "руським королем";

2. брак теплого одягу, продовольства, осіннє бездоріжжя, епідемія чуми, від якої помер один з найвизначніших повстанських, ватаж­ків М.Кривоніс;

3) проти продовження воєнних дій виступали союзники - кримські

татари;

4) побоювання, що розгром Польщі спричинить негативну реакцію

європейських монархів, тощо;

5) Польща мала ще досить могутній воєнний потенціал, існувала ре­альна загроза удару збоку Литви;

6) Турбувало гетьмана і те що козацькі війська дійшли до етногра­фічних меж України і війна могла перерости із визвольної в за­гарбницьку;

7) Існувала реальна проблема боєздатності власного війська, яке втомилося від боїв.

Синтез усіх цих версій і вплинув на остаточне рішення Б.Хмельницького. Можна сперечатися про доцільність його прийняття, єдине ж, що не викликає сумніву - це помилковість наступних дій гетьма­на: замість того, щоб закріпитися на західних рубежах української етніч­ної території, він відвів армію вглиб України. Тим самим було втрачено значну територію з досить розвинутим потенціалом, а Польща отримала вигідний стратегічний плацдарм для майбутніх воєнних дій.

23 грудня 1648р. українські повстанські війська урочисто вступили до Києва. Населення міста радо зустрічала Хмельницького, вітаючи його, як свого вождя, визволителя від польсько-шляхетського гніту. Про цю зу­стріч член посольства від польського уряду до Хмельницького, шляхтич В.Московський розповідає так: "Сам Ієрусалимський патріарх Паісій, з тисячею вершників виїжджав до нього назустріч з міста, і тутешній мит­рополит дав йому коло себе місце в санях з правого боку. Весь народ, ви­йшовши з міста, вся чернь вітала його Академія вітала його промовами і вигуками, як Мойсея, спасителя і визволителя народу від польського рабс­тва, вбачаючи в імені Богдан добрий знак і називаючи його: Богом даний. Патріарх надав йому титул найсвітлішого князя. З усіх гармат та іншої зброї в замку і в місті лунала стрільба. Хмельницький подарував за це па­тріархові шість коней і 1000 злотих".

б. 10 Дипломатичні переговори взимку 1649 р.

Гетьманське правління очолюване Хмельницьким, одночасно з орга­нізацією армії і налагодженням економічного життя, проводило активну зовнішню політику. Розгортаючи широку дипломатичну діяльність, Хме­льницький і старшина ставили за мету забезпечити найкращі зовнішньо політичні умови для дальшої боротьби з шляхетською Польщею і побудо­ви Української незалежної держави. Для забезпечення тилу своєї армії у боях з Польщею та посилення її татарською кіннотою, Хмельницький ук­лав воєнний союз з Кримським ханом. Оскільки Кримське ханство було васалом турецького султана, це впливало і на стосунки Хмельницького з Туреччиною. Він вів з нею переговори, прагнучи зберігати добросусідські відносини. Хмельницький намагався досягти ізоляції Польщі і зав'язав стосунки з Молдовою, В алалією, Семигородом (Трансільванією), Венеці­єю, вживав заходів для налагодження мирних відносин з Швецією та ін­шими державами.

Визвольна війна українського народу, його успіхи у боротьбі проти шляхетської Польщі знаходили широкий розголос на міжнародній арені. Правлячі кола Франції, Англії, та інших європейських країн уважно сте­жили за подіями в Україні.

У січні 1649 р. Хмельницький послав до Москви своє перше посоль­ство на чолі з полковником Силуяном Мужиловським, який супроводив Єрусалимського патріарха Поісія. Мужиловський і Пасій мали від Хмель­ницького доручення вести з царським урядом переговори про відносини України з Росією.

У квітні 1649 р. разом з Мужиловським, що повертався з Москви в Чигирин прибув посол російського уряду Григорій Унковський. Царський уряд співчутливо ставився до визвольної боротьби українського народу, але тоді ще не наважувався розірвати з Польщею дипломатичні відносини і розпочати з нею нову війну. У травні 1649 р. до Москви було відправле­но ще одне посольство на чолі з Ф.Вишняком.

У лютому 1649 р. до Переяслава прибула польська делегація на чолі з магнатом Адамом Кисилем. Польські дипломати намагалися відірвати Хмельницького й козаків від селянства "аби хлопи орати, а козаки воюва­ли", обіцяли козакам збільшити реєстр до 12 тис. і скасувати унію. Цим самим уряд Речі Посполитої сподівався ублажити козацтво й знову поста­вити його в свою залежність. Однак Хмельницький заявив, що він не відс­тупиться від селян, черні і домагатиметься визволення всіх українських земель: "Виб'ю з лядської неволі народ весь руський. Поможет мі то чернь всяя по Люблін і Краков, которой я не отступлюсь, бо то права рука на-шая".

Відкинувши пропозицію польських послів почати війну проти Туре­ччини, Хмельницький заявив: "За границю на війну не піду, шаблі на тур­ків і татар не підійму; ...досить маю вчасу і достатку в землі й князівстві моєму по Львів, Холм і Галич. Ставши над Віолою скажу дальшим ляхам: "Сидіть, мовчить, ляхи" Дуків і князів туди зажену, а будуть за Віслою брикатися, знайду їх певно й там. Не залишиться в мене й нога жодного князя і шляхтича тут на Україні!" Як бачимо, Б .Хмельницький намагався створити незалежну Українську державу в її етнічних землях.

Однак ні козацька старшина, ні польський уряд не бажали йти на компроміси і тому не могло бути й мови про стабільний мир між держа­вами. Єдине, про що змогли домовитися обидві сторони, так це про пере­мир'я до весни й встановлення кордону по р. Горині.