РОЗДІЛ 6 Визвольна війна українського народу

середини XVII ст.

6.1 Утворення козацької держави

Весною 1648 року в Україні спалахнуло велике народне повстання під керівництвом Богдана Хмельницького, яке згодом переросло в Націо­нально-визвольну революцію українського народу 1648-1676 рр.

Ця революція була закономірним явищем для всієї Європи. На поча­тку 40-х років XVII ст. політичні оглядачі недаремно говорили про великі потрясіння, які зачепили країни старого континенту від Каталонії до Бри­танських островів, від Німеччини до Португалії, потрясли Богемію, Угор­щину та Польщу. Національно-визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі була спричинена насамперед становищем українсь­ких земель у складі Речі Посполитої. Визріло гостре незадоволення існу­ючим статусом України у складі Польської держави, її політикою в украї­нському питанні. Вона була настільки жорстокою і послідовною, що до середини XVII ст. Виникла загроза знищення українського народу, як етні­чного цілого.

Вважаючи українські землі своїми, правлячі кола Польщі не визна­вали за українцями права на відновлення навіть автономного державного утворення, не кажучи вже про незалежність. У середині XVII ст. польська політика спричинила денаціоналізацію української еліти (князів, магнатів, шляхти), що консолідувалася з польською на платформі польської держа­вної ідеї. Послідовно проводився курс на усунення українців від участі у політичному житті. Саме ці чинники і робили народний виступ необхід­ним і можливим.

6.2 Причини повстання

1) Погіршення становища козацтва після того, як польський уряд у січні 1638 року прийняв "Ординацію Війська Запорозького реєстрового",

яка істотно обмежила самоврядування реєстровців:

— скасовувалася виборність старшини;

• ліквідовувався козацький суд;

— на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара;

— посади полковників обіймала шляхта;

— козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб, а всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками;

- міщанам і селянам заборонено зватися козаками і віддавати своїх доньок заміж за козаків;

- на Запоріжжя можливо було переходити лише за окремим до­зволом.

Таким чином козацтво опинилося на межі свого подальшого існу­вання.

2) Посилення експлуатації селян внаслідок зростання фільварково-панщинної системи господарства.

В цей час Річ Посполита стає одним з найбільших експортерів хліба в Європі. 3 цим пов'язане активне перетворення поміщицьких господарств в Україні на фільварки - господарства засновані на кріпосній парці, але які виробляли хліб для продажу на ринок. У зв'язку з цим нещадно поси­люється експлуатація селян, панщина в окремих районах становила 4-6 днів на тиждень. Напередодні повстання відомий французький інженер, який був на службі у поляків довгий час і будував фортеці, писав "Шляхта живе як у раю, а селяни як у чистилищі, а якщо селянам трапить­ся попасти в неволю лихому панові - їх становище гірше від галерних не­вільників і ця неволя багатьох з них змушує до втечі, а найбільш відважні йдуть на Запорожжя".

3) Важкий феодальний гніт переживало і міське населення.

Магнати, що володіли українськими містами примушували їх жите­лів виконувати різноманітні повинності, сплачувати податки володарю мі­ста, церковну десятину. Більшість українських міст користувалася Магде­бурзьким правом, але це самоврядування постійно обмежувалося. У полі­тичному житті міст провідна роль належала полякам та іншим іноземцям, а українські міщани від управління усувались.

4) Посилення експлуатації українського населення з боку євреїв оре­ндарів.

Ось як описує положення українського населення єврейський мему­арист Натан Ганновер: "Решта бідного руського народу робила панщину у магнатів і шляхти, а ці обтяжали його тяжкою працею, глиною і цеглою і всякою роботою в дому і на полі. Шляхта накладала на нього великі тяга­рі, а декотрі шляхтичі страшними способами змушували до переходу на пануючу віру. І був він до тої міри понижений, що всі народи, а навіть і той народ з усіх найбідніший (єврейський) - теж панував над ним".

Польський історик Грондський свідчить: "Також інші селянські по­винності зростали з дня на день, по більшій мірі тому, що віддавалися в оренду євреям, а ті не тільки видумували різні доходи, з великою кривдою селян, але й суди над ними присвоювали собі".

Інший польський історик Каховський зазначає: "А найбільше обвину­вачувало настирність євреїв, що з кривдою людності і прикрою своєю вига­дливістю вишукували різні доходи, або брали на відкуп горівчану монопо­лію і стягали на себе ненависть, яку мусили потім окупити смертю". (Див. М.Грушевський "Історія України - Руси", К. 1995, т.8, част.2, с, 119-121).

5) Посилення національно-релігійного гноблення українського народу.

Після Берестейської унії польські магнати і католицька церква нама­галися силою насаджувати католицизм і уніатство, утискували православ­них і їхню віру, захоплювали й руйнували церкви та монастирі. Проводи­ли дискримінаційну політику у сфері мови, освіти, культури. Православні українці послідовно усувалися від участі в міському самоуправлінні, їм чинилися постійні перешкоди при вступі до цехів, у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею. Московський посол Кунаков зазначає: "Багато років великі утиснення від ляхів і уніатів - віру благочестиву ламали, цер­кви божі печатали і багато благочестивих церков повернули на унію, са­мих Черкасів повбивали, жінок і дітей і маєток у них відбирали і всякі на­сильства і руїну їм чинили". (Див. М.Грушевський, с.121).

6) Політичні причини обумовлювалися відсутністю в Україні власної держави. Українські землі були поневолені сусідніми державами. Україн­ська еліта, полонізувавшись і покатоличившись повністю втратила роль провідника народу.

В умовах загострення національно-визвольної боротьби польські ка­ральні органи вдавалися до елементів етнічних чисток, винищуючи украї­нців тільки тому, що вони були українцями. Таким чинам польсько-шляхетська політика грубого насильства і грабежів, експлуатації боляче зачіпала економічні, політичні і національні інтереси більшості українсь­кого населення - селян, міщан, козаків, козацької старшини, української шляхти, православного духовенства.