Матеріали до восьмого семінарського заняття Спілкування

Завдання 1. Визначте, наскільки є конструктивним або неконструктивним кожний вид впливу. Обґрунтуйте свою відповідь.

Завдання 2. Які вам відомі види спілкування? Що допомагає і що заважає спілкуванню? Які функції спілкування?

Спілкування – одна з основних сфер людського життя. Види і форми спілкування різноманітні: воно може бути:

• безпосереднім («віч-на-віч») та опосередкованим (за допомогою тих чи інших засобів);

• включеним в контекст професійної діяльності або дружнім;

• діалогічним (суб’єкт-суб’єктним) і монологічним (суб’єкт-об’єктним) ...

Що допомагає і що заважає спілкуванню? «Ми розуміємо один одного з півслова», «Ми говоримо з ним (з нею) однією мовою!» – це свідчить про зростання психологічної спільності (рос. общности) як схожості, єдності, що полегшує спілкування. Проте може виникнути ситуація, коли обмінюватися вже нема чим, коли вже все сказано, обговорено, – це так звана інформативна виснаженість партнерів щодо спільного проживання.

Які функції спілкування?

1. Спілкування є провідною умовою становлення кожної людини як особистості. Якщо маленьку дитину позбавити можливості спілкуватися з іншими людьми, то це затримає її психічний розвиток, а в разі великих обмежень можуть відбутися незворотні зміни. Відомо, що діти, виховані дикими звірами, були розвинені біологічно, але не соціалізовані. Для нормального розвитку дитини необхідний постійний контакт дитини з дорослими, особливо з матір’ю.

«Навряд чи ви пам’ятаєте, коли вступили в перший контакт з іншими людьми, але з більшою долею впевненості можна сказати, що спочатку ви тільки слухали. Перші місяці життя немовля не може сказати ні слова, вже пізніше з його вуст зривається незрозуміле лопотіння, але воно слухає голоси оточуючих, потім пов’язує слова з предметами і таким чином навчається мові. Дуже велику долю інформації можна дістати лише шляхом слухового сприйняття». (Квинн В. Прикладная психология. – СПб: Питер, 2001. – С. 406).

Отже, обмеження контактів з дорослими призводить до зниженого рівня розвитку пізнавальних здібностей.

2. Негативний вплив неможливості спілкування з іншими людьми на самопочуття та психічний стан людини можна продемонструвати з допомогою таких прикладів. Тривале перебування в гермокамері спричинює цілу низку порушень в галузі сприйняття, мислення, пам’яті, емоційних процесів і т. д. Але серйозні порушення в психіці спостерігають тільки за відсутністю цілеспрямованої діяльності і при значній гіподинамії.

Як на людину діє ізоляція? Існують свідчення людей, що добровільно чи випадково потрапили в ситуацію, відірвавшись від суспільства та міжособистісного спілкування. Це люди, що мандрували самотужки по морях та океанах, зимували в полярних областях, спелеологи, котрі добровільно чи вимушено проводили час у підземних печерах, моряки, які врятувались під час корабельних аварій. За цих умов людині властиві неврівноваженість, підвищена чутливість, неспокій, невпевненість у собі, тривога, сум, млявість і т.д.

Цікаво, що всі ці люди незабаром починають говорити вголос. Спочатку вони дають коментарі побаченому чи тому, що відбулося. Дехто розмовляє із собою: підбадьорює себе, віддає команди, запитує.

Через деякий час майже всі знаходять якогось співрозмовника. Спелеолог М. Сифр, який з метою наукових досліджень провів 63 дні на самоті в підземній печері, спіймав на підлозі свого намету павучка. «І я почав з ним розмовляти, – пише він, – дивний це був діалог! Ми вдвох були єдиними живими істотами в мертвому підземному царстві. Я говорив з павучком, непокоївся за його долю...»

Отже, коли в людини немає можливості задовольнити потребу спілкування, вона компенсує її уявою.

3. Спілкування впливає на результати діяльності людини. Вчені дістали свідчення про те, що ефективність діяльності залежить від того, чи діє людина в ізольованих умовах, чи в присутності інших людей, або разом з ними. Виявилося, що навіть пасивна присутність інших людей змінює результати діяльності індивіда.

Особливо великі зміни відбуваються, коли інші люди поряд виконують таку саму роботу чи коли спілкуються у процесі її виконання. Чому це так важливо? Досліди В. М. Бехтерєва засвідчили: у ході спілкування збільшується обсяг знань кожного, виправляються допущені сам-на-сам помилки.

У сучасному суспільстві при прямому спілкуванні набагато частіше виробляються рішення, які раніше приймалися лише окремими людьми. Отже, спілкування – це внутрішній механізм спільної діяльності.

Психологи розроблюють методи прийняття рішень у групі, пропонують шляхи вдосконалення традиційних методів: рада, групова дискусія, мозковий штурм, синектика. Таким чином, виокремлено три найголовніші функції спілкування (Психология. Учебник. / Под редакцией А.А.Крылова. – М.: ПБОЮЛ М.А.Захаров, 2001. – С. 336–339).

Завдання 3. Що таке засоби спілкування, комунікація, комунікативна компетентність? Які причини поганої комунікації?

До засобів спілкування належать:

1. мова;

2. інтонація, емоційна виразність, яка здатна надавати різний зміст одній і тій самій фразі; погляд (діловий, що фіксується у районі чола; світський, що фіксується нижче рівня очей до лінії губів і створює атмосферу невимушеного спілкування; інтимний, що фіксується нижче обличчя до грудей; погляд скоса);

3. міміка (рух м’язів обличчя, що відбиває емоційний стан і несе більш ніж 70 % інформації), поза, погляд, які можуть підсилювати, доповнювати чи спростовувати зміст фрази;

4. жести як засоби спілкування (вони можуть бути загальноприйнятими та експресивними);

5. відстань, на якій спілкуються співрозмовники, яка залежить від традицій та ступеня довіри до партнера.

Комунікація – процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаєморозуміння. У перекладі з латини вона означає «спільне; те, що розділяють з усіма». Якщо не досягнуто взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. Щоб переконатися в її успіху, необхідно мати зворотний зв’язок про те, як люди вас зрозуміли, як вони сприймають вас, як ставляться до проблеми.

Комунікативною компетентністю називають здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з людьми, тобто це сукупність знань, вмінь, що забезпечують ефективне спілкування. Однією із завдань комунікативної компетентності є вибір стратегії спілкування, що забезпечує відповідний аналіз ситуації. Вчені досліджують темп мовлення, інтонації, паузи, невербальні техніки, міміку, пантоміміку, організацію комунікативного простору. Важливо адекватно їх використовувати, хоча це складно, бо ситуація взаємодії може бути проаналізована, а правила, за якими люди вступають в цю ситуацію, не завжди усвідомлюються. Одним із засобів комунікативної компетентності є соціально-психологічний тренінг (СПТ), що націлений на: 1) вироблення системи навичок та вмінь спілкування; 2) корекцію системи міжособистісного спілкування, яка вже є; 3) створення умов для успішного спілкування.

Комунікація в міжособистісному спілкуванні не дорівнює обміну інформацією, оскільки між людьми виникають певні міжособистісні стосунки, які мінливі. До того ж «думка не дорівнює прямому значенню слова» (Психология. Учебник / Под редакцией А. А. Крылова. – М.: ПБОЮЛ М. А. Захаров, 2001. – С. 291–293).

Причинами поганої комунікації можуть бути:

• стереотипи (спрощений погляд відносно окремих осіб або ситуацій, в результаті чого немає об’єктивного аналізу і розуміння людей, ситуацій, проблем);

• упереджені погляди (схильність заперечувати все, що суперечить власним поглядам, що нове, незвичне; ми рідко усвідомлюємо, що тлумачення подій іншою людиною так само правомірно, як і наше власне);

• погані стосунки між людьми (якщо стосунки ворожі, то переконати у справедливості вашого погляду складно);

• відсутність уваги та інтересу співрозмовника (інтерес виникає тоді, коли людина усвідомлює значущість інформації для себе, можливість за її допомогою дістати бажане або попередити небажаний результат подій);

• нехтування фактами, тобто звичка робити висновки про людину за відсутністю достатньої кількості фактів;

• помилки у побудові висловлень (неправильний вибір слів, складність повідомлень, слабка переконливість, нелогічність...);

• неправильний вибір стратегії і тактики спілкування.

Завдання 4. Які вам відомі стратегії, тактики, види спілкування?

Виокремлюють шість головних стратегій спілкування:

• відкриту – закриту (різновид – напівзакриту);

• монологічну – діалогічну;

• рольову (виходячи із соціальної ролі) – особистісну (щира розмова).

Під відкритим спілкуванням розуміють бажання і вміння виразити повно свій погляд та готовність врахувати позиції інших. Закрите спілкування характеризують небажанням або невмінням висловити зрозуміло свої погляди, своє ставлення до чогось, когось. Останнє виправдане лише в конфліктних ситуаціях, у разі низької компетентності в питаннях з боку іншої сторони, коли безглуздо витрачати час на підвищення її компетентності. Відкриті комунікації ефективні, якщо є обмін думками, задумами. Напівзакрита комунікація – це однобічне випитування, коли людина намагається вияснити позицію іншої людини, не розкриваючи свою.

Існує так зване «істеричне представлення проблеми» – це той випадок, коли людина відверто виражає свої почуття, не цікавлячись тим, чи бажає інший слухати «чужі сповіді».

Тактика спілкування – це реалізація в конкретній ситуації комунікативної стратегії на основі знання правил і володіння техніками спілкування. Це сукупність конкретних комунікативних умінь говорити і слухати. Виокремлюють позиції спілкування: 1) доброзичливу; 2) нейтральну; 3) ворожу; 4) домінування; 5) спілкування «на рівних»; 6) підкорення (Психология: Учебник для вузов / Л. Д. Столяренко. – СПб.: Лидер, 2004. – С. 468–471).

Виокремлюють такі види спілкування, як-от:

• «Контакт масок», що є формальним спілкуванням, коли немає прагнення зрозуміти і врахувати особливості співрозмовника; тоді й використовують маски ввічливості, строгості, байдужості..., набір виразів обличчя, жестів, стандартних поз, які дозволяють приховати істинні емоції, ставлення до співрозмовника. В умовах міста такий контакт є необхідним, щоб люди не зачіпали один одного без потреби.

• Примітивне спілкування відбувається в тому разі, коли іншу людину оцінюють як потрібний чи непотрібний об’єкт: якщо необхідно – вступають у контакт; якщо вона перешкоджає – відштовхують; якщо одержали від людини бажане – втрачають інтерес до неї і не приховують цього.

• Формально-рольове спілкування полягає в обмеженні змісту і засобу спілкування, причому замість упізнавання особистості, обходяться знанням її соціальної ролі.

• Ділове спілкування, при якому враховуються особливості особистості (характер, вік, настрій), але інтереси справи – значніші, ніж особистісні розбіжності. Кодекс ділового спілкування оснований на таких принципах, як: 1) твій внесок має бути таким, якого потребує напрям розмови, він націлений на кооперативне рішення; 2) достатність інформації (говори не більше і не менше, ніж потребує певний момент); 3) якість розмови полягає у правдивості; 4) доцільність (не відхиляйся від теми, зумій знайти рішення); 5) висловлюй свою думку ясно і переконливо для співрозмовника; 6) умій слухати і зрозуміти потрібну думку; 7) умій врахувати індивідуальні особливості співрозмовника заради справи. Причому якщо один співрозмовник скерований на принцип ввічливості, а інший на кооперацію, виникне неефективна комунікація, тому правила спілкування мають бути погодженими та всі учасники спілкування повинні їх дотримуватися.

• Духовне (міжособистісне) спілкування – це спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми і не обов’язково вдаватися до слів. Друг зрозуміє за виразом обличчя, рухів, інтонації, тобто кожний учасник має образ співрозмовника, знає його переконання, інтереси, може передбачити реакцію.

• Маніпулятивне спілкування скероване на здобування користі від співрозмовника за допомогою різних прийомів (лестощів, залякування, «пускання пилу в очі», омани, демонстрації, навіть фальшивої доброти), що залежить від особливостей особистості співрозмовника.

• Світське спілкування. Сутність світського спілкування у безпредметності. Люди говорять не те, що думають, а те, що потрібно говорити в подібних ситуаціях. Це закрите спілкування, тому що погляд людей на те чи інше питання не має ніякого значення і не визначає характер світської комунікації. Кодекс світського спілкування такий: 1) дотримуй інтереси іншого (ввічливість і тактовність); 2) не докоряй іншому, уникай заперечень, потрібні схвалення і згода; 3) будь доброзичливим, привітним, симпатичним.

Завдання 5. Яку роль під час спілкування відіграє зовнішність?

Інформацію про емоційний стан людини, її ставлення до себе й оточення, довкілля несуть майже всі деталі зовнішнього вигляду людини: жести, міміка, загальний стиль, експресія поведінки, звичні пози, зміна їх у ході розмови, просторова орієнтація по відношенню до партнерів (15-45 см – інтимна зона; 45-120 см – особиста чи персональна зона для бесіди з друзями чи колегами; 120-400 см – соціальна зона – зона офіційних зустрічей; більше 400 см – публічна зона, мітинги, збори...).

Одним з джерел, на підставі якого люди формують власні враження, – зовнішність, котра є складним джерелом інформації. Зрозуміло, що найпривабливішим та інформативним є обличчя людини, і головне, що відбивається на ньому і виражається в міміці, – це емоції. Обличчя людини може сказати більше ніж слова.

Отже, чоло, брови, рот, очі, ніс, підборіддя виражають людські емоції, проте головне навантаження в розпізнаванні істинних почуттів несуть очі, брови, волосся та ділянка навколо рота (губи). Волосся, очі, брови находяться у верхній частині обличчя і розрізняються в першу чергу. Крім того, вони більші за контрастом, ніж всі інші елементи обличчя, а волосся висувається на перший план ще за площею. [Проте такий погляд не єдиний в психології!]

Найчастіше із загальної експресії обличчя виділяють експресію очей. Важливу роль у процесі спілкування відіграє «мова поглядів», що включає обопільність візуального контакту, частоту обміну поглядами, динамічні моменти контакту очей. Людина використовує в пошуках зворотного зв’язку експресивний репертуар: піднімання очей, дивиться на співрозмовника, робить паузу.

Не менш важливий компонент – жести (рух рук або кистей). Всі жести поділяють на комунікативні, що замінюють мовлення (жести прощання, привітання), та описово-виразні, які зрозумілі лише у словесному супроводі. Встановлено, що інтенсивність жестикуляції підвищується, якщо людина хвилюється, хоче посісти лідерську позицію у спілкуванні, якщо припиняється зворотний зв’язок, коли людина відчуває труднощі під час вираження думки. В усіх випадках жестикуляція виникає мимовільно і майже не усвідомлюється людиною. Жести більшою мірою, ніж міміка, говорять про силу станів, що переживає людина, і менше підлягають контролю та регуляції. (Психология. Учебник / Под редакцией А. А. Крылова. – М.: ПБОЮЛ М. А.Захаров, 2001. – С. 289–290).

Існує інша класифікація жестів, що включає:

• жести-ілюстратори – жести повідомлення: жести, що вказують, показують розмір та конфігурацію речей; це рухи тілом; жести-«біти» («відмахування») тощо;

• жести-регулятори, які виражають ставлення того, хто говорить, до чогось, наприклад, цілеспрямовані рухи руками;

• жести-емблеми – своєрідні замінники слів і фраз у спілкуванні, наприклад, рукостискання, руки над головою («до побачення»);

• жести-адаптори – це специфічні рухи рук; до них належить почухування, посмикування різних частин тіла; доторки, поплескування партнера; погладжування, перебирання окремих предметів, які є під рукою (олівця);

• жести-афектори, які виражають рухами тіла і м’язів певні емоції;

• мікрожести: почервоніння щік, збільшена кількість моргань на хвилину, смикання губів і т. д.

Практика показує: коли люди хочуть показати свої почуття, вони вдаються до жестикуляції. Ось чому людині слід навчитися розуміти фальшиві і нещирі жести [Рекомендована література: Ниренберг Дж., Калеро Г. Как читать человека, словно книгу. – М., 1990]. Особливість їх полягає в перебільшенні слабких хвилювань (демонстрації посилення рухів рук і корпусу) та стримуванні сильних (завдяки обмеженню таких рухів). Ці фальшиві жести, як правило, здійснюються кінцівками, а потім включаються м’язи обличчя.

При спілкуванні часто виникають такі види жестів:

• жести оцінки: почухування підборіддя; витягування вказівного пальця уздовж щоки; людина встає і починає проходжуватися (оцінка інформації) та ін.;

• жести впевненості: з’єднання пальців у купол піраміди; розгойдування на стільці;

• жести нервовості та невпевненості: переплетені пальці рук; пощипування долоні; постукування пальцями по столу; людина торкається спинки стільця перед тим, як на нього сісти та ін.;

• жести самоконтролю: руки зведені за спину, одна при цьому стискає іншу; поза людини, що сидить на стільці і вчепилася руками у поруччя;

• жести очікування: потирання долонь; повільне витирання вогких долонь об тканину;

• жести заперечення: складені на грудях руки; відхилений назад корпус; схрещені руки; доторкування до кінчика носа та ін.;

• жести прихильності: прикладання рук до грудей; уривчасте доторкання до співрозмовника і т. д.;

• жести домінування: руками робляться рішучі рухи згори вниз та ін.;

• жести нещирості: «прикривання рота рукою», доторк до носа як найбільш витончена форма прикривання рота рукою, що говорить або про неправду, або про сумнів у чомусь; поворот корпуса в бік від співрозмовника, погляд, що не зупиняється ні на чому.

Вміння розуміти жести дозволить краще розбиратися в людях (Психология: Учебник для вузов / Л. Д. Столяренко. – СПб.: Лидер, 2004. – С. 474–475).

Крім того, зафіксовано, що легше упізнаються позитивні емоції за негативні. Психологи виявили, який зі станів людини оцінюється тими, хто сприймає, краще і в якій послідовності. Від 30 до 50 % люди здійснюють помилки в точному визначенні емоційного стану того, хто говорить (читались уривки з літературних творів, в яких виражались три групи станів промовців: емоційно позитивні, емоційно нейтральні, емоційно негативні). З кількості позитивних емоційних станів краще сприймали, легше оцінювали радість, гірше – захоплення, захват; у групі нейтральних станів точніше визначали подив, гірше – байдужість. З негативних емоцій однаково погано сприймали обра´зу, гнів, тугу.

Завдання 6. Що вам відомо про пізнання у процесі міжособистісного спілкування?

Пізнання інших людей у процесі міжособистісного спілкування – це результат та умова спілкування. Пізнання іншої людини передбачає формування уявлення про неї:

• характеристики її зовнішності;

• системи висновків про її якості, здібності;

• ставлення до різних сторін дійсності; до себе; до інших людей;

• якості, що свідчать про соціальну належність.

Чим повнішою є поведінка, тим правильніший спосіб поведінки у спілкуванні з людиною ми обираємо. Основними джерелами уявлень про іншу людину є: зовнішність, поведінка та особливості і результати діяльності.

Вченим відомо, що між зовнішністю та особистісними якостями людини безпосереднього зв’язку не існує, але висновки про ці залежності поширені: з 72 людей 17 вважають, що люди з високим чолом – розумні, 14 – що повнотілі люди доброзичливі... Це недостатня психологічна компетентність. Але ці тенденції – реальний факт, вони впливають на уявлення людей один про одного.

Обґрунтованішими є уявлення на підставі спостереження за експресивними характеристиками зовнішності. І все ж таки основними джерелами формування уявлень про особистість іншої людини є її поведінка і діяльність. При цьому зміст понять про особистість іншої людини залежить від характеру діяльності, її результатів, особливостей протікання, від внеску людини у спільний результат. Дослідження також встановили, що найточніші уявлення про іншу людину утворюються в тих, для кого характерна спрямованість на іншу людину.

В. Сухомлинський: Умій відчувати поряд із собою людину, умій відчувати її душу і бажання.

Ще один чинник разом із спрямованістю на іншу людину забезпечує адекватне розуміння інших людей, – ступінь розвитку в людини пізнавальних процесів та емоційних станів: уваги, пам’яті, мислення, уяви. До речі, розвиненість емоційної сфери в ході спілкування перевіряється таким чином: чи вміє людина співпереживати іншим людям.

Вибір способу поведінки в міжособистісному спілкуванні залежить і від рівня саморозуміння і самооцінки, на підставі яких формується вміння керувати своєю поведінкою в різних ситуаціях спілкування. Неадекватна самооцінка утруднює міжособистісне спілкування.

Висновок: процес наближення уявлень про себе та уявлень про інших до адекватного – складний. Він включає пізнання самого себе та всебічне пізнання іншої людини (Психология. Учебник / Под редакцией А. А. Крылова. – М.: ПБОЮЛ М. А. Захаров, 2001. – С. 348–349).

Завдання 7. Що вам відомо про типові труднощі під час міжособистісного спілкування та шляхи їх долання?

Труднощі в міжособистісному спілкуванні. Частіше за все люди відчувають труднощі в тих ситуаціях, в яких немає мети, недостатньо ресурсів, занижена самооцінка і невпевненість у собі. Стан невпевненості притаманний кожній людині, але якщо він повторюється, то може перейти в почуття, а потім закріпитися в характері і стати властивістю особистості.

Проаналізувавши низку ситуацій, можна виявити, що однією з причин, яка викликає труднощі у спілкуванні, – це нездатність установити контакт зі співрозмовником, вислухати його і зрозуміти. Звернімося до «малої» розмови.

Для того щоб залучити людину до розмови, необхідно починати з того, що є для неї цікавим і важливим. Тому найголовніша навичка під час ведення бесіди – навичка швидкої орієнтації в тому, що може бути предметом вступної, або «малої», розмови. «Мала» розмова стосується тем, які співрозмовникові приємно слухати чи цікаво обговорювати, оскільки вони висвітлюють позитивні боки життя. Мета «малої» розмови – створити сприятливу психологічну атмосферу, заклавши основи взаємної симпатії та довіри. Вона часто-густо не має нічого спільного з тою «великою» розмовою, яка має складати сутність зустрічі. Тема «малої» розмови народжується безпосередньо в момент зустрічі. Правила «малої» розмови:

1. Тема не повинна бути надто серйозною і стосуватися нерозв’язаних проблем, турбот, тривог. Це вже «велика» розмова.

2. Корисно почати з уточнювального запитання про приємні події в житті співрозмовника, про які вже щось відомо: «Я чув, що ви були на цьому чудовому фестивалі...», «Яка оригінальна у вас ручка, це подарунок дружини, ви сказали?», «Тепер остання зупинка маршрутки напроти вашого будинку, вам просто поталанило...».

3. Робіть якомога більше компліментів, позитивних висловлювань про чужі ідеї, досягнення людей, які не беруть участь у розмові, але відомі вам обом, або про предмети: «Мені подобається той факт, що в місті багато маршруток, коли поспішаєш, це необхідно», «Я нещодавно зустріла Ігоря. Він захоплений дисертацією. Готує щось несподіване. Це грандіозно!», «Сьогодні я зустріла одну цікаву людину» тощо.

Мистецтво запитувати. В науці правильно сформульоване запитання вважають наполовину розв’язаним питанням. В міжособистісному спілкуванні добре поставлене запитання буде те, на яке співрозмовник захоче відповісти і над яким йому захочеться подумати.

Закриті запитання потребують стислої відповіді: «так», «ні» можуть дати однозначну відповідь, назвати дату, число, ім’я. Наприклад, «Ви захоплюєтеся комп’ютерною графікою?» «Ні».

На відкриті запитання складно відповісти одним словом. Вони починаються зі слів «чому?», «нащо?», «яким чином?», «який ваш погляд з цього приводу?» – це потребує розгорнутої відповіді.

Альтернативне запитання вважається середнім між закритим і відкритим, бо воно має форму відкритого, але пропонує декілька варіантів відповіді: «Чому ви вирішили стати інженером: свідомо обрали цю спеціальність, пішли в цьому плані за батьками, вирішили вступати разом з другом або самі не знаєте чому?”

Для того щоб розговорити співрозмовника, краще використовувати відкриті запитання, на які йому цікаво відповідати. Можна спробувати альтернативні запитання, але при цьому важливо, щоб жодна з альтернатив не зачіпала співрозмовника («Невже ви так про мене думаєте?»). Для побудови розмови з надто балакучим співрозмовником, краще застосовувати закриті запитання.

Пам’ятайте: із закритих запитань ми можемо узнати лише те, про що запитуємо, в той час як із відкритих запитань можна узнати таке, що не стосується суті запитання.

Рекомендується пом’якшувати запитання, які можуть зачепити співрозмовника і формулювати їх у формі умовної гіпотези. Замість: «Ти що, нехтуєш ним, не поважаєш його?», «Може, сталося якесь непорозуміння, чи він щось зробив і твоє довір’я до нього похитнулося, знизився інтерес?»

Не рекомендується починати зі слів: «Ти що...», «А чому ти не...» По-справжньому грамотне запитання – це запит про інформацію, а не приховане обвинувачення. Якщо ви незадоволені рішенням співрозмовника, тактовно йому скажіть про це у формі ствердження, а не у формі запитання. Якщо ви заздалегідь знаєте відповідь на запитання, не запитуйте.

Завдання 8. Постарайтеся вступити у «малу» розмову не менш ніж з трьома людьми протягом дня. Знайдіть теми приємні та цікаві для ваших співрозмовників. Проаналізуйте, наскільки успішні ви були у знаходженні тем для «малої» розмови і у створенні атмосфери симпатії і довіри.

Завдання 9. Що вам відомо про методи активного слухання? Подумайте, в яких ситуаціях ними варто користуватися?

Методи активного слухання. Погляд психолога В. Квінн. Чому люди не чують один одного? «Ти не чуєш, що я тобі говорю!», «Треба слухати краще!». Одна з причин – це занурення у власні думки. Ви або пристрасно бажаєте висловитися і повторюєте про себе тираду та перестаєте слухати, про що говорять інші, або ваші думки захоплені зовсім іншими проблемами – сімейним розладом, хворобою улюбленої тварини, пошуками кредитів; може ви натерли мозолю та ні про що й думати зараз не можете.

Ще однією причиною поганого сприйняття є неприязнь. Вам може не подобатися зовнішність того, хто звертається до вас, інтонація, і ви перестаєте його слухати. Саме тому ми часто-густо відмахуємося від дитини, що скиглить, пропускаємо повз вуха докори батьків, скарги братів і сестер; ми впадаємо в якийсь відчужений стан, слухаючи монотонний голос лектора... Деякі теми просто наганяють нудьгу. Навіть студент-ентузіаст засумує, якщо лектор вживатиме багато незрозумілих термінів.

Часто співрозмовники вже мають власні погляди з якогось питання і не бажають слухати інших. Вони не в змозі сприйняти інший погляд і лише вбачають в ньому загрозу власному спокою, і тому будуть затято сперечатися один з одним, ні на йоту не наближуючись до згоди. Часто люди сперечаються до хрипоти, до бійки, а доводять зовсім різні тези, не розуміючи цього.

За поглядом Рейка (1972), ефективне слухання можливо лише за допомогою «третього вуха». «Третє вухо» не тільки чує, воно вловлює нюанси: почуття і значення вербальних і паралінгвістичних сигналів вашого співрозмовника, це вухо не тільки чує, що вимовлено, але намагається пізнати, чому і як це сказано. Ефективне сприйняття не може бути пасивним; навпаки, це активний процес, який вимагає від слухача свідомого зусилля і повної концентрації уваги. Психологи пропонують використовувати деякі прийоми, які дозволять підвищити ефективність сприйняття.

• Визначте мету. Підготуйтеся уважно слухати. Наприклад, якщо з нудної лекції ви хочете почути конкретні поради щодо правильного спілкування, настройтеся почути саме це.

• Зосередьтесь! Не розглядайте тріщини у стелі, не рахуйте граків за вікном, дивіться тільки на промовця. Не намагайтеся слухати, про що розмовляють інші. Якщо вас відволікають сторонні розмови, займіть місце у передніх рядах або за першими партами в аудиторії. А якщо ви задумали серйозну розмову на вечірці, знайдіть для бесіди затишний притулочок.

• Слухайте з цікавістю та уникайте поспішливих суджень. Навіть якщо вам доведеться підтримувати бесіду з ідіотом, дайте йому шанс сказати та бути почутим. А може, він знає дещо таке, що може бути корисним для вас. Крім того, буває, що спочатку людина верзе нісенітницю, а потім несподівано скаже щось розумне, слушне, напутливе. Якщо ви не перебиватимете співрозмовника, йтимете за логікою його міркувань, ви краще зрозумієте його.

• Перефразуйте почуте та задайте уточнювальні запитання. Коли ваш співрозмовник завершить говорити, не поспішайте одразу робити висновки про його виступ. Замість цього спробуйте узагальнити почуте і сформулюйте найважливіші положення іншими словами (перефразуйте), задайте уточнювальні запитання, щоб переконатися, чи правильно ви зрозуміли його. Наприклад, він говорив про якусь хімічну реакцію. Відтворіть її мислено і перепитайте: «Чи правильно я зрозуміла (-в), реакція відбувається за таких умов: температура така, речовини такі?» Можна уточнити: «За яких умов все ж таки це відбувається?» Оповідач міг обмовитися чи упустити важливі деталі, тому, переформулювавши запитання, ви зможете впевнитися, що все зрозуміли правильно.(Квинн. В. Прикладная психология. – СПб.: Питер, 2001. – С. 406–408).

Погляд психологів Петербурзької школи. Часто нам заважає слухати зосередженість на власних проблемах, справах, бажаннях. Іноді виходить так, що ми слухаємо, але не чуємо партнера. Кіножурнал «Єралаш» «розповідає»: два хлопця сидять на підвіконні, один з них їсть апельсин. Інший говорить: «Якщо б в мене був апельсин, я б з тобою поділився». Перший відповідає: «Шкода, що в тебе немає апельсина». Отже, діалог відбувся, але розуміння немає.

Щоб краще зрозуміти співрозмовника, рекомендується використовувати техніки дослівного активного повторення і перефразування.

Приклад активного повторення:

• Я не можу займатися в цій групі, бо тут не прийнято готуватися до семінарських занять і відвідувати лекції. Це заважає мені.

• Заважає тобі?

• Мені не дають займатися, загрожують, якщо я підготувався, готові звести рахунки.

• Готові звести рахунки?

• Я не хочу називати конкретні прізвища, просто, переведіть мене, будь ласка, в іншу групу, наприклад, у 523.

• У 523?

Прикладом перефразування (стислого відтворення змісту висловлення партнера) може слугувати такий діалог.

- Я хочу зробити передачу про студентське буття, проблеми, побоювання, надії. Микола теж взявся за це. Дозвольте трансляцію двох передач. Нехай переможе найсильніший, і я погоджуся з перемогою Миколи, якщо мене в цьому переконають.

- Значить, ви пропонуєте пустити в ефір дві передачі про студентське життя і нехай переможе найсильніший?

Отже, ми відтворюємо висловлення партнера у скороченому вигляді, стисло формулюємо найсуттєвіше в його словах. Почати тут можна зі вступної фрази: «Твоїми основними ідеями, як я зрозумів, є...», «Іншими словами, ви вважаєте, що...» і т. д. (Психология. Учебник / Под редакцией А. А. Крылова. – М.: ПБОЮЛ М. А. Захаров, 2001. – С. 436).

Завдання 10. Прослухайте невелику доповідь, використовуючи методи активного слухання.